§ 2. Правові заходи у сфері забезпечення екологічної безпеки транспортних та інших пересувних засобів і установок як джерела шкідливих фізичних впливів

Екологічно небезпечна діяльність у транспортній галузі є спеці­альною сферою правового регулювання, на яку поширюється систе­ма міжгалузевих нормативно-правових актів, що встановлюють за­соби забезпечення екологічних вимог.

Нормування та стандартизація в галузі забезпечення екологіч­ної безпеки на транспорті. Відповідно до ст. 31 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 р. [1] метою екологічної стандартизації та екологічного нормування визначено встановлення комплексу обов’язкових норм, правил, вимог щодо охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки. Таке ж по­ложення міститься у ст. 4 Закону України «Про охорону атмосферно­го повітря» від 21 червня 2001 р. [2], згідно з якою екологічна стан­дартизація і нормування у галузі охорони атмосферного повітря проводиться з метою встановлення комплексу обов’язкових норм, правил, вимог щодо охорони атмосферного повітря від забруднення, шкідливого впливу фізичних і біологічних факторів та забезпечення екологічної безпеки.

Законодавством встановлена заборона (ст. 56 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» [1], ст. 19 Закону України «Про охорону атмосферного повітря» [2]) щодо виробництва і експлуатації транспортних та інших пересувних засобів і установок, у викидах і скидах яких вміст забруднюючих речовин перевищує вста­новлені нормативи, а також встановлена відповідальність керівників транспортних організацій та власників транспортних засобів за додер­жання гранично допустимих викидів та скидів забруднюючих речовин і гранично допустимих впливів на навколишнє природне середовище, встановлених для відповідного типу транспорту.

Відповідно до Повітряного кодексу України від 19 травня 2011 р. [45] важливими засобами правової охорони повітряного простору від впливу авіації є додержання авіаційних правил, а також запроваджен- 174

ня сертифікації різних типів цивільних повітряних суден, їх розробки, виробництва і експлуатації.

Закон України «Про автомобільний транспорт» [44] передбачає необхідність проведення стандартизації та оцінки відповідності на автомобільному транспорті, які забезпечують, зокрема, безпеку об’єктів з урахуванням ризику виникнення природних і техногенних катастроф, а також інших надзвичайних ситуацій (ч. 1 ст. 8), та сер­тифікації, з метою запобігання використанню транспортних засобів, надання робіт, послуг небезпечних для життя, здоров’я людини та довкілля (ч. 2 ст. 8).

Екологічна експертиза проектів та екологічно небезпечних видів діяльності на транспорті. Відповідно до розділу VI Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» [1] та Закону України «Про екологічну експертизу» від 9 лютого 1995 р. [32] вагомим заходом забезпечення екологічної (та її складової тран­спортної) безпеки є проведення екологічної експертизи проектів за­конодавчих та інших нормативно-правових актів, передпроектних, проектних матеріалів, документації по впровадженню нової техніки, у тому числі транспортної, технологій, матеріалів, речовин, продукції, реалізація яких може призвести до порушення екологічних нормати­вів, негативного впливу на стан навколишнього природного середови­ща. Так, Законом України «Про трубопровідний транспорт» від 15 травня 1996 р. [42] передбачена обов’язковість екологічної екс­пертизи проектів розміщення, будівництва нових і реконструкції ді­ючих об’єктів трубопровідного транспорту, а також під час їх екс­плуатації (ст. 15).

Екологічне страхування на транспорті. За вимогами ст. 49 За­кону України «Про охорону навколишнього природного середовища» [1] в Україні здійснюється добровільне і обов’язкове державне та інші види страхування громадян та їх майна, майна і доходів підприємств, установ і організацій на випадок шкоди, заподіяної внаслідок забруд­нення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів. Відповідно до ст. 7 Закону України «Про стра­хування» в редакції від 4 жовтня 2001 р. [53] до видів обов’язкового страхування, які поширюються і на транспортну галузь, належать, зокрема, страхування цивільної відповідальності суб’єктів господа­рювання за шкоду, яку може бути заподіяно пожежами та аваріями на об’єктах підвищеної небезпеки, включаючи пожежо-вибухонебезпечні об’єкти та об’єкти, господарська діяльність на яких може призвести до аварій екологічного та санітарно-епідеміологічного характеру, а також страхування відповідальності експортера та особи, яка відповідає за утилізацію (видалення) небезпечних відходів, щодо відшкодування шкоди, яку може бути заподіяно здоров’ю людини, власності та нав­колишньому природному середовищу під час транскордонного пере­везення та утилізації (видалення) небезпечних відходів тощо.

Обов’язкове страхування, у тому числі страхування відповідаль­ності за шкоду, заподіяну навколишньому природному середовищу та життю і здоров’ю людей, регулюється також і транспортним за­конодавством, зокрема ст. 117 Повітряного кодексу України [45]; статтями 239-276 Кодексу торговельного мореплавства України [46]; ст. 12 Закону України «Про автомобільний транспорт» [44].

Ліцензування екологічно небезпечної діяльності на транспорті. Ліцензування в транспортній галузі відіграє важливу роль, оскільки регулює відносини щодо використання природних ресурсів для цих потреб, зокрема, для здійснення відведення викидів та скидів забруд­нюючих речовин у навколишнє природне середовище пересувними джерелами. Загальні вимоги до здійснення ліцензування у сфері транспорту зазначені у ст. 3 Закону України «Про транспорт» [41], відповідно до якої ліцензування окремих видів діяльності в галузі транспорту здійснюється, зокрема, з метою охорони навколишнього природного середовища від впливу транспорту. Спеціальні вимоги щодо ліцензування видів діяльності, які становлять небезпеку для довкілля, встановлені і нормами природоресурсного законодавства. Так, наприклад, відповідно до ст. 49 Водного кодексу України від 6 червня 1995 р. [49] спеціальне водокористування здійснюється на підставі дозволу, в якому обов’язково визначаються ліміти забору, використання води та скидання забруднюючих речовин, а також за­значається строк дії такого дозволу. Обов’язковому ліцензуванню підлягає також діяльність, пов’язана з використанням атмосферного повітря. Відповідно до ст. 11 Закону України «Про охорону атмосфер­ного повітря» [2] лише після отримання належного дозволу суб’єкти господарської діяльності отримують право здійснювати викиди за­бруднюючих речовин в атмосферне повітря (але норма поширюється лише на стаціонарні джерела).

У випадку якщо екологічно небезпечна діяльність на транспорті пов’язана з використанням, виготовленням, переробкою, зберіганням або транспортуванням однієї або кілька небезпечних речовин чи ка­тегорій речовин у кількості, що дорівнює або перевищує нормативно встановлені порогові маси, що є реальною загрозою виникнення над­звичайної ситуації техногенного та природного характеру, транспорт підпадає під ознаки об’єкта підвищеної небезпеки (наприклад, при транспортуванні небезпечних вантажів), а відповідно до Закону Укра­їни «Про об’єкти підвищеної небезпеки» від 18 січня 2001 р.

Державний облік та моніторинг об’єктів, що шкідливо вплива­ють на стан навколишнього природного середовища на транспорті. Відповідно до ст. 24 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» [1], об’єкти, що шкідливо впливають або можуть вплинути на стан навколишнього природного середовища, види та кількість шкідливих речовин, що потрапляють у навколишнє при­родне середовище, види й розміри шкідливих фізичних та біологічних впливів на нього підлягають державному обліку.

Підприємства, установи та організації, у тому числі в транспортній галузі, повинні проводити первинний облік у галузі охорони навколиш­нього природного середовища і безоплатно надавати відповідну інфор­мацію органам, що ведуть державний облік у цій галузі.

Відповідно до ст. 22 зазначеного Закону та постанови Кабінету Міністрів України від 30 березня 1998 р. «Про затвердження Поло­ження про державну систему моніторингу довкілля» [56], з метою забезпечення збору, обробки, збереження та аналізу інформації про стан навколишнього природного середовища, прогнозування його змін та розробки науково обґрунтованих рекомендацій для прийняття ефективних управлінських рішень в Україні створюється система державного моніторингу навколишнього природного середовища.

Зазначені підприємства, установи та організації зобов’язані без­оплатно передавати відповідним державним органам аналітичні ма­теріали власних спостережень. До цього переліку суб’єктів належать і транспортні підприємства.

Відповідно до Закону України «Про трубопровідний транспорт» [42] на трубопровідному транспорті обов’язково повинен здійснюватися мо­ніторинг поставок токсичних хімічних продуктів, зріджених вуглеводневих газів та широкої фракції легких вуглеводнів (ст. 17 Закону) тощо.

Інформування про стан навколишнього природного середовища при здійсненні екологічно небезпечної діяльності на транспорті. Відповідно до ст. 25 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» [1] одним із видів інформації про стан нав­колишнього природного середовища, яка повинна обов’язково по­даватися спеціальним органам державної влади, є інформація про джерела, фактори, матеріали, речовини, продукцію, енергію, фізичні фактори (шум, вібрацію, електромагнітне випромінювання, вібрацію), які впливають або можуть вплинути на стан навколишнього природ­ного середовища та здоров’я людей. Такий вид інформації стосуєть­ся і екологічно небезпечної діяльності на транспорті. Частина 1 ст. 25¹ Закону встановлює обов’язок підприємств, установ та організацій (у тому числі і транспортної галузі), діяльність яких може негативно вплинути або впливає на стан навколишнього природного середови­ща, життя і здоров’я людей, систематично інформувати населення через засоби масової інформації про стан навколишнього природного середовища, динаміку його змін, джерела забруднення, розміщення відходів чи іншої зміни навколишнього природного середовища і ха­рактер впливу екологічних факторів на здоров’я людей; негайно ін­формувати про надзвичайні екологічні ситуації; передавати інформа­цію, отриману в результаті проведення моніторингу довкілля, кана­лами інформаційних зв’язків органам, уповноваженим приймати рі­шення щодо отриманої інформації; забезпечувати вільний доступ до екологічної інформації, яка не становить державної таємниці і міс­титься у списках, реєстрах, архівах та інших джерелах.

Відповідно до Закону України «Про трубопровідний транспорт» [42] передбачене обов’язкове інформування населення у випадках виникнення умов надзвичайного стану, особливо внаслідок аварій на об’єктах трубопровідного транспорту (ст. 18 Закону).

Кодекс торговельного мореплавства України [46] встановлює, що у тих випадках, коли майно, що затонуло в морі, створює загрозу життю або здоров’ю людей чи забрудненню навколишнього природ­ного середовища, власник зобов’язаний негайно повідомити про те, що сталося, найближчий порт і на вимогу останнього відалити або знищити це майно у встановлений портом строк. Порт повинен по­відомити про це Державну інспекцію охорони Чорного та Азовсько­го морів Мінприроди України (ст. 123).

Таким чином, виходячи з вищенаведених положень, можна дійти висновку, що екологічно небезпечна діяльність на транспорті є склад­ною системою дій суб’єктів таких відносин, які безпосередньо пов’язані з використанням, зберіганням, переробкою або перевезен­ням на транспорті різного роду небезпечних речовин або їх сполук та фізичних факторів транспортних засобів, що створюють підвищену небезпеку для навколишнього природного середовища, життя і здоров’я людей, а також сукупністю державно-правових, економіч­них, технічних та інших заходів, спрямованих на забезпечення еко­логічної безпеки у цій сфері.

Список нормативних актів та літератури

1. Про охорону навколишнього природного середовища [Текст] : Закон України від 25.06.1991 р. № 1264-ХІІ (зі змінами) // Відом. Верхов. Ради України. — 1991. — № 41. — Ст. 546.

2. Про охорону атмосферного повітря [Текст] : Закон України від 21.06.2001 р. № 2556-ІІІ (зі змінами) // Відом. Верхов. Ради України. — 2001. — № 48. — Ст. 252.

3. Про транспорт [Текст] : Закон України від 10.11.1994 р. № 232/94-ВР (зі змінами) // Відом. Верхов. Ради України. — 1994. — № 51. — Ст. 446.

4. Про трубопровідний транспорт [Текст] : Закон України від 15.05.1996 р. № 192/96-ВР (зі змінами) // Відом. Верхов. Ради України. — 1996. — № 29. — Ст. 139.

5. Про залізничний транспорт [Текст] : Закон України від 04.07.1996 р. № 273/96-ВР (зі змінами) // Відом. Верхов. Ради України. — 1996. — № 40. — Ст. 183.

6. Про автомобільний транспорт [Текст] : Закон України від 23.02.2006 р. № 3492-IV (зі змінами) // Відом. Верхов. Ради України. — 2006. — № 32. — Ст. 273.

7. Повітряний кодекс України [Текст] від 19.05.2011 р. № 3393-VI (зі змі­нами) // Офіц. вісн. України. — 2011. — № 46. — Ст. 1881.

8. Кодекс торговельного мореплавства України [Текст] від 23.05.1995 р. № 176/95-ВР (зі змінами) // Відом. Верхов. Ради України. — 1995. — № 47. — Ст. 349.

9. Про дорожній рух [Текст] : Закон України від 30.06.1993 р. № 3353-ХІІ (зі змінами) // Відом. Верхов. Ради України. — 1993. — № 31. — Ст. 338.

10. Про Правила дорожнього руху [Текст] : постанова Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 р. № 1306 (зі змінами) // Офіц. вісн. України. — 2001. — № 41. — Ст. 1852.

11. Водний кодекс України [Текст] від 06.06.1995 р. № 213/95-ВР (зі змінами) // Відом. Верхов. Ради України. — 1995. — № 24. — Ст. 189.

12. Про Перелік видів діяльності та об’єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку [Електронний ресурс] : постанова Кабінету Міні­стрів України від 27 липня 1995 р. № 554 (зі змінами). — Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bm/laws/mam.cgi?nreg=554-95-%EF

13. Про Основні напрями державної політики України у галузі охорони до­вкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки [Текст] : постанова Верховної Ради України від 05.03.1998 р. // Правова база з питань екології та охорони природного середовища : зб. норм.-прав. актів / уклад. М. І. Каленик. — К. : Агіка, 2001. — С. 134-135.

14. Земельний кодекс України [Текст] від 25.10.2001 р. № 2768-ІІІ (зі зміна­ми) // Відом. Верхов. Ради України. — 2002. — № 3. — Ст. 27.

15. Про перевезення небезпечних вантажів [Текст] : Закон України від 06.04.2000 р. № 1644-ІІІ (зі змінами) // Відом. Верхов. Ради України. — 2000. — № 28. — Ст. 222.

16. Про страхування [Текст] : Закон України від 04.10.2001 р. № 2745-ІІІ (зі змінами) // Відом. Верхов. Ради України. — 2002. — № 7. — Ст. 50.

17. Про об’єкти підвищеної небезпеки [Текст] : Закон України від 18.01.2001 р. № 2245-ІІІ (зі змінами) // Відом. Верхов. Ради України. — 2001. — № 15. — Ст. 73.

18. Про затвердження Положення про порядок підготовки та подання інфор­мації про вантаж для його безпечного морського перевезення [Текст] : наказ Мін. транспорту України від 14.12.1998 р. № 497 (зі змінами) // Офіц. вісн. України. — 1999. — № 2.

19. Про затвердження Положення про державну систему моніторингу до­вкілля [Текст] : постанова Кабінету Міністрів України від 30.03.1998 р. № 391 (зі змінами) // Офіц. вісн. України. — 1998. — № 13.

20. Про екологічну експертизу [Текст] : Закон України від 09.02.1995 р. № 45/95-ВР (зі змінами) // Відом. Верхов. Ради України. — 1995. — № 8. — Ст. 54.

Контрольні питання

1. Вкажіть, як забезпечуються вимоги екологічної безпеки від негативного впливу транспортних засобів.

2. Охарактеризуйте правові заходи у сфері забезпечення екологічної без­пеки транспортних та інших пересувних засобів та установок.