14.3. Правові заходи забезпечення екологічної безпеки від шкідливого біологічного впливу на життя і здоров’я людей

На сьогодні в Україні створюється система біобезпеки, основною метою якої є забезпечення безпечного провадження генетично-інженерної діяльності та використання генетично модифікованих організмів і запобігання несанкціонованому та неконтрольованому їх поширенню.

Визначення поняття біологічної безпеки на законодавчому рівні закріплено у ст. 1 Закону України «Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні, транспортуванні та використанні генетично модифікований організмів» від 31 травня 2007 року, згідно з якою біологічна безпека визначається як стан середовища життєдіяльності людини, при якому відсутній негативний вплив його чинників (біологічних, хімічних, фізичних) на біологічну структуру і функцію людської особи в теперішньому і майбутніх поколіннях, а також відсутній незворотній негативний вплив на біологічні об’єкти природного середовища (біосферу) та сільськогосподарські рослини і тварини. Від поняття біологічна безпека слід відрізняти таке поняття як генетична безпека, що визначається як стан середовища життєдіяльності людини, при якому відсутній будь-який неприродній вплив на людський геном, відсутній будь-який неприродній вплив на геном об’єктів біосфери, а також відсутній неконтрольований вплив на геном сільськогосподарських рослин і тварин, промислових мікроорганізмів, який призводить до появи у них негативних та/або небажаних властивостей.

Критичний стан з продовольчим забезпеченням населення, неконтрольоване ввезення в Україну екологічно небезпечних технологій, речовин, матеріалів і трансгенних рослин, збудників хвороб, небезпечних для людей, тварин, рослин і організмів, екологічно необґрунтоване використання генетично змінених рослин, організмів, речовин та похідних продуктів, а також посилення впливу шкідливих генетичних ефектів у популяціях живих організмів, зокрема генетично змінених організмів, та біотехнологій на законодавчому рівні визнано одними з основних реальних та потенційних загроз національній безпеці України, стабільності в суспільстві.

У найбільш загальному вигляді вимоги з забезпечення екологічної безпеки від шкідливого біологічного впливу визначені у ст. 53 екологічного закону, згідно з якою підприємства, установи та організації зобов’язані забезпечувати екологічно безпечне виробництво, зберігання, транспортування, використання, знищення, знешкодження і захоронення мікроорганізмів, інших біологічно активних речовин та продуктів біотехнології, а також інтродукцію, акліматизацію і реакліматизацію тварин і рослин, розробляти і здійснювати заходи щодо запобігання та ліквідації наслідків шкідливого впливу біологічних факторів на навколишнє природне середовище та здоров’я людини. При створенні нових штамів мікроорганізмів та біологічно активних речовин повинні розроблятися нормативи гранично допустимих концентрацій, методи визначення цих організмів і речовин у навколишньому середовищі і продуктах харчування.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про заборону репродуктивного клонування людини» від 14 грудня 2004 року клонування людини визначається як створення людини, яка генетично ідентична іншій живій або померлій людині, шляхом перенесення у залишену без ядра жіночу статеву клітину ядра соматичної клітини людини. Законодавець вводить заборону репродуктивного клонування людини в Україні, виходячи з принципів поваги до людини, визнання цінності особистості, необхідності захисту прав і свобод людини та враховуючи недостатню дослідженість біологічних та соціальних наслідків клонування людини. Забороненими визнано й дії щодо ввезення на територію України та вивезення з її території клонованих ембріонів людини.

Відносини із забезпечення біологічної та генетичної безпеки регулює Закон України «Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні, транспортуванні та використанні генетично модифікованих організмів», що у ст.

Практична сфера діяльності, пов’язана зі створенням, випробуванням та впровадженням ГМО в обіг, отримала назву генетично-інженерної діяльності, що здійснюється у замкненій та у відкритій системах, що й обумовлює особливості їх правового регулювання. ГМО, що використовуються у відкритій системі, повинні відповідати вимогам біологічної та генетичної безпеки за умови дотримання передбаченої технології використання. Обов’язковою умовою використання ГМО у відкритій системі є наявність методів і методик їх ідентифікації, розроблених за міжнародними стандартами та затверджених в установленому порядку в Україні. Генетично-інженерна діяльність, введення в обіг та будь-яке використання генетично модифікованих організмів та продукції, виробленої з їх використанням (у відкритій системі) належить до другої категорії видів планованої діяльності та об’єктів, які можуть мати значний вплив на довкілля, що підлягають оцінці впливу на довкілля.

ГМО та продукція, виготовлена з їх застосуванням, підлягають обов’язковій державній реєстрації, процедура здійснення якої регламентована у відповідних постановах Кабінету Міністрів України^[230].

Закон України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» у ст. 1 серед факторів середовища життєдіяльності, що впливають або можуть впливати на здоров’я людини чи на здоров’я майбутніх поколінь, з поміж інших, визначає будь-які біологічні (вірусні, пріонні, бактеріальні, паразитарні, генетично модифіковані організми, продукти біотехнології тощо) фактори. Будь-який небезпечний фактор, в тому числі, біологічної природи, присутній у середовищі життєдіяльності людини підлягає гігієнічній регламентації (ст. 9). А згідно зі ст. 11 зазначеного закону продукція, напівфабрикати, речовини, матеріали та небезпечні фактори, використання, передача або збут яких може завдати шкоди здоров’ю людей підлягають ще й державній санітарно-епідеміологічній експертизі.

Згідно з імперативним правилом, закріпленим у ч. 6 ст. 8 Закону України «Про дитяче харчування» від 14 вересня 2006 року, сировина, що використовується у виробництві дитячого харчування, не може бути вироблена з генетично модифікованих організмів та/або містити генетично модифіковані організми.

Загальні вимоги щодо забезпечення біологічної безпеки об’єктів тваринного світу від шкідливого впливу продуктів біотехнології визначені у ст. 51 Закону України «Про тваринний світ», відповідно до якої створення нових штамів мікроорганізмів, біологічно активних речовин, виведення генетично змінених організмів, виробництво інших продуктів біотехнології здійснюються лише в установленому порядку і за наявності позитивного висновку з оцінки впливу на довкілля. Використання зазначених організмів і речовин за відсутності таких висновків забороняється. Під біологічно активними речовинами розуміються речовини, штучно отримані внаслідок хімічних реакцій або біологічних процесів, які можуть шкідливо впливати на об’єкти тваринного світу, змінюючи стан та функції живих організмів. Під виробництвом інших продуктів біотехнології визначаються види діяльності, які пов’язані з використанням результатів біологічних процесів, живих організмів або їх частин, що можуть бути небезпечними для об’єктів тваринного світу^[231].

На сьогодні, Україна укладає міжнародні договори, бере участь у міжнародному обміні інформацією з метою подальшого розвитку і зміцнення міжнародного співробітництва в галузі біологічної безпеки. Законом від 29 листопада 1994 року Україна ратифікувала Конвенцію про охорону біологічного різноманіття від 11 червня 1992 року, учасницею якої є, і прийняла на себе зобов’язання щодо встановлення або підтримки заходів регулювання, контролю або обмеження ризику, пов’язаного з використанням і звільненням живих організмів, видозмінених в результаті біотехнології, які можуть викликати шкідливі екологічні наслідки. Згідно Закону від 12 вересня 2002 року Україна приєдналася до Картахенського протоколу про біобезпеку до Конвенції про біологічне різноманіття. Також, Україна є учасницею Конвенції про заборону розробки, виробництва та накопичення запасів бактеріологічної (біологічної) і токсичної зброї та про їх знищення від 10 квітня 1972 року, згідно з якою взяла зобов’язання не здійснювати розробку, виробництво, накопичення, зберігання мікробіологічних чи інших біологічних агентів чи токсинів, а також зброю, устаткування чи засоби доставки, що призначені для використання таких агентів чи токсинів у збройних конфліктах.