§ 4. Специфіка юридичної відповідальності за порушення вимог екологічної безпеки у сфері біологічної та генетичної безпеки

Вчинення екологічного правопорушення у сфері забезпечення біологічної та генетичної безпеки (як складових екологічної безпеки) є підставою для притягнення до юридичної відповідальності.

Так, Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища», закріплюючи перелік правопорушень у сфері екологіч­ної безпеки (ст. 68), серед інших виділяє окремим пунктом (пункт «н») таке правопорушення, як порушення природоохоронних вимог під час провадження діяльності, пов’язаної з поводженням з генетич­но модифікованими організмами.

Порушення вимог законодавства у сфері забезпечення біологічної та генетичної безпеки тягне за собою цивільну, адміністративну, дис­циплінарну або кримінальну відповідальність згідно із законом. Закон України «Про державну систему біобезпеки при створенні, випро­буванні, транспортуванні та використанні генетично модифікованих організмів» (ст. 18) вказує, що відповідальність несуть особи, які вин­ні у: 1) приховуванні або перекрученні інформації, що могло спричи­нити або спричинило загрозу життю та здоров’ю людини чи навко­лишньому природному середовищу; 2) недотриманні або порушенні вимог стандартів, регламентів, санітарних норм і правил використан­ня, транспортування, зберігання, реалізації ГМО; 3) використанні незареєстрованих ГМО або продукції, отриманої з їх використанням (за винятком науково-дослідних цілей); 4) порушенні правил утилі­зації та знищення ГМО; 5) невиконанні законних вимог посадових осіб, які здійснюють державний нагляд і контроль.

Законом може бути встановлена відповідальність і за інші види порушень законодавства України у сфері біобезпеки.

Так, відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів» (ст. 23) за порушення законодавства про захист прав споживачів суб’єкти господарювання несуть відповідальність за: 1) виготовлення або реалізацію продукції, що не відповідає вимогам нормативних документів;

2) реалізацію продукції, що підлягає обов’язковій сертифікації в Україні, але у документах, згідно з якими її передано на реалізацію, відсутні реєстраційні номери сертифіката відповідності або свідоцтва про визнання відповідності та/або декларації про відповідність, якщо це встановлено технічним регламентом з підтвердження відповід­ності на відповідний вид продукції;

3) виготовлення або реалізацію продукції, що не відповідає ви­могам нормативних документів, нормативно-правових актів стосовно безпеки для життя, здоров’я та майна споживачів і навколишнього природного середовища;

4) реалізацію продукції, забороненої відповідним державним органом для виготовлення та реалізації (виконання, надання);

5) реалізацію небезпечного товару (отрути, пестицидів, вибухо- і вогненебезпечних речовин тощо) без належного попереджувально­го маркування, а також без інформації про правила і умови безпечно­го його використання;

6) відсутність необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію;

7) створення перешкод службовим особам спеціально уповноваже­ного органу виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та струк­турного підрозділу з питань захисту прав споживачів органу місцевого самоврядування у проведенні перевірки якості продукції та ін.

Кодекс про адміністративні правопорушення України наводить перелік правопорушень у сфері екологічної безпеки, при заподіянні яких настає адміністративна відповідальність громадян та посадових осіб. Серед них містяться і правопорушення, що можуть бути вчине­ні у сфері біологічної та генетичної безпеки. Так, адміністративна відповідальність настає за: виробництво, заготівлю, реалізацію сіль­ськогосподарської продукції, що містить хімічні препарати понад гранично допустимі рівні концентрації (ст.

гання, транспортування або реалізацію продуктів харчування чи про­довольчої сировини, забруднених мікроорганізмами, іншими біоло­гічними агентами, біологічно активними речовинами та продуктами біотехнологій понад гранично допустимі рівні (ст. 42³); невиконання правил і норм у процесі створення нових штамів мікроорганізмів, біологічно активних речовин та інших продуктів біотехнологій; не­виконання правил і норм екологічної безпеки у процесі виробництва, зберігання, транспортування, використання, знешкодження, ліквідації, захоронения мікроорганізмів, біологічно активних речовин та інших продуктів біотехнологій (ст. 90¹); відмова надання громадянам- споживачам необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про товари, їх кількість, якість (ст. 156¹); провадження господарської діяльності без державної реєстрації як суб’єкта госпо­дарювання або без одержання ліцензії на провадження певного виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню відповідно до закону, чи без одержання дозволу, іншого документа дозвільного характеру, якщо його одержання передбачене законом (ст. 164); випуск або реалізацію продукції, яка не відповідає вимогам стандартів, сер­тифікатів відповідності, норм, правил і зразків (еталонів) щодо якос­ті, комплектності та упаковки (ст. 167).

Розгляд протягом тривалого часу довкілля лише як джерела природ­них ресурсів, а не як середовища життєдіяльності людини і суспільства, переважання споживацького підходу, нехтування проблемами екологіч­ної безпеки призвели до різкого погіршення екологічної ситуації в Укра­їні. Це викликало нагальну потребу вдосконалення системи контролю над дотриманням екологічного законодавства і підсилення відповідаль­ності (у тому числі і кримінальної) за правопорушення, вчинені у сфері екологічної (у тому числі біологічної та генетичної) безпеки.

У чинному Кримінальному кодексі України довкілля розглядаєть­ся як окремий об’єкт злочинного посягання, що знайшло своє відо­браження у розділі VIII «Злочини проти довкілля».

зміст статей вказаного розділу Кримінального кодексу, необхідно за­значити, що при їх побудові використаний переважно бланкетний спосіб опису правил необхідної поведінки, які можуть бути поруше­ні внаслідок вчинення злочину. З одного боку, це забезпечує незмін­ність норм навіть у разі зміни екологічних правил, стандартів, нор­мативів і лімітів, які з розвитком науково-технічного прогресу і сус­пільства неодмінно будуть уточнюватися, змінюватися. З другого боку, при застосуванні норм необхідне звернення до великого масиву не­законних нормативно-правових актів, які регулюють питання біо- безпеки. Так, кримінальна відповідальність за злочини у сфері біо- безпеки передбачена за: приховування або умисне перекручення службовою особою відомостей про екологічний, у тому числі радіа­ційний стан, який пов’язаний із забрудненням земель, водних ресур­сів, атмосферного повітря, харчових продуктів і продовольчої сиро­вини і такий, що негативно впливає на здоров’я людей, рослинний та тваринний світ, а також про стан захворюваності населення в районах з підвищеною екологічною небезпекою (ст. 238); порушення правил, установлених для боротьби зі шкідниками і хворобами рослин, та інших вимог законодавства про захист рослин (ст. 247).

Застосування заходів дисциплінарної, адміністративної або кри­мінальної відповідальності не звільняє винних від компенсації шкоди, заподіяної у сфері екологічної безпеки. Специфіка цивільно-правової відповідальності за екологічні правопорушення зумовлена особли­востями об’єкта правопорушення, способами обчислення і доведення шкоди та деякими іншими екологічними факторами.

Основною метою відповідальності за заподіяну шкоду є забез­печення найбільш повного поновлення (компенсації) цих прав за рахунок особи, що спричинила шкоду, або інших осіб, на яких згідно із законодавством покладений обов’язок відшкодування шкоди. Необхідною умовою виникнення зобов’язань щодо відшкодування заподіяної шкоди є наявність самої шкоди. Екологічна шкода може проявлятися у різних формах — забруднення навколишнього при­родного середовища, руйнування екологічних зв’язків і систем, шко­да, завдана здоров’ю людини. Визначення розміру такої шкоди здій­снюється за спеціальними правилами, встановленими екологічним та іншим законодавством, відповідно до такс, методик обчислення роз­міру шкоди або, за їх відсутності, за фактичними витратами.

Цивільний кодекс України не містить чітко визначені підстави, за яких настає цивільно-правова відповідальність за правопорушення у сфері біологічної та генетичної безпеки. Разом з тим ст. 1187 Ци­вільного кодексу України «Відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» вказує на те, що джерелом підвищеної небез­пеки є діяльність, пов’язана з використанням, зберіганням або утри­манням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використан­ням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Відповідно до цивільного законодавства шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір під­ряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об’єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Слід також зазначити, що ст. 1209 Цивільного кодексу України визначає підстави відшкодування шкоди, завданої внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг). Зокрема, зазначається, що продавець, виготовлювач товару, виконавець робіт (послуг) зобов’язаний відшкодувати шкоду, завдану фізичній або юридичній особі внаслідок конструктивних, технологічних, рецептурних та ін­ших недоліків товарів, робіт (послуг), а також недостовірної або не­достатньої інформації про них.

Умови відповідальності за шкоду, заподіяну внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг), у цілому збігаються із загальними підставами відповідальності за відшкодування шкоди. Недоліком товару (роботи, послуги) вважається окрема невідповідність товару вимогам норма­тивних документів, умовам договорів або вимогам, що пред’являються до нього, а також інформації про товар (роботу, послугу). Недоліки товарів, робіт (послуг) мають бути не будь-якими, а саме такого роду, що спричиняють шкоду життю, здоров’ю або майну громадянина чи майну юридичної особи. Такі недоліки можуть мати не явний харак­тер і виявляють себе лише при використанні (споживанні) товару.

Ненадання повної та достовірної інформації щодо властивостей і правил користування товаром є протиправним у всіх випадках, коли це може бути причиною виникнення шкоди внаслідок неправильного використання товару (результату роботи). Інформація про товари (роботи, послуги) повинна містити: назву товару; зазначення норма­тивних документів, вимогам яких повинні відповідати вітчизняні товари (роботи, послуги), дані про основні властивості товарів (робіт, послуг), а щодо продуктів харчування — про склад (включаючи пере­лік використаної у процесі їх виготовлення сировини, у тому числі харчових добавок), номінальну кількість (масу, об’єм тощо), харчову та енергетичну цінність, умови використання та застереження щодо вживання їх окремими категоріями споживачів, а також іншу інфор­мацію, що поширюється на конкретний продукт; відомості про вміст шкідливих для здоров’я речовин порівняно з вимогами нормативно- правових актів та нормативних документів і протипоказання щодо застосування, позначку про застосування генної інженерії під час виготовлення товарів; дані про ціну (тариф), умови та правила при-

дбання товарів; дату виготовлення; відомості про умови зберігання та ін. Продукти харчування, упаковані або розфасовані в Україні, по­винні забезпечуватись інформацією про місце їх походження. Щодо товарів (робіт, послуг), які підлягають обов’язковій сертифікації, по­винна надаватись інформація про їх сертифікацію. Щодо товарів (робіт, послуг), які за певних умов можуть бути небезпечними для життя, здоров’я споживача та його майна, виробник (виконавець, продавець) зобов’язаний довести до відома споживача інформацію про такі товари (роботи, послуги) і можливі наслідки їх впливу.

Важливою умовою для відшкодування шкоди за ст. 1209 ЦК є до­каз існування причинного зв’язку між шкодою і протиправною по­ведінкою.

Сутність дисциплінарної відповідальності полягає у накладенні роботодавцем (власником підприємства чи уповноваженим ним ор­ганом) на працівника дисциплінарних стягнень. Такі стягнення мо­жуть накладатися на осіб, винних у невиконанні або неналежному виконанні своїх трудових обов’язків, пов’язаних зі здійсненням при­родоохоронних заходів за умови, що відповідні обов’язки передбаче­ні трудовим договором, укладеним між працівником та власником підприємства, установи, організації (уповноваженим ним органом). Можливість застосування до винних у вчиненні порушень екологіч­ного законодавства дисциплінарної відповідальності передбачена ст. 68 Закону України «Про охорону навколишнього природного се­редовища». Підстави застосування дисциплінарної відповідальності за правопорушення у сфері біобезпеки можуть бути передбачені й іншими нормативно-правовими актами.