§ 1. Особливості правового регулювання екологічної безпеки населення

Правове регулювання екологічної безпеки населення — це упо­рядкування відповідних суспільних відносин, яке здійснюється дер­жавою за допомогою комплексу організаційно-правових заходів, спрямованих на попередження, максимальне послаблення ступеня або ліквідацію наслідків негативного впливу навколишнього при­родного середовища на життя і здоров’я людей.

Правові заходи, які здійснюються в зазначеній сфері, можна по­ділити на окремі групи: 1) попереджувальні (превентивні); 2) оперативно- захисні (за надзвичайних ситуацій техногенного та природного ха­рактеру); 3) ліквідаційно-відновлювальні (у процесі ліквідації на­слідків надзвичайних ситуацій та встановлення правового статусу постраждалих осіб).

Особливістю правового захисту населення від негативного впли­ву навколишнього природного середовища є те, що основний наголос тут робиться на застосуванні превентивних заходів, спрямованих на попередження та відвернення настання тяжких наслідків від здійснен­ня екологічно небезпечної діяльності, запобігання аваріям, катастро­фам та іншим надзвичайним ситуаціям техногенного та природного характеру, що можуть небезпечно вплинути через забруднене довкіл­ля на життя і здоров’я людей.

Попереджувальні заходи реалізуються у формі певних превентив­них гарантій зменшення екологічного ризику та охорони права гро­мадян на екологічну безпеку. Серед них:

1) конституційне закріплення та гарантування права громадян на безпечне для життя і здоров’я довкілля, на інформацію про його стан та на відшкодування шкоди, завданої порушенням цього права (ст. 50 Конституції України);

2) інститут превентивної еколого-правової відповідальності за порушення вимог екологічної безпеки. Відповідно до Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» (ст. 10) ді­яльність, що перешкоджає здійсненню права громадян на безпечне навколишнє природне середовище та інших екологічних прав, під­лягає припиненню в порядку, встановленому цим законом та іншим законодавством України.

3) зменшення екологічного ризику шляхом регулювання екологічно небезпечної діяльності (обмеження еколого-небезпечної діяльності у разі порушення підприємствами, установами та організаціями вимог екологічної безпеки; сертифікація, ліцензування, зменшення обсягів викидів і скидів забруднюючих речовин у навколишнє природне се­редовище; регулювання розміщення у ньому виробничих та побуто­вих відходів тощо);

4) установлення та дотримання санітарно-епідемічних норм і правил, вимог екологічної безпеки при розміщенні й розбудові на­селених пунктів;

5) обов’язкове здійснення екологічної експертизи передпроектних, проектних та інших матеріалів та об’єктів, реалізація чи дія яких може негативно впливати або впливає на стан довкілля та здоров’я людей, підготовка висновків про відповідність запланованої чи здійснюваної діяльності нормам і вимогам екологічної безпеки та інші заходи.

Оперативно-захисні та ліквідаційно-відновлювальні заходи про­водяться за час дії правового режиму надзвичайної екологічної ситу­ації (або іншої екологічно небезпечної ситуації) та в процесі ліквіда­ції її наслідків (детальна характеристика цих заходів буде надана в подальших параграфах).

Аналіз чинного законодавства у цій сфері та наукової літератури дозволяє виділити зовнішню екологічну безпеку громадян та населен­ня і внутрішню особисту екологічну безпеку громадян та населення залежно від спрямування екологічної шкоди [1, с. 285].

Перший напрям базується на захисті окремих громадян або всьо­го населення певної території від впливу іонізуючих випромінювань й інших шкідливих чинників довкілля та захисті від надзвичайних екологічних ситуацій техногенного та природного характеру. Захисні заходи в цій сфері передбачені законами України «Про захист насе­лення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та при­родного характеру» від 8 червня 2000 р. [2]; «Про захист людини від впливу іонізуючого випромінювання» від 4 січня 1998 р. [3] та інши­ми законодавчими актами.

Другий напрям пов’язаний із правом громадян на безпеку та якість харчових продуктів, захистом життя і здоров’я від впливу генетично модифікованих організмів та інших біологічних чинників, що станов­лять так звану внутрішню екологічну безпеку людини та громадяни­на. Остання розглядається як відсутність токсичної, канцерогенної, мутагенної, алергенної та іншої несприятливої для організму людини дії харчових продуктів або зазначених чинників при споживанні їх у загальноприйнятих кількостях, межі яких встановлюються МОЗ України. Відповідне право громадян регулюється законами України «Про безпечність та якість харчових продуктів» у редакції від 6 ве­ресня 2005 р. [4]; «Про вилучення з обігу, переробку, утилізацію, знищення або подальше використання неякісної або небезпечної про­дукції» від 14 січня 2000 р. [5].