§ 1. Загальні засади правової охорони навколишнього природного середовища від негативного впливу фізичних чинників

Поняття та юридичні ознаки негативного фізичного впливу як чинника забруднення навколишнього природного середовища. Законодавство України відносить негативні фізичні чинники, якими є шум (включаючи ультразвук та інфразвук), вібрація, теплове за­бруднення, сморід, електромагнітні та інші шкідливі випромінюван­ня, до екологічних загроз.

Останнім часом спостерігається зростання уваги законодавця до потреби забезпечення надійного правового захисту довкілля і люди­ни від загроз, зумовлених негативними впливами фізичних чинників. Україна має сьогодні досить значну кількість нормативно-правових актів екологічного, санітарно-гігієнічного, транспортного, адміністра­тивного й іншого законодавства, які регулюють питання, пов’язані із захистом населення та охороною навколишнього природного сере­довища від небезпечних фізичних впливів.

Закон України «Про охорону навколишнього природного сере­довища» [1] зазначає, що екологічна безпека є такий стан навколиш­нього природного середовища, при якому забезпечується попере­дження погіршення екологічної обстановки та виникнення небезпеки для здоров’я людей (ст. 50). Це погіршення спричиняється й негатив­ним впливом фізичних чинників, поняття якого зазначений Закон не передбачає.

Виходячи з того, що фізичні явища виникають та розповсюджу­ються у повітряному середовищі, правові заходи боротьби з ними передбачені в законодавстві про охорону атмосферного повітря. Закон України «Про охорону атмосферного повітря» в редакції від 21.06.2001 р. [2] не містить поняття негативного фізичного впливу, проте зазначає, що забруднення атмосферного повітря — це змінення його складу і властивостей у результаті надходження або утворення в ньому фізичних, біологічних факторів і (або) хімічних сполук, що можуть несприятливо впливати на здоров’я людини та стан навко­лишнього природного середовища (ст.

Закон України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» від 24.02.1994 р. [3] визначає шкідливий вплив на здоров’я людини як вплив факторів середовища життєдіяль­ності, що створює загрозу здоров’ю, життю або працездатності лю­дини чи здоров’ю майбутніх поколінь (ст. 1). При цьому фактори середовища життєдіяльності розглядаються як будь-які біологічні, хімічні, фізичні (шум, вібрація, ультразвук, інфразвук, теплове, іоні­зуюче, неіонізуюче та інші види випромінювання), соціальні та інші фактори, що впливають або можуть впливати на здоров’я людини чи на здоров’я майбутніх поколінь. Звідси безпечні умови для людини — це стан середовища життєдіяльності, при якому відсутня небезпека шкідливого впливу його факторів на людину.

Виходячи з вищевикладеного, можна визначити негативний фі­зичний вплив як вплив на навколишнє природне середовище та здоров’я людини фізичних факторів (шуму, вібрації, ультразвуку, інфразвуку, теплового, іонізуючого, неіонізуючого та інших видів випромінювання), що спричиняє забруднення навколишнього природ­ного середовища та створює загрозу здоров ’ю, життю або праце­здатності людини чи здоров’ю майбутніх поколінь.

Таким чином, до основних ознак негативного фізичного впливу належать: 1) спрямованість на навколишнє природне середовище та здоров’я людей; 2) вплив певних фізичних чинників; 3) загроза за­бруднення і, як наслідок, погіршення якості навколишнього природ­ного середовища, 4) загроза здоров’ю, життю або працездатності людини чи здоров’ю майбутніх поколінь.

Природоохоронні заходи загального характеру від негативного фізичного впливу передбачені ст. 54 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» (1991 р.) [1], яка встанови­ла, що місцеві ради, підприємства, установи, організації та громадя­ни при здійсненні своєї діяльності зобов’язані вживати необхідних заходів щодо запобігання та недопущення перевищення встановлених рівнів акустичного й іншого шкідливого фізичного впливу на навко­лишнє природне середовище та здоров’я людини в населених пунктах, рекреаційних і заповідних зонах, а також у місцях масового скупчен­ня та розмноження диких тварин.

Підприємства, установи та організації, що здійснюють господар­ську чи іншу діяльність, пов’язану з використанням радіоактивних речовин у різних формах і з будь-якою метою, зобов’язані забезпечу­вати екологічну безпеку цієї діяльності, що виключала б можливість радіоактивного забруднення навколишнього природного середовища та негативного впливу на здоров’я людей у процесі видобутку, збага­чення, транспортування, переробки, використання та захоронения радіоактивних речовин.

Відповідно до ст. 103 Земельного кодексу [4] власники та земле­користувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи вико-

ристання земельних ділянок, за яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (за­тінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо).

Правова класифікація шкідливих фізичних чинників. До шкід­ливих фізичних чинників належать:

1) радіаційний вплив;

2) магнітні, електричні та електромагнітні поля та випроміню­вання;

3) акустичний вплив (шум, ультразвук та інфразвук);

4) вібрація;

5) теплове забруднення та ін.

Можна також класифікувати шкідливі фізичні чинники на:

1) іонізуючі випромінювання (радіаційні впливи високого рівня енергії; електромагнітні випромінювання, у яких довжина хвилі мен­ше 10 см);

2) неіонізуючі випромінювання (частина електромагнітного спек­тру довжиною хвилі більше 10 см у діапазоні від низьких до лазерних частот; малі дози радіоактивного випромінювання).

Радіація — це властивість тіл випускати світлові чи теплові про­мені.

Радіаційний вплив характеризується збільшенням природного фону в результаті використання людиною радіоактивних речовин. На природне середовище особливо впливають підприємства атомної енергетики. Джерелом потенційного екологічного ризику є весь про­цес ядерно-паливного циклу. Небезпеку створює також добування матеріалу, що ділиться, його технологічне використання та перероб­ка опромінених відходів; захоронения відходів виробництва, воєнної техніки тощо.

Електромагнітні випромінювання — це дія електричних та радіохвиль, теплових, інфрачервоних, ультрафіолетових, рентгенів­ських променів. На території міст електромагнітні поля виникають поблизу електроенергетичних підприємств, промислових генераторів, надземних та підземних ліній електропередач. Таким чином, якщо на території працюють телевізійні та радіопередавачі, ретранслятори, локаційні установки та інші випромінювачі, то мешканці міста по­трапляють у зону дії електромагнітних полів. Відповідно джерелами електромагнітного випромінювання є радіо-, телевізійні та радіоло­каційні станції різного призначення, що працюють у смузі радіочастот, мережа ліній електропередачі, яка складається з повітряних високо­вольтних ліній електропередачі та електричних підстанцій (до складу підстанцій можуть входити: розподільні пристрої, перетворювачі електроенергії, трансформатори, випрямлячі та інші пристрої і спо­руди), електротранспорт, установки радіозв’язку. Внутрішні джерела електромагнітних полів — це побутова, комп’ютерна техніка, яка здійснює локальний вплив та на територію не розповсюджується. Електромагнітні випромінювання негативно впливають на здоров’я людей, якщо вони тривалий час перебувають поблизу джерела, що випромінює енергію. Ступінь дії електромагнітних полів на людину залежить від інтенсивності і тривалості їх впливу.

Акустичний вплив (шум, ультразвук та інфразвук). Під шумом розуміють неприємні та небажані звуки, що заважають нормально працювати, сприймати звук, відпочивати. За своєю природою шум становить сукупність звукових хвиль, тобто періодичні (коливальні) зміни тиску повітря, які вимірюють такими параметрами, як інтен­сивність (або сила звуку), спектр, часові інтервали. Інтенсивність шуму визначається зміною рівня тиску повітря (енергетична харак­теристика). Для визначення інтенсивності шуму встановлено лога­рифмічну шкалу, кожний ступінь якої відповідає зміні інтенсивності шуму у 10 разів і називається белом на честь винахідника телефону А. Бела.

Шумове забруднення довкілля є фізичним фактором, що створює серйозну загрозу для здоров’я людини. У Положенні про шумове за­бруднення, яке прийнято 44-ю Всесвітньою медичною асамблеєю (BMA) у вересні 1992 р. у м. Марбелла в Іспанії [5], зазначається, що підвищений рівень шуму, що виробляється промисловими об’єктами, транспортом, аудіосистемами й іншими джерелами, здатний призвес­ти до погіршення слуху, негативно вплинути на вегетативну й ней­роендокринну систему та емоційний стан людини. З метою вирішен­ня цієї проблеми BMA рекомендує забезпечувати відповідне правове регулювання діяльності, пов’язаної із шумовими впливами, у громад­ських містах, містах відпочинку тощо.

Причиною шуму в містах можуть бути підприємства машинобу­дування, будівної промисловості. Проте основним джерелом є тран­спорт. Його частка становить 70-80 % від загального фонового шуму, що передається через атмосферу.

Ультразвуком називають механічні коливання пружного середови­ща з частотою, що перевищує верхню межу чутності — 20 кГц. Оди­ницею виміру рівня звукового тиску є дб. Одиницею виміру інтен­сивності ультразвуку є ват на квадратний сантиметр. Ультразвук здійснює локальну дію на організм, оскільки передається при безпо­середньому контакті з ультразвуковим інструментом, оброблюваними чи деталями середовищами, де збуджуються ультразвукові коливання. Ультразвукові коливання, генеруючи ультразвуком низькочастотним промисловим устаткуванням, впливають на організм людини. Трива­лий систематичний вплив ультразвуку, що поширюється повітряним шляхом, викликає зміни нервової, серцево-судинної й ендокринної систем, слухового і вестибулярного аналізаторів. Ступінь виразності змін залежить від інтенсивності й тривалості впливу ультразвуку і підсилюється при наявності в спектрі високочастотного шуму, при цьому приєднується виражене зниження слуху.

Інфразвуком називають акустичні коливання з частотою нижче 20 Гц. Цей частотний діапазон лежить нижче порога чутності і люд­ське вухо не здатне сприймати коливання зазначених частот. Вироб­ничий інфразвук виникає за рахунок тих же процесів, що і шум чутних частот. Найбільшу інтенсивність інфразвукових коливань створюють машини і механізми, що мають поверхні великих розмірів, що роблять низькочастотні механічні коливання (інфразвук механічного похо­дження) чи турбулентні потоки газів і рідин (інфразвук аеродинаміч­ного, гідродинамічного походження). Дослідження біологічної дії інфразвуку на організм показали, що при рівні від 110 до 150 дб і більше він може викликати в людей неприємні суб’єктивні відчуття і численні реактивні зміни, до яких слід віднести зміни в центральній нервовій, серцево-судинній і дихальній системах, вестибулярному аналізаторі. Є дані про те, що інфразвук викликає зниження слуху переважно на низьких і середніх частотах. Виразність цих змін за­лежить від рівня інтенсивності інфразвуку і тривалості дії фактора.

Вібрація являє собою механічні коливання твердого тіла. Вібрації завдають великої шкоди здоров’ю людини: від перевтоми організму — до струсу мозку, розриву тканин, порушення серцевої діяльності, нервової системи тощо. Джерела вібрації можуть розташовуватися не тільки усередині будинків. Зовнішнім джерелом є потужне облад­нання промислових підприємств, розташованих поблизу забудови. Джерелом вібрації також є транспорт, особливо рельсовий. Поїзди метрополітену та залізничні поїзди здійснюють вібраційний вплив у радіусі 50-70 м від шляхів. Внутрішніми джерелами вібрації можуть бути ліфти, водопостачальні системи з несправними приладами та інше механічне обладнання, що викликає вібрацію [6].

Характеристика об’єктів правової охорони від впливу шкідли­вих фізичних чинників. Особливості окремих об’єктів. Можна виділити такі об’єкти правової охорони від впливу шкідливих фізич­них чинників: 1) навколишнє природне середовище; 2) виробниче та житлове середовище; 3) матеріальні об’єкти, створені людиною; 4) здоров’я і життя людини; 5) природні ресурси; 6) території та об’єкти природно-заповідного фонду України; 7) лікувально-оздоровчі, курортні, рекреаційні зони тощо.

Закон України «Про охорону навколишнього природного сере­довища» від 25.06.1991 р. (ст. 5) [1] закріплює, що державній охороні на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів; природні ресурси як залучені в господарський обіг, так і невикорис- товувані в народному господарстві в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ланд­шафти та інші природні комплекси; здоров ’я і життя людей. Особ­ливій державній охороні підлягають території та об’єкти природно- заповідного фонду України.

Конституція України 1996 р. [7], закріпивши право кожного на безпечне життя і здоров’я довкілля, запровадила термін «довкілля». У буквальному значенні воно означає те, що навкруги, що оточує людину і відповідно може включати як об’єкти довколишнього при­родного, так і виробничого, побутового, антропогенного походження. Поняття «навколишнє природне середовище» може виступати як одне із значень довкілля поряд із виробничим, побутовим та іншим сере­довищем. Як тотожні поняття «довкілля» і «навколишнє природне середовище» можуть розглядатися у випадку, коли довкілля виступає як сукупність природних і природно-соціальних умов і процесів та ідентифікується з навколишнім природним середовищем [1, с. 64; 2, с. 27; 8; 9].

Специфіка фізичної природи шуму, вібрації, магнітних полів тощо, а також джерел їх виникнення обумовлює особливості об’єкта право­вої охорони від їх негативного впливу. Об’єктом правової охорони у цих випадках законодавство визнає не лише навколишнє природне середовище, а й матеріальні об’єкти, створені людиною, виробниче та житлове середовище. Слід зазначити, що сфера виникнення та розповсюдження негативних впливів фізичних чинників не обме­жується природним середовищем, а застосування заходів боротьби проти негативних фізичних впливів не може бути обмежене тільки навколишнім природним середовищем.

Державній охороні від негативного впливу несприятливої еколо­гічної обстановки підлягають також здоров ’я і життя людей (статті 5, 50, 54 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» [1]). На це також прямо вказують норми Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населен­ня» від 24.02.1994 р. [3]. Наприклад, ст. 24 Закону закріплює обов’язок органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підпри­ємств, установ, організацій та громадян при здійсненні будь-яких видів діяльності з метою відвернення і зменшення шкідливого впливу на здоров’я населення шуму, неіонізуючих випромінювань та інших фі­зичних факторів здійснювати відповідні заходи захисту. Крім того, віднесення здоров’я людини до об’єктів правової охорони від впливу шкідливих фізичних чинників підтверджує й аналіз законодавства про охорону здоров’я. Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» від 19.11.1992 р. [10] у ст. 6 закріплює право кожно­го громадянина України на охорону здоров’я, що передбачає безпечне для життя і здоров’я навколишнє природне середовище. Держава за­безпечує охорону навколишнього природного середовища як важливої передумови життя і здоров’я людини шляхом охорони живої і неживої природи, захисту людей від негативного екологічного впливу, шляхом досягнення гармонійної взаємодії особи, суспільства та природи, раці­онального використання і відтворення природних ресурсів (ст. 26 За­кону). Наказ МОЗ України від 21.05.2007 р. № 246 «Про затвердження порядку проведення медичних оглядів працівників певних категорій» [11] також закріплює перелік шкідливих та небезпечних факторів ви­робничого середовища і трудового процесу, при роботі з якими обов’язковий попередній (періодичні) медичний огляд працівників. Поряд з іншими факторами до них належать фізичні фактори: іонізу­юче випромінювання (радіоактивні речовини і джерела іонізуючих випромінювань); неіонізуюче випромінювання (лазерні випромінюван­ня; електромагнітні поля; магнітні поля); вібрація (локальна, загальна); виробничий шум; ультразвук (контактна передача); інфразвук; теплове випромінювання.

Оскільки шум, вібрації, магнітні поля негативно впливають на стан здоров’я не тільки людини, а й тварин і рослин, то законодавство розглядає тваринний і рослинний світ також як об’єкти правової охо­рони від негативних фізичних впливів.

Так, у ст. 54 Закону України «Про охорону навколишнього природ­ного середовища» [1] поряд із навколишнім середовищем, здоров’ям людини також йдеться про місця масового скупчення і розмноження диких тварин як об’єктів правової охорони від акустичного, електро­магнітного, іонізуючого та іншого шкідливого впливу фізичних факторів. Згідно зі статтями 39, 40 Закону України «Про тваринний світ» від 13.12.2001 р. [12] підприємства, установи, організації і громадяни при здійсненні будь-якої діяльності, що впливає або може вплинути на стан тваринного світу, зобов’язані забезпечувати охорону середовища існу­вання, умов розмноження і шляхів міграції тварин. Під час розміщення, проектування і будівництва залізничних, шосейних, трубопровідних та інших транспортних магістралей, ліній електропередачі і зв’язку, а також каналів, гребель та інших гідротехнічних споруд повинні розроблятися і здійснюватися заходи, які забезпечували б збереження шляхів міграції тварин. Уведення в експлуатацію об’єктів і застосування технологій без забезпечення їх засобами захисту тварин та середовища їх існування забороняються. Проведення вибухових та інших робіт, які є джерелом підвищеного шуму, в місцях розмноження тварин обмежується законо­давством. Підприємства, установи, організації та громадяни також зобов’язані вживати заходів для запобігання загибелі тварин під час екс­плуатації електричної мережі та транспортних засобів.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про рослинний світ» від 09.04.1999 р. [13] під час здійснення діяльності, яка впливає на стан

охорони, використання та відтворення рослинного світу, необхідно здійснювати заходи щодо запобігання негативному впливу господар­ської діяльності на рослинний світ. Використання природних рослин­них ресурсів на земельних ділянках, що зазнали радіоактивного за­бруднення, здійснюється в порядку, встановленому законами України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднен­ня внаслідок Чорнобильської катастрофи» [14], «Про рослинний світ» (ст. 21) [13] та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно зі ст. 112 Земельного кодексу України від 25.10.2001 р. [4] уздовж ліній зв’язку, електропередачі, земель транспорту, навколо про­мислових об’єктів створюються охоронні зони для забезпечення нор­мальних умов їх експлуатації, запобігання ушкодження, а також змен­шення їх негативного впливу на людей та довкілля, суміжні землі та інші природні об’єкти. Санітарно-захисні зони створюються навколо об’єктів, які є джерелами підвищених рівнів шуму, вібрації, ультразву­кових і електромагнітних хвиль, електронних полів, іонізуючих випро­мінювань тощо, з метою відокремлення таких об’єктів від території житлової забудови (ст. 114). Стаття 172 Закону України передбачає консервацію техногенно-забруднених земельних ділянок (згідно зі ст. 169 Закону до них належать радіаційно небезпечні землі), на яких неможливо одержати екологічно чисту продукцію, а перебування людей на цих земельних ділянках є небезпечним для їх здоров’я.

Стаття 16 Закону України «Про природно-заповідний фонд Укра­їни» від 16.06.1992 р. [15] забороняє проліт літаків та вертольотів нижче 2000 м над землею, подолання літаками звукового бар’єру над територією заповідника та інші види штучного шумового впливу, що перевищують установлені нормативи.