2.3. Латентний вимір злочинів, вчинених на релігійному ґрунті

Поточна офіційна статистика про стан злочинності ведеться в кожній державі, в тому числі й в Україні. Будь-який громадянин повинен мати право доступу до цієї інформації, оскільки вона не є закритою.

Чи відображають згадані статистичні дані, що формуються самими правоохоронними органами, реальну картину злочинності? При поточному стані справ на це питання може послідкувати тільки негативна відповідь. Причиною тому - безліч факторів, які в своїй сукупності формують латентну злочинність. Такими чинниками, які зумовлюють латентність злочинності, в кримінологічній

літературі визначають такі: “небажання розголосу з боку потерпілого;

малозначність заподіяної злочинцем шкоди; відсутність часу у потерпілого; невпевненість у реалізації покарання злочинця; особливі взаємини потерпілого, свідків зі злочинцем; острах погроз з боку злочинця; дефекти правосуддя” [136, с. 39].

Як справедливо зазначає Т. Ю. Ельскене, “латентність злочинності - одна з її властивостей” [151]. Зазначене поняття носить дещо умовний характер, оскільки позначає ту частину фактичної (реальної) злочинності, яка з різних причин не піддалася статистичному обліку. Дійсно, щорічно значний масив латентної (прихованої) злочинності залишається за межами загальнонаціональної кримінальної статистики. Це достатньо образливі факти. Наявність у суспільстві латентної злочинності спроможне викликати вкрай негативні наслідки.

Насамперед, вона створює в кримінальному середовищі психологічне відчуття безкарності за вчинені злочини, стимулює злочинців на вчинення все нових і нових (як правило, більш небезпечних) суспільно небезпечних діянь; сприяє формуванню стійких злочинних утворень. Крім того, латентна злочинність знижує загальнопревентивне значення кримінального закону, суттєво погіршує моральний клімат у державі, негативно позначається на законності і правопорядку загалом. Як наслідок, компрометується правова ідея невідворотності особистої винної відповідальності особи, яка вчинила злочин. Разом з тим, “особиста винна відповідальність є засадничим принципом кримінального закону та кримінальної відповідальності”, всієї кримінально-правової політики держави.

Для того, щоб наблизитися до вирішення проблем латентної злочинності і відповісти на питання про її пізнаваність, необхідно якомога точніше визначити кримінологічне поняття цього явища.

За твердженням В. В. Лунєєва, історичні й ідеологічні передумови приховування злочинів “пов’язані, насамперед, з традиційним пристосовування рівня реєстрованих злочинів до хибно сприйнятих інтересів правоохоронних органів, а не до завдань реального контролю суспільства і держави над злочинністю” [310, с. 42].

У нашій країні проблема латентної злочинності багато років носила скоріше теоретичний характер, досліджуваний у межах кримінологічної науки. Прості громадяни здебільшого загалом не знають, що означає поняття “латентна злочинність”. Це стосується різних верств населення [522, с. 12].

Латентна або прихована злочинність - це сукупність злочинних діянь, що були реально вчинені, але не стали відомі органам кримінального судочинства і, відповідно, не були відображені в офіційній статистиці. До показників латентності належать кількість реально вчинених злочинів загалом або злочинів окремих складів, в нашому дослідженні це злочини, що вчиняються на релігійному ґрунті, які через певні причини залишилися поза реєстрацією;частка таких злочинів від числа всіх зареєстрованих злочинів або зареєстрованих злочинів певних складів; коефіцієнт латентності - число, яке виражає приблизне співвідношення кількості злочинів поза обліком до кількості зареєстрованих злочинів.

С. М. Храмов виділяє ознаки, що характеризують латентну злочинність:

- невиявленість (невстановленість);

- неврахування сукупності злочинів органами, які здійснюють кримінальне переслідування та притягнення винних осіб до встановленої законодавством кримінальної відповідальності, реєстрацію та облік злочинів [522, с. 31].

В. В. Лунєєв, у свою чергу, зазначає, що латентну злочинність становлять:

“1) незаявлені злочини, коли потерпілі, свідки, посадові особи та інші громадяни, обізнані про вчинений злочин, не повідомляють цього в правоохоронні органи;

2) невраховані злочини, коли правоохоронні органи, отримавши повідомлення про вчинений злочин, не реєструють і не розслідують їх;

3) невстановлені злочини, коли правоохоронні органи зареєстрували і розслідували злочин, але в силу залишкового бажання, слабкої професійної підготовки або помилковою кримінально-правової кваліфікації не встановили події або складу злочину” [310, с. 38].

Більш детальна класифікація видів латентних злочинів була проведена Б. Дзіовим, який пропонує такі підстави класифікації:

а) ступінь адекватності оцінки злочинної події злочинцем, потерпілим, свідком;

б) ступінь “терпимості” громадян до рівня суспільної небезпеки скоєних злочинів, стійкість і широта соціальних зв’язків осіб, які опинилися у кримінальній ситуації;

в) моральна позиція і правова активність працівників правоохоронного органу, що виявив невідомий злочин [135].

Виходячи із зазначених підстав класифікації, Б. Дзіов виділяє п’ять можливих груп латентних злочинів.

У першу з них, на думку вченого, входять злочини, про вчинення яких не знає ніхто, або хтось може про них лише здогадуватися (деякі необережні злочини).

До другої групи належать злочини, про вчинення яких відомо тільки злочинцю (вчинення таємного викрадення майна у осіб, що перебувають у стані сильного алкогольного сп’яніння; злочини проти малолітніх).

До третьої - злочини, про які знають тільки злочинець і потерпілий (відсутність свідків злочину і небажання потерпілого, з тих чи інших причин, повідомляти про подію в компетентні органи).

Четверта група - злочини, про які відомо злочинцеві, потерпілому та очевидцям, але ніхто із зазначених осіб не звертався в міліцію.

У п’ яту групу об’ єднані кримінально карані діяння, інформація про які надійшла до правоохоронних органів, або була виявлена співробітниками цих органів в результаті проведених заходів, але не була належним чином перевірена і не знайшла відображення в офіційних обліках.

Критерієм зазначеного поділу можна назвати особливості механізму виникнення латентності названих діянь.

Схожу по суті класифікацію пропонує і С. Ф. Мілюков, який виділяє такі групи латентних суспільно небезпечних діянь:

1) злочини, про які не відомо нікому, навіть самому злочинцеві;

2) злочини, про які відомо лише злочинцеві або потерпілому;

3) злочини, про які також відомо вузькому колу осіб, близьких до злочинця і потерпілому, які не розголошують цю інформацію;

4) злочини, про вчинення яких стало відомо невизначено великому колу осіб, за винятком правоохоронних органів;

5) злочини, зафіксовані в офіційних державних, громадських або приватних структурах, але не стали відомими правоохоронним органам;

6) злочини, інформація про які потрапила в правоохоронні органи, але:

- вони не були зареєстровані;

- за фактом їх вчинення винесено необгрунтовану постанову про відмову в порушенні кримінальної справи;

- справу порушено, але необгрунтовано припинено на стадії попереднього розслідування за реабілітуючими підставами;

- справа необґрунтовано припинена судом з тих самих підстав або винний необґрунтовано виправданий;

- справу необґрунтовано припинено в касаційної чи наглядової інстанціях

[334].

Ще одна класифікація розроблена Н. В. Сазоновою, яка розподіляє латентну злочинність “відповідно до причин виникнення латентності на об’єктивно- латентну й суб’єктивно-латентну” [432, с.

Об’єктивно-латентна частина злочинності є наслідком об’єктивних (на рівні окремих діянь), що не залежать від волі й свідомості суб’єкта причин. До таких Н. В. Сазонова відносить “недосконалість законодавства, що регламентує порядок реєстрації злочинів; відомчу роз’єднаність органів, що ведуть облік злочинних діянь; об’єктивна неможливість у законодавчо встановлені терміни переробити весь масив інформації, що надійшла, особливості механізму злочинної поведінки тощо”. Враховуючи зазначені причини, Н. В. Сазонова виділяє кілька видів об’ єктивно-латентної злочинності:

1) діяння, що не потрапили в систему реєстрації в силу відомчої неузгодженості органів, що ведуть облік злочинів;

2) діяння, що не потрапили в систему в силу недосконалості законодавства, що регулює порядок обліку злочинів;

3) діяння, не зареєстровані в системі в силу відсутності належної інформації про злочин на момент винесення рішення про порушення кримінальної справи;

4) злочини, про які невідомо нікому;

5) дії, про які відомо лише злочинцеві.

Об’єктивні причини латентної злочинності дали змогу висунути гіпотезу про наявність прямо пропорційної залежності об’ єктивно-латентної злочинності від розвитку злочинності загалом (чим більше відбувається злочинів, тим сильніше зростають масштаби об’ єктивно-латентної злочинності).

У свою чергу, суб’єктивно-латентну частину P. M. Акутан, Н. В. Сазонова та інші автори пропонують розподілити на приховану і невидиму частини.

Для того, щоб класифікація була найбільш повною, необхідно, насамперед, брати до уваги виявлення та врахування злочинів та осіб, які їх вчинили. З урахуванням наведених критеріїв всі приховані злочини можна умовно розподілити на дві великі групи:

- природно-латентні;

- штучно-латентні [522, с. 35];

- уявна латентність як умовний різновид латентності, що проявляється також у випадках, коли особи, які вважають себе потерпілими від злочину, заявляють про це в правоохоронні органи, хоча за критеріями кримінального права діяння “винної” особи не містить складу злочину.

Показники латентності можуть бути встановлені на основі експертного опитування фахівців [139, С. 221]. Нами були анонімно опитані співробітники органів внутрішніх справ, прокуратури, суду, Державної пенітенціарної служби, адвокатури (коли адвокати здійснюють захист по кримінальним провадженням щодо злочинів, вчинених на релігійному ґрунті у семи областях, - усього 900 осіб). Ймовірна кількість реально вчинених злочинів розраховується шляхом збільшення кількості зареєстрованих злочинів на величину цієї частки або множення кількості зареєстрованих злочинів на коефіцієнт латентності (додаток Л).

Таким чином, зареєстрованих злочинів на релігійному ґрунті за 20132014 роки лише 30.

Фактично, вчинено 375 злочинів на релігійному ґрунті і це інформація лише з семи областей України. Тобто фактично вчинених у 3,5 рази більше ніж зареєстрованих.

Можливо, злочини проти життя та здоров’я, проти власності підлягали обліку, як насильницькі та корисливі злочини, але цей факт ще раз підтверджує, що злочинність на релігійному ґрунті носить латентний характер. Її дійсні показники набагато більші і мають набагато більший індекс суспільної небезпечності, ніж той, який відповідає злочинам, що підпали під статистичний облік.

Інший метод передбачає здійснення аналізу матеріалів, інформація про які була внесена до Єдиного реєстру досудових розслідувань, але провадження з яких було необґрунтовано закрито. Недоліками цього методу є необхідність проведення спеціального досить тривалого та складного додаткового дослідження і обмежена кількість складів злочину, ступінь або коефіцієнт латентності яких можна встановити таким чином. Зокрема, це неможливо зробити щодо злочинів, що вчиняються з мотиву релігійної ненависті або ворожнечі. Нами були досліджені матеріали справ, де при кваліфікації орган досудового розслідування чітко вказав на мотив релігійної ненависті або ворожнечі. Визначення цього мотиву в деяких випадках було невірним, але те, що злочинні дії були пов’язані з релігією, надало нам змогу проаналізувати їх зміст.

Наприклад, у Дніпропетровській області було порушено кримінальне провадження на підставі ст. 179 КК України (Незаконне утримування, осквернення або знищення релігійних святинь), де за матеріалами справи невідома особа на стіні будівлі зробила надпис “Бог мертвий”, будівля належить релігійній громаді “Свідки Єгови”, чим завдано матеріального збитку вартістю 900 гривень. Справу закрито.

Інший приклад, районним відділком міліції Дніпропетровської області було відкрито кримінальне провадження на підставі ч. 1 ст. 181 КК України (Посягання на здоров’ я людей під приводом проповідування релігійних віровчень чи виконання релігійних обрядів), де від громадянки Б. надійшла заява про те, що нібито з 16.09.2008 р. по 2013 рік, невстановлені особи, які є членами релігійної організації “Свідки Єгови” під приводом проповідування релігійних віровчень, морально та психологічно тиснули на громадянку В. та членів її родини, чим заподіяли шкоду здоров’ ю останньої. Справу закрито.

Одним із районних відділків міліції Донецької області було відкрито кримінальне провадження на підставі ст. 179 КК України (Незаконне утримування, осквернення або знищення релігійних святинь), де йдеться про те, що до канцелярії РВ надійшла заява від релігійної організації “Релігійна громада Свідок Єгови” про прийняття заходів до невідомих осіб, які здійснили в період з 21 по 25 квітня 2013 року осквернення релігійної святині - культового будинку “Зал Царства Свідків Єгови”. Справу закрито.

Одним із РВУМВСУ в Закарпатській області було відкрито кримінальне провадження за ч. 1 ст. 180 КК України (Перешкоджання здійсненню релігійного обряду), де до РВ УМВС факсимільним зв’язком надійшла телеграма пресвітеріату релігійної громади реформатської церкви с. В. про те, що священнослужителям перешкоджають здійсненню богослужіння в реформатській церкві с. В., неправомірно настроєні до реформатської церкви та планують здійснити акти насильства проти мирян. Справу закрито.

Одним із районних управлінь ГУМВС в м. Києві відкрито шість кримінальних проваджень у період з 31.12.2012 по 06.05.2014 рр. на підставі ч. 1 ст. 181 КК України (Посягання на здоров’я людей під приводом проповідування релігійних віровчень чи виконання релігійних обрядів), де шкода здоров’ ю була заподіяна семи громадянам у результаті незаконного виконання релігійних обрядів. Три провадження закрито.

У Львівській області двома з районних ГУ МВСУ були відкриті кримінальні провадження на підставі ч. 1 ст. 180 КК України (Перешкоджання здійсненню релігійного обряду), де із заявами звернулись громадяни про те, що в першому випадку невідомі особи перешкоджали здійсненню Богослужінню отцю Б. в храмі Зіслання Святого Духа. А в другому випадку невстановлені особи незаконно перешкоджали здійсненню релігійного обряду “Спомин Ісусової смерті”, який проводила громада Свідків Єгови, що виразилося у викрикуванні образливих закликів, що заважало проведенню обряду. Обидва провадження закрито.

У Миколаївській області одним з районних ГУ МВСУ були відкриті кримінальні провадження на підставі ч. 1 ст. 180 КК України (Перешкоджання здійсненню релігійного обряду), де з’ явилась інформація, що групою осіб у кількості близько 20 чоловік, у приміщенні релігійної спороди “Свідків Єгови”, розташованої в одному з міст Миколаївської області зірвано релігійний обряд, що проводився членами релігійної громади “Релігійне товариство Свідків Єгови”.

Інша заява надійшла від настоятеля храму С. про те, що священики перешкоджали йому здійснювати релігійний обряд у храмі. Обидва провадження закрито.

У Полтавській області було відкрито кримінальне провадження за ст. 179 КК України (Незаконне утримування, осквернення або знищення релігійних святинь), де невідомі особи нанесли за допомогою балончика з чорною фарбою надпис “Секта” на будинку “Зал Царства Свідків Єгови” Справу закрито.

У Тернопільській області було відкрито кримінальне провадження на підставі ст. 179 КК України (Незаконне утримування, осквернення або знищення релігійних святинь), де невстановлена особа пошкодила лицеву частину постаті Божої матері, яка розміщена на території церкви “Святого Василя” в м. Тернополі. Справу закрито.

У Херсонській області було відкрито кримінальне провадження на підставі ч. 1 ст. 180 КК України (перешкоджання здійсненню релігійного обряду), де д одного з РВ надійшла заява від представника релігійної громади церкви християн віри Євангельської “Велике доручення” гр. К. про те, що гр. П. незаконно перешкоджав здійсненню релігійного обряду, що зірвало релігійний обряд. Справа знаходиться у провадженні.

Хмельницька область. Невстановлена особа осквернила та знищила шляхом розбиття та зруйнування, а саме було зрубано, споганено, спаплюжено і викинуто у річку вівтар та культову дерев’яну скульптуру “Стрибога”, де розташована релігійна святиня, що належить Релігійній організації “Духовного центру родового вогнища рідної православної віри”, який внесено в генеральний план міста Хмельницького. На підставі вчиненого злочину було відкрито кримінальне провадження відповідно ст. 179 КК України (Незаконне утримування, осквернення або знищення релігійних святинь), повідомлення про злочин було внесено до ЄРДР. Справу закрито.

Черкаська область. За 2012-2013 рр. у різних РВ міста Черкаси були відкриті кримінальні провадження: два на підставі ст. 179 КК України і одне на підставі ч. 1 ст. 181 КК України. Обставини справи стосувались випадків знищення та пошкодження релігійних святинь та провадження, де в період часу з 1999 по 2007 роки керівництво Міжнародної благодійної організації “Посвященська “Школа Здоров’я” Вчення Вознесенських Учителів”, здійснювало розповсюдження серед населення м. Черкаси на платній і безоплатній основі друковані видання, чим порушили вимоги ст. 12, 25 ЗУ “Про видавничу справу”, а також пропагували віроучення, яке може завдати шкоди психічному здоров’ю, чим порушили вимоги ст. 7 ЗУ “Про свободу совісті та релігійні організації”. Усі три провадження закрито.

У Чернігівській області одним з РВ було відкрито кримінальне провадження на підставі ст. 179 КК України, яке було пов’язано з тим, що невстановлена особа прибула до дубинку “Зали Царства свідків Єгови”, де незаконно здійснила осквернення релігійної святині. Провадження закрито.

Що стосується вчинення зазначених проваджень, вони так чи інакше посягають на релігійні відносини. Інше питання: чи всі ці злочини вчинені з мотиву релігійної ненависті або ворожнечі? В будь-якому випадку, як ми бачимо, на жаль, статистичному обліку підлягають ті злочини, які кримінальним законодавством віднесені до злочинів невеликої або середньої тяжкості. Хоча майже кожного дня із ЗМІ ми отримуємо повідомлення про ритуальні вбивства, про злочинну діяльність релігійних сект, які посягають на життя, здоров’я, статеву гідність громадян, на їх власність та, загалом, на право свободи віросповідання, на дії релігійних фанатиків, які начебто закликані найвищими силами для встановлення “божого” порядку на землі і з цією метою позбавляють життя громадян, про залучення до злочинних релігійних сект неповнолітніх, які є пішаками в руках досвідчених злочинців.

Всі ці показники, на жаль, не підлягають обліку й тому суспільство не має чіткої інформації про те, що злочини на релігійному ґрунті вже давно перейшли межу невеликої або середньої тяжкості й на сьогодні займають не останнє місце в системі злочинів, які посягають на життя, конституційні права та свободи громадян, пов’язані з реалізацією права на свободу віросповідання, основи мира та безпеки людства, основи національної безпеки.

Для встановлення ступеня латентності злочинів може бути використано спеціальне опитування громадян. У ході такого опитування мають з’ясовуватися шляхом постановки спеціально адаптованих для громадян запитань, кількість осіб, які протягом року, що передує періоду опитування, стали жертвами злочинів, у тому числі, окремих видів злочинів та кількість осіб, які з певних причин не заявляли до правоохоронних органів про вчинені щодо них злочини.

Аналіз статистики злочинності на релігійному ґрунті за 2003-2014 рр. показав, що динаміка злочинів нестабільна й однією з причин такої нестабільності ми вважаємо саме латентність злочинності на релігійному ґрунті. У цьому контексті нас зацікавило питання: чи розуміє населення значення поняття “латентна злочинність” та яким чином, на їх думку, латентність злочинності на релігійному ґрунті (якщо вони розуміють зміст цього поняття) впливає на рівень злочинності в державі. З опитаних (1500 осіб) у період з 2013 по 2015 роки, осіб, які мають вищу не юридичну освіту, 60 % визнали, що їм незрозумілий сенс словосполучення “латентна злочинність” і раніше з таким поняттям вони не стикалися (додаток А). На жаль, необізнаність населення щодо проблеми латентності релігійної злочинності є одним з показників її суспільної небезпечності. Якщо населення України має повну об’єктивну картину стану злочинності на релігійному ґрунті, це дає їм можливість, наприклад, більш уважно відноситись до діяльності так званих релігійних сект, або окремих осіб, що займаються злочинною діяльністю, під їх прикриттям.

Такі репрезентативні для усієї країни опитування регулярно здійснюються у США, ФРН та деяких інших країнах, а також на міжнародному рівні в межах довгострокового проекту, який здійснюється Міжрегіональним Інститутом ООН з вивчення злочинності і правосуддя (UNICRI), починаючи з 1989 р. У ньому беруть участь понад 50 країн світу, в тому числі у 1997 та 2000 рр. - Україна [139, С. 226]. Але, на жаль, навіть опитування по програмі UNICRI показало, що про злочинність на релігійному ґрунті даних немає.

У 1853 р. криміналіст Ф. Захаревич у результаті проведених наукових досліджень підтвердив припущення А. Кетле щодо латентних проявів злочинності [210, с. 262-263], торкаючись питання достовірності статистичних даних, що характеризують злочинність.

Як висновок, хочеться згадати слова Ф. Захаровича, який писав: “Збільшення цифри злочинів, що виявляються в статистичній таблиці, часто є тільки вираз кращої системи, прийнятої для відкриття їх. Число арештантів, переданих у руки правосуддя, що не є ще засіб, цілком достатня для числа злочинів, істинно здійснюються подібно до того, як число риб, спійманих неводом, не вказує числа риб, плаваючих у річці... Статистичні цифри, взяті в масі, швидше повинні вважатися мірилами поліцейської діяльності, ніж стану злочинності в губернії або області” [162, c. 258].