5.2. Релігійний тероризм та релігійний екстремізм як суспільно небезпечні форми групової девіації

Виникнення та реалізація мотиву злочинної діяльності значною мірою залежить від того, вчинений злочин поодинці чи групою. Ця обставина накладає істотний відбиток не лише на спонукання суб’єкта, а й на прояв соціальних детермінантів злочинності, на оцінку конфліктної ситуації, на рішучість вчинити злочин, на сам злочин і його наслідки.

Наприкінці ХХ - початку XXI ст. світ зіткнувся із зростанням екстремізму й тероризму, опинившись абсолютно не підготовленим ні до практичної боротьби з цими соціальними феноменами, ні до їх теоретичного осмислення.

На сьогодні в політико-правовій практиці побутують такі значення: екстремізм визначається як прихильність граничних поглядів і методів (переважно в політиці) [363, с. 787], терор як “політика залякування, придушення політичних супротивників насильницькими заходами” [448, с. 492], терор - фізичне

насильство аж до фізичного знищення відносно політичних супротивників” [363, c. 691], терор політика, зумовлена класовими чи політичними причинами [90, c. 736].

У науковій літературі прийнято виділення форм екстремізму й тероризму. Найчастіше дослідники говорять про три основні форми прояву екстремізму: політичний, національний і релігійний, що збігається з таким поділом і щодо тероризму. У багатонаціональних і багатоконфесійних державах, до яких належить Україна, особливо небезпечними є останні два його різновиди.

Релігійний екстремізм - нетерпимість до представників тієї ж або інших релігій. Соціальну базу релігійного екстремізму, зазвичай, становлять маргінальні верстви суспільства. Екстремізм спрямований на знищення існуючих у суспільстві відносин і в кінцевому підсумку на розвал багатонаціональної держави, і в цьому плані він органічно пов’язаний з сепаратизмом. Релігійному екстремізму властива прихильність до крайніх тлумачень віровчень і методів дій з розповсюдження своїх поглядів і реалізації своїх цілей.

При всіх існуючих розбіжностях у формах прояви екстремізму й тероризму можна виділити щось спільне - прихильність до крайніх поглядів, дій, форм поведінки, життєвої стратегії; схильності до використання силових, насильницьких методів і засобів досягнення мети. У своїх крайніх формах екстремізм, так само як і тероризм - це поведінка, спрямоване на перевищення меж допустимого, навмисне нанесення шкоди, руйнівний вплив, загрозливе існуванню людини, суспільства, природи.

Особистості та соціальні групи, що виражають радикальні погляди, є в будь- якому суспільстві. Їх діяльність у певній мірі амбівалентна: вона може як стимулювати суспільний розвиток, так і перешкоджати новаціям та нововведень, а також з певною часткою ймовірності трансформуватися в екстремізм і його крайню форму - тероризм [26].

Тероризм визнано однією з найбільш небезпечних соціальних девіацій. Він відноситься до злочинів проти громадської безпеки. Відповідно до ст. 258 КК України, кримінальна відповідальність передбачається за вчинення терористичного акту, застосування зброї, вчинення вибуху, підпалу чи інших дій, які створювали небезпеку для життя чи здоров’я людини або заподіяння значної майнової шкоди чи інших тяжких наслідків, якщо такі дії були вчинені з метою порушення громадської безпеки, залякування населення, провокації воєнного конфлікту, міжнародного ускладнення, а бо з метою впливу на прийняття рішень чи вчинення або невчинення дій органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, службовими особами цих органів, об’єднаннями громадян, юридичними особами, або привернення уваги громадськості до питань комерційної торгівлі політичних, релігійних чи інших поглядів винного (терориста), а також погрози вчинення зазначених дій з тією самою метою [351, с.

У перекладі з латинської “терор” означає “жах”, отже, тероризм - це використання залякування для досягнення політичних, економічних або особистих цілей [366]. Одночасно, тероризм - форма організованого насильства.

В Україні на сьогодні не діє жодна з міжнародних терористичних організацій. Однак, на території України “фіксуються” окремі прихильники їх ідеологічних принципів серед іноземців, переважно, вихідців з країн Близького Сходу, Північного Кавказу, Північної Африки. СБУ у своїй діяльності щодо протидії міжнародному тероризму керується консолідованим списком Ради безпеки ООН (резолюція № 1267), у якому терористичними визнано 57 організацій, у тому числі - “Аль-Каїду”, “Ансар аль Іслам”, “Асбат аль Ансар”, “Ісламський рух Узбекистану”, “Лашкар”, “Тайба”, “Марокканський ісламський бойовий фронт” [440].

Основними причинами тероризму є соціально-економічні причини, виражені в найбільшої соціальної несправедливості, на яку потім нашаровуються багато інших обставин та соціально-економічні причини забарвлюються в той чи інший політичний, ідеологічний, національний чи релігійний колір, що ще більш зміцнює терористичну спрямованість окремих груп, шарів, народів. Тому сучасний тероризм у широкому розумінні цього поняття - це, мабуть, не зіткнення релігій, націй, цивілізацій, а антагонізм між страшною бідністю нерідко багатих регіонів і безмежним багатством розвинутих країн. І тут рушійною силою виступає не стільки сама бідність, скільки найбільша соціальна несправедливість у світі, утримувана за допомогою серйозного прямого або непрямого тиску одних верств суспільства над іншими, одних країн над іншими.

Бідність, як одного разу сказав Махатма Ганді, - найгірша форма насильства. Хоча самі ідеологи тероризму нерідко бувають людьми багатими і впливовими, своїми ідеями вони можуть мобілізувати тих, хто живе у крайній убогості, розчарований життям, відчуває розпач і готовий вбивати і сам йти на смерть. Тероризм - це зброя відчужених, зневірених людей і часто - продукт відчаю [1].

На сьогодні при розгляді проблеми тероризму чітко домінують три концептуальні моделі [366]. Згідно з першою теорією: тероризм розглядається в контексті конфлікту двох цивілізацій: традиційної та сучасної; ісламської і не- ісламської; західної і “решти” світу. Інша точка зору пов’язана з визнанням культурної травми як основного джерела терористичного менталітету. Нарешті, чимало робіт виконано в психопатологічному ключі, що пов’язує поведінку терористів з такими психічними розладами й патологічними станами, як параноя або посттравматичний розлад.

Одним з провідних соціальних факторів тероризму є етнічні конфлікти. До культурних умов, що породжує терористичну психологію, відносяться: невелика чисельність етносу, тісні родинні й національні зв’язки, високо розвинене почуття національної гордості, традиційна войовничість народу, загострена чутливість до несправедливості, традиція помсти за заподіяні образи, тривалий досвід ведення воєн. Етнічні терористи - це велика група, в якій виділяються, щонайменше, кілька рівнів: ідеологи, спонсори, організатори, виконавці. Мотивація людей, що знаходяться на різних позиціях може бути різною. Груповими усвідомлюваними мотивами зазвичай проголошуються такі цілі: відновити історичну справедливість; повернути незаконно захоплені сусідом території; покарати кривдників; отримати політичну свободу; звільнити з ув’язнення своїх людей; отримати грошову компенсацію.

Важливим психодинамічним механізмом тероризму є культурна травма. Вона передається з покоління в покоління у формі етнічного міфу, змушуючи конкретний народ приносити все нові й нові безневинні жертви на вівтар власного сорому. М. М. Решетніков розкриває травматичну динаміку такого способу. При наявності в історії народу важкої психічної травми, пов’язаної з масовим (національним) приниженням, через якийсь досить тривалий період (десятиліття і навіть століття) можуть сформуватися ті чи інші помилкові ідеї або ідеї відносні.

Особиста смерть терориста отримує іншу - позитивну інтерпретацію. За нею стоять важливі речі: релігійне піднесення, набуття вічного життя, служіння своїй сім’ї, героїчний подвиг на славу свого роду, а злиття етносу в монолітне утворення супроводжується категоричним розщепленням світу на дві категорії - “свої” і “чужі”. “Своїм” приписуються позитивні якості, на чужих проектується все мислиме й немислиме зло. Відповідно, “свої” збуджують довіру й повагу, “чужі” - ворожість і агресію. Зовнішній ворог знеособлюється, міфологізується і перестає викликати будь-які людські почуття, крім відрази й ненависті. Прагнення

знищити ворожий світ набуває форму домінуючої ідеї. Переживання нацією ураження або приниження істотно підвищує готовність людей до об’єднання навколо авторитарних лідерів для відповіді - хворобливих переживань зовні - у формі агресивних дій проти передбачуваних кривдників. Приниження переживається як тотальне ураження, що вимагає сатисфакції. Одночасно воно супроводжується відчуттям власної унікальності чи обраності. Оскільки терористи діють таємно, і нерідко без висування конкретних вимог, стає очевидним, що важливий не результат, а сам факт відповіді - несвідомих конфліктів.

Ні терористичну групу, ні терористичну організацію неможливо примусити відмовитися від тероризму, так як це означало б для них втрату існування, сенс якого зводиться до відплати або виживання своєї групи.

Тероризм, безсумнівно, є одним з проявів деструктивної культури, орієнтованої на руйнування навколишнього світу. В основі деструкції лежить проекція власних страхів на навколишній світ. Під впливом цього формується “ворожа модель світу”, коли інші культури сприймаються як неправильні, несправедливі, невірні, що є загрозою для життя чи ідентичності етносу. Відповідно до цього відбувається реконструювання всієї соціальної реальності.

На нашу думку, ще одним важливим механізмом тероризму є його культовий характер. Тероризм формується за механізмами деструктивного культу, який являє собою соціальну групу, яка виявляє фанатичне поклоніння лідеру і його ідеям, а також завдає реальний збиток самим учасникам культу або оточуючим їх людям та має наступні ознаки: наявність авторитарного лідера;

містифікація лідера; виражена залежність членів групи від лідера; наявність ідеології; звеличення статусу групи за допомогою ідеї про її особливу соціальну місію; жорсткі стандарти поведінки; тотальний контроль свідомості членів групи; стимулювання почуття провини, ненависті і страху; відключення членів групи від навколишнього світу; розщеплення світу на “ми і вони”; агресія відносно інакомислячих і зовнішнього світу; заклопотаність групи залученням нових членів; заклопотаність фінансовими питаннями; ритуалізація життя; символізація; самопожертва і жертвопринесення. Культове жертвоприношення надає сенс смерті.

Завдяки тотальному контролю свідомості - зомбуванню адептів - їх справжнє Я пригнічується, замінюючись псевдоідентичністю. Для цього використовуються найрізноманітніші методи: сенсорна депривація чи перевантаження; депривація сну; сексуальна депривація; зміна дієти; гіпноз; переконання; візуалізація; притчі й метафори; медитація; моління; скандування; спів; переосмислення минулого досвіду; заохочення і покарання; містифікація; повторення, монотонія, ритм; відділення від минулого; заборона на колишні соціальні контакти; відмова від власності та грошових коштів; перехід до культової діяльності - делегування ролей; зміна імені, мови, зовнішнього вигляду, сім’ї; індокріація: практикуми, семінари, лекції; утворення внутрішньогрупових пар з новими рольовими моделями, системою братства або приятельства [516]. Структура культу, методи й засоби контролю визначаються особливостями особистості лідера. Його головна якість - авторитарність і прагнення до влади над людьми.

С. Хассен виділяє 4 основних типи культів: релігійні чи духовні культи (зосереджені на релігійних догмах чи духовних практиках); комерційні (створювані за типом многоуровнего маркетингу й орієнтовані на прибуток); культи масової психотерапії (націлені на маніпуляцію свідомістю, наприклад, саєнтологія); політичні (реалізують політичні цілі). Політичні деструктивні культи, в свою чергу, діляться на дві підгрупи: тоталітарні режими й терористичні групи. Таким чином, терористична група відповідає всім загальним ознаками деструктивного культу.

Можна стверджувати, що крім грошей терористична діяльність приносить людині відчутну психологічну вигоду. Перелічимо можливі індивідуальні мотиви залученості в терористичну діяльність [173]. Це: прагнення до влади над людьми, підтримуване несвідомими фантазіями про власну всемогутність; ворожість, породжувана особистими травмами і що вимагає виходу назовні; внутрішня порожнеча, що штовхає на пошук гострих відчуттів у формі гри зі смертю; прагнення до ізоляції внаслідок хронічного конфлікту з суспільством; прагнення до саморуйнування внаслідок несвідомого почуття провини; релігійні або націоналістичні фантазії; пошук своєї групи / сім’ї, внаслідок соціальної ізоляції і розмитої ідентичності.

Існують різні теорії, що розкривають механізми формування схильності до деструктивної поведінки. Відповідно до однієї з них, ця тенденція формується під впливом деструктивної субкультури за допомогою засвоєння певних поглядів, способу життя і стилю поведінки. Інша теорія визначає деструктивну спрямованість як реакцію на тривалу фрустрацію соціальних і психологічних потреб індивіда. Третя гіпотеза випливає з теорії Е. Еріксона і розглядає деструктивні групи як результат негативної ідентичності її учасників. Нарешті, існує точка зору, відповідно до якої, звернення до терору пов’язане з ранньої нарцистичною травмою. В останньому випадку лють і насильство стають індивідуальним способом захисту від відчуття безпорадності.

Таким чином, сучасний тероризм - це складний соціально-психологічний феномен, для розуміння якого необхідне психоаналітичне знання. Дії, покликані стримати терористів, повинні ґрунтуватися на глибокому розумінні індивідуальної, групової та соціальної природи тероризму. Репресивна тактика як першорядний стримувальний чинник може мати протилежний ефект, посилюючи групову згуртованість і викликаючи зростання тероризму. Більш перспективними є заходи, спрямовані на ефективну інформаційну політику; зниження культурних бар’єрів, підвищення етнічної толерантності суспільства, стимулювання і полегшення виходу з терористичних груп.

Під екстремізмом розуміють провокацію масових заворушень, громадянську непокору, терористичні акції, методи партизанської війни. У світовій законодавчій практиці є чимало визначень цього поняття, однак жодне з них не стало класичним і загальновизнаним. У зарубіжній науковій літературі також немає єдиного підходу до визначення юридичних ознак поняття “екстремізм”.

У Кримінальному кодексі України законодавчо поняття “екстремізм” не закріплене, хоча існувало декілька спроб запровадити кримінальну відповідальність за екстриміську діяльність. Проте слід зазначити, що запропоновані види й форми екстремістської діяльності містять ознаки злочинів, передбачених багатьма статтями чинного Кримінального кодексу України.

Зокрема, така форма екстремістської діяльності, як “сприяння діям та (або) самі дії, вчинені з метою насильницької зміни основ конституційного ладу та (або) порушення територіальної цілісності та суверенітету держави”, підпадає під дію: ст. 109 “Дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади” ККУ або ст. 110 “Дії, вчинені з метою зміни меж території або державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, а також за публічні заклики чи розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій, поєднані з розпалюванням національної чи релігійної ворожнечі” ККУ.

Такі форми екстремістської діяльності, як “пропаганда виключності, переваги чи неповноцінності людини (соціальної групи) за ознакою її соціальної, расової, національної, етнічної, мовної, релігійної належності або ставлення до релігії” та “порушення прав, свобод і законних інтересів, у тому числі пряме чи непряме обмеження прав або встановлення прямих чи непрямих привілеїв людини і громадянина за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками”, охоплюються складами злочинів, передбачених ст. 161 “Порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності або ставлення до релігії” ККУ та ст. 442 “Г еноцид” ККУ, яка встановлює кримінальну відповідальність за публічні заклики до геноциду, а також за виготовлення матеріалів із закликами до геноциду з метою їх розповсюдження або розповсюдження таких матеріалів.

Крім тероризму та естримізму, до групових девіацій з терористичною та екстремістською ідеологією можна віднести нацизм, расизм, націоналізм, шовінізм, фашизм, апартеїд, неонацизм, ксенофобію, антисемітизм,всі форми релігійного фундаменталізму (християнський, мормонський, ісламський, іудейський, індуїстський). Але в Україні такі явища не є поширеними та загрозливими. Водночас в Україні існує нормативно-правова база, достатня для протидії релігійній екстремістській діяльності. Зокрема, чинний ККУ встановлює кримінальну відповідальність за такі дії, як: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади (ст. 109); посягання на територіальну цілісність і недоторканність України (ст. 110); диверсія (ст. 113); порушення рівноправності громадян залежно від їхньої расової, національної належності або релігійних переконань (ст. 161); терористичний акт (ст. 258); публічні заклики до вчинення терористичного акту (ст. 258-2); створення терористичної групи чи терористичної організації (ст. 258-3); сприяння вчиненню терористичного акту (ст. 258-4); фінансування тероризму (ст. 258-5); створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань (ст. 260); групове порушення громадського порядку (ст. 293); масові заворушення (ст. 294); заклики до вчинення дій, що загрожують громадському порядку (ст. 295). Тому, у разі введення в ККУ відповідальності за екстремістські діяння такі норми утворюватимуть небажану конкуренцію з положеннями антитерористичного законодавства України та відповідними статтями ККУ, що є неприпустимим.

В Україні закріплення поняття “екстремізм” і відповідальності за екстремістські дії в окремому Законі можливе за умови вирішення питання про співвідношення понять “екстремізм”, “радикалізм” і “тероризм” та їх розмежування як родового та видових за відповідними юридичними критеріями. Вирішення цього питання вимагає від державних структур моніторингу стану та динаміки розвитку екстремістських проявів, глибокого вивчення міжнародного досвіду, діяльності правоохоронних органів і відповідної судової практики [219].

Релігійна єкстремістская діяльність і та релігійна терористична діяльність співвідносяться між собою як родове і видове поняття.

Відомий німецький політолог Uwe Backes зазначає таке: “Причиною такого типу поведінки, як тероризм, завжди виступає яка-небудь політична в широкому сенсі мотивація [559]. У психологічному сенсі “терор”, як зазначає Д. В. Ольшанський, - “це стан дуже сильного страху (жаху), що виникає як реакція на деякі дії, що мають: метою викликати саме цей стан у тих, відносно кого вони здійснюються, або ж тих, хто є їх свідком” [366, c. 36]. Ю. М. Антонян, не зазначаючи одну з найважливіших, на наш погляд, ознак релігійного тероризму, - політичну мотивацію, проводить розмежування між залякуванням при розбої і при вчиненні злочину терористичного характеру таким чином: “Саме залякування є основною сутнісною ознакою тероризму, його змістом. Воно буває і при розбої, здирництві. Але в цих випадках одна й та сама людина є і об’єктом насильства, і до неї ж звернені певні вимоги. А при викраденні людини або захопленні заручника вони адресовані третій стороні” [17, с. 13].

Психологічна природа релігійного тероризму та екстремізму пояснюється насамперед тим, що він виражається в особливому стані психіки. Але психологічна властивість досліджуваного явища носить вторинний характер, оскільки визначальне значення має чинник, який має вплив на суспільну свідомість і провокує такий емоційний стан. Ним є релігійна ідеологія, що відображає політичну сторону досліджуваного явища і має першорядне значення в розумінні його сутності.

На наш погляд, у відриві від терористичної або екстремістської ідеології тероризм і екстремізм існувати не можуть, оскільки “прихильність до крайніх поглядів і заходів “повинна мати під собою певне ідеологічне підґрунтя, щоб отримати саме соціально-політичну, а не медичну оцінку. При цьому ідеологічні установки, складові, в подальшому мотиви кримінальної поведінки, не слід ототожнювати з ненормальними психічними станами, тобто психопатології, які теж можуть виступати причинами вчинення злочинів на релігійному ґрунті.

Кримінологічне вивчення особистості злочинця в цілому і екстреміста зокрема здійснюється переважно для “виявлення й оцінки тих її властивостей і ознак, що породжують злочинне поводження, в цілях його профілактики” [17, с. 47].

Зазвичай, вчиненню злочину екстремістської спрямованості передує тривала антисуспільна або протиправна діяльність.

У переважній більшості випадків злочинці цієї категорії не розкаюються у вчиненому, зберігають високу ступінь готовності вчинити новий злочин, не замислюються про наслідки.

Родина також не є стримувальним чинником у цій ситуації, що пояснюється такими обставинами: батьки поділяють екстремістські погляди дітей і не бачать нічого неправильного в їх поведінці, шкодуючи лише про факт притягнення до відповідальності; батьки не є авторитетом для дітей, не здатні контролювати їх поведінку, знайти з ними спільну мову; руйнування і маргіналізація внутрішньосімейних відносин.

Ю. М. Антонян, вивчивши особистість терористів, прийшов до такого висновку: виникнення і розвиток мотивів терористичних дій відбувається в ході сімейного виховання і під впливом місцевих етнорелігійних звичаїв і традицій, а не в результаті впливу неформальних малих груп, а також загальнокримінальної злочинності [17, с. 234].

Фахівці із загальної маси терористів виділяють окремі групи: терористи- камікадзе, фанатики, найманці, терористи-ідеологи.

Дотримуємося оцінок тих експертів, хто вважає, що терористів-камікадзе, тобто тих, хто йде на вірну смерть і знає, що загине, - не більше 1-2% від загального числа терористів. Для них головне - красиво померти. В основі мотивації цих самогубців цілий букет причин: у тому числі й релігійний фанатизм, екстремізм. Члени сім’ї самогубця, його родичі, як підтверджують численні факти, з боку сусідів, старійшин користуються особливою повагою і шаною. Все це зрозуміло, але в цьому і полягає суть, філософія діяння смертника - терориста.

Набагато більше терористів, які готові померти “за справу”, але зовсім не прагнуть до красивої смерті. Це - фанатики. Для них важливою є загальна увагу. Таких у загальній структурі тероризму - близько 30%.

Найбільше число терористів - найманці. Вони становлять близько 50%. Вони підписують контракт. Для них головне - отримати за терористичний акт гроші. І вони зовсім не хочуть вмирати. Йдучи на ризик, вони сподіваються, що все обійдеться [156].

Ще одна категорія терористів - ідеологи. Це ті, хто ніколи й нікуди не лізуть, а просто “замовляють” терористичні акти і, можливо, оплачують їх виконання. Таких приблизно 10%, але вони найнебезпечніші, тому що це “мозок” тероризму. На думку доктора медичних наук, психіатра-криміналіста

М. В. Віноградова, “вони, зазвичай, володіють високим інтелектом, високим рівнем мислення, величезною силою волі, умінням підкоряти своїй волі оточуючих, великою загальною енергетикою. І ще характеризуються повною відсутністю загальнолюдських морально-етичних принципів” [472, с. 478].

Використання терористів-смертників для проведення терактів дає величезну перевагу організаторам цих злочинів.

1. Це висока доступність вибухового пристрою відносно об’єкта впливу, низька вартість підготовки терористичного акту і його виконавця.

2. Застосування тактики самогубств гарантує, що атака відбудеться в найбільш відповідний момент (з максимальною точністю за місцем і часом), з конкретним вибором мети для її вибуху (знищення). “Терористи-смертники, - зазначає С. Ланцов, - підривають себе в людних місцях, забираючи життя оточуючих людей, направляють наповнений вибухівкою транспорт на зазначені ним об’єкти” [287,c. 160].

3. Акції за участю терористів-смертників, як ми бачимо, завжди потрапляють у фокус ЗМІ, викликають великий суспільний резонанс, критику на адресу правоохоронних органів і влади.

4. Здійснюючи такі теракти, ватажки незаконних збройних формувань демонструють можливість банд підпілля, а заодно і звітують перед своїми спонсорами за їх фінансові кошти.

5. При проведенні таких терактів відсутня необхідність готувати шляхи відходу для виконавців. У цих умовах мінімізована можливість, що виконавець буде затриманий і потрапить в руки прокуратури, спецслужб, міліції і видасть своїх призвідників. Це прекрасна умова приховати таємницю злодіяння.

6. Значний суспільний резонанс таких акцій. Ю.С. Горбунов зазначає, що вони рекламують рішучість їх виконавців до самопожертви, сприяють вербуванню нових добровольців, готових прийняти мученицьку смерть.

Підготовка терористів-смертників - складний і тривалий в організаційному плані процес. Спочатку відбувається вербування (відбір) кандидатів у терористи- смертники, де при вербуванні (відборі) основний упор ватажки роблять на людей, що знаходяться в стані психологічної травми, мають так зване прикордонний стан психіки і постійно думають про смерть. Активно до лав терористів залучаються жінки. “Вербування смертниць, - зазначає Л. Барський, - стала надійним психологічним процесом. Найчастіше в руки “координаторів смерті” потрапляють жінки з невлаштованою долею, трагедією особистого життя - зрадою або загибеллю коханого, чоловіка, родини. Їх ловлять у момент трагедії, самотності, розчарування в житті” [112].

До терористичної діяльності залучаються люди, схильні до фанатизму, які вважають Для всіх цих людей характерна підвищена сугестивність, що в певних умовах дає змогу в короткі терміни спроектувати поведінку людини в потрібному напрямі.

Первинна ідеологічна обробка здійснюється при першій можливості в будь- якому місці (на вулиці, вдома, в мечеті, школі, лікарні тощо). З потенційним смертником (смертницею) починають вести розмови про те, як добре й почесно підірвати “невірних” і прямою дорогою піти в рай. При цьому широко використовуються національно-психологічні особливості й трагічні особисті ситуації потенційного смертника. У цьому випадку активізація особистих мотивів до помсти в особи, що вирішила стати смертником, відбувається у випадках, коли в сім’ї є постраждалі (загиблі, засуджені).

На цьому етапі людина ізолюється зі звичного оточення, обриваються його зв’язки з рідними місцями й близькими людьми. Спочатку ніхто не говорить ні смертникам, ні рідні, для чого їх відвозять в інше місце. Формальне пояснення можна знайти завжди - далекі родичі звуть пожити, обіцяють дах або роботу тощо. Відомо, що так звані бази підготовки смертників виглядають як звичайні житлові будинки (квартири). Терористи, зазвичай, практично не виходять з приміщення і не спілкуються з сусідами. На цьому етапі вся діяльність з ідеологічної обробки майбутніх терористів-смертників спрямована на фізичне усунення їх від повсякденних справ, джерел інформації, соціальних відносин, від структур, які його підтримують. Створюється безвихідна ситуація, фінал якої тільки один - смерть. В індивідуальному порядку проводиться психологічна, військова та технічна підготовка майбутніх терористів-смертників. У цілому вона здійснюється на загальних принципах, відрізняючись лише окремими деталями, які пов’язані з ідеологічними, релігійними та національними особливостями кандидатів.

Жінок - суїцидальних терористок - можна розділити на дві практично рівні групи: 1) 30-40-річна вдова або просто незаміжня, що втратила або нездатна мати дітей; 2) 17-25-річна дівчина з дуже релігійної родини, яка виросла без рідного батька [549]. Незважаючи на значну різницю у віці їх об’єднує та обставина, що незадовго до включення в терористичну діяльність кожна з них пережила особисту трагедію. Для першої групи - це, зазвичай, загибель чоловіка або дітей, для другої - загибель брата або батька, або самі дівчата були викрадені і зганьблені. Важка душевна травма і стає тим “гачком”, використовуючи який жінку втягують у терористичну діяльність.

Разом з тим у ряді випадків жінки добровільно і свідомо стають учасницями терористичних організацій, незаконних кримінальних угруповань, прагнучи помститися за загибель когось із членів сім’ ї.

Працюючи над “зміною психіки”, потенційній жертві дають нові поведінкові установки. Нові цінності впроваджуються у свідомість за допомогою “священних принципів”, які не піддаються ніякому сумніву. Кінцевим результатом стає руйнування індивідуальності, зневага моральними цінностями й відповідальністю за свої вчинки. Надалі - обіцянка “нагороди”. При цьому важливу роль відіграє матеріальна зацікавленість виконавців терактів.

У боротьбі з тероризмом та екстремізмом вимагають свого рішення проблемні ситуації: більш чітке визначення і розмежування прав і обов’язків структур виконавчої влади у протидії тероризму та екстремізму; межі обмеження прав і свобод громадян в умовах надзвичайних обставин; принципи переговорів з терористами та екстремістами; обмеження участі вищих посадових осіб держави у вирішенні конфліктів; характер і межі можливих поступок терористам; принципи застосування сили та психологічного тиску на терористів та екстремістів (через їх співучасників, однодумців, близьких рідних, родичів; допустимість контрзаручництва); статус співробітників спецслужб, впроваджуваних у ряди терористів; оцінювання допустимих меж застосування сили, зброї та спецзасобів; визначення критеріїв превентивних військових заходів з метою запобігання терористичних актів.

Детермінація релігійного екстремізму, як, втім, і інших видів екстремізму, відноситься до числа чи не найскладніших проблем сучасної кримінології. Про це, зокрема, говорять, по суті, безуспішні впродовж всієї відомої історії людства спроби “намацати” корінь цього зла. Численні дослідження, присвячені цій проблемі, показують, що з часом вона ускладнилася, ставши ще більш заплутаною і далекою від свого остаточного вирішення [452, с. 226].

Водночас слід зазначити, що досить високий рівень релігійної толерантності не поширюється на всілякі екстремістські релігійні угруповання (тобто такі, що вважають релігію, прихильниками якої вони є, єдиною вірною, а послідовників інших релігій ворогами). Це підтверджується відповідями респондентів на запитання, чи згодні вони з необхідністю дозволяти таким угрупованням проводити масові зібрання задля висловлення власних поглядів, а також видавати та розповсюджувати літературу, що виражає їхні погляди. На обидва ці запитання респонденти відповіли переважно негативно. Надання екстремістським організаціям можливості проводити масові зібрання підтримали 14% респондентів, а не підтримали 71%; проти надання можливості видавати свою літературу висловилися 66%, а підтримали цю думку лише 18% (додаток Д, табл. Д.19).

До духовних факторів релігійного екстремізму можна віднести: сплеск загальної релігійності; властиві релігії функції соціальної інтеграції та стабільності; сакралізації духовних цінностей; зниження довіри до традиційних релігійних інститутів; особливо тим концепціям надприродного, які вони пропонують; пасивність традиційних релігійних інститутів; лібералізація суспільного життя країни і реформування законодавства [488, с. 174].

У сучасній кримінологічній літературі прийнято диференціювати загальні та спеціальні заходи запобігання злочинам. В силу об’єктивних причин розробка загальних заходів профілактики релігійного екстремізму і релігійного тероризму, тобто заходів, які об’єктивно (поза зв’язком з їх цілепокладанням) забезпечують запобігання цьому явищу, здійснюється поза межами кримінології та науки кримінальної політики. Під спеціальним запобіганням злочинам розуміється цілеспрямована діяльність державних органів, інститутів громадянського суспільства, окремих громадян з виявлення, ослаблення, нейтралізації та усунення чинників, які породжують, що сприяє поширенню і (або) зростанню суспільної небезпеки релігійного екстремізму чи окремих його видів.