14.2. Правове регулювання екологічної безпеки населення при застосуванні хімічних речовин і токсичних препаратів
Правове регулювання відносин у сфері поводження з небезпечними хімічними речовинами забезпечується низкою нормативно-правових актів, серед яких Закони України «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про об’єкти підвищеної небезпеки», «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», «Про пестициди і агрохімікати», «Про перевезення небезпечних вантажів» та інші законодавчі акти.
У ст. 1 Закону «Про об’єкти підвищеної небезпеки» міститься визначення поняття «небезпечна речовина», під якою розуміється хімічна, токсична, вибухова, окислювальна, горюча речовина, біологічні агенти та речовини біологічного походження (біохімічні, мікробіологічні, біотехнологічні препарати, патогенні для людей і тварин мікроорганізми тощо), які становлять небезпеку для життя і здоров’я людей та довкілля, сукупність властивостей речовин і/або особливостей їх стану, внаслідок яких за певних обставин може створитися загроза життю і здоров'ю людей, довкіллю, матеріальним та культурним цінностям.Хімічна речовина визначається як будь-який хімічний елемент або хімічна сполука в чистому вигляді або у суміші з іншими речовинами природного або штучного походження, яка одержана спеціально або утворюється в процесі господарської діяльності, в тому числі у вигляді побічних продуктів або відходів виробництва[224]. Екотоксичні речовини – речовини чи відходи, які в разі попадання в навколишнє середовище справляють (одразу чи згодом) шкідливий вплив на навколишнє середовище в результаті біоакумулювання і/або мають токсичний вплив на біотичні системи[225]. Законом «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» у ст. 1 серед факторів середовища життєдіяльності, що впливають або можуть впливати на здоров’я людини чи на здоров’я майбутніх поколінь, визначено хімічні фактори як органічні так і неорганічні, природні та синтетичні.
Одним із видів діяльності, що становить підвищену екологічну небезпеку, є хімічне виробництво, включаючи виробництво основних хімічних речовин, хімічно-біологічне, біотехнічне, фармацевтичне виробництво, виробництво засобів захисту рослин, регуляторів їх росту, мінеральних добрив, полімерних і полімервмісних матеріалів. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про об’єкти підвищеної небезпеки» об’єкт, на якому використовуються, виготовляються, переробляються, зберігаються або транспортуються одна або кілька небезпечних речовин чи категорій речовин у кількості, що дорівнює або перевищує нормативно встановлені порогові маси, а також інші об’єкти як такі, що відповідно до закону є реальною загрозою виникнення надзвичайної ситуації техногенного та природного характеру визначається як об’єкт підвищеної небезпеки. На суб’єкта господарської діяльності покладено обов’язок з підготовки і подання до місцевих органів виконавчої влади декларації безпеки об’єкта підвищеної небезпеки з одночасним розробленням і затвердженням плану локалізації і ліквідації аварій для кожного об’єкта підвищеної небезпеки, який він експлуатує або планує експлуатувати.
З метою забезпечення екологічної безпеки, здійснення діяльності у сфері поводження з небезпечними речовинами є строго регламентованим чинним законодавством, що передбачає як виконання загальних вимог природоохоронного законодавства так і дотримання спеціальних процедур у зазначеній сфері з огляду на законодавчі обмеження у використанні таких речовин. В узагальненому вигляді вимоги щодо правового режиму поводження з небезпечними речовинами визначені у ст. 52 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», згідно з якою підприємства, установи, організації та громадяни зобов’язані додержувати правил транспортування, зберігання і застосування засобів захисту рослин, стимуляторів їх росту, мінеральних добрив, нафти і нафтопродуктів, токсичних хімічних речовин та інших препаратів, з тим щоб не допустити забруднення ними або їх складовими навколишнього природного середовища і продуктів харчування.
При створенні нових хімічних препаратів і речовин, інших потенційно небезпечних для навколишнього природного середовища субстанцій повинні розроблятися та затверджуватися у встановленому законодавством порядку допустимі рівні вмісту цих речовин у об’єктах навколишнього природного середовища та продуктах харчування, методи визначення їх залишкової кількості та утилізації після використання.Будь-який небезпечний фактор, в тому числі хімічної природи (речовина, матеріал або продукт), присутній у середовищі життєдіяльності людини, відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» підлягає гігієнічній регламентації, з метою обмеження інтенсивності або тривалості дії такого фактору шляхом встановлення критеріїв їх допустимого впливу на здоров’я людини. Гігієнічна регламентація – це розроблення на підставі сучасних даних науково обґрунтованих гігієнічних нормативів (регламентів), що гарантують безпеку та (або) нешкідливість для людини небезпечних факторів навколишнього (в тому числі виробничого) середовища і дотримання яких забезпечує оптимальні чи допустимі умови життєдіяльності[226]. Гігієнічні регламенти розробляються та встановлюються як для окремих небезпечних факторів, зокрема, хімічних речовин, що застосовуються у виробництві та побуті, полімерів, полімерних композицій так і для їх сукупності. Гігієнічна регламентація небезпечних факторів забезпечується Комітетом з питань гігієнічного регламентування Міністерства охорони здоров’я України.
З метою профілактики шкідливого впливу небезпечних факторів на здоров’я людини та навколишнє середовище запроваджується Державний реєстр небезпечних факторів. Процес державної реєстрації небезпечного фактора включає приймання заявки на реєстрацію, ухвалення рішення про реєстрацію і видачу сертифіката (свідоцтва) встановленого зразка. Реєстрація небезпечного фактора здійснюється терміном на 5 років, по закінченні якого він підлягає перереєстрації з урахуванням накопиченої за цей період нової інформації про його властивості та небезпечність.
Дія реєстраційного сертифіката (свідоцтва) може бути призупинена Комітетом у разі одержання нових даних про невідомі раніше небезпечні властивості хімічних речовин.Частина 1 статті 13 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» встановлює правило, згідно з яким види господарської діяльності, пов’язані з потенційною небезпекою для здоров’я людей, підлягають ліцензуванню у випадках, встановлених законом. Виробництво особливо небезпечних хімічних речовин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України[227], відповідно до п. 14 ч.1 ст. 7 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності», є видом господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню. Набуття здобувачем ліцензії права на провадження виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, відбувається з моменту внесення рішення органу ліцензування про видачу ліцензії до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань. Ліцензійні умови провадження господарської діяльності з виробництва особливо небезпечних хімічних речовин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України. Дія цих Ліцензійних умов поширюється на всіх суб’єктів господарювання незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності, які у повному обсязі або частково провадять чи мають намір провадити господарську діяльність з виробництва особливо небезпечних хімічних речовин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України. Безпосередньо, виробництво особливо небезпечних хімічних речовин визначається як технологічний процес або окрема його стадія, кінцевим результатом яких є безпосереднє одержання особливо небезпечної хімічної речовини. Відповідно до п. 17 зазначеної постанови на кожну партію особливо небезпечної хімічної речовини, що реалізується, ліцензіат видає споживачеві сертифікат якості та карту даних небезпечного фактора зазначеної речовини.
Чинним законодавством визначено особливий правовий режим пестицидів та агрохімікатів.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про пестициди і агрохімікати» пестициди визначаються як токсичні речовини, їх сполуки або суміші речовин хімічного чи біологічного походження, призначені для знищення, регуляції та припинення розвитку шкідливих організмів, внаслідок діяльності яких вражаються рослини, тварини, люди і завдається шкоди матеріальним цінностям, а також гризунів, бур'янів, деревної, чагарникової рослинності, засмічуючих видів риб. Агрохімікатами є органічні, мінеральні і бактеріальні добрива, хімічні меліоранти, регулятори росту рослин та інші речовини, що застосовуються для підвищення родючості ґрунтів, урожайності сільськогосподарських культур і поліпшення якості рослинницької продукції.Пестициди і агрохімікати вітчизняного, а також іноземного виробництва, що завозяться для використання на територію України, повинні відповідати наступним вимогам: висока біологічна ефективність щодо цільового призначення; безпечність для здоров’я людини та навколишнього природного середовища за умови дотримання регламентів їх застосування; відповідність державним стандартам, санітарним нормам та іншим нормативним документам.
Препаративні форми пестицидів і агрохімікатів, згідно зі ст. 7 Закону України «Про пестициди і агрохімікати», підлягають державній реєстрації. Обов’язковою умовою державної реєстрації пестицидів та агрохімікатів є наявність відповідної документації щодо їх безпечного застосування, включаючи позитивний висновок державної санітарно-епідеміологічної експертизи та позитивну еколого-експертну оцінку матеріалів, поданих для реєстрації пестицидів та агрохімікатів, методик визначення залишкових кількостей пестицидів і агрохімікатів у сільськогосподарській продукції, кормах, харчових продуктах, ґрунті, воді, повітрі.
Забороняються ввезення на митну територію України, виробництво, торгівля, застосування та рекламування пестицидів і агрохімікатів до їх державної реєстрації, крім випадків, встановлених законом. Транспортування, зберігання, застосування, утилізація, знищення та знешкодження пестицидів і агрохімікатів та торгівля ними здійснюються відповідно до вимог, встановлених чинним законодавством, санітарними правилами транспортування, зберігання і застосування пестицидів і агрохімікатів та іншими нормативними актами.
Особи, діяльність яких пов’язана з транспортуванням, зберіганням, застосуванням пестицидів і агрохімікатів та торгівлею ними, повинні мати допуск (посвідчення) на право роботи із зазначеними пестицидами і агрохімікатами. Порядок одержання такого допуску визначається Кабінетом Міністрів України[228]. Продаж населенню пестицидів і агрохімікатів здійснюється у дрібнофасованому вигляді та з обов'язковою наявністю інструкції щодо безпечного їх застосування. Підприємства, установи і організації зобов’язані вести облік наявності та використання пестицидів і агрохімікатів та надавати інформацію органам, що ведуть державний облік. Порядок державного обліку наявності та використання пестицидів і агрохімікатів, обсяги інформації та органи, яким така інформація подається, визначаються Кабінетом Міністрів України[229].
Важливе значення для регулювання відносин із забезпечення екологічної безпеки у сфері поводження з хімічними і токсичними речовинами має Закон України «Про перевезення небезпечних вантажів» від 6 квітня 2000 року. Небезпечний вантаж, згідно зі ст. 1 зазначеного закону, визначається як речовини, матеріали, вироби, відходи виробничої та іншої діяльності, які внаслідок притаманних їм властивостей за наявності певних факторів можуть під час перевезення спричинити вибух, пожежу, пошкодження технічних засобів, пристроїв, споруд та інших об'єктів, заподіяти матеріальні збитки та шкоду довкіллю, а також призвести до загибелі, травмування, отруєння людей, тварин і які за міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, або за результатами випробувань в установленому порядку залежно від ступеня їх впливу на довкілля або людину віднесено до одного з класів небезпечних речовин.
Небезпечними речовинами визнано речовини, що віднесені до таких класів: клас 1 - вибухові речовини та вироби; клас 2 - гази; клас 3 - легкозаймисті рідини; клас 4.1 - легкозаймисті тверді речовини; клас 4.2 - речовини, схильні до самозаймання; клас 4.3 - речовини, що виділяють легкозаймисті гази при стиканні з водою; клас 5.1 - речовини, що окислюють; клас 5.2 - органічні пероксиди; клас 6.1 - токсичні речовини; клас 6.2 - інфекційні речовини; клас 7 - радіоактивні матеріали; клас 8 - корозійні речовини; клас 9 - інші небезпечні речовини та вироби
Транспортні засоби, якими перевозяться небезпечні вантажі, повинні відповідати, згідно зі ст. 19 Закону України «Про перевезення небезпечних вантажів» вимогам державних стандартів, безпеки, охорони праці та екології, а також у встановлених законодавством випадках мати відповідне маркування і свідоцтво про допущення до перевезення небезпечних вантажів.