§ 2. Організаційно-правові заходи з охорони навколишнього природного середовища від негативного впливу фізичних чинників

Правовими актами щодо запобігання негативному впливу електро­магнітного випромінювання є Державні санітарні норми і правила захисту населення від впливу електромагнітних випромінювань, за­тверджені наказом МОЗ України від 1 серпня 1996 р. № 239 (ДСП 239-96), а також Державні санітарні норми і правила при роботі з дже­релами електромагнітних полів, затверджені наказом МОЗ від 18 грудня 2002 р. № 476 (ДСП 476-2002) [22, 23]. Ці нормативні акти визначають нормативи екологічної безпеки негативного впливу елек­тромагнітних випромінювань на населення і персонал.

Правові заходи із забезпечення дотримання нормативів допус­тимих рівнів впливу шкідливих фізичних чинників. Підприємства, установи, організації та громадяни при здійсненні своєї діяльності зобов’язані вживати необхідних заходів щодо запобігання та усунен­ня причин забруднення атмосферного повітря, фізичного впливу на атмосферу в населених пунктах, рекреаційних зонах, а також повітря у жилих та виробничих приміщеннях, у навчальних, лікувально- профілактичних та інших закладах, інших місцях тривалого чи тим­часового перебування людей (ст. 19 Закону України ««Про забезпе­чення санітарного та епідемічного благополуччя населення» [3]).

При плануванні, забудові та іншому використанні територій, про­ектуванні, будівництві, реконструкції та експлуатації виробничих об’єктів, створенні нової техніки, виробництві та експлуатації тран­спортних засобів тощо повинні розроблятися заходи забезпечення дотримання нормативів допустимих рівнів впливу шкідливих фізич­них чинників.

Конкретний перелік заходів щодо відвернення і зниження шуму міститься в ст. 21 Закону України «Про охорону атмосферного пові­тря» [2], а саме: створення й упровадження малошумних машин і механізмів; удосконалення конструкцій транспортних та інших пере­сувних засобів й установок та умов їх експлуатації, а також: утриман­ня в належному стані залізничних і трамвайних колій, автомобільних шляхів, вуличного покриття; розміщення підприємств, транспортних магістралей, аеродромів та інших об’єктів з джерелами шуму під час планування й забудови населених пунктів відповідно до встановлених законодавством санітарно-гігієнічних вимог, будівельних норм і карт шуму; виробництво будівельних матеріалів, конструкцій, технічних засобів спорудження житла, об’єктів соціального призначення та будівництво споруд із необхідними акустичними властивостями; організаційні заходи для відвернення та зниження виробничих, кому­нальних, побутових і транспортних шумів, включаючи запроваджен­ня раціональних схем і режимів руху транспорту й інших пересувних засобів і установок у межах населених пунктів.

Увесь комплекс питань захисту населення від шкідливого впливу шуму врегульовано ст. 24 Закону України «Про забезпечення санітар­ного та епідемічного благополуччя населення» [3]. Зокрема, згідно із Законом державні органи, юридичні та фізичні особи при здійсненні будь-яких видів діяльності задля відвернення і зменшення шкідливо­го впливу на здоров’я населення шуму, неіонізуючих випромінювань та інших фізичних чинників зобов’язані: здійснювати відповідні ор­ганізаційні, господарські, технічні, технологічні, архітектурно- будівельні та інші заходи щодо попередження утворення та зниження шуму до рівнів, установлених санітарними нормами; забезпечувати під час роботи закладів громадського харчування, торгівлі, побутово­го обслуговування, розважального та грального бізнесу, культури, при проведенні концертів, дискотек, масових святкових і розважальних заходів тощо рівні звучання звуковідтворювальної апаратури та му­зичних інструментів у приміщеннях і на відкритих майданчиках, а також рівні шуму в прилеглих до них житлових і громадських бу­дівлях, що не перевищують рівнів, установлених санітарними нор­мами; уживати заходів щодо недопущення впродовж доби перевищень рівнів шуму, встановлених санітарними нормами, в жилих будинках і прибудинкових територіях, лікувальних, санаторно-курортних, ре­креаційних закладах, інших будівлях і спорудах, у яких постійно чи тимчасово перебувають люди.

Сільські, селищні, міські ради затверджують правила додержання тиші в населених пунктах і громадських місцях, якими з урахуванням особливостей окремих територій (курортні, лікувально-оздоровчі, рекреаційні, заповідні тощо) установлюються заборони та обмежен­ня щодо певних видів діяльності, що супроводжуються утворенням шуму, а також установлюється порядок проведення салютів, феєрвер­ків, інших заходів із використанням вибухових речовин і піротехніч­них засобів (наприклад, рішення Харківської міської ради «Про за­твердження Правил з питань додержання тиші у громадських місцях у місті Харкові» від 24.09.2003 р. № 177/03 [24]).

Органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування в межах повноважень, установлених законом, забезпечують контроль за додержанням керівниками та посадовими особами підприємств, установ, організацій усіх форм власності, а також громадянами сані­тарного та екологічного законодавства, правил додержання тиші в населених пунктах і громадських місцях, інших нормативно- правових актів у сфері захисту населення від шкідливого впливу шуму, неіонізуючих випромінювань та інших фізичних факторів.

Відповідно до ч. 2 ст. 46 зазначеного Закону за порушення зазна­чених вимог підприємство, установа, організація, громадянин — суб’єкт господарської діяльності сплачує штраф у розмірі від 850 до 7650 гривень. У разі коли підприємство, установа, організація або громадянин — суб’єкт господарської діяльності не припинили по­рушення після застосування фінансової санкції, вони сплачують штраф у розмірі 100 % вартості реалізованої продукції, виконаних робіт, наданих послуг.

Норми адміністративного законодавства встановлюють повнова­ження в цій сфері органів виконавчої влади й органів місцевого само­врядування, а також: адміністративну відповідальність за порушення вимог законодавства про шум. Прикладом тут є п. 44 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 р. [25], який відносить до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад установлення правил з питань додержання тиші в громадських місцях, а також ст.182 Кодексу України про адміністративні право­порушення від 07.12.1984 р. [26], яка встановлює адміністративну відповідальність громадян за порушення тиші на вулицях, площах, у парках, гуртожитках, жилих будинках та інших громадських місцях у заборонений рішеннями сільських, селищних, міських рад час.

Дозвільна система як основа правового забезпечення вимог екологічної безпеки від негативного впливу фізичних чинників. За­кон України «Про охорону атмосферного повітря» в редакції від 21 червня 2001 р. [2] передбачає регулювання рівнів впливу фізичних факторів на стан атмосферного повітря, вимог щодо їх скорочення шляхом установлення відповідних дозволів на основі затверджених нормативів (ст. 13).

Дозволи на гранично допустимі рівні шуму, що утворюється ста­ціонарними джерелами, зокрема, під час роботи машин, механізмів,

обладнання, інструментів, а також користування звуковідтворювальною апаратурою та музичними інструментами у концертних і танцювальних залах та на відкритих майданчиках, у театрах і кінотеатрах, дискотеках, казино, інших закладах розважального та грального бізнесу і культури, музичних закладах освіти, у ресторанах, кафе, барах, інших закладах громадського харчування, торгівлі, побутового обслуговування тощо, видаються в порядку, встановленому цим Законом.

Місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самовряду­вання, підприємства, установи, організації та громадяни — суб’єкти підприємницької діяльності зобов’язані вживати необхідних заходів до запобігання та недопущення перевищення встановлених рівнів впливу фізичних факторів на стан атмосферного повітря і здоров’я людини.

Господарська чи інші види діяльності, пов’язані з порушенням рівнів впливу фізичних факторів на стан атмосферного повітря, перед­бачених дозволами, може бути обмежена, тимчасово заборонена (зупинена) або припинена відповідно до законодавства (ст. 12 Закону України «Про охорону атмосферного повітря» [2]).

Порядок розроблення, видачі та оплати робіт, пов’язаних з вида­чею дозволів на рівні впливу фізичних факторів на стан атмосферно­го повітря, та обліку підприємств, установ, організацій і громадян — суб’єктів підприємницької діяльності, які отримали такі дозволи, встановлюється Кабінетом Міністрів України в постанові від 29 бе­резня 2002 р. № 432 «Про затвердження Порядку видачі дозволів на експлуатацію устаткування з визначеними рівнями впливу фізичних та біологічних факторів на стан атмосферного повітря, проведення оплати цих робіт та обліку підприємств, установ, організацій і гро­мадян — підприємців, які отримали такі дозволи» [27]. Порядок встановлює єдині вимоги до видачі дозволів на експлуатацію устат­кування з визначеними рівнями впливу фізичних та біологічних факторів на стан атмосферного повітря, проведення оплати цих робіт та обліку підприємств, установ, організацій і громадян-підприємців, які отримали такі дозволи.

Дозвіл на експлуатацію устаткування з визначеними рівнями впливу фізичних факторів на стан атмосферного повітря — це офі­ційний документ, який дає право суб’єктам господарювання експлу­атувати існуюче та новостворене устаткування за умови дотримання 144

встановлених нормативів гранично допустимих рівнів впливу фізич­них факторів протягом визначеного в дозволі строку.

Дозвіл видається суб’єкту господарювання — власнику джерела, що здійснює вплив на стан атмосферного повітря, безоплатно тери­торіальними органами Міністерства екології та природних ресурсів України за погодженням з установами державної санітарно- епідеміологічної служби строком не менш як на п’ять років.

Для отримання дозволу суб’єкт господарювання: оформляє за­явку; розробляє нормативи гранично допустимих рівнів впливу фі­зичних факторів, які затверджуються територіальним органом Мініс­терства екології та природних ресурсів України в установленому порядку; розробляє план заходів щодо здійснення контролю за до­триманням встановлених нормативів гранично допустимих рівнів впливу та/або умов дозволу; готує інформацію про отримання до­зволу для ознайомлення з нею громадськості відповідно до законо­давства.

До розроблення документів, у яких обґрунтовуються рівні впливу фізичних та біологічних факторів, суб’єкт господарювання може за­лучати установи, організації та заклади, яким Міністерство екології та природних ресурсів України надає право на розроблення таких документів.

Для отримання дозволу суб’єкт господарювання подає до терито­ріального органу Міністерства екології та природних ресурсів Укра­їни та установи державної санітарно-епідеміологічної служби у пись­мовій та електронній формі документи, підготовлені відповідно до Інструкції про загальні вимоги до оформлення документів, для отри­мання підприємствами, установами, організаціями і громадянами- підприємцями дозволів на експлуатацію устаткування з визначеними рівнями впливу фізичних та біологічних факторів на стан атмосфер­ного повітря, а також вміщує в місцевих друкованих засобах масової інформації повідомлення про намір отримати дозвіл із зазначенням адреси місцевої держадміністрації, до якої можуть надсилатися заува­ження громадських організацій та окремих громадян.

Установа державної санітарно-епідеміологічної служби розглядає заяву та документи на отримання дозволу протягом 30 календарних днів з дати їх надходження і у разі відсутності зауважень готує висно­вок щодо видачі дозволу, який надається суб’єкту господарювання.

У разі наявності зауважень документи повертаються суб’єкту господарювання з викладом їх змісту та зазначенням строку повтор­ного подання.

Місцева держадміністрація розглядає зауваження громадських організацій, у разі потреби організовує проведення їх публічного об­говорення і не пізніше ніж протягом 30 календарних днів з дати опублікування повідомлення про намір суб’єкта господарювання отримати дозвіл інформує з цього питання територіальний орган Мінприроди України.

Територіальний орган Мінприроди аналізує зауваження та у разі необхідності пропонує суб’єкту господарювання врахувати їх під час підготовки дозволу до видачі. Територіальний орган Мінприроди протягом 30 календарних днів розглядає заяву і документи на отри­мання дозволу та у разі відсутності зауважень видає дозвіл. У разі наявності зауважень документи повертаються суб’єкту господарю­вання з викладом їх змісту та зазначенням строку повторного подан­ня. Рішення про видачу дозволу надсилається територіальним органом Мінприроди суб’єкту господарювання та установі державної санітарно-епідеміологічної служби.

Строк дії дозволу переглядається територіальним органом Мін­природи, який його видав, якщо: рівні впливу на атмосферне повітря фізичних факторів зумовлюють необхідність перегляду їх граничних значень; використання досягнень у сфері розроблення найдосконалі­ших доступних технологій дає змогу значно зменшити вплив без додаткових витрат; вимоги безпеки експлуатації під час виробничого процесу чи провадження діяльності зумовлюють необхідність засто­сування інших технологій; має місце зміна напряму виробничої ді­яльності, що може призвести до істотних негативних наслідків для здоров’я людей та стану довкілля.

Підставою для перегляду строку дії дозволу є письмові звернення установ державної санітарно-епідеміологічної служби, місцевих ор­ганів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та громад­ськості.

Дозвіл анулюється територіальним органом Мінприроди, який його видав, у разі: подання суб’єктом господарювання заяви про анулювання дозволу; зміни власника джерела, що здійснює вплив на стан атмосферного повітря; прийняття в установленому порядку рі- 146

шення про скасування державної реєстрації суб’єкта господарювання. Територіальний орган Мінприроди у триденний строк з дня прийнят­тя рішення в письмовій формі інформує суб’єкта господарювання про анулювання дозволу. Для продовження строку дії дозволу суб’єкт господарювання завчасно, не пізніше ніж за 30 календарних днів до його закінчення, подає заяву до територіального органу Мінприроди, який видав дозвіл, та установи державної санітарно-епідеміологічної служби. Суб’єкти господарювання, які отримали дозволи, підлягають обліку в порядку, встановленому Мінприроди України.

Виконання робіт, пов’язаних із підготовкою документів, у яких обґрунтовуються рівні впливу фізичних та біологічних факторів, здійснюється на договірних засадах. Вартість цих робіт встановлю­ється Мінприроди за погодженням із Міністерством економічного розвитку і торгівлі України.

Рішення територіального органу Мінприроди про відмову у ви­дачі дозволу, перегляд або продовження строку його дії чи анулюван­ня може бути оскаржене в судовому порядку.