§ 6. Правове регулювання екологічної безпеки територій: поняття та особливості

Ефективність захисту населення від негативного впливу навко­лишнього природного середовища багато в чому залежить від на­лежного безпечного стану відповідної території (або місцевості).

Правове регулювання відносин із забезпечення екологічної без­пеки територій здійснюється законами України «Про охорону навко­лишнього природного середовища» від 25 червня 1991 р. [14]; «Про основи містобудування» від 16 листопада 1992 р. [15]; «Про регулю­вання містобудівної діяльності» від 17 лютого 2011 р. [16]; «Про за­безпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» від

24 лютого 1994 р. [17]; «Про благоустрій населених пунктів» від 6 вересня 2005 р. [18]; Державними санітарними правилами плану­вання і забудови населених пунктів, затвердженими наказом МОЗ України від 19 червня 1996 р. [19] та ін.

Екологічна безпека територій передбачає дотримання на певній місцевості встановлених природоохоронним та іншим законодав­ством вимог щодо охорони навколишнього природного середовища, збереження та раціонального використання природних ресурсів, санітарно-гігієнічних вимог щодо охорони здоров’я людини, здійснен­ня заходів для нейтралізації, утилізації, знищення або переробки всіх шкідливих речовин і відходів.

Правове регулювання у сфері забезпечення екологічної безпеки те­риторій може здійснюватися на основі адміністративно-територіального поділу країни, відповідно до цільового призначення земель, залежно від ступеня забрудненості територій та за іншими критеріями. У зв’язку з цим розрізняють правові режими забезпечення екологічної безпеки: а) території України; б) населених пунктів; в) рекреаційних територій та курортів; г) екологічно уражених територій.

Забезпечення екологічної безпеки території України регулюєть­ся законами України «Про основи національної безпеки України» від 19 червня 2003 р.

Згідно із законодавством навколишнє природне середовище і при­родні ресурси території України є об’єктом національної безпеки. Серед загроз останній є значна техногенна перевантаженість, над­звичайно високий, економічно та екологічно необгрунтований рівень господарського освоєння території України, у цьому зв’язку — зрос­тання ризиків виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Сьогодні санітарно-епідемічний та екологічний стан території України, ступінь природно-техногенної безпеки характеризуються:

- високим рівнем забруднення навколишнього природного сере­довища багатьох регіонів, недостатнім розвитком екологічної інфра­структури;

- наявністю значних територій, використання яких законодавчо обмежується та вимагає спеціального охоронного режиму господа­рювання (територія радіаційного забруднення внаслідок аварії на Чорнобильській AEC, санітарно-захисні та охоронні зони підприємств промисловості, транспорту та зв’язку, об’єкти природно-заповідного фонду тощо);

- наявністю територій, що зазнають постійного впливу небез­печних геологічних процесів.

Для створення повноцінного та безпечного життєвого середовища населення України на підставі результатів оцінки природних і антро­погенних чинників, з урахуванням економічних, екологічних, гео­графічних та інших особливостей регіонів Генеральною схемою планування території України визначаються за видами та режимами переважного використання:

- території з інтенсивною, переважно промисловою, міською житловою та громадською забудовою (зона урбанізації);

- території переважно агропромислового виробництва та сіль­ської забудови (зона сільського господарства);

- території та об’єкти природно-заповідного фонду, ліси, водно- болотні угіддя, землі водного фонду, рекреаційного та оздоровчого призначення, інші природні території (зона національної екологічної мережі);

- території (зона) радіаційного забруднення, у тому числі відчу­ження та безумовного (обов’язкового) відселення, гарантованого добровільного відселення, посиленого радіоекологічного контролю.

На цих територіях залежно від екологічного стану передбачаються заходи щодо стабілізації техногенних навантажень, екологічного оздо­ровлення місцевості, поліпшення якості навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів, удоско­налення систем розселення та забезпечення сталого розвитку населених пунктів з метою забезпечення екологічної безпеки населення.

За сучасних умов великої ваги набуває також санітарно-епіде­міологічна безпека території України. Відповідними Правилами са­нітарної охорони території України передбачені заходи, спрямовані на запобігання занесенню та поширенню на територію нашої держа­ви особливо небезпечних, інфекційних хвороб та ввезенню на тери­торію України товарів, хімічних, біологічних і радіоактивних речовин, відходів та інших вантажів, небезпечних для життя та здоров’я лю­дини.

В’їзд на територію України транспортних засобів, увезення або транзит через її територію вантажів, товарів та інших предметів, у тому числі продуктів харчування і продовольчої сировини, лікар­ських засобів, біологічних, хімічних і радіоактивних речовин, а також матеріалів і відходів, унаслідок контакту з якими може відбутися ін­фікування або виникнути небезпека для життя й здоров’я населення, дозволяється лише після їх огляду працівниками санітарно- карантинного підрозділу, а також за наявності супровідної докумен­тації, оформленої відповідно до вимог санітарного законодавства та міжнародних договорів України.