15.5. Особливості застосування цивільно-правової відповідальності за порушення екологічного законодавства
Цивільна відповідальність за допущені порушення екологічного законодавства й особливості її застосування передбачена у ст. 69 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища».
Правову основу цивільно-правової відповідальності за екологічні правопорушення складають положення природноресурсових кодексів і вимоги природоохоронних та середовищезахисних законів, які відсилково вказують на застосування цього виду відповідальності. Проте конкретні міри цивільної відповідальності застосовуються відповідно до норм Цивільного кодексу України.Відповідно до ч. 5 ст. 319 Цивільного кодексу, власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Не вдаючись у детальний аналіз змісту наведеної цивільно-правової норми, все ж слід звернути увагу на те, що вона присвячена забезпеченню як приватних, так і публічних інтересів. Безумовно, екологічні інтереси суспільства та якість довкілля носять публічний характер, що вимагає їх державної охорони і захисту, у т. ч. із застосуванням відповідних видів юридичної відповідальності.
Згідно ч. 1 ст. 69 природоохоронного закону, шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі. При цьому за ч. 5 ст. 68 екологічного закону, застосування заходів дисциплінарної, адміністративної або кримінальної відповідальності не звільняє винних від компенсації шкоди, заподіяної забрудненням навколишнього природного середовища та погіршенням якості природних ресурсів. Це означає, що цивільно-правова відповідальність для заподійювачів шкоди природному середовищу може наступити незалежно від застосування до них мір інших видів юридичної відповідальності, передбачених нормами чинного законодавства.
Цивільна відповідальність за екологічні правопорушення в основному носить компенсаційний характер.
Вона полягає у покладанні на осіб, які заподіяли шкоду природному середовищу, несприятливих наслідків у виді цивільно-правових санкцій чи обмежень. Наприклад, згідно ст. 394 Цивільного кодексу, власник земельної ділянки, житлового будинку та інших будівель має право на компенсацію у зв’язку із зниженням цінності цих об’єктів у результаті діяльності, що призвела до зниження рівня екологічної, шумової захищеності території, погіршення природних властивостей землі[254].Застосування цивільно-правових мір відповідальності за вчинення шкоди довкіллю має низку особливостей. Природа, як відомо, не є майном у цивільно-правовому розумінні, хоча окремі природні об’єкти поступово повертаються у цивільно-правовий обіг, а деякі з них піддані грошовій оцінці. Екологічна шкода, що заподіяна природному середовищу, проявляється у погіршенні якості навколишнього природного середовища, що не піддається повному відшкодуванню. Ця шкода має властивості особливого прояву в часі та просторі. При відшкодуванні шкоди, заподіяної природним ресурсам чи навколишньому середовищу, стягненню підлягають майбутні витрати власників та природокористувачів задля поновлення природних компонентів, відтворення природних ресурсів або відновлення якості природного середовища. Наведені та інші особливості заподіяної шкоди природному середовищу передбачені в екологічному законодавстві та мають враховуватися при покладанні цивільно-правової відповідальності за вчинені природоохоронні правопорушення.
Природне походження об’єктів довкілля та відсутність їх вартісного виразу в трудових і грошових витратах обумовлюють застосування таксового методу обчислення заподіяної шкоди, що умовно враховує розмір екологічного збитку природному середовищу і шкоди, завданої природним об’єктам та їх ресурсам. Проте, ані природноресурсове, ані екологічне законодавство не передбачають такси і методики обчислення розміру збитків, заподіяних усім видам природних компонентів та усьому багатству і різноманіттю природного оточення. Тому доводиться звертатися до загальноцивільного методу встановлення розміру шкоди, заподіяної природним об’єктам та природному середовищу.
Одним з принципових вимог застосування цивільно-правової відповідальності до екологічних правопорушень є повне відшкодування заподіяної шкоди. Так, згідно ч. 2 ст. 69 природоохоронного закону, особи, яким завдано такої шкоди, мають право на відшкодування неодержаних прибутків за час, необхідний для відновлення здоров’я, якості навколишнього природного середовища, відтворення природних ресурсів до стану, придатного для використання за цільовим призначенням.
Забезпечення повної компенсації екологічної шкоди фізичним та юридичним особам може бути досягнуто також відшкодуванням збитків і стягненням неустойки. У таких випадках цивільно-правова відповідальність за природоохоронні правопорушення носить субсидіарний характер, що заповнює прогалини у екологічному законодавстві і праві. Тому в подібних випадках норми цивільного права застосовуються для регулювання екологічних відносин, якщо вони не врегульовані спеціальними нормами екологічного законодавства.
Особливістю застосування цивільно-правової відповідальності до правопорушників екологічного законодавства є відшкодування шкоди, заподіяної власником джерела підвищеної екологічної небезпеки. Згідно ч. 3 ст. 69 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища», особи, які володіють джерелами підвищеної екологічної небезпеки, зобов’язані компенсувати заподіяну шкоду громадянам та юридичним особам, якщо не доведуть, що шкода виникла внаслідок стихійних природних явищ чи навмисних дій потерпілих.
Наведене положення природоохоронного закону покладає відповідальність не на будь-яких володільців джерела підвищеної небезпеки, а лише на володільців джерел підвищеної екологічної небезпеки. А вони у цивільному й екологічному законодавстві можуть не збігатися. Тому при судовому розгляді кожної конкретної справи суди мають обговорювати питання про наявність у особи джерела підвищеної екологічної небезпеки і визнати його таким. Із цього випливає, що застосування положень глави 82 Цивільного кодексу про відшкодування шкоди, зокрема, ст.
1187 про відшкодування шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки, ст. 1188 про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок взаємодії декількох джерел підвищеної небезпеки, ст. 1189 про відшкодування ядерної шкоди навколишньому середовищу, мають застосовуватися з урахуванням особливостей спричинення шкоди джерелом підвищеної екологічної небезпеки. Слід також звернути увагу на те, що у вказаних нормах чинного Цивільного кодексу саме трактування джерела підвищеної небезпеки, його об’єктів та прояву істотно розширені.У зв’язку з тим, що метою цивільно-правової відповідальності в екологічних відносинах є відшкодування шкоди природному середовищу, здоров’ю людини, компенсації збитків власникам і природокористувачам, то при відсутності таких видів шкоди не має підстав для застосування цивільно-правової відповідальності. Проте такі обставини не слід змішувати з відшкодуванням збитків і втрат власникам природних об’єктів та природокористувачам, що заподіяні правомірними діями. У подібних випадках має місце не цивільно-правова відповідальність, а сплата гарантованих компенсацій за неодержані доходи, понесені витрати та зроблені вкладення у природний об’єкт, що пов’язані з його виведенням з господарського й іншого виду використання. Відшкодування шкоди, заподіяної природним об’єктам та навколишньому природному середовищу, може здійснюватися у добровільному порядку. При відмові особи, яка завдала шкоди природному середовищу чи його окремим об’єктам і ресурсам, відшкодувати її добровільно, завдана шкода підлягає стягненню примусово в судовому порядку шляхом притягнення до цивільно-правової відповідальності.