Місце ОВС України у реалізації державної інформаційної політики

Вважаємо за необхідне обґрунтувати доцільність реалізації державної інформаційної політики органами внутрішніх справ України. На нашу думку, це дослідження має спиратися на наступні засади: 1) ОВС України є складовою частиною органів державної влади, а саме державних органів виконавчої влади [302]; 2) ОВС України є складовою частиною правоохоронних органів держави [303].

У підрозділі 2.2 було зазначено, що тенденція трансформації сучасної української держави до інформаційної потребує якісного реформування всіх органів державної влади. Це має позначитися як на структурі цих органів, так і змістовності їх діяльності та адміністративно-правовому статусі. Вихідним положенням дисертації є те, що сучасна система державних органів управління національною інформаційною сферою є відкритою. Тобто йдеться про те, що вона може коригуватися з урахуванням динаміки змін як у суспільстві, так і державі за умови забезпечення стабільного, усталеного розвитку, що пов’язано із проведенням організаційно-правових заходів щодо зменшення ентропії всієї системи державного управління НІС. Система державного управління НІС в цілому та її складові, зокрема державні органи управління НІС мають оперативно реагувати на нові обставини та події.

Аналіз показав, що під час визначення доцільності включення нових державних органів до системи державних органів управління НІС слід враховувати не тільки об’єктивні межі свідомого втручання у соціальні процеси, але й ефективність управлінської діяльності таких органів у національній інформаційній сфері, яка має бути адекватною сучасному стану суспільства, вирішувати завдання та досягати мети державного управління НІС. Вважаємо, що розширення складу державних органів управління НІС не повинно призводити до жорсткого упорядкування НІС через надмірне дисциплінування людської діяльності та зменшення різноманітних форм суспільної самоорганізації. Навпаки, спрямованість їх управлінської діяльності повинна полягати у визволенні позитивної соціальної енергії, наданні суспільству, громадянам більшої свободи, самостійності за допомогою створення комплексу благосприятливих організаційно – правових умов індивідуальної та колективної активності. Їх роль має бути пов’язана із інтенсифікацією каналів інформаційного обміну між державно – управлінськими структурами та громадянським суспільством, сприянням оперативній трансформації потреб населення, громадської думки, що необхідно для вироблення зважених управлінських рішень. На нашу думку, саме такий підхід до вирішення означеної проблеми спроможний здійснювати інтеґративний ефект, що сприятиме зростанню, збагаченню, розширенню управлінського досвіду, можливостей сприймання, створення та впровадження різноманітних нововведень, успадкуванню та постійного нарощенню загального багажу знань, майстерності, стратегій, алгоритмів вирішення соціальних проблем, якісному оновленню форм суспільної життєдіяльності, попередженню соціально – політичних протиріч та конфліктів.

Залучення нових органів державної влади до управління НІС базується на слугуванні суспільно значимим цілям, відстоюванні пріоритету соціального у державному управлінні НІС, урахуванні інтересів населення, стимулюванні пошуку шляхів подолання найбільш тяжких соціальних проблем під час становлення та розвитку інформаційного суспільства в Україні.

Слід зазначити, що мають бути розроблені загальні «правила гри», відповідно до яких всі суб’єкти інформаційних відносин мають як права, так і обов’язки під час становлення й розвитку інформаційного суспільства та інформаційної держави. Під час державного управління НІС слід пам’ятати, що управлінські впливи завжди є волюнтаристськими за своїм характером, якщо штучно нав’язують соціальним організаціям, окремим індивідам ідеальні, неприйнятні форми поведінки, розвитку та функціонування. В даному випадку інституціональні зміни постають не наслідком природної логіки розвитку, не вираженням реальних тенденцій у динаміці соціальних систем, але результатом спроб задоволення особистих або вузькогрупових амбіцій, чи відображенням догматизму в управлінській діяльності. Загальні принципи у даному випадку порушуються заради тимчасової політичної вигоди [306].

Практика і життя демонструють, що реально працюючими постають лише ті державні структури, норми, правила, стандарти, які проходять постійну перевірку (експертизу) «знизу». Враховуючи те, що національна інформаційна сфера, у першу чергу, за своєю природою потребує зберігання спонтанності, творчої невизначеності, уявлення, а не просто вироблення правил і норм, а з іншого боку – трансформування підходів, способів кількісних і якісних змін у структурі НІС, вважаємо за доцільне використовувати гуманістично – особистнісні методи під час державного управління НІС.

Вибір органів внутрішніх справ України як суб’єкта управління при дослідженні державного управління НІС обумовлений наступним: в умовах інформаційного суспільства роль цивілізованої держави постає, зокрема, у якісному забезпеченні прав, свобод та безпеки особистості, а це і є одним з головних завдань правоохоронної діяльності ОВС України; соціальною орієнтацією ОВС України, що передбачає їх якісно нову роль – представника «швидкої допомоги», помічника, довіреної особи громадянина. Антиентропійна роль державних органів управління НІС, в тому числі і ОВС України виявляється в узгодженості, координації, гармонізації інтересів окремих соціальних груп громадянського суспільства. ОВС України як суб’єкт державного управління НІС через підтримку відкритих каналів обміну інформацією між суспільством та владою спроможні забезпечувати звірку, коригування управлінських рішень згідно із запитами соціальних груп, створювати для суспільства спосіб «розширення його спроможності впливати на самого себе, знижувати ентропію...» [308, с. 333]. Зростання ролі держави як арбітра у протиборстві між різноманітними сегментами громадянського суспільства не відміняє примата громадянського суспільства, але конституює державу як інститут регулюючий, а не регламентуючий.

Під час державного управління НІС форма управлінського впливу ОВС України має диференційований характер в залежності від типу об’єкта державного управління (структурної одиниці). Якщо йдеться про інститути громадянського суспільства, то до них недоцільно застосовувати жорсткі технології, що базуються на використанні розпорядчих методів управління. У цьому випадку має сенс говорити про «м’які» технології управління, які не нав’язують об’єктам управління програму діяльності, а стимулюють їх до активних форм діяльності. Йдеться більше про різноманіття, ніж про одноманітність та вичерпне регулювання. Роль ОВС України як суб’єкта державного управління НІС має полягати у створенні ефективних структур та інститутів, які підтримують рухливу, еластичну інформаційну сферу, у розробці технологій, які дозволяють висвободити достатній потенціал індивідуальної та групової свободи при збереженні основних параметрів соціального порядку.

Під час державного управління інформаційною сферою суспільства слід спиратися на гнучкі форми регулювання [309] , на певну методологію дослідження і розуміння тих потоків реальних соціальних комунікацій, до яких «вбудовуються» управлінські рішення, що є джерелом нових ідей, оцінок та дій. Крім того, державне управління інформаційною сферою суспільства має розвивати суспільство та його сегменти, сприяти створенню такого організаційного середовища, яке б стимулювало новації, позитивну активність, особистий вибір, підключала до управлінських каналів державного управління соціальну енергію суспільства.

Визнання важливості соціотехнологічної проблематики у державному управлінні НІС – це визнання пріоритету використання прескриптивної інформації (та, що задає алгоритми соціальній практиці) над дескриптивною (описовою). Це сприяє перетворенню системи державного управління НІС у відкриту та динамічну, що розвивається на основі принципів зворотного зв’язку. Враховуючи спрямованість системи державного управління НІС на настанову удосконалювання (підрозділ 1.5), на нашу думку, такої ж стратегії доцільно дотримуватися і ОВС України як суб’єкта державного управління НІС.

Слід підкреслити, що органи внутрішніх справ України на цей час повинні вирішувати найважливіше завдання – забезпечення правопорядку та законності, захисту прав та свобод громадян на рівні світових стандартів [310]. Для успішного виконання своєї місії ОВС України необхідно проводити політику на реформування системи органів внутрішніх справ відповідно цієї якісно нової функції держави. Вважаємо, що ця політика реформування системи ОВС України повинна враховувати розвиток інформаційної сфери діяльності як основної та самостійної (безумовно, такої, що взаємодіє з іншими сферами діяльності ОВС України) та її регулювання. Перспективи розвитку цієї сфери пов\'язані з державною інформаційною політикою, оскільки ОВС України – складова частина органів державної влади, що здійснюють державне управління (широке тлумачення) єдиним інформаційним простором України.

На сучасному етапі розвитку української державності МВС України приділяє велику і постійну увагу процесу удосконалення системи органів внутрішніх справ. Це знаходить свій відбиток в комплексі заходів організаційно-правового та матеріально-технічного характеру. В першу чергу, слід відмітити, що МВС України розробило Програму діяльності органів внутрішніх справ щодо поліпшення правопорядку в Україні на початку III тисячоліття [311]. В цьому нормативно-правовому акті відзначається, що сучасна кримінальна ситуація в Україні – якісно новий феномен як за масштабами злочинних проявів, так і за ступенем їх руйнівного впливу на життєдіяльність суспільства, права і свободи громадян [311]. Не викликає сумнівів, ще послаблення правового контролю над ситуацією в державі може призвести до високої криміналізації суспільства. Таким чином, важливо чітко визначити шляхи і засоби протистояння кримінальній експансії, подолання злочинного тиску, напрацювати на основі реалістичної, виваженої оцінки обстановки, закономірностей, можливостей і тенденцій суспільного розвитку стратегію щодо приборкання злочинності, маючи на увазі суттєву зміну її динаміки у бік скорочення. Аналіз цієї Програми дозволяє зробити висновок, що організація діяльності ОВС України щодо поліпшення правопорядку в державі повинна ґрунтуватися на комплексі тісно пов’язаних між собою принципів, які визначають завдання і основні напрямки їх роботи у цій сфері:

— діяльність органів внутрішніх справ щодо протидії злочинності повинна мати соціально-економічну обумовленість;

— принцип законності;

— принцип справедливості в діяльності органів внутрішніх справ;

— принцип адекватного правового регулювання на кожне правопорушення;

— принцип наступальності, який передбачає випередження дій правопорушників, послідовну реалізацію превентивного підходу у справі боротьби зі злочинністю;

— принцип відповідності заходів впливу на злочинність міжнародно-правовим актам;

— принцип забезпечення внутрішнього узгодження і координації діяльності всіх служб;

— принцип оперативного реагування на нові політичні і соціальні реалії при вирішенні питань щодо криміналізації або декриміналізації діянь;

— комплексний підхід до вирішення правоохоронних завдань на основі скоординованих зусиль усіх правоохоронних, владних органів та громадських організацій.

Проте, проголошення зазначених принципів організації діяльності ОВС України стає лише першим кроком в напрямку поліпшення правопорядку в державі. Цілком зрозуміло, що наступні кроки повинні бути пов’язані з розробкою відповідних механізмів реалізації цих принципів. Це дуже важливе та відповідальне завдання повинно усвідомлюватися та виконуватися як практичними робітниками системи ОВС України, так і науковцями, усіма фізичними та юридичними особами держави. Саме їх тісна взаємодія дозволить забезпечити перехід до суспільства з високим рівнем безпеки і захищеності особи.

Тому вважається об’єктивним та актуальним розгляд цієї проблеми науковцями. В підрозділ 1.3 вже підкреслювалось, що однією з складових ефективності державного управління є інформатизація управлінської діяльності. Це, безумовно, стосується і ефективності управління в ОВС України. Слід зауважити, що в Програмі, яка аналізується, також певна увага приділяється цьому аспекту. Так, відмічається, що нагальною стала потреба здійснення крутого повороту до інтенсивних форм діяльності працівників на основі новітніх технологій, їх переорієнтація на партнерські стосунки із громадянами, добре відлаштованого правоохоронного механізму із залученням усіх органів правопорядку та громадськості. Ці заходи передбачається застосовувати і при організації протидій організованій злочинності – для чого необхідне подальше нарощування науково-технічних можливостей контролю за кримінальними процесами в суспільстві; і при виконанні завдань зниження економічної злочинності — для чого необхідна офіційна та оперативна обізнаність щодо діяльності криміналітету в сфері економіки держави, прогнозування розвитку ситуації у найбільш кримінально уражених галузях економіки і соціальній сфері; і при боротьбі з насильницькою злочинністю – для чого, наприклад, необхідно підвищувати інформаційно-правовий потенціал суспільства; і при вирішенні питання кадрового забезпечення ОВС України – для чого необхідно, наприклад, використовувати сучасні освітні технології, організаційні форми і методи інтенсивного навчання.

Безумовно, в арсеналі ОВС України є потужні антикримінальні фактори, і їх уміле застосування дозволить забезпечити належний правопорядок на початку III тисячолітня [311]. Таким чином, виникають завдання, що пов’язані як з розширенням цих факторів, так і з коректним їх використанням в умовах розбудови правової, демократичної, соціальної держави. Вважаємо за необхідне зосередити увагу на інформаційному чиннику підвищення ефективності діяльності ОВС України, а також на відповідній політиці МВС України в інформаційній сфері та на її реалізації.

Треба відзначити, що актуальність цього дослідження підкреслюється і в Концепції Національної програми інформатизації: «У сфері правоохоронної діяльності якісно нова організація специфічних режимів зберігання та оброблення інформації, зв’язок з міжнародними правоохоронними органами забезпечать реалізацію активної, наступальної стратегії в боротьбі з правопорушеннями, корупцією, організованою злочинністю, застосування нових інформаційних технологій у розкритті злочинів» [86]. Це також знаходить свій відбиток в запропонованій концепції державної інформаційної політики (підрозділ 1.4.). В цій концепції звертається увага на зміцнення єдності інформаційного простору, яка неможлива без інформаційного середовища, що формується в системі ОВС України як однієї з підсистем держави. Маючи це на увазі, вважається за доцільне говорити вже не про інформаційну політику держави (програми інформатизації), що знайшла свій відбиток в Національній програмі інформатизації [87], а про державну інформаційну політику, в якій передбачається не ізольоване формування складових інформаційного простору, а узгоджений процес з врахуванням прямих та зворотних зв’язків. В цьому випадку мова йде також про узгодженість інтересів «особистість – суспільство – держава».

Дозволимо також нагадати, що при такому погляді вже доцільно говорити не тільки про ефективність діяльності окремих підсистем органів державної влади, а й про настанову удосконалювання. Настанова удосконалювання зосереджує увагу на створенні такого механізму управління, що забезпечив би розвиток і удосконалення керованого об’єкта, зміну його структури відповідно до динаміки умов функціонування (підрозділ 1.3). На цей час в системі ОВС України розроблена Програма інформатизації органів внутрішніх справ України на 2000-2005 роки [312], яка, на наш погляд, реалізує саме настанову ефективності, хоча в неї частково присутня і настанова удосконалювання. Таким чином, являється вчасним завдання розробки концепції інформатизації ОВС України, яка б базувалася на концепції державної інформаційної політики (підрозділ 1.4.) та враховувала б існуючу Концепцію розвитку інформаційного забезпечення органів внутрішніх справ України [313]. Це завдання обумовлено тим, що інформаційна політика МВС України повинна відповідати перехідному періоду розвитку суспільства та узгоджуватися з державною інформаційною політикою, яка, в свій час, є методологічною основою інформаційної політики МВС України.

Раніше вже було зазначено (підрозділ 1.1), що дуже перспективним є напрямок, що пов’язаний не тільки з удосконаленням обчислювальних технологій, але й того соціального середовища, в яке ця технологія «вбудовується». Тому, на наш погляд, доцільно, щоб концепція інформатизації ОВС України формувалася з використанням технологізації рішення завдань, що спирається на ідею застосування знань про предметну галузь – систему ОВС України та знань про те, як вирішуються схожі завдання. При розробці такої концепції, на нашу думку, потрібний синтез знань як соціальних наук, так і технічних, природничих.

Проведений аналіз дозволяє дійти до наступних висновків. ОВС України під час реалізації державної інформаційної політики не тільки здійснюють управлінській вплив на національну інформаційну сферу, але й удосконалюють свою оперативно-службову діяльність за рахунок розвитку інформаційної сфери суспільства та інформаційної сфери держави.

3.2.