<<
>>

Основне призначення та принципи генерування інформаційного середовища ОВС України

Пропонується розглядати відомчий сектор інформаційної сфери держави як інформаційне середовище ОВС України, визначення якого базується на понятті «інформаційний простір України»: це соціальне середовище, у якому здійснюється виробництво, збирання, зберігання, поширення та використання інформації і на яке розповсюджується компетенція ОВС України.

Інформаційне середовище ОВС України включає різноманітну інформацію про стан злочинності та громадського порядку, про самі органи і підрозділи, їх сили та засоби, а також інформацію про умови, в яких вони функціонують. Цілком зрозуміло, що одним з головних моментів дослідження проблеми управління в інформаційній сфері, зокрема, інформатизації управління в ОВС України є спеціально-методологічні аспекти формування їх інформаційного середовища.

ОВС України, як і будь-яка соціотехнічна система [314], об’єднують технологічну суттєвість та кадрове забезпечення і націлені на здійснення визначеної суспільно-корисної місії. Генезис соціотехнічних систем призвів до того, що внутрішньо властиве їм управління перетворилося на самостійну галузь діяльності. Система ОВС України функціонує одночасно і як суб’єкт управління, і як об’єкт управління. При цьому всі підрозділи ОВС України одночасно виступають у роли керуючих та керованих [154, с. 66]. У період реформування системи ОВС України особливо важливою стає необхідність в одержані найбільш повної, достовірної інформації, оперативного аналізу ситуації, інформаційної підтримки прийняття обґрунтованих рішень і контролю за їхнім виконанням на всіх рівнях. Зауважимо, що з усіх різновидів управління найбільшою складністю і невизначеністю характеризується соціальне управління, тобто управління матеріальними та людськими ресурсами [315, с. 311].

Проведений аналіз існуючих проблем і методів їх розв’язання показав, що інформаційно-аналітична система управління в ОВС України є характерною формою великих систем управління.

Їхніми істотними ознаками є наявність великих потоків інформації, складної інформаційної структури і достатньо складних алгоритмів переробки інформації. Існуючий підхід до процесів управління такими системами розроблювався як у напрямі управління оперативними системами (зокрема, системою ОВС України), так і для побудови інформаційних систем, що використовуються для прийняття рішень та для оперативно-службової діяльності (наприклад, інформаційно-аналітична система управління в ОВС України). Зв’язок між цими процесами цілком очевидний. Мета побудови інформаційних систем полягає в наданні допомоги в процесі прийняття рішень, що мають відношення до управління оперативними системами. Це положення закріплене в Концепції розвитку інформаційного забезпечення органів внутрішніх справ України на 1998-2000 рр., де визначено, що «система інформаційно-аналітичного забезпечення органів внутрішніх справ України – це комплекс організаційних, нормативно-правових, програмно-технічних та інших заходів, спрямованих на забезпечення оперативно-службової діяльності органах внутрішніх справ» [313]. Таким чином, удосконалювання системи інформаційно-аналітичного забезпечення управління в ОВВС України сприятиме подальшому реформуванню системи ОВС України, що дає зворотний поштовх до подальшого розвитку інформаційної підтримки. При цьому відбувається взаємне збагачення й удосконалення систем. Образно кажучи, інформаційно-аналітична система управління в органах внутрішніх справ України формується в результаті «занурення» системи ОВС України в інформаційний простір (України й інших країн). В той же час інформаційний простір України формується також і системою ОВС України, тобто і інформаційний простір України стає таким чином більш ефективним. Пропонується розглядати інформаційне середовище ОВС України як цілісну інформаційну систему, що структурується за ознакою напрямків управлінської діяльності ОВС України.

Для досягнення ефективності формування та розвитку інформаційного середовища ОВС України необхідно ідентифікувати та досліджувати науково обґрунтовану систему основних принципів його генерування, спираючись, безумовно, на принципи, які визначають завдання і основні напрямки роботи ОВС України.

Вважаємо доцільним запропонувати наступні головні принципи, що є методологічною основою формування інформаційного середовища ОВС України.

1. Принцип системності

На цей час немає сумніву в значенні системного підходу [316] і необхідності перебудови або створення інформаційних систем відповідно до вимог теорії прийняття рішень. Застосування системного підходу дозволяє виявити потреби в зміні організаційної структури системи з погляду її подальшого удосконалення. Інформаційні системи управління створюються з таким розрахунком, щоб забезпечити збір, збереження, переробку і видачу інформації, що потребується для ефективного функціонування всієї ієрархічної піраміди управління. При цьому виникає необхідність у проектуванні інтегрованої інформаційної системи управління, побудованої на основі системного підходу з урахуванням потреб в інформації всього апарату управління як єдиного цілого. Для того, щоб створити або удосконалювати великі системи, що подібні сучасним інформаційним системам управління, варто розвивати науку про системи. Найважливішим елементом подібного дослідження є точне визначення термінології. Вона повинна бути доступною для розуміння. Розглянемо зміст понять «система» і «системний підхід» відповідно до узвичаєних визначень [48, 317, 318]. У державно-управлінських дослідженнях доцільно оперувати визначенням поняття системи як цілісного утворення з новими інтеґративними якостями, що не властиві його компонентам окремо, а виникають завдяки їх взаємодії в системі [48, с. 19]. У найпростішому виді система може бути визначена як сукупність елементів (підсистем), об’єднаних в інтересах досягнення загальних цілей. Це визначення можна продемонструвати на таких прикладах:

а) система – ОВС України, елементи – підрозділи галузеві, функціональні, загального керівництва, служби (штаб, чергові частини, інформаційно-аналітичні центри, підрозділи міліції, слідчий апарат, підрозділи пожежної охорони, внутрішніх військ, відділи кадрів, служби господарські, фінансово-економічні, медичні), особовий склад, комп’ютерна техніка, оргтехніка, інформаційно-комунікаційні мережі; голова мета – забезпечення громадського порядку на всій території держави;

б) система – кримінальна міліція; елементи – Головні управління (карного розшуку, Державної служби боротьби з економічною злочинністю), Управління (по боротьбі з незаконним обігом наркотиків, внутрішніх справ на транспорті, кримінального пошуку), Державний науково-дослідний експертно-криміналістичний центр, особовий склад, комп’ютерна техніка, транспорт; головна мета – швидке, повне виявлення, розслідування, розкриття злочинів, інших правопорушень; припинення і попередження злочинів;

в) система – Управління карного розшуку областей; елементи – відділи (оперативної роботи; боротьби з груповими та організованими злочинними проявами; боротьби з проституцією, розповсюдженням СНІДу та правопорушеннями, пов’язаними з іноземними громадянами; по організації боротьби зі злочинністю серед неповнолітніх; боротьби з майновими злочинами; боротьби зі злочинністю проти особи і розшуку злочинців і осіб, які зникли безвісти), особовий склад, комп’ютерна техніка, оргтехніка; головна мета – швидке, повне виявлення, розслідування, розкриття злочинів, інших правопорушень; припинення і попередження злочинів.

Зі згаданого вище визначення і з того, що відомо про системи, випливають такі загальні характеристики інформаційної системи:

а) будь-яка інформаційна система є системою, що може бути проаналізована, побудована, удосконалена і керована на основі загальних принципів побудови системи;

б) подібні системи є в більшому ступені динамічними, ніж статичними, у зв’язку з чим варто враховувати їхню природу, що змінюється;

в) елементи кожної системи функціонально об’єднані. Звідси виникає необхідність побудови інформаційної системи таким чином, щоб вона забезпечувала інтеграцію всіх елементів тієї системи, яку інформаційна підсистема обслуговує, що відомо за назвою «інтегрованого, або системного підходу»;

г) будь-яка інформаційна система видає вихідну продукцію, що складає мету системи. Вихідною продукцією інформаційної системи є інформація, на основі якої приймається рішення.

Організаційні й інформаційні системи будуються таким чином, щоб досягти синергізму – тобто одночасного функціонування окремих, але взаємозалежних частин, що забезпечує більш високу загальну ефективність. Виділення окремих функцій і нездатність зв’язати частини в єдине ціле можуть обумовлюватися різноманітними причинами, головним чином вузькістю поглядів спеціалістів, що не можуть точно визначити своє місце в організаційній структурі всієї системи в цілому. З числа інших причин можна зазначити недоліки в самій організаційній структурі управління, недостатньо чітке планування або нездатність об’єднати деякі елементи системи за допомогою системного підходу. Акцент на необхідність побудови єдиного цілого на відміну від побудови компонентів і підсистем – головна особливість системного підходу.

Варто зауважити, що незважаючи на вже існуючу структуру системи ОВС України, і вона розвивається, удосконалюється, спираючись на нові знання і системний підхід. Безумовно, немає можливості дати точні рекомендації для побудови інформаційно-аналітичної системи управління системи ОВС України. Проте, можна розробити узагальнену процедуру і набір відповідних керівних положень.

При цьому розробляються різноманітні організаційні структури і компоненти (підсистеми), що відповідають один одному в рамках системи. Критерії для вибору всієї сукупності підсистем складають основу для вибору окремих із них. Щонайкращі, відповідні друг другу підсистеми синтезуються в остаточну систему. Отже, системний підхід припускає наявність основних етапів: етапу розширення (аналізу) і етапу стиску (синтезу). Розроблювачі інформаційно-аналітичної системи управління в ОВС України будуть поступово набувати досвіду в успішному вирішенні системних проблем, застосовуючи різноманітні методи — від простого обґрунтування з урахуванням здорового глузду до складної техніки дослідження операцій. В основному системний підхід передбачає систематичне застосування інтелекту, методів і засобів в інтересах забезпечення інтеграції і координації інформаційно-аналітичних підсистем для досягнення поставленої мети. Очевидно, що і при подальшому удосконалюванні інформаційно-аналітичної системи управління в ОВС України, використання системного підходу не викликає сумніву.

Інформаційно-аналітична система управління в ОВС України розроблялася й удосконалювалася на принципах системності як сукупність інформаційних і аналітичних підсистем певних інформаційних обліків, що генеруються на основі загальних та обов’язкових вимог: нормативно-правової бази; організаційно-кадрового забезпечення інформаційних підрозділів; навчання і перепідготовка кадрів; комп’ютерних, програмних, телекомунікаційних засобів і технологій; матеріально-технічного і фінансового забезпечення. Крім цього, кожна інформаційна й аналітична підсистема повинна формуватися з урахуванням спеціальних вимог, які визначаються функціями цих підсистем. При проектуванні таких підсистем необхідно ідентифікувати їхні функції, визначити їхнє місце в інформаційно-аналітичній системі та зв’язок з іншими підсистемами.

Для конструктивного застосування системного принципу при вдосконаленні інформаційно-аналітичної системи управління в ОВС України слід визначити характерні риси системного підходу.

Системний підхід включає організаційні, творчі, теоретичні, експериментальні та практичні елементи. Те ж саме можна сказати і про колишню практику управління, проте, є розходження в підході до цих елементів і процедури, що застосовується. Характерні риси системного підходу були розглянуті в [319]. Обґрунтуванням необхідності застосування системного підходу в процесі дослідження великих систем управління (інформаційно-аналітичної системи управління в ОВС України) є, з одного боку, те, що зросла складність сучасних систем (система ОВС України), а з іншого боку — значні зміни в самому процесі управління (нова технологія управління). Поширенню системного підходу сприяють такі важливі досягнення, що можуть удосконалити процес управління в системі ОВС України [319]:

– нормативно-правова база;

– теорія інформаційних систем із зворотним зв’язком;

– поліпшення розуміння процесу прийняття рішень;

– дослідження операцій, або методи науки управління, що дозволяють застосовувати експериментальний підхід або моделювання до рішення складних проблем;

– комп’ютерна техніка, оргтехніка.

Основою тенденцією на сучасному етапі і в майбутньому є прискорення розвитку інформації в поєднанні із збільшенням обсягу надходження інформації для прийняття рішень. Для обробки цієї інформації розробляються доскональні види обладнання із використанням прогресивної комп’ютерної технології. Однак, найважливішим завданням як у майбутньому, так і в нинішній момент залишається управління інформацією. Для керівників різних рівнів в ОВС України інформація буде засобом, а інформаційна система – основою для здійснення системного підходу. Хотілося би підкреслити, що вищесказане знаходиться в повній відповідності з загальнофілософською позицією про системний підхід як про напрямок методології наукового пізнання і соціальної практики, в основі якого лежить дослідження об’єктів як систем. Методологічна специфіка системного підходу визначається тим, що орієнтує дослідження на розкриття цілісності об’єкта (системи ОВС України) і його механізмів, на виявлення різноманітних типів зв’язків складного об’єкта і зведення їх в єдину теоретичну картину.

Слід зазначити, що проектуванню інформаційно-аналітичної системи управління в ОВС України повинні передувати певні дослідні етапи. Розглянемо деякі з них. Вивчення будь-якої системи передбачає створення моделі системи, що дозволить прогнозувати її поведінку в певному діапазоні умов. Модель – це опис системи, що відображає певну групу її властивостей. Опис системи, зокрема ОВС України, можна розглянути із трьох точок зору: функціональної, морфологічної, інформаційної [320]. Враховуючи те, що система ОВС України є різновидом соціальних систем, пропонується ввести правовий опис системи [321].

Функціональний опис системи необхідний для того, щоб усвідомити важливість системи, визначити її місце, оцінити її відношення до інших систем та зовнішнього середовища. Система ОВС України є однією з підсистем правоохоронних органів, які, у свою чергу, – підсистемами органів державної влади. Головна мета діяльності системи ОВС України, як вже неодноразово підкреслювалося, полягає в забезпеченні громадського порядку на всій території держави. «Компетенція органів внутрішніх справ визначається законами України та характеризується сукупністю покладених на них завдань та функцій управління, а також конкретними повноваженнями того або іншого органу внутрішніх справ. Таким чином, система органів внутрішніх справ функціонує водночас як суб’єкт управління та як об’єкт управління. Усі підрозділи органів внутрішніх справ як елементи системи управління водночас виступають в ролі керуючих та керованих» [154, с. 66]. В зв’язку з функціональним описом системи дозволимо також нагадати основну мету створення системи інформаційно-аналітичного забезпечення управління в ОВС України – всебічна інформаційна підтримка практичної діяльності ОВС України у боротьбі зі злочинністю на Україні на основі комплексу організаційних, нормативно-правових, технічних, програмних та інших заходів.

Морфологічний опис повинен дати уявлення про побудову системи. Вивчення морфології починається з елементного складу. Під елементом в даному випадку розуміється підсистема, всередину якої опис не проникає. Морфологічні властивості системи суттєво залежать від характеру зв’язку. Звичайно виділяють інформаційні, енергетичні, речовинні зв’язки. В результаті морфологічного опису виникає поняття структури – сукупність елементів та зв’язків між ними. Аналіз системи ОВС України показав, що елементною базою цієї системи є штаби, чергові частини, інформаційно-аналітичні центри, підрозділи міліції, слідчий апарат, відділи кадрів, служби матеріально-технічного забезпечення та інші, що певним чином взаємопов’язані поміж собою (виходячи з розподілу функцій та мети, яка поставлена перед системою). Відповідно до характеру виконуваних управлінських функцій існує три види структурних підрозділів: галузеві (основні функції ОВС України), загального керівництва (функції загального керівництва), функціональні (функції забезпечення). Кожний з названих підрозділів має свою функціональну структуру. Наприклад, галузевий підрозділ має наступну функціональну структуру: міліція, слідчий апарат органів внутрішніх справ, внутрішні війська, пожежна охорона [154, с. 64].

Інформаційний опис системи повинен давати уявлення про організацію системи. Цей опис визначає залежність морфологічних та функціональних властивостей системи від якості та кількості внутрішньої та зовнішньої інформації, що надходить з середовища.

Слід зазначити, що категорія «структура» відображає побудову та внутрішню форму системи [155, с. 35]. Структура, що відображає склад та підпорядкованість різних елементів, ланок та сходинок управління, які функціонують для досягнення певної мети, називається організаційною [315, с. 336]. Відомо також, що організаційна структура включає в себе сукупність структурних підрозділів, об’єднаних в орган, зв’язки підпорядкованості поміж ними, а також форма розподілу функцій [154, с. 64]. Діяльність щодо реалізації функцій управління викликає необхідність раціональної побудови системи, створення організаційної структури органів управління, погодження їх елементів, упорядкування зв’язків між ними. Управління в органах внутрішніх справ – різновид державного управління (широке тлумачення) і повинно забезпечувати взаємодію систем, підрозділів та служб органів внутрішніх справ як єдиного цілого з метою виконання поставлених перед ними завдань у сфері внутрішніх справ держави [154, с. 10]. Слід зауважити, що функція управління для працівників – це їхні посадові обов’язки , для органів внутрішніх справ та їхніх підрозділів – види робіт, що їм доручені. Функції органів внутрішніх справ визначені не тільки у законах України, а й у деяких підзаконних нормативних актах. Це стосується Положення «Про Міністерство внутрішніх справ України», Положення «Про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР», Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ [154, с. 64].

Функції та структура – дві взаємопов’язані та взаємообумовлені частини єдиного цілого – організації системи управління і виступають відповідно як зміст та форма процесу управління [315, с. 336]. Наявність організаційної структури управління та її розвиток є основною всієї організації системи ОВС України. Поза її рамками виключається можливість реалізації функцій менеджменту, тобто самого процесу управління. Процес формування організаційної структури управління в ОВС України становить собою, насамперед, організаційне закріплення тих або інших функцій за підрозділами апарату управління. При цьому функції управління визначаються завданнями органів управління [154, с. 61]. Розрізняють три основних типи організаційних структур управління: лінійну, функціональну та змішану – лінійно-функціональну [155, с. 57-85]. Для забезпечення гнучкості складних систем управління в лінійно-функціональні структури вводяться програмно-цільові форми управління у вигляді матричних структур: управління за проектом, управління за продуктом, координаційні комісії та ін. Аналіз перерахованих типів структур управління дозволяє зробити висновок, що організаційна структура ОВС України становить собою лінійно-функціональне (штабне) управління із програмно-цільовою формою управління у вигляді матричної структури.

Аналіз системи управління в ОВС України показав, що управління становить собою водночас діяльність системи та підсистеми в системі більш високого рівня [154, с. 66]. Наприклад, районний орган внутрішніх справ, будучи самостійною системою управління, входить як підсистема до системи Управління МВС України в області; а обласне Управління МВС України на тих же підставах входить у систему МВС України в цілому. Таким чином, структурна побудова системи МВС України об’єднує принципи територіально-розподіленої та центральної топології та організована у вигляді трирівневої ієрархічної моделі. Як підсистема ОВС України функціонують на основі нормативної та директивної інформації, що надходить від системи більш високого рівня, тобто процес управління здійснюється у рамках відносин субординації та підпорядкованості. Що стосується нормативних актів, які визначають структуру та процес управління в ОВС України, то вони також спираються на ієрархічний підхід. Організаційні структури управління документально фіксуються в схемі структури управління, в штатних розписах, положеннях ж про структурні підрозділи, а також в посадових інструкціях для виконавців [154, с. 57-60].

На нашу думку, цей досить ретельний аналіз деяких аспектів системи ОВС України вкрай необхідний для науково обґрунтованого формування інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності ОВС України. Нагадаємо, що Концепція інформатизації органів внутрішніх справ України повинна спиратися на ідею застосування знань про предметну галузь – систему ОВС України. В той же час і інформаційне середовище, його структура буде певною мірою визначатися цією обставиною. Вважаємо, що реформування системи ОВС України сприяє реформуванню системи інформаційно-аналітичного забезпечення управління в цих органах, яка, в свою чергу, також впливає на ефективність діяльності ОВС України.

Раніше вже відзначалося, що доцільно здійснити і правовий опис системи ОВС України, маючи на увазі, що вона є представником соціальних систем. Вважаємо, що це питання тісно пов’язано з другим принципом формування інформаційного середовища ОВС України.

2. Принцип правового регулювання

Принцип правового регулювання в інформаційному середовищі припускає правове регулювання об’єктів управління, органів управління, завдань управління, а також самої інформації як об’єкта інформаційних відносин. Обґрунтуємо такий поділ у правовому регулювання. З розширенням масштабів об’єктів управління у великих системах управління надзвичайно збільшується необхідний обсяг інформації, що переробляється, і складність алгоритмів управління. У результаті здійснювати управління централізованим способом стає вже неможливим (хоча саме таке управління дозволяє забезпечити найкращу узгодженість прийняття рішень), тобто виникає необхідність поділу функцій і органів управління. Таким чином, в міру росту складності систем вишиковується ієрархічна піраміда управління. Тому головною причиною ієрархічного управління в соціальних системах (зокрема, в ОВС України) є невідповідність між складністю керованого об’єкта і спроможністю любого керуючого органу одержувати і переробляти інформацію.

Як і в будь-якій соціальній системі, у системі ОВС України виділяють об’єкти управління і суб’єкти (органи) управління. Багато об’єктів управління в такій системі мають власну ієрархію. Ієрархічна організація об’єктів управління виникла не з потреб управління, а під впливом об’єктивних системоутворюючих факторів – концентрації та спеціалізації оперативно-службової діяльності ОВС України, а також централізації розподілу інформації. Одночасно з цим керуюча система має свою власну ієрархічну структуру, що може не збігатися з ієрархією об’єктів управління. Керовані процеси в складному об’єкті управління потребують своєчасного формування правильних рішень, що, по-перше, призводили б до поставлених цілей, по-друге, приймалися б своєчасно і, по-третє, були б взаємопогоджені. Кожне таке рішення потребує постановки відповідного завдання управління. Їхня сукупність утворює ієрархію завдань управління, що у ряді випадків значно складніше ієрархії об’єктів управління. Рішення цієї ієрархії завдань управління є головною функцією органів управління. Кожний окремий орган може вирішувати різноманітне, але щораз конкретне число завдань, тобто має обмежену пропускну спроможність. Тому ієрархія завдань породжує ієрархію органів управління, що може бути значно складніше ієрархії завдань управління та ієрархії організаційної структури об’єктів управління. Варто зауважити, що якщо теоретична основа є «кістяком» рішення, то інформація складає «плоть і кров» цього рішення. Безумовно, цей ієрархічний підхід доцільний та ефективний також для побудови інформаційно-аналітичних систем як в органах державної влади, так і в ОВС України, зокрема. Нагадаємо, що створення інформаційних систем дозволяє оперативно й обґрунтовано реалізовувати основні функції ОВС України.

На наш погляд, доцільно ввести також правовий опис системи ОВС України, що можна диференціювати на зовнішнє і внутрішньосистемне. Такий поділ обґрунтовується тим, що система ОВС України є підсистемою системи більш високого рівня. Зовнішній правовий опис підсистеми ОВС України здійснюються з урахуванням державного регулювання правоохоронної діяльності шляхом правового визначення конституційних та інших законодавчих принципів цієї діяльності, її стратегії, основних напрямків та завдань на певний період, забезпечення реальної координації зусиль усіх державних структур, насамперед, правоохоронних органів, а також відповідних громадських формувань та органів місцевого самоврядування, що мають компетенцію із питань підтримання правопорядку на території обслуговування [154, с. 54]. Закон України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» [322] є яскравим прикладом зовнішнього правового опису системи ОВС України, оскільки в ньому закладені основи координації зусиль всіх державних органів та громадськості у боротьбі із корупцією та організованою злочинністю. Одна з форм їхньої взаємодії повинна проявлятися у вдосконаленні правової бази боротьбі зі злочинністю, а саме:

– спільне вивчення практики застосування законодавства з питань боротьби зі злочинністю з метою розробки єдиних рекомендацій щодо його виконання, виявлених хиб та прогалин, підготовки узгоджених пропозицій щодо їх усунення;

– обмін інформацією про практику виконання правових актів з питань правоохоронної діяльності і проблеми, що при цьому виникають, пропозиції та рекомендації щодо їх вирішення;

– створення робочих груп за ініціативою правоохоронних органів для підготовки нових законопроектів, пропозицій щодо зміни та доповнення законодавства;

– направлення підготовленого одним правоохоронним органом законопроекту іншим правоохоронним органам для одержання зауважень та пропозицій з питань, що стосуються їх компетенції;

– спільне обговорення керівниками правоохоронних органів законопроектів щодо питань боротьби зі злочинністю та вироблення погоджених рішень.

Зовнішній правовий опис системи органів внутрішніх справ України базується на державній політиці боротьби зі злочинністю.

Аналізу стану впровадження комп’ютерної системи правової інформації у Верховній Раді України та Постанови Президії Верховної Ради України від 26 грудня 1994р. «Про організацію роботи щодо формування єдиної системи правової інформації України» [323] дозволяє зробити висновок про доцільність створення загальнодержавної системи правової інформації України з метою підвищення рівня правотворчої та правозастосовної діяльності органів державної влади, а також забезпечення найбільш сприятливих умов користування правовою інформацією громадянами, установами, організаціями України. Таким чином, ефективне функціонування інформаційно-аналітичної системи управління в ОВС України неможливо без комп’ютерної системи правової інформації України та інших країн. І можливо, одним з етапів створення такої комп’ютерної системи могла би стати інформаційна система правової інформації в ОВС України. Це цілком узгоджується із Постановою Кабінету Міністрів України від 16 лютого 1998р. «Про затвердження плану заходів щодо формування інформаційно-аналітичної системи органів державної влади» [240].

Очевидно, що внутрішньосистемний правовий опис системи ОВС України служить для безпосереднього регулювання діяльності ОВС України, їхньої структури, системи управління. Внутрішньосистемний правовий опис системи ОВС України ґрунтується на законах України «Про міліцію» [324-327], «Про війська внутрішньої та конвойної охорони» [3281], «Про надзвичайний стан» [329], «Про оперативно-розшукову діяльність» [330], «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» [322], «Про пожежну безпеку» [331], «Про дорожній рух» [332], «Про правовий статус іноземців» [333] і т. ін. Треба відзначити, що завдання, принципи, структура, права і обв’язки ОВС України визначені як в окремих законах України, так і в підзаконних нормативних актах органів влади. Водночас внутрішні питання, що стосуються діяльності окремих служб і напрямків роботи ОВС України, регулюються окремими відомчими нормативними актами (накази, інструкції) за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України [154, с. 58]. Безумовно, інформаційно-аналітична система управління в цих органах повинна спиратися і на такі знання, що пов’язані з внутрісистемним правовим описом.

Варто зауважити, що тільки частина інформаційного середовища ОВС України урегульована нормами права. Розглянемо, наприклад, такий вид діяльності ОВС України, як розкриття та розслідування злочинів. Тут поряд з інформацією, що знайшла своє закріплення в нормах Кримінально-процесуального кодексу, які , зокрема, регулюють процесуальний порядок даного виду діяльності, дуже широко використовується інформація, що знаходиться в джерелах, які іменуються слідами злочину і злочинця, а також в образах, що запам’яталися у свідомості людей (потерпілих, свідка і самого злочинця). Отже, мова йде про правове регулювання інформаційного середовища ОВС України. При цьому тільки частина самої інформації як об’єкта інформаційних відносин регулюється або буде регулюватися нормами права. Очевидно, що основним механізмом державного регулювання вільного громадянського суспільства є закони та правові норми, які становлять базис, на основі якого формується та діє державна інформаційна сфера. Тому спробуємо в наступному розділі розглянути механізми державного регулювання інформаційної сфери, зокрема інформаційного середовища органів внутрішніх справ України за допомогою вирішення проблеми правової інформатизації.

3. Принцип повноти та достовірності інформації, цінності та корисності

Принцип повноти та достовірності інформації нерозривно пов’язаний із цільовим призначенням інформації, оскільки аналогічна за змістом інформація часто застосовується в різноманітних цілях. Наприклад, ті самі дані можуть використовуватися як для аналізу оперативної обстановки, так і при проведенні оперативно-розшукових заходів. Повнота інформації використовується для визначення змісту найбільш істотних параметрів. Інформація вважається повною, якщо вона відповідає необхідному обсягу. Невідповідність між інформацією, що потребується та отримується, свідчить або про її неповноту, або про її надмірність. Останнє потребує додаткових людських ресурсів і технічних засобів. Інформація повинна відповідати тому об’єкту, явищу або процесу, які вона відображає. Ступінь даної відповідності характеризує її достовірність.

Для нормального функціонування інформаційних систем важливого значення набуває цінність і корисність інформації. Існує точка зору, що інформація – це нові відомості, які можуть бути використані людиною для удосконалення її діяльності та поповнення знання. Тобто, «інформувати» в розумінні теорії інформації означає повідомляти щось раніше невідоме. Найважливішим етапом в розвитку теорії інформації стала кількісна оцінка інформації. Зрозуміло, що ця оцінка не повинна бути пов’язана із змістовною стороною інформації. Тільки в такому випадку з’являється можливість оцінки інформаційних потоків в таких різних за своєю природою об’єктах, як системи зв’язку, обчислювальні машини, процеси управління в ОВС України, люди. Тільки приймаючи за основу новизну повідомлень, можна дати кількісну оцінку інформації, тому що новизна повідомлень є наслідком невизначеності повідомлень про об’єкт, процес, явище, а невизначеність піддається вимірюванню.

Вимірювання тільки кількості інформації не відповідає необхідним потребам сучасного суспільства, в тому числі і ОВС України, – необхідна міра цінності інформації. Проблема визначення цінності інформації виключно актуальна у цей час. Якщо у 50-ті роки це наукове завдання могло здаватися декілька надуманим, то зараз, коли вже важко навіть за допомогою комп’ютера оброблювати інформаційний потік в ОВС України, методи визначення цінності інформації, що розроблюються, зіграли би істотну роль в отриманні людиною необхідної інформації. Можна запропонувати прийняти за міру цінності інформації кількість інформації, що необхідна для досягнення поставленої мети, тобто розрахувати приріст ймовірності досягнення мети. Користуватися критерієм оцінки значимості інформації слід вибірково. Справа в тому, що інформація відносна: здобуті повідомлення в ОВС України можуть не мати відношення до завдання, що в теперішній час вирішується, але можуть бути інформативними. Взагалі, оцінка значимості інформації проводиться співробітником ОВС України часто інтуїтивно, спираючись на власний інтелект та досвід. Тому зрозуміло, що однією з проблем, яку треба вирішувати, стає проблема підготовки кадрів, підвищення інтелектуального потенціалу співробітників правоохоронних органів, що можна зробити за допомогою сучасних освітніх інформаційних технологій.

В деяких наукових працях поняття цінності інформації базується на статистичній теорії інформації та теорії рішень. Суть методу складається в тому, що крім імовірнісних характеристик об’єкта до і після отримання інформації вводяться функції штрафів або збитків, і оцінка інформації проводиться в результаті мінімізації збитків. Максимальною цінністю володіє та кількість інформації, що знищує збитки до нуля при досягненні поставленої мети. Крім того, передбачається, що отримана кількість інформації може не мати ніякої цінності або її цінність може бути негативною. При цьому може розглядатися випадок, коли передається помилкова інформація (дезінформація) і невизначеність не зменшується, а зростає.

Інформація називається корисною, якщо вона зменшує невизначеність рішення. І не має сенсу говорити про корисну інформацію, якщо не визначено завдання, яке вирішується. Таким чином, різні підходи до вирішення проблеми цінності інформації мають принципово загальні риси: вони передбачають вимірювати цінність інформації через її кількість, пов’язують цінність інформації з поставленим завданням. На нашу думку, слід також звернути увагу на побудову семантичної теорії інформації. В загальних рисах ідея належить ще Н.Вінеру [52] – для розуміння та використання отриманої інформації співробітник ОВС України повинен володіти певним запасом знання. Дійсно, повне незнання предмета не дозволяє здобути суттєвої інформації із прийнятого повідомлення про цей предмет. По мірі зростання наших знань про предмет збільшується і кількість інформації, що здобувається з повідомлення. Якщо назвати знання, що маються у працівника ОВС України про даний предмет «тезаурусом» (тобто деяким зведенням слів, понять, назв об’єктів, що пов’язані змістовними зв’язками), то кількість інформації, що мається в деякому повідомленні, можна оцінити ступенем зміни індивідуального тезаурусу під впливом даного повідомлення. Іншими словами, кількість семантичної інформації, що здобувається співробітником з отриманих повідомлень, залежить від ступеня підготовленості його тезаурусу для сприйняття такої інформації. Поки що можна зробити висновок, що завдання визначення цінності інформації при достатньому ступені формалізації, який потрібний при комп\'ютеризованій оцінці, ще не вирішена, проте це не означає неможливість її вирішення в майбутньому. На нашу думку, будь-які спроби просунутися вперед для вирішення цієї проблеми, зокрема в ОВС України, дають можливість підвищити ефективність рішення конкретного завдання, що виникає при службовій діяльності цих органів.

Різноманіття інформації, що одержується та використовується ОВС України, має відповідати перерахованим вище вимогам і повинно бути систематизовано. З цією метою в ОВС України створено і створюються інформаційні системи, що призначені для збору, передачі, обробки, збереження і видачі за запитами інформації. При цьому необхідно підкреслити найважливішу характеристику інформаційних систем – одноразове введення інформації та наступне багатократне її використання.

4. Принцип інформаційного суверенітету

Збір, збереження та обробка інформації, формування інформаційного середовища ОВС України нерозривно пов’язані з принципом інформаційного суверенітету. Вважаємо, що справедлива думка, яка викладена в статті «Інформаційний суверенітет та інформаційна плюралізація – реальність чи відсутність явищ?» [334], про те, що проблема національної безпеки України є комплексною та багатоаспектною, у складі якої логічно виділяють інформаційні компоненти. Не викликає сумніву необхідність самоідентифікації нашої держави у світовому інформаційному просторі, ствердження в ньому законодавства в галузі інформаційного суверенітету та інформаційної безпеки. У Законі України «Про Національну програму інформатизації» [87] ст. 1 визначає поняття інформаційного суверенітету як спроможність держави контролювати і регулювати потоки інформації між державами з метою дотримання законів України, прав і свобод громадян, гарантування національної безпеки держави. Цілком зрозуміло, що ця стаття має безпосереднє відношення до діяльності ОВС України щодо формування інформаційного середовища цих органів.

Слід зазначити, що в преамбулі Закону України «Про інформацію» записано: «Закон стверджує інформаційний суверенітет України і визначає правові форми міжнародного співробітництва в галузі інформатизації» [11]. Цьому ж питанню присвячені ст. 53 і ст. 54 зазначеного Закону. Проте, для більш глибокого і повного регулювання інформаційних відносин, суб’єктами яких є громадяни України, юридичні особи, держава (в тому числі і ОВС України), а також інші держави, їхні громадяни і юридичні особи, міжнародні організації й особи без громадянства, вкрай важливим і доцільним, на наш погляд, було б прийняття Закону про інформаційний суверенітет. При цьому трактування поняття «інформаційний суверенітет» має бути пов’язано із інформаційною безпекою громадян, суспільства і держави. Саме такий зміст, на нашу думку, повинен вкладатися в це поняття в умовах демократизації та поширенням новітніх інформаційних технологій, виключаючи аналогію із територіальним суверенітетом. Остане обумовлено тим, що в умовах глобального інформаційного суспільства обмін інформацією не має ні часових, ні просторових, ні політичних меж.

Зараз багато говорять про інформаційну зброю і навіть про нове обличчя війни. Основна теза стає в тому, що війну можна вести більш професійно та цивілізовано. Ворога можна ослабити, порушаючи інформаційний механізм управління, розкриваючи комунікації, впроваджуючи старі інформаційні технології. Наприклад, завдяки прогалинам в законодавстві противника можна в окремому об’єкті управління (галузі, регіоні) некоректно ввести електроні гроші, і , таким чином, створити окремий та замкнутий на себе ринок продуктів та послуг, створити можливість ухилення від податків, порушити систему валютного прямування, митний порядок. Очевидно, що ОВС України, з одного боку, повинні розробляти відповідні механізми забезпечення правопорядку, в тому числі створювати системи інформаційної безпеки в своїх галузевих органах. З іншого боку, необхідно врахувати ці недоліки в законодавстві, зокрема в інформаційному. Проте, при обговоренні проблеми створення інформаційної зброї в публікаціях більш уваги приділяється її технічним аспектам. На нашу думку, цікаво розглянути цю проблему з точки зору можливостей забезпечення усталеності управління об’єктами в ОВС України за рахунок, зокрема, відкриття чи закриття інформаційної сфери, в якій знаходиться керований об’єкт. В зв’язку з цим слід врахувати закономірності інформаційної сфери, тобто, насамперед необхідно їх виявити та досліджувати. Таким чином, як вже відзначалося раніш (підрозділ 1.2), виникає протиріччя між створенням цілісної інформаційної сфери завдяки впровадженню сучасних інформаційних технологій та міжнародних інформаційно-комунікаційних систем, з одного боку, та надмірною інформаційною закритістю деяких систем, з іншого боку. Вирішенням цієї проблеми також повинні займатися правоохоронні органи.

Для інформаційної безпеки інформаційного середовища ОВС України суттєвим є співвідношення контролю-обмеження та свободи-доступності інформації, тобто питання розумної організації соціальних умов передачі інформації. Міжнародний досвід підтверджує, що спроби національних держав використовувати управління обмеженнями в інформаційному середовищі Internet приносять лише негативні наслідки. В зв’язку з цим при формуванні інформаційного середовища ОВС України необхідно враховувати цей чинник та розробляти відповідні організаційно-правові заходи. На нашу думку, для своєчасного вирішення питань забезпечення інформаційної безпеки та захисту свого інформаційного суверенітету кожна держава та його відповідні органи (в тому числі і ОВС України) повинні здійснювати своєчасний моніторинг «протиріч» в інформаційній політиці та загроз інформаційному суверенітету. Практичне вирішення проблем забезпечення національної безпеки в кожній державі світу (зокрема, держав-учасниць СНД) повинно здійснюватися у порядку, що передбачений їх національним законодавством, нормами міжнародного права, а також відповідними міжнародними договорами. Очевидно, що в інформаційному забезпеченні діяльності ОВС України необхідно мати відповідні бази та банки законодавства інших країн, різноманітні засоби захисту інформації. Також для інформаційного обміну, наприклад, між державами-учасницями СНД необхідна автоматизована система інформаційного обміну. Ця система повинна стати складовою частиною інформаційного простору цих держав и бути призначеною переважно для забезпечення інформаційних обмінів органів державної влади (зокрема, ОВС України) держав-учасниць СНД між собою. Склад підсистем та функцій, що автоматизуються, визначаться повинні на основі багатосторонніх договорів, в тому числі і договорів між правоохоронними органами цих держав. Слід відзначити, що інтеграція підсистем держав, що діють в рамках автоматизованої системи інформаційного обміну, повинна максимально зберігати їх інформаційні та технічні основи і забезпечувати спадкоємність досвіду та науково-технічних розробок.

Вважаємо, що МВС України слід приділити певну увагу розробці механізмів забезпечення інформаційного суверенітету та захисту інформаційного середовища ОВС України, оскільки середовище є невід’ємною складовою частиною єдиного інформаційного простору України. Здається, що ця проблема повинна вирішуватися комплексно як практичними співробітниками ОВС України, так і науковцями. Надалі ми ще розглянемо можливі шляхи вирішення цієї проблеми, зокрема механізми інформаційної безпеки, механізми забезпечення конституційного права громадян на інформацію.

У зв’язку з принципом інформаційного суверенітету виникає проблема конфіденційності і захисту інформації в ОВС України. Положення про захист інформації є ключовим компонентом будь-якої інформаційної стратегії, оскільки вони регламентують процедуру обробки особистої (тобто тієї, ще має відношення до окремих індивідів) інформації і дають індивідам право перевіряти документацію, у якій містяться особисті відомості, вимагати виправлення помилок, подавати до правоохоронних органів позови у випадках, якщо ці помилки заподіяли їм моральної або матеріальної шкоди. Проблема захисту інформації стосується кожного співробітника ОВС України, що здійснює обробку персональних даних на автоматичному обладнанні. Вважаємо, що співробітники ОВС України при виконанні своїх службових обов’язків повинні дотримуватися певних правил, що мають такі формулювання:

– інформацію, що міститься у персональних даних, необхідно діставати і обробляти належним законним чином; утримувати її лише з певною визначеною метою, ні за яких обставин і ні у якому вигляді не використовувати й не розголошувати цю інформацію, якщо це виходить за межі поставлених завдань;

– персональні дані, що передаються у користування з будь-якою визначеною метою, мають бути адекватними, релевантними, точними, зміненими з урахуванням новітніх відомостей і помірними за обсягом. Не дозволяється утримувати їх довше, ніж цього вимагають поставлені завдання;

– слід вживати заходів безпеки для запобігання несанкціонованому доступу до персональних даних з метою правки, розголошення або знищення, а також виникнення ситуацій, що можуть призвести до випадкової втрати або знищення даних.

Слід зазначити, що інформація, що має відношення до роботи служб національної безпеки, кримінальних розслідувань і т.ін. оброблюється та використовується відповідно до чинних нормативно-правових актів з обов’язковим урахуванням національної безпеки, інтересів відповідних державних органів.

МВС України для виконання поставлених перед ним завдань слід використовувати як відомчу нормативно-правову базу, законодавство України, так і міжнародні правові документи. Зокрема, мова може йти про використання Директиви із захисту інформаційних даних [171], що була видана Європейською Комісією. Згідно з цією Директивою робота з інформацією, яка має відношення до протиправних та злочинних дій, може здійснюватися виключно представниками офіційних установ. У останньому випадку, згідно з положеннями Директиви, контролер повинен надавати суб’єкту даних офіційну службову інформацію щодо своєї особи, мети збирання цієї інформації та її реципієнтів, а також пред’являти права на її огляд і вивчення, крім випадків, коли зробити це неможливо, коли це потребує «надмірних зусиль», або коли документування цих даних обумовлюється чинним законодавством. Суб’єкт даних може опротестувати будь-яке використання даних у випадку проведення контролером інспекції законного бізнесу, що діє на «переконливо легітимній основі». Більш того, суб’єкт даних має право наполягати на усуненні певних даних, якщо ці останні використовуються у прямому маркетингу. За винятком виникнення надзвичайних обставин забороняється передача будь-яких даних у країни, де законодавство із захисту інформаційних даних перебуває не на належному рівні. Безумовно, МВС України необхідно ретельно вивчити, проаналізувати цей міжнародний документ, спираючись на теоретичні засади інформаційного суспільства, чинну нормативно-правову базу, а також на вивчення закономірностей розвитку України.

5. Принцип відкритості інформації

Вважаємо за доцільне зупинитися докладніше саме на цьому принципі формування інформаційного середовища ОВС України, який, у свою чергу, є однією із основ формування відкритого інформаційного суспільства. Як вже відмічалося, перехід до інформаційного суспільства супроводжується переходом від презумпції закритості інформації до презумпції відкритості інформації. Свобода інформації є визначальною складовою інформаційних стратегій у багатьох країнах. Досі не існує єдиної думки стосовно складових інформаційної стратегії. У документі ЮНЕСКО під назвою «Національні інформаційні стратегії» (Монтвілоф, 1990 р.) дається визначення стратегії як системи принципів і методів координування дійових заходів, спрямованих на досягнення певної мети. Однак, в інформаційній сфері визначення цієї мети (або цих цілей) є якраз досить проблематичним, що обумовлено в основному самою природою інформаційних ресурсів. Будемо вважати, що інформаційна стратегія – це багатогранна структура, мотивація якої може обумовлюватися великою кількістю різноманітних завдань, причому деякі з них вступають одне з одним у протиріччя, наприклад, захист конфіденційності й свобода інформації, або авторське право і використання особистих ідей.

Держава та її органи (зокрема, ОВС України) в своїй діяльності повинні дотримуватися державних та міжнародних стандартів, наприклад, за схемою Взаємодії Відкритих Систем. ЄС приділяє особливу увагу загальному прийняттю інформаційних стандартів, визначаючи, що можливість взаємодії і взаємозв’язку між адміністративними мережами усіх країн-членів ЄС, поза усілякими сумнівами, стане визначним функціональним механізмом здійснення довгострокової інтеграції Європейської спільноти в цілому (Комісія з питань Європейських спільнот, 1994 р.). Маючи на увазі тенденцію прямування України до ЄС, це завдання є вкрай важливим та актуальним. Це повинно усвідомлюватися і при формуванні інформаційного середовища ОВС України.

Вважаємо за доцільне звернути увагу на іншу сферу дії інформаційної стратегії в ОВС України, що пов’язана з державною інформацією, – на надання подібної інформації широким колам громадськості. Це дуже важливий аспект формування інформаційного середовища ОВС України, який обумовлений, в першу чергу, поновленням та розвитком зв’язків ОВС України із населенням, що є найважливішою умовою забезпечення ефективності профілактики злочинності. У цьому зв’язку ОВС України усіх рівнів необхідно широко використовувати різні методи усунення ситуацій, що містять загрозу кримінальної шкоди, шляхом виготовлення і розповсюдження пам’яток-застережень; роз’яснювальної роботи з батьками; постійного впливу на осіб, що входять до групи ризику і т. ін. Серед питань, на які покликана дати відповідь інформаційна стратегія, є, наприклад, такі: в отриманні якої інформації може бути зацікавлена громадськість? Яка інформація існує в електронній формі? Які існують шляхи її розповсюдження? Яким чином кожен користувач може отримати доступ до цієї інформації? У багатьох країнах саме і відбувається активний розвиток системи засвоєння і застосування передових технологій, зокрема, правоохоронними органами, які спрямовані на поширення державної інформації. Електронні «скриньки» та дошки оголошень на загальнодоступних громадських сторінках Internet необхідно використовувати ОВС України як новітні засоби передачі інформації. Такий процес трансформування громадської інформації в електронну форму і розповсюдження її через мережу Internet вже почався, зокрема, в країнах ЄС.

Ще одна сфера дії інформаційної стратегії в ОВС України стосується питання так званої «електронної демократії». Свого часу Томас Джеферсон назвав інформацію «валютою демократії», і в сучасному світі офіційні кола різних держав виявляють дедалі більший інтерес до пошуку можливих шляхів використання засобів електронної інформації та телекомунікаційних мереж для активізації участі громадян у демократичному процесі на місцевому, регіональному, національному та наднаціональному рівнях. В зв’язку з проблематикою «електронної демократії», що тісно переплітається з низкою питань стосовно доступу громадськості до певних категорій державної інформації, МВС України вкрай необхідно розробити комплекс відповідних організаційно-правових заходів щодо формування відкритого інформаційного середовища. Основою основ підвищення престижу міліцейської професії є формування у громадськості позитивного образу співробітника ОВС України шляхом ефективного використання засобів масової інформації, інформаційних систем, інформаційних центрів. Впровадження у життя формули «міліція і народ – партнери» повинно забезпечити ділові стосунки між співробітниками ОВС України і громадянами у протидії злочинності, допомогу правоохоронців населенню у всіх сферах соціальної життєдіяльності, забезпечення максимальної довіри громадян працівникам міліції. Тобто необхідні відповідні механізми, які гарантували б успіх цієї акції. В основі таких механізмів повинен знаходитися принцип презумпції відкритості інформації. Дозволимо нагадати, що на будь-яку демократію покладено завдання створювати гарантії забезпечення основних прав людини, їх охорону та захист. Зокрема, політичні права людини базуються на праві на інформацію, яке повинно забезпечуватися державою, в тому числі і ОВС України.

У певному розумінні свобода інформації є дзеркальним відображенням захисту інформаційних даних. У той час як законодавство із захисту даних спрямоване на забезпечення індивідуальної конфіденційності, принцип свободи інформації покликаний змусити державу, в тому числі і ОВС України якомога більш детально й глибоко розкривати свою діяльність. Аргументується це тим, що демократія лише тоді зможе розвиватися достатньо ефективно, коли громадяни країни будуть проінформовані з питань системи управління в державних органах та її ідеологічної основи настільки, щоб бути здатними брати участь у компетентному обговоренні дій держави. Відповідно до ст. 21 Закону України «Про інформацію» [11] інформація державних органів та органів місцевого і регіонального самоврядування доводиться до відома зацікавлених осіб шляхом:

– опублікування їх в офіційних друкованих виданнях або поширення інформаційними службами відповідних державних органів і організацій;

– безпосереднього доведення її до зацікавлених осіб (усно, письмово чи іншим способом);

– опублікування її в друкованих засобах масової інформації або публічного оголошення через аудіо – та аудіовізуальні засоби масової інформації і т. ін.

Відповідно до ст. 30 цього Закону порядок і терміни оприлюднення таємної інформації визначається відповідним законом – ст. 30 Закону України «Про державну таємницю» [141]. Дозволимо нагадати, що загальні засади висвітлення державної інформації засобами масової інформації були ретельно розглянуті в підрозділі 2.6. Також доречно нагадати, що Законом України «Про звернення громадян» [248] забезпечуються громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади (в тому числі і ОВС України) і місцевого самоврядування, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення. Часові обмеження, як правило, застосовуються до органів управління, які мають дати відповідь на запит у термін від десяти днів до місяця. Традиційно ця послуга є платною. Не підлягає оплаті робота щодо пошуку офіційних документів. В Законі України «Про інформацію» [11] ст. 35 закріплює право заявника у разі відмови подавати скаргу до органу вищого рівня або суду. Слід відзначити, що інформаційний запит в межах країни можуть подавати громадяни України, державні органи, об’єднання громадян. Практично в усіх випадках громадянин не зобов’язаний давати ніяких пояснень щодо мети отримання ним інформації, на яку зроблено запит, крім випадків обмеження доступу, передбачених Законом України «Про інформацію». Безумовно, всі ці положення стосуються і ОВС України, які повинні бути інформаційно відкритими для громадян.

Існують досить переконливі аргументи на користь того, що відкритість ОВС України реально сприяє поліпшенню їх системи управління. Добре проінформоване населення цілком здатне запобігати зловживанням та зберігати державні кошти. Свобода інформації може також сприяти виявленню некомпетентності серед співробітників ОВС України. Таким чином, принцип свободи інформації обумовлює запровадження перевірок і аналітичних заходів з метою спостереження і контролю за діяльністю ОВС України, а також заохочення громадян брати участь у прийнятті відомчих рішень. Як наочно свідчать приклади країн, що ввели до законодавства положення про свободу інформації, реально можливість уникнути прийняття некомпетентного рішення за обсягом потенційної вигоди набагато перевищує пов’язані з цим незначні додаткові державні витрати. Таким чином, відкритість інформації сприяє усталеності управління в ОВС України та ефективності їх інформаційного середовища.

При формуванні інформаційного середовища ОВС України варто виходити з необхідності прийняття ще декількох базових принципів: принцип відкритості інформаційної політики; принцип рівності інтересів всіх учасників інформаційних відносин; принцип пріоритетності вітчизняного виробника; принцип несуперечності – основні заходи повинні буди спрямовані на забезпечення державних інтересів України, але не суперечити соціальним інтересам громадян країни; принцип соціальної орієнтації; принцип пріоритету права перед силою. Проте враховуючи, що ці принципи вже аналізувалися при розгляді питання розвитку єдиного інформаційного простору України, вважаємо необхідним лише згадати про них. Основні принципи формування інформаційного середовища ОВС України, що були зазначені, не є вичерпним, проте, можна зробити висновок, що всі вони взаємозалежні та взаємообумовлені й утворюють цілісну систему принципів, яка повинна бути динамічною і змінюватися або коригуватися відносно загальної стратегії реформування ОВС України.

На нашу думку, однією з актуальних і складних проблем, які виникають при формуванні інформаційного середовища ОВС України, як і всякої соціотехнічної системи, є проблема «управління самою інформацією». З огляду на специфіку цієї проблеми, на наш погляд, доцільно ввести поняття «інформаційного управління». Розвиток теорії інформаційного управління дасть можливість вирішити найважливішу проблему – «управління та інформація», про методологічні аспекти якої вже йшла мова в підрозділі 1.1. Очевидно, що стратегія формування інформаційного середовища ОВС України повинна, спираючись на базові принципи, приділяти увагу зміцненню та розвитку головних компонентів цього середовища – інформаційним ресурсам та інформаційно-телекомунікаційній інфраструктурі, що є, в свою чергу, складовими національних інформаційних ресурсів та національної інформаційно-телекомунікаційної інфраструктури. Таким чином, пропонується зупинитися ще на двох сферах дії інформаційної стратегії:

– розвиток інфраструктури (інформаційно-комунікаційної) в ОВС України;

– формування та впровадження відомчих інформаційних ресурсів.

Вважаємо за доцільне докладніше проаналізувати ці напрямки в окремому підрозділі, що обумовлено, передусім, значною актуальністю та складністю зазначених питань. З усього сказаного вище очевидно, що сфера інформаційної стратегії вражає своєю багатогранністю і містить у собі низку складних, тісно переплетених між собою проблем. Втім, цілком зрозуміло, що у зв’язку з невпинною глобалізацією окремих галузей інформаційної індустрії та розвитком економічних систем, в основі яких лежить інформація, розробка відомчих, регіональних, національних, навіть наднаціональних, інформаційних стратегій є, безумовно, конче необхідною. Перед інформаційними стратегіями можуть ставитися як економічні, так і соціальні завдання. Вони можуть видаватися суперечливими і навіть несумісними. Вони можуть спрямовуватися на вирішення питань законодавчого, регулятивного, охоронного, економічного, освітнього, технологічного та культурного характеру. Наявність великої кількості учасників процесу формування стратегій і брак взаємодії між ними створили у багатьох відомствах, регіонах, країнах реальні проблеми не шляху розвитку інформаційних стратегій. На нашу думку, розробникам стратегій слід з принципово нових позицій осмислити можливості співпраці між усіма «гравцями», а також принципи координації їхньої спільної діяльності. В зв’язку з цим МВС України також необхідно впливати на цей процес, залучати до співпраці як практичних робітників, так і науковців. Ця умова справджується не лише на відомчому, регіональному, національному рівнях, але й на наднаціональному рівні, оскільки більшість напрямків інформаційної стратегії містять міжнародний аспект. Невпинне зростання усвідомлення цінності інформації та її ролі як визначального економічного ресурсу на зламі століть вимагає негайної розробки цілої низки принципів та стратегій (зокрема, в ОВС України), які б спрямовували нашу діяльність у напрямку розбудови інформаційного суспільства. Інформаційні стратегії є не просто корисними — їх розробка і втілення у життя є обов’язковим для будь-якого відомства, регіону, країни, що прагне підвищувати рівень добробуту своїх громадян.

3.3.

<< | >>
Источник: Арістова Ірина Василівна. ДЕРЖАВНА ІНФОРМАЦІЙНА ПОЛІТИКА ТА ЇЇ РЕАЛІЗАЦІЯ В ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ: ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук. Харків –2002. 2002

Скачать оригинал источника

Еще по теме Основне призначення та принципи генерування інформаційного середовища ОВС України:

- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -