15.1. Поняття і функції юридичної відповідальності за правопорушення в сфері природокористування та природоохорони
Відповідальність як соціальна категорія є важливішим засобом забезпечує функціонування суспільних відносин. У широкому соціальному розумінні відповідальність за екологічні порушення зводиться до потерпання суспільством, державою або юридичною чи фізичною особою негативних наслідків перед теперішніми та майбутніми поколіннями людей за стан навколишнього природного середовища їх існування.
Тому соціальний аспект відповідальності, що одержав назву позитивної (проспективної), являє собою дотримання суб’єктами-користувачами своїм природним оточенням об’єктивних закономірностей взаємодії суспільства з природним середовищем з метою задоволення своїх економічних і екологічних інтересів. Таким чином, позитивна (проспективна), відповідальність є усвідомленням наслідків певних дій чи бездіяльності у природному середовищі, їх співвідношення з усталеними вимогами взаємодії з природним оточенням та готовність відповідати за них перед суспільством чи громадою.У вузько юридичному розумінні відповідальність являє собою покладання обов’язку терпіти несприятливі наслідки за негативну діяльність або бездіяльність у природному середовищі. Так, відповідно до ст. 66 Конституції, «кожний зобов’язаний не наносити шкоди природі». У випадку невиконання цього конституційного обов’язку або обов’язків, передбачених чинним законодавством, настають несприятливі наслідки юридичного характеру. Така відповідальність за порушення екологічного законодавства, що одержала назву негативної (ретроспективної), найчастіше виступає у формі застосування відповідних правових санкцій, обмежень або позбавлень, передбачених правовими нормами. Отже, негативна (ретроспективна), відповідальність за порушення екологічних вимог є юридичною відповідальністю і полягає у покладанні на особу у встановлених процесуальних формах передбачених законом обов’язків зазнавати певні обмеження чи позбавлення особистого, майнового або організаційного характеру за правопорушення, скоєні в процесі взаємодії з навколишнім природним середовищем.
Юридичну відповідальність за екологічні правопорушення необхідно відрізняти від деяких форм економічного (матеріального) впливу на природокористувачів, передбачених екологічним законодавством. Це може мати місце, наприклад, у формі плати за забруднення навколишнього природного середовища в межах встановлених норм скидів, викидів, утилізації відходів тощо. Проте їх не можна розглядати в якості заходів юридичної відповідальності. Щоправда, такі міри є складовими елементами механізму охорони навколишнього природного середовища, але вони не включаються до змісту інституту юридичної відповідальності.
У правовій літературі минулих років приймалися спроби обґрунтування самостійного і відособленого існування правового інституту екологічної відповідальності. При цьому під екологічною відповідальністю розумілося покладання обов’язку зазнавати негативних наслідків за заподіяну шкоду природному середовищу. Більш того, екологічна відповідальність як самостійна форма відповідальності поділялася на еколого-економічну (економічну) й еколого-правову (юридичну). Проте, ані відособленість і самостійність інституту екологічної відповідальності, ані її підрозділ на економічну та юридичну не одержали широкого визнання в правовій літературі. Такий підхід до трактування відповідальності за екологічні правопорушення не випливає із змісту чинного українського законодавства, зокрема, норми п. 22 ст. 92 Конституції України, за якою виключно законами України визначаються засади цивільно-правової відповідальності, діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них. Необґрунтованість поза законодавчого поширення форм юридичної відповідальності підтверджена і рішенням Конституційного Суду України[242].
На нашу думку, найбільш плідним і обґрунтованим є не пошук нової форми юридичної відповідальності в екологічному законодавстві, а розвиток концепції використання традиційних видів юридичної відповідальності за екологічні правопорушення з урахуванням специфіки та характеру таких правопорушень, а також особливостей застосування відомих нашому законодавству видів відповідальності за екологічні правопорушення.
Із цього випливає, що в українському законодавстві не існує відособлена і самостійна форма екологічної відповідальності, а має місце застосування традиційних видів відповідальності, а саме: дисциплінарної, цивільної, адміністративної та кримінальної відповідальності за вчинені екологічні правопорушення.Інститут юридичної відповідальності за екологічні правопорушення складається із сукупності правових норм, спрямованих на примусове забезпечення виконання фізичними та юридичними особами, державними органами і громадськими організаціями вимог екологічного законодавства. При цьому самі екологічні норми і правила закріплені в екологічному законодавстві. Вони містять визначений перелік правопорушень, за які можуть застосовуватися відповідні види юридичної відповідальності. Так, за ст. 68 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища» до таких правопорушень відноситься: порушення прав громадян на екологічно безпечне навколишнє природне середовище; порушення норм екологічної безпеки; порушення вимог законодавства про оцінку впливу на довкілля, у тому числі поданні завідомо неправдивого звіту з оцінки впливу на довкілля чи висновку з оцінки впливу на довкілля; неврахування у встановленому порядку результатів оцінки впливу на довкілля та невиконання екологічних умов, визначених у висновку з оцінки впливу на довкілля; порушення екологічних вимог при проектуванні, розміщенні, будівництві, реконструкції, введенні в дію, експлуатації та ліквідації підприємств, споруд, пересувних засобів та інших об’єктів; допущення наднормативних, аварійних і залпових викидів і скидів забруднюючих речовин та інших шкідливих впливів на навколишнє природне середовище; перевищення лімітів та порушення інших вимог використання природних ресурсів; самовільне спеціальне використанні природних ресурсів; невжиття заходів щодо попередження та ліквідації екологічних наслідків аварій та іншого шкідливого впливу на навколишнє природне середовище; невиконання розпоряджень органів, які здійснюють державний контроль у галузі охорони навколишнього природного середовища, та вчинення опору їх представникам; порушення природоохоронних вимог при зберіганні, транспортуванні, використанні, знешкодженні та захороненні хімічних засобів захисту рослин, мінеральних добрив, токсичних, радіоактивних речовин та відходів; невиконання вимог охорони територій та об’єктів природно-заповідного фонду й інших територій, що підлягають особливій охороні, видів тварин і рослин, занесених до Червоної книги України; відмова від надання своєчасної, повної та достовірної інформації про стан навколишнього природного середовища, а також про джерела забруднення довкілля, випадки аварійного забруднення або фальсифікації відомостей про стан екологічної обстановки чи захворюваності населення; приниження честі і гідності працівників, які здійснюють контроль в галузі охорони навколишнього природного середовища, посяганні на їх життя і здоров’я; порушення природоохоронних вимог під час провадження діяльності, пов’язаної з поводженням з генетично модифікованими організмами.
Подібні переліки правопорушень, що тягнуть за собою юридичну відповідальність, містяться у ст.
211 Земельного кодексу України – за порушення вимог земельного законодавства, у ст. 110 Водного кодексу України – за порушення водного законодавства, у ст. 105 Лісового кодексу України – за порушення вимог лісового законодавства, у ст. 65 Кодексу України про надра – за порушення законодавства про надра, у ст. 64 Закону «Про природно-заповідний фонд України» – за порушення законодавства про природно-заповідний фонд, у ст. 40 Закону «Про рослинний світ» – за порушення законодавства про рослинний світ, у ст. 63 Закону «Про тваринний світ» – за порушення законодавства щодо охорони, використання та відтворення тваринного світу, у ст. 33 Закону «Про охорону атмосферного повітря» – за порушення законодавства в галузі охорони атмосферного повітря та інших законодавчих актах. Проте самі міри юридичної відповідальності, а також умови і порядок їх застосування за екологічні правопорушення, передбачені у чинному трудовому, цивільному, адміністративному та кримінальному законодавстві, що регламентують застосування відповідних видів юридичної відповідальності.Багатогалузева належність правових норм, що регламентують юридичну відповідальність за екологічні правопорушення, надає підстави для визнання комплексної структури інституту юридичної відповідальності, властивої не тільки екологічному праву, а й іншим галузям національного права. При цьому еколого-регулятивні норми і вимоги містяться в екологічному законодавстві, а примусове забезпечення їх виконання чи міри юридичної відповідальності за вчинені правопорушення – у кримінальному, адміністративному, цивільному та дисциплінарному законодавстві. Таким чином, юридична відповідальність за екологічні правопорушення являє собою сукупність правових норм, які передбачають покладання на правопорушників певних обов’язків потерпати негативних наслідків у виді передбачених законом санкцій, обмежень чи позбавлень, що застосування за загрозу чи спричинення шкоди навколишньому природному середовищу.
Функції юридичної відповідальності за порушення екологічного законодавства в умовах екологічної кризи є надзвичайно важливими.
Насамперед, юридична відповідальність виступає як засіб забезпечення виконання вимог екологічного законодавства. Безумовно, переважна більшість суб’єктів екологічного права, добровільно слідують вимогам норм про раціональне й ефективне, дбайливе і ощадливе використання природних об’єктів та їх ресурсів, сумлінно виконують законодавчі положення щодо охорони довкілля. Однак у випадках відхилення від цих вимог виникає потреба у примусовому забезпеченні їх виконання.Важливою функцією інституту юридичної відповідальності є функція стимулювання щодо дотримання положень екологічного законодавства. Зазначена функція проявляється у спонуканні суб’єктів екологічних відносин до більш раціонального використання природних багатств та ефективної охорони довкілля. Загальновизнаною функцією інституту юридичної відповідальності за порушення екологічного законодавства є компенсаційна. В умовах переходу економіки країни на ринкові відносини та поступового включення природних об’єктів у сферу господарювання та цивільно-правовий обіг у їх вартісному вираженні, компенсаційна функція відповідальності має бути націлена на реальне відшкодування втрат природних ресурсів та відновлення втраченої якості навколишнього природного середовища.
Незважаючи на універсальність превентивної функції юридичної відповідальності, вона надзвичайно важлива для дотримання норм екологічного законодавства і права. Превентивність відповідальності запобігливо впливає на поведінку не лише суб’єктів конкретних екологічних правовідносин, а й осіб, що не знаходяться в таких правовідносинах. В окремих випадках юридична відповідальність за порушення екологічного законодавства виконує функцію покарання. Ця функція в основному властива кримінальним та адміністративним правопорушенням, що вчиняються у сфері використання природних ресурсів та охорони навколишнього природного середовища.