5.3.Тоталітарна секта як структурна основа поширення релігійного екстремізму

“Нові релігійні групи”, або “нові релігійні рухи” (секти) - це громада, яка відокремилась від материнської конфесії, група, що відірвалась від кореня релігії.

Якщо розвиток релігійних груп є позитивним або навіть бажаним із соціального погляду явищем, то розвиток сект (нових релігійних груп) - явище, якому належить протидіяти.

Натомість нові релігійні рухи (секти) використовують зміст, засоби й методи, ворожі не тільки християнству, а й людству загалом. Багато з них має виразно патологічний характер, викликає у членів груп симптоми, що породжують зрозумілу заклопотаність близьких та оточення. Участь у таких групах призводить до духовної кризи, дезінтеграції особистості людей, залучених до цих рухів, розбиває сім’ї. Крім цього, участь у релігійних сектах може бути мотивом до вчинення злочину на релігійному ґрунті.

До числа найпоширеніших варіантів тоталітарних сект можна віднести: спеціально створену для вчинення злочинів (попередня змова, організованість, стійкість, мета злочинної діяльності); релігійне об’єднання (група,

незареєстрована в чинному порядку, група, що має замаскований кримінальний напрям).

Правильний і своєчасний аналіз ознак злочину діяльності тоталітарної секти дає змогу встановити та виявити їх адептів.

Параметри, що характеризують тоталітарну секту як злочинну, можна виявити за такими ознаками: Насильницький характер заходів, що здійснюються відносно рядових сектантів; Жорстокість і використання будь-яких засобів для досягнення поставленої мети; Високий рівень технічної оснащеності та озброєність; Наявність значних матеріальних благ і грошей; Дотримання визначеної ієрархії та норм поведінки; Створення структурних органів для зовнішньої та внутрішньої безпеки; Конспірація; Наявність зв’язків за межами держави.

Суспільна небезпека існування таких сект полягає ще й у тому, що, крім злочинів на релігійному ґрунті, вони провокують вчинення й інших злочинів, які вчиняються для підтримання діяльності секти (крадіжки, шахрайство тощо).

Для новачків секта маскується й приймається ними як дружня організація, яка активно намагається допомогти їм у саморозвитку та в проблемах, які виникають у людей. Секта намагається увійти у сферу життя новачка та контролювати його. Найчастіше така людина навіть не здогадується, що починає сектантський шлях, вона впевнена, що є членом гуртка, що вивчає Біблію, або членом літературної (музичної) групи. Тому, самостійну кримінологічну проблему являє собою віктимологічний аспект тоталітарного сектантства. Оскільки в результаті діяльності тоталітарних сект жертвою є як член цього об’ єднання, так і його сім’я, а також близькі. Відмінною ознакою тоталітарних сект є та обставина, що індивід часто одночасно є і жертвою, і злочинцем.

Згідно з концепцією соціально-психологічної адаптації, запропонованою А. Г. Амбрумовою, існує чотири основних напрями людської діяльності, за якими йде адаптація, а саме: пізнавальний, перетворювальний, ціннісно-орієнтаційний і комунікативний. При дезадаптації першими порушуються ціннісно-орієнтаційна і комунікативна діяльність [10, с. 6]. Саме тому, як демонструє об’ємний емпіричний матеріал, накопичений західними дослідниками, потенційними адептами тоталітарних сект є, насамперед, ті люди, які шукають роботу, відчувають занепокоєння з приводу свого майбутнього, недавно поїхали з дому, пережили якусь особисту трагедію (смерть близьких, розлучення, нещасну любов, втрату роботи, тяжку хворобу), часто змінюють місце проживання, - тобто дещо дезадаптовані.

Суб’єктивно дезадаптація може проявлятися в дуже широкій гамі психоемоційних зрушень. Нестерпне почуття самотності, власної непотрібності, безцільності існування, втрата життєвих орієнтирів, відчуття неможливості самотужки впоратися із ситуацією, що склалася, - все це може бути суб’єктивним проявом дезадаптації.

Щодо психологічної характеристики потенційних послідовників тоталітарних сект можливо сказати таке: їх відрізняє наявність авторитарного синдрому характеру, а також певний тип соціально-психологічної адаптації.

Існує три основних типи адаптації: через перетворення середовища; через зміну себе, пристосування до існуючим обставинам; через самоусунення, відхід з ситуації.

Авторитарний синдром особистості відіграє значну роль у тому, що людина стає членом тоталітарної секти. На думку Т. Адорно, Р. Вілкінсона, такому типу особистості властиві: а) глибинне бажання підкорятися сильній владі, яка може бути втілена як в реальній людині, так і в якій-небудь ідеї; б) агресивність як реакція надкомпенсації; в) комплекс загрози, переконаність у тому, що навколишнє середовище вороже; г) сильна внутрішня цензура, яка допомагає тримати “кримінальні думки” нижче рівня свідомості. Самоцензура забороняє будь-які спроби самоаналізу, оскільки він може похитнути самоповагу, яку було досягнуто через повне підпорядкування; д) соціальна ригідність, що виявляється в прагненні користуватися засвоєним з дитинства набором стереотипів, а не розмірковувати [557, с. 21-27].

Незважаючи на різноманітність тоталітарних сект, їх внутрішні правила схожі. Члени секти підпорядковуються жорсткій дисципліні з впливом на свідомість, наявна ієрархія підпорядкування, єдина мета.

Антигромадська діяльність тоталітарної секти може вчинятися і відносно її учасників, і щодо будь-якої особи.

Оперативне розпізнавання членів організованих груп, які вчинюють злочини на релігійному ґрунті можливе лише при знанні найбільш істотних сторін традиційної для України християнської віри. Це пов’язано з тим, що сектанти часто маскуються під християн або довільно використовують фрагменти християнського віровчення. Крім того, кожна тоталітарна секта має свою специфіку у протиправних діях і прийомах приховування злочинів відповідно до релігійних поглядів.

Для більш точного визначення характеру і суті секти необхідне проведення релігієзнавчої експертизи.

Криміналістичними завданнями релігієзнавчої експертизи будуть:

встановлення ознак суспільної небезпеки окремих обрядів деструктивних тоталітарних сект та інших дій, що знаходяться в причинному зв’язку з конкретними наслідками, встановлення мотивації відображає суб’єктивну сторону складу злочину, що входить до предмету доказування і має доказове значення у кримінальній справі [201, с. 20].

Криміногенним чинником може виступати нетерпимість однієї конфесії відносно іншої, оскільки це сприяє загостренню міжрелігійної ненависті й ворожнечі. Тим часом у період поширення релігійних злочинних організацій християнам слід об’єднуватися, оскільки лише екуменістичний рух на противагу силам зла в змозі допомогти людям, особливо молоді, яка найбільш вразлива під впливом негативних явищ і процесів [479, с. 222].

Чим менше ми знаємо про діяльність злочинних сект, тим вище рівень латентності злочинів, вчинених ними діянь. Достатньо підстав вважати, що однією з основних причин високої латентності діянь, вчинених релігійними злочинними групами, є недостатня підготовка оперативних і слідчих працівників до виявлення таких груп і встановлення релігійних мотивів злочинів, а також високий рівень конспірації і згуртованості таких груп, члени яких у більшості випадків усвідомлюють протиправність і караність своих діянь.

У вітчизняній науці є певний досвід виявлення суспільно-небезпечних дій, властивих релігійним злочинним організаціям, так С.В. Познишев виділяв такі види релігійних деліктів: умисне примушування до прийняття неприйняття або зречення від вірувань, порушення кордонів допустимої пропаганди релігійних вірувань, порушення свободи культу, примус будь-якими засобами здійснювати або ні будь-яку дію відносно культу, брати участь або ні у вчиненні такого [389, с. 134, 181-185].

Дуже важливо зауважити, що в разі притягнення до кримінальної відповідальності члена релігійної групи (секти деструктивного й окультного характеру) може виникнути ситуація, при якій він не усвідомлював суспільно небезпечний характер своїх дій (бездіяльності), оскільки з дитинства в умовах батьківської сім’ї сприймав біблійні вимоги з точністю навпаки.

Усі судові експертизи українські вчені-криміналісти розподіляють у кримінальному судочинстві на 16 класів відповідно Переліку експертиз, затверджених Наказом Міністерства юстиції України від 09.08.2005 р., де до переліку класів відносяться судово-психологічна та судово-психіатрична експертизи, які визначають особистісно-психологічні риси характеру, емоційних реакцій і станів, закономірності ходу психологічних процесів, рівень розвитку та індивідуальних якостей особистості та психічний стан особистості.

Релігієзнавча експертиза входить до складу мистецтвознавчої експертизи, яка на сьогодні перебуває у стані формування. При проведенні мистецтвознавчої експертизи, де підвидом виступає релігієзнавча експертиза, досліджуються предмети релігійного культу [217, с. 122, 126].

Незважаючи на те, що всі релігійні організації стоять на обліку в Державному департаменті у справах релігій та національностей, не вся діяльність таких організацій відповідає зареєстрованим статутним документам, тому у виявленні, пізнанні і профілактиці діяльності організованих груп необхідна допомога фахівців, що мають знання і досвід у питаннях виявлення деструктивних напрямів певної релігії за специфічними ознаками, в тому числі відображає і суспільно-небезпечний характер діяльності прихильників таких напрямів.

Поняття “секта” визначається будь-яким словником як організація або група осіб, що замкнулися у своїх інтересах (у тому числі культових), не збігаються з інтересами суспільства, байдужих або суперечать їм.

Слово “культ” означає поклоніння, шанування, а також культ можна позначати як систему релігійної практики. За змістом культове поклоніння може супроводжуватися певним явним або прихованим ритуалом. Залежно від змісту і ступеня впливу ритуалу воно може бути позитивним, нейтральним або негативним, деструктивним.

Деструктивною є будь-яка авторитарна організація, яка цілеспрямовано використовує у своїй практиці систему способів залучення і методів обробки своїх членів без їх добровільної згоди, приховано, комплексно впливаючи на їх свідомість, почуття і волю. Ось чому псевдорелігійні неокультів, які не дають залученим права вибору, обрушуючи на них потік спеціальних прийомів, що завдають непоправної шкоди їх психічному й фізичному здоров’ю, прийнято відносити до деструктивних.

У загальному розумінні “тоталітарна секта” й “деструктивний культ” є “своєрідним синтезом богословської та політичної аргументації”. Базовою для цих понять є підміна поклоніння істинному Богу поклонінню “богоподібному” тоталітарному лідеру або створеній ним організації. Однак тільки в межах богословського підходу можна судити в категоріях поклоніння істинному Богу або помилковому, тому, на думку як учених-релігієзнавців, так і деяких православних богословів, поняття “тоталітарна секта” і “деструктивний культ” позбавлені самостійного наукового (релігієзнавчого), а також богословського змісту.

Слово “секта” не несе в собі ознаки організації як чогось поганого. Навпаки, релігійні секти можуть надавати культуроутворювальний вплив на традиції народів, самі поступово перетворюючись на потужні релігійні позитивні рухи, відрізняючись від материнської релігії тільки якимись догматами. Прикладом тут може служити протестантство. Але серед всієї маси релігійних рухів є цілий пласт таких, діяльність яких йде врозріз зі світськими законами, або доктрини яких прямо закликають до насильства над людьми з позакультового соціуму, тобто релігійних об’єднань деструктивного характеру. Кримінальний характер таких організацій добре замаскований, але, тим не менш, він проявляється у вигляді різних гучних інцидентів.

Особливості екстремістської релігійної свідомості виявляються в тому, що людина “відкинувши все інше, чіпляється за одну з периферійних проблем, забивається в кут або закуток реальності, намагаючись звести до нього одного все своє життя [368, с. 343]. Саме в цьому тотальному підпорядкуванні життя, системи цінностей, поведінки однієї релігійної ідеї і полягає, на нашу думку, “крайність”, притаманна екстремістській свідомості [88, с. 8].

У членів нових релігійних культів наявні істотні деформації свідомості, які полягають, з одного боку, в домінуванні релігійної доктрини, а з іншого - в нігілізмі, тобто негативному або байдужому ставленні до решти світу, його норм, інших релігійних систем. У ситуації конкуренції релігійних і загальнолюдських цінностей послідовник такої групи вибирає перші. Ще однією ознакою релігійного екстремізму як стану свідомості є фанатизм, що полягає в непохитній вірі у володіння вищої, єдиної і остаточної істини, переконаності у своєму месіанському призначенні “ощасливити” людство, врятувати його. Абсолютність, одержимість, претензія на винятковість, відсутність сумнівів, догматизм відображають, на думку В.В. Кім, фанатичну свідомість [211, с. 5].

Звідси безкомпромісність суджень, неприйняття іншої точки зору, зневажливе, а іноді навіть і агресивне ставлення до інакомислячих. Екстремістська свідомість потребує відповідної ідеології, і в цьому випадку звернення до релігійних систем виглядає практично закономірним.

Більшість дослідників проблеми, що розглядаються, ґрунтуючись на семантичному підході й тлумачних словниках, розуміючи під екстремізмом “прихильність крайніх поглядів і заходів”, пов’язують “крайність” з їх змістом.

І. А. Сазонов визнає такими ідеології, що виправдовують можливість застосування насильства для досягнення своїх політичних цілей [431]. В інших працях аналізуються концепції “перманентної революції”, “єдиної

континентальної революції як частини світової соціалістичної революції”, расової, національної нетерпимості і ворожнечі, неонацизму, які здатні “підірвати державний лад і основи громадянського суспільства”. У цьому випадку критерієм “крайнощів” виступає наявність ідей, що виправдовують насильство. Водночас М. В. Степанов таким визначає заперечення норм і правил, прийнятих у суспільстві, і проходження радикальних (незвичайних і непомірних) для цього суспільства поглядів [460]. Зазначена позиція відкриває можливість віднесення до екстремістських будь-яких нетрадиційних або невідомих ідеологічних систем.

Проаналізувавши чинне законодавство, зауважимо, що в кримінальному законодавстві України відсутні прямі заборони на діяльність релігійних організацій (сект) екстремістської направленості.

В. О. Глушков відзначає, що український законодавець встановлює кримінальну відповідальність за посягання на життя та здоров’я людей під приводом проповідування релігійних віровчень чи виконання релігійних обрядів (ст. 181 КК України). Але, зважаючи на практику, ступінь шкідливості діяльності деяких деструктивних сект значно ширше, ніж тільки посягання на здоров’я чи статева розпуста. Законодавець зовсім не враховує той негативний вплив, який може впливати на суспільство у цілому, або на конкретних його членів [107, с. 594].

Ми погоджуємось, що в Кримінальному кодексі України доцільно встановити кримінальну відповідальність за нелегальну діяльність заборонених деструктивних сект [107, с. 599]. Крім цього, для запобігання діяльності тоталітарних сект в Україні будь-якої незаконної спрямованості повинна бути розроблена система нормативних актів, що протидіятиме поширенню сект, встановлюватиме чіткий порядок їх реєстрації на основі попереднього вивчення їх ідеології і типу спрямованості, систематичного громадського й державного контролю над діяльністю сект, подання відповідної документації про джерела фінансування та чисельності адептів. Правової регламентації вимагає також діяльність сект, що використовують різні прикриття, в тому числі у вигляді псевдонаукових установ.

Суспільна небезпека релігійного екстремізму полягає ще й у тому, що він має як відкритий характер, так и глибоко законспірований і адаптується до сучасних умов, зокрема через Інтернет. Зараз для того, щоб спілкуватися з однодумцями не обов’язково збиратися на конспіративних квартирах і входити в “таємні гуртки”, достатньо мати персональний комп’ютер (а то й просто сучасний мобільний телефон - “смартфон”) і вихід у мережу Інтернет. Так віртуалізовані екстремістські рішення безперешкодно й безконтрольно проникають у кожен будинок.

Необхідно звернути увагу на елементи релігійного екстремізму, реалізація яких може бути здійснена з використанням мережі Інтернет. По-перше, це розміщення програмних документів різних груп, що містять інформацію, що спонукує до насильницької зміни конституційного ладу й порушення цілісності України, поєднана з розпалюванням релігійної ворожнечі, пропаганду винятковості, переваги або неповноцінності громадян за ознакою їх ставлення до релігії, соціальної, расової, національної, релігійної або мовної приналежності тощо. По-друге, активно використовуються учасниками релігійних терористичних та екстремістських організацій інформаційні ресурси Інтернету, що дають змогу швидко й без додаткових витрат знайти різноманітні дані про способи виготовлення саморобних вибухових пристроїв, методи здійснення злочинів терористичного характеру. По-третє, релігійні екстремістські групи використовують Інтернет для фінансування своєї діяльності (фінансування сайтів через рекламу, трафіки заходження на сайт тощо) або іншого сприяння в плануванні, організації, підготовці та вчиненні зазначених дій (координація дій).

Саме тому особливої актуальності набуває питання наявності в українському законодавстві необхідних коштів для боротьби з проявами екстремізму в Інтернеті.

Організаційні форми релігійного екстремізму виражаються в існуванні специфічних соціальних структур з реалізації доктрини: релігійних

екстремістських організацій (тоталітарних сект).

Будь-який дослідник кримінологічних аспектів організованих форм релігійної екстремістської діяльності стикається з проблемою відсутності адекватного понятійного апарату.

Українське законодавство чітко визначає поняття релігійних організацій та їх види. Так, відповідно до ст. 7 Закону України “Про свободу совісті та релігійні організації”, релігійні організації в Україні утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати й поширювати віру та діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, обирають, призначають і замінюють персонал згідно із своїми статутами (положеннями). Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об’єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні об’єднання представляються своїми центрами (управліннями).

Тоталітарні секти є самостійним типом організації релігійної ідеї - “щось відмінне від церкви й церков”, об’єктивну структурну передумову для розвитку кримінального релігійного екстремізму. Поширення тоталітарних сект є свого роду соціальним відхиленням у духовній сфері, оскільки йому властиві ознаки соціальних відхилень, виокремлених академіком В. М. Кудрявцевим, а саме: 1) певна масовість; 2) стійкість.

Діяльність тоталітарних сект часто супроводжується різного роду зловживаннями при реалізації свободи совісті. Тоталітарна секта як якась об’єктивна структурна передумова для створення релігійної екстремістської організації, поширення кримінального релігійного екстремізму є одним з аспектів, що підлягають обговоренню в межах кримінології. Водночас не можна говорити про наявність безумовного зв’язку між нецерковними формами релігійності і злочинністю.

На жаль, поширенню і зміцненню цієї ідеї багато в чому сприяли в кінці 80х і початку 90-х рр. XX ст. перші вітчизняні й перекладні роботи з проблем діяльності “нетрадиційних” релігійних об’єднань.

Як результат терміни “секта”, “тоталітарна секта”, “культ”, “деструктивний культ” втратили своє соціологічне нейтральне наповнення і знайшли яскраво виражене негативне емоційне значення поряд з такими пов’язаними поняттями, як злочинність, обман, шахрайство.

У кримінологічній літературі можна зустріти такі твердження: “релігійні секти - одна з форм прояву організованої злочинності”, релігійні секти беруть участь у рабстві, проституції, торгівлі радіоактивними речовинами, внутрішніми органами людини, організації розкрадань художніх та історичних цінностей, антикваріату з метою вивезення за кордон, здійснюють валютні злочину [42, с. 47]. Разом з тим автори упускають той факт, що їх висновки базуються на дослідженні діяльності деяких сатанинських і неоязичницьких груп, що робить неправомірним перенесення отриманих даних на всі релігійні об’єднання нашої країни, члени яких дотримуються “нетрадиційних” для України поглядів.

Ще більш спірними виглядають міркування О. В. Тонконогова, який фактично ставить знак рівності між сектами і злочинністю. Зокрема, на його думку, “сектантство ідентичне політичній злочинності”, представники сект здійснюють багато злочинів у сфері економічної діяльності, існують загальні для злочинності й “сектантства” ознаки [477].

Інший комплекс проблем, що відносяться до предмету кримінології - це особливості мотивації і механізму злочинної поведінки членів тоталітарних сект. Цей аспект проблеми вже порушувався в літературі в працях Г. П. Лупарєва, В. В. Клочкова [313, c. 45-51; 221, c. 99].

Для кримінологічного аналізу важливо враховувати таке: той факт, що релігійне об’єднання є сектою або культом, а не церквою, його члени сповідують релігійну доктрину, відмінну від православ’я, ісламу, буддизму, іудаїзму, католицизму, сам по собі не може бути підставою для здійснення їх кримінального переслідування. На нашу думку, тоталітарна секта з точки зору кримінології може розглядатися як якась об’єктивна структурна передумова для створення релігійної екстремістської організації. Нетрадиційні форми прояву релігійності є комплексним, суперечливим і різноманітним явищем, що зумовлює складності розробки єдиного поняття, що визначає цей феномен.

Тоталітарну секту теологи визначають як “групу людей, об’єднану навколо чиєїсь інтерпретації Біблії”, а їх доктрини - як “збочене, фальшиве розуміння біблійного християнства, що заперечує історичну спадщину Християнської Церкви”. Відповідно до цієї точки зору виділяють такі ознаки тоталітарних сект (культів): володіння новим знанням, нова інтерпретація Святого Письма, заперечення ортодоксального християнства, наявність Нового Ісуса, неприйняття вчення про Святу Трійцю, небіблійні джерела авторитету (“Діанетика: сучасна наука духовного здоров’я”, “Принцип Об’єднання в основних рисах”), заперечення історичної безперервності існування Церкви Христа тощо [569].

Основним предметом аналізу при цьому є доктринальні відмінності релігійних груп і традиційного, ортодоксального християнства. Такі тоталітарні секти, як “Церква Об’єднання”, “Діти Бога”, “Свідки Єгови”, дійсно відштовхуються від християнської традиції. Однак далеко не всі сучасні секти є девіаціями традиційного християнства. Так, на думку Д.Ю. Кописова,

“сайєнтологічна Церква” - це культ, заснований на містифікованій психотерапії,

“Аум Сінреке” - синтез неохристиянства і необуддизму, “Трансцендентальна Медитація” - поєднання неоіндуїзму і містифікованої психотерапії тощо [233].

Теологи вивчають доктрини тоталітарних сект з точки зору їх відповідності або невідповідності традиційній релігії, роз’яснюють особливості їх ідеології. Однак аналіз діяльності цих сект у соціальному середовищі, психологічних особливостей поведінки адептів у юридично значущих ситуаціях лежить за межами теологічного підходу, в чому вбачається його обмеженість.

Серед різноманітних сект, на нашу думку, найбільшу небезпеку таять секти, які прикидаються та маскуються під традиційні релігійні конфесії. Таким чином, проста людина може думати ніби то прийшла у традиційну церкву, а потрапила у справжню секту зі всіма атрибутами секти, нетерпимістю до інших релігій, наявністю “гуру” з незаперечним авторитетом та протиставленням світу. Таких сект є багато у кожній конфесії. Наприклад, на теренах західної України віднедавна з’явилася так звана Українська правовірна греко-католицька церква (УПГКЦ), ще відома як “Підгорецькі брати” - насправді небезпечна секта, яка маскується під греко-католиків. Сама секта і справді свого часу відокремилась від традиційної греко-католицької церкви. В секті широко пропагується релігійна нетерпимість, себе ж сектанти називають істиною церквою, а традиційних католиків - єретиками, що відпали від Бога. Нещодавно УПГКЦ навіть відлучили від церкви та наклали анафему на покійного Папу Римського блаженного Іоанна Павла Другого за те, що той проводив екуменічну діяльність і зближення з іншими релігіями, а заодно й на теперішнього Папу Бенедикта за те, що беатифікував - визнав блаженним Іоанна Павла Другого [353].

Яким же чином відрізнити релігійну конфесію від секти? М. Бюррелл виділяє такі ознаки релігійних сект: особливе завзяття, з яким адепти займаються пропагандою своїх ідей; віра в те, що вони одні мають вищі знання, істинне Боже слово; сильна прихильність до лідера; харизматичний характер лідерства; сприйняття себе як особливої, відмінної від інших групи; жорстка дисципліна, регламентація практично всіх сторін життя адепта; придушення індивідуальності; доктринальні відхилення [562, с. 11-18].

До цієї сукупності ознак Р. Дж. Ловінгер додає позаконфесійність і езотеричність (наявність внутрішнього знання, закритого для непосвячених), тісні внутрішньогрупові зв’язки, високу емоційність ритуалів і практик, їх авторитарний характер [568, с. 39]. Новим релігійним групам також властива наявність засновника-проповідника, якого безумовно шанують власними джерелами авторитету (священними книгами). Нові релігійні групи авторитарні і пригнічують раціональне мислення в адептів; прагнуть оточити свою діяльність атмосферою таємності, їм властивий комплекс переслідування; використовують обман при вербуванні своїх членів і страх для управління адептами [572, с. 15].

У монографії Л. М. Мітрохіна виділені такі ознаки культів: харизматичний лідер, існування особливої сім’ ї, комуни навколо лідера, обов’ язкові для всіх норми поведінки, апокаліптичний погляд на світ (очікування кінця світу), використання різних видів контролю поведінки звернених [337, с. 14].

Серед причин відносно легкого проникнення та сприйняття в Україні сект чи не найвагомішою є специфіка вітчизняного менталітету. Це свого роду певний плюралізм світогляду, терпиме ставлення до інакомислення. Успіх їхнього поширення можна пов’язати із тим, що українці духовно є досить не захищені від зовнішніх ідейних впливів. Цим і скористались секти, що відгукнулися на потреби особи: задовольняючи її бажання безпосередньо пізнати західний світ, оволодіти фахом, навчитися мови, отримати певну матеріальну допомогу. Сьогодні в Україні діють понад 1 тис. осередків новітніх рухів і сект (варто також зазначити, що ці дані постійно збільшуються). За даними соціологічних досліджень відділення релігієзнавства Інституту НАН України, серед представників сект 62% становлять жінки, понад 51% - молодь віком від 20 до 29 років, більшість із них мають досить значний освітній рівень [441].

Соціологічний підхід до розробки поняття “тоталітарна секта”, насамперед, пов’язаний з аналізом специфічної соціальної структури, яка забезпечує тій чи іншій релігійній доктрині її втілення в життя, існування, реалізацію.

У своїй праці “Господарство і суспільство” М. Вебер зробив одну з перших спроб проаналізувати структури, що забезпечують функціонування релігії в суспільстві, розробити їх типологію, спираючись на такі критерії, як ставлення до світу; умови членства; особливості внутрішньої організації. На підставі цих критеріїв автор запропонував дихотомію “секта - церква” і визначив таке ставлення до світу церкви й секти: церква не протиставляє себе світові, сприймає його культуру, погоджується з його порядком, прагне стати універсальною організацією, “вписаною” в цей світ; тоді як секта, навпаки, засуджує світ, декларує і демонструє неприйняття його цінностей, норм і правил. М. Вебер відносить церкву до інклюзивної групи, а всі секти - до ексклюзивних. Саме ця остання обставина розкривається в тому, що секти - це групи з особливими, нетрадиційними цінностями, нормами, правилами, які можуть значною мірою суперечити загальноприйнятим нормам, цінностям, що й зумовлює

взаємовідносини як всієї групи в цілому із світом, так і окремих її членів. І саме це робить відчутний вплив на поведінку адептів сект ув юридично значущих ситуаціях. Визначаючи умови членства, М. Вебер зауважує, що церкві притаманна бюрократична організація (вона має професійне духовенство та керівника адміністративного типу), а секту очолює харизматичний лідер, професійне духовенство відсутнє, богослужіння проходить менш формально і більш емоційно [78].

Є й така точка зору, що секти - це початкова стадія розвитку церкви [435, с. 502]. Застосовуючи до аналізу сект підхід, розроблений класиками соціології, необхідно враховувати такі зауваження. Змінилися самі соціальні умови, в яких виникають, розвиваються і існують релігійні групи. Чимало сучасних суспільств, до яких належить і Україна, носять світський характер, у силу чого деякі відмітні ознаки церкви й секти втратили свою значущість і актуальність. Так, показовою видається ситуація, при якій дорослі люди проходять через Таїнство Хрещення і стають членами Православної Церкви, тоді як в ідеалі це мало відбутися в силу факту народження у православній родині.

Ми згодні з Б. Вілсоном, що на сьогодні секти більш універсальні, ніж церкви, більш широко поширені й не сприймають церкву як відправну точку своєї самоідентифікації [574, с. 91]. Отже, соціологічний підхід розглядає особливості організаційної структури різних релігійних груп. Для соціологів значущими є ті обставини, які відрізняють один тип організації релігійної ідеї (церква) від іншого (секта). Під цим кутом зору і розглядаються найрізноманітніші релігійні групи.

Кримінологічний підхід створює необхідні наукові передумови для правильного встановлення меж правового регулювання діяльності тоталітарних сект (бажаного й можливого); для індивідуалізації та диференціації відповідальності учасників релігійних об’єднань такого типу у випадках вчинення ними злочинів, пов’язаних з віросповіданням, а також адекватного тлумачення правових норм, що регулюють діяльність релігійних об’єднань, необхідні розроблення комплексного соціально-правового, кримінологічного підходу до проблеми тоталітарного сектантства.

Для розробки поняття тоталітарної секти як структурної основи релігійної екстремістської організації доцільно диференціювати розглянуті категорії “секта” і “тоталітарність”. Специфіка секти як організаційної структури відображається у таких ознаках: 1) умови вступу; 2) ступінь залученості членів; 3) ставлення до світу загалом. Сучасні секти, насамперед, - це відкриті організації, що не висувають до потенційних адептів ніяких вимог. Однак вони залишаються закритими від зовнішнього світу, при вербуванні своїх членів застосовуючи психологічний вплив.

Тут є необхідним більш докладно зупинитися на формах тоталітарної організації [22, с. 479-509], які служать, по-перше, для реалізації релігійної ідеї;

по-друге, для створення такої спільноти, члени якого діяли й реагували б відповідно до релігійної доктрини. Більшості тоталітарних сект властива “капустяна структура”, де “качаном” є основна, центральна організація, а листям - зовнішні, так звані “фасадні”, організації, які ніби й не пов’язані з центром і існують самостійно. Їх діяльність спрямована, по-перше, на пропаганду релігійної доктрини в більш світському, доступному вигляді, тобто ті ідеї, які поширюються в зовнішньому світі, можуть і, зазвичай, значно відрізняються від того, що сповідується всередині групи; по-друге, на формування в суспільстві атмосфери співчуття, зацікавленості; залучення нових послідовників (фасадні організації не висувають практично жодних вимог до потенційних адептів); по-третє, на захист членів внутрішніх груп від зовнішнього, реального світу, навколишньої дійсності; забезпечення стабільності організаційної структури. Проте перехід із зовнішнього кола співчуваючих у рядові члени тоталітарної секти передбачає виконання певних умов.

Аналогічні взаємодії існують на різних рівнях всередині самого руху. Рядові члени тоталітарної секти відокремлені від її еліти. Вони не володіють всією повнотою знання, продовжують брати участь у зовнішньому житті, далеко не всі їхні вчинки детермінуються релігійної ідеєю. Просування всередині організації супроводжується поступовою відмовою від цінностей та зв’язків зовнішнього світу, підпорядкуванням себе релігійній ідеї, повній самоідентифікації з групою. Залежно від успішності виконання висунутих організацією вимог людина переходить з кола рядових членів в еліту. Сама організація тоталітарної секти готує адепта до переходу індивіда з однієї сходинки на іншу. Таким чином, у сучасних тоталітарних сектах момент розриву із зовнішнім світом перенесений на пізнішу стадію, відбувається поступово, і адепт не завжди усвідомлює це. Протягом досить тривалого часу потенційний послідовник відвідує ознайомчі семінари, лекції, з ним проводять бесіди, і в міру його готовності і залученості в діяльність організації йому відкривають все нові й нові пласти “одкровення”.

Дуже часто людина не віддає собі звіт у тому, що відбувається, не володіє всією повнотою інформації про релігійну доктрину і про діяльність релігійної організації.

Сучасні релігійні секти залишаються закритими від світу організаціями та приймають до своїх лав тільки тих, хто відповідає жорстким внутрішнім нормам.

Вступ у секту передбачає постійну й активну участь у житті організації, догляд за навколишнім світом, заперечення його цінностей, законів, фактично повну залученість у діяльність групи, причому характер участі визначається не адептом відносно його бажань, прагнень, глибини релігійного почуття, а внутрішньогруповими нормами, розпорядком дня тощо. Адепту залишається тільки один вибір: або підкоритися і слідувати правилам, або зазнати покаранню, аж до вигнання зі значимого для нього оточення. Залученість у діяльність секти не завжди буде означати повну відмову від взаємодії із навколишнім світом. Вона може проявлятися в тому, що будь-яка активність адепта буде пов’язана з проведенням і втіленням у життя релігійної доктрини.

Отже, на нашу думку, що в тому випадку, коли: а) релігійна доктрина містить спонукання до вчинення протиправних дій (відмови від виконання громадських обов’язків, застосування фізичного або психічного насильства над громадянами, зміни існуючого державного ладу тощо); б) текст письмових джерел групи, усних лекцій і настанов насичений спеціальними мовними або іншими засобами, цілеспрямовано негативні установки відносно суспільного устрою, типу сім’ї, загальноприйнятих цінностей, законодавства, - різко зростає ймовірність протиправної (у тому числі злочинної) поведінки кожного окремого адепта.

До змістовним ознак релігійних ідей тоталітарних сект можна віднести такі: домагання на абсолютне й повне розуміння історії, як минулого, так і сьогодення, на нібито точне передбачення майбутнього; негативні оцінки зовнішнього (відносно групи) світу, його соціальних, правових, громадянських, політичних інститутів; наявність мовних засобів, що формують негативне емоційне ставлення до навколишнього світу, до людей, які не є членами цієї групи; вказівки на те, що лідер цієї групи володіє винятковим духовним даром, який даний йому Богом (це і визначає абсолютність його знання, вчення; пояснює необхідність повного і беззаперечного поклоніння йому).

Отже, юридично значуща поведінка адептів тоталітарних сект визначається особливостями їх релігійно-правової свідомості, яка формується під впливом досліджуваної і практичної доктрини. Відповідно до змісту релігійної доктрини діяльність може бути як соціальною, так і асоціальною. У деяких випадках тоталітарна секта перероджується в терористичну групу, екстремістську організацію чи просто терористичний компонент стає складовою частини служіння Богу. За такими параметрами, як невідповідність загальноприйнятим нормам, асоціальний або антисоціальний характер, тоталітарні секти можуть тісно змикатися із злочинними групами.

Інший комплекс проблем, що відносяться до предмету кримінології, - це особливості мотивації і механізму злочинної поведінки членів тоталітарних сект. Особистість адепта тоталітарної секти як суб’єкта правовідносин також становить інтерес для кримінології. Нетрадиційна релігійність зростає більш швидкими темпами, ніж відроджується традиційна. Ця тенденція була відзначена Д. Фурманом, К. Кааріайнен [189].

Необхідно відзначити, що лідер і фактично будь-який член групи може або дійсно вірити в те, що володіє якимсь одкровенням, або, як зазначили А. Р. Ратінов і В. Г. Лукашевич, бути носієм стійкою антигромадської орієнтації і використовувати своє становище у групі заради задоволення корисливих, егоїстичних інтересів [408, с. 138]. У найбільш складних випадках для встановлення цієї обставини, на нашу думку, необхідно використовувати спеціальні знання у галузі психології.

Основними механізмами, що забезпечують підпорядкування волі лідера, є формування і експлуатація почуття провини; створення страху перед навколишнім

світом; формування психологічної залежності від групи. Безумовна

підпорядкованість членів тоталітарної секти її керівництву і внутрішнім правилам сприяє їх переростанню в релігійні екстремістські організації.

Таким чином, релігійна секта - це закрита релігійна організація, діяльність якої спрямована на порушення прав і свобод громадян шляхом використання заходів небезпечного психологічного впливу, а під небезпечним психологічним впливом треба розуміти психологічний вплив та інші маніпуляції з емоційно- вольовою сферою людини, з використанням емоційних і психологічних перенавантажень, стресів, індивідуальної схильності до навіюваності, безвілля, недостатнього розумового розвитку й незрілості емоційно-вольової сфери особи, що веде до втрати нею соціальних орієнтирів або цінностей, зниження власної самооцінки, тимчасового розладу психічної діяльності.