13.1. Поняття, ознаки та види екологічно уражених територій
Чинне законодавство, на жаль, не містить визначення терміну «екологічно уражена територія». На різних етапах його розвитку йшлося про «зону стихійного лиха», «зону надзвичайного екологічного стану», «зону надзвичайної епідемічної ситуації», однак, використання перелічених термінів не потягло за собою встановлення їх особливих правових режимів.
У ст. 1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»[182] міститься поняття «територія» – це частина земної поверхні з повітряним простором та розташованими під нею надрами у визначених межах (кордонах), що має певне географічне положення, природні та створені в результаті діяльності людей умови і ресурси. Необхідною умовою визначення екологічно уражених територій є з’ясування їх правових критеріїв, основних ознак, які б дозволяли формувати і запроваджувати особливі правові режими господарської діяльності, використання природних ресурсів на таких територіях, а також застосовувати засоби соціального захисту населення[183].Найбільш детально у вітчизняному законодавстві розроблена система критеріїв для визначення і класифікації надзвичайних екологічних ситуацій, що є підставою для оголошення відповідних територій зонами надзвичайних екологічних ситуацій. Класифікаційні ознаки надзвичайних ситуацій закріплені наказом Міністерства надзвичайних ситуацій України[184]. До них віднесено, зокрема, виникнення безпосередньої загрози життю людей небезпечними (уражальними) чинниками джерела небезпечної ситуації (аварії, події), що призвело до екстреної евакуації понад 50 осіб; землетруси з перевищенням фонової сейсмічності на 1 бал; затоплення об’єктів підвищеної небезпеки; захворювання людей на особливо небезпечні інфекційні хвороби тощо.
Ґрунтуючись на основних ознаках зони надзвичайної екологічної ситуації, перелічених у ст. 5 Закону України «Про зону надзвичайної екологічної ситуації», можна виділити загальні риси, притаманні всім екологічно ураженим територіям, а саме: наявність уражального чинника техногенного або природного походження (небезпечного явища або процесу, що характеризується фізичною, хімічною, біологічною чи іншою дією (впливом)); значне перевищення на певній місцевості гранично допустимих нормативних показників забруднення довкілля, визначених законодавством; негативні зміни в навколишньому природному середовищі на певній території (забруднення, виснаження, або втрата чи повне знищення окремих природних комплексів, ресурсів чи природних об’єктів); порушення нормальних умов життєдіяльності людей (від обмеження до повної неможливості проживання населення та ведення господарської діяльності); значне збільшення рівня захворюваності населення внаслідок негативних змін у довкіллі, наявність загрози життю та здоров’ю людей.
Непрямими, або додатковими, чинниками-критеріями можуть бути також: деградація земель (природне або антропогенне спрощення ландшафту, погіршення стану, складу, корисних властивостей і функцій земель та інших органічно пов’язаних із землею природних компонентів, включаючи заболочення, підтоплення або навпаки осушення земель тощо); знищення лісових комплексів у результаті посух, вітровалу, пожеж або шкідників та хвороб; поширення або загострення особливо небезпечних інфекційних хвороб населення, тварин, поширення шкідливих організмів серед рослин тощо.
При цьому слід зазначити, що той чи інший чинник, джерело екологічного впливу, а також наслідки техногенного забруднення або руйнівного впливу стихійних сил зумовлюють тип ураженої території і можуть бути підставами для впровадження спеціального правового режиму.Отже, екологічно ураженими можна вважати такі території, на яких під впливом природних або техногенних чинників сталися будь-які негативні зміни в навколишньому природному середовищі (від погіршення стану природних ресурсів чи об’єктів до їх повного виснаження або втрати цілих природних комплексів), що порушують природну рівновагу та створюють загрозу життю й здоров’ю людей[185]. Дослідження національної нормативно-правової бази дозволяє дійти висновку, що екологічно враженими територіями можна вважати п’ять правових режимів: правовий режим території, на якій оголошено надзвичайний стан; правовий режим зони надзвичайної екологічної ситуації; правовий режим зони екологічного лиха; правовий режим території карантину; правовий режим консервації земель[186].