§ 4. Забезпечення вимог екологічної безпеки при експлуатації промислових підприємств. Екологічний паспорт. Ліміти використання природних ресурсів

Експлуатація промислових підприємств здійснюється за умов постійного дотримання вимог екологічної безпеки. Стаття 153 Гос­подарського кодексу України [13] встановлює низку зобов’язань 72

суб’єктів господарювання в процесі здійснення ними господарської діяльності, зокрема:

- використовувати природні ресурси відповідно до цільового при­значення, визначеного при їх наданні (придбанні) для використання у господарській діяльності;

- ефективно і економно використовувати природні ресурси на основі застосування новітніх технологій у виробничій діяльності;

- здійснювати заходи щодо своєчасного відтворення і запобігання псуванню, забрудненню, засміченню та виснаженню природних ре­сурсів, не допускати зниження їх якості у процесі господарювання;

- своєчасно вносити відповідну плату за використання природних ресурсів;

- здійснювати господарську діяльність без порушення прав інших власників та користувачів природних ресурсів;

- відшкодовувати збитки, завдані ним власникам або первинним користувачам природних ресурсів.

Перелічені зобов’язання мають загальний характер для всіх суб’єктів господарювання. Для окремих господарюючих суб’єктів, промислових підприємств чинним законодавством встановлюються спеціальні еко­логічні вимоги. Так, відповідно до наказу Мінвуглепрому від 22.05.2006 «Про заходи щодо підвищення рівня екологічної безпеки у вугільнодо- бувних регіонах» [14] керівники державних підприємств та господар­ських товариств, що належать до сфери управління Міністерства вугільної промисловості, зобов’язані забезпечувати контроль за дотри­манням екологічної безпеки в місцях розміщення та зберігання небез­печних відходів, виконання робіт з гасіння породних відвалів у повному обсязі згідно з екологічними паспортами підприємств та вимогами чин­ного законодавства із залученням спеціалізованих підприємств.

З метою зміцнення здоров’я населення, збереження працездатнос­ті, поліпшення демографічної ситуації та підвищення ефективності медико-санітарної допомоги Кабінет Міністрів України постановив проводити сертифікацію устаткування підприємств щодо викидів, уведення екологічних паспортів підприємств і санітарної атестації робочих місць незалежно від форми власності та видів господарю­вання.

Екологічний паспорт — це нормативно-технічний документ, який містить показники щодо використання природних ресурсів та визна­чення впливу виробництва на навколишнє природне середовище. Екологічний паспорт містить таку інформацію: обсяги викидів, скидів забруднюючих речовин та їх види; обсяги та види використання при­родних ресурсів; відомості про обсяг і характер виробництва, наявність природоохоронного обладнання; екологічна характеристика продукції, що виробляється; відомості про характеристику відходів, що створю­ються на підприємстві та підлягають утилізації. В екологічний паспорт підприємства також повинен бути занесений радіаційний параметр, який обумовлюється надходженням у навколишнє середовище при­родних радіонуклідів (ПРН) з аерозольними та пиловими викидами, рідинними скидами і твердими відходами. Сьогодні серед інших про­мислових підприємств проводиться екологічна паспортизація також асфальтобетонних заводів, виробничих баз, полігонів для твердих по­бутових відходів, сміттєперевантажувальних станцій, сміттєспалюваль­них заводів, підземних переходів та інших об’єктів [15].

Суб’єкт господарської діяльності, а також підприємства, установи, організації, що мають намір розпочати експлуатацію об’єктів підви­щеної небезпеки, надсилають до відповідних обласної, Київської або Севастопольської міської державної адміністрації, виконавчих органів селищної або міської ради заяву на отримання дозволу на експлуата­цію об’єкта підвищеної небезпеки, до якої додаються: декларація безпеки; договір обов’язкового страхування відповідальності за шко­ду, яка може бути заподіяна аваріями на об’єктах підвищеної небез­пеки; план локалізації і ліквідації аварій на об’єкті підвищеної небез­пеки; копія дозволу на будівництво і/або реконструкцію об’єкта під­вищеної небезпеки; висновки передбачених законом державних та в разі наявності громадських експертиз; копія рішення відповідної ради про надання згоди на розміщення об’єкта підвищеної небезпеки на території села, селища, міста — у разі коли місцезнаходженням об’єкта є така територія.

Відповідні обласна, Київська або Севастопольська міська держав­на адміністрація, виконавчі органи селищної або міської ради у строк не більше місяця з дати отримання заяви розглядають її, погоджують у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України, з відповід­ними територіальними органами спеціально уповноважених цен­тральних органів виконавчої влади і надсилають суб’єкту господар­ської діяльності письмовий дозвіл на експлуатацію об’єкта підви­щеної небезпеки або обґрунтовану відмову з переліком додаткових заходів, які він повинен виконати для отримання дозволу.

Суб’єкт господарської діяльності після виконання додаткових за­ходів, визначених у відмові, має право повторно звернутися до від­повідних обласної, Київської або Севастопольської міської державної адміністрації, виконавчих органів селищної або міської ради за отри­манням дозволу на експлуатацію об’єкта підвищеної небезпеки.

Суб’єкт господарської діяльності, якому відмовлено у видачі до­зволу на експлуатацію об’єкта підвищеної небезпеки, має право оскаржити дії відповідних обласної, Київської або Севастопольської міської державної адміністрації, виконавчих органів селищної або міської ради у суді у встановленому законом порядку.

Копія дозволу на експлуатацію об’єкта підвищеної небезпеки надсилається відповідними обласною, Київською або Севастополь­ською міською державною адміністрацією, виконавчими органами селищної або міської ради спеціально уповноваженим органам ви­конавчої влади, що здійснюють державний нагляд та контроль у сфе­рі діяльності, пов’язаної з об’єктами підвищеної небезпеки.

Однією з гарантій забезпечення вимог екологічної безпеки екс­плуатації промислових підприємств є здійснення ними спеціального використання природних ресурсів виключно на підставі спеціальних дозволів та неухильне дотримання ними лімітів використання при­родних ресурсів. Дозвіл на спеціальне використання природних ре­сурсів — це офіційний документ, який засвідчує право підприємств, установ, організацій, громадян на використання конкретних природ­них ресурсів у межах затверджених лімітів. До природних ресурсів, на які видається дозвіл на спеціальне використання, належать: при­родні ресурси континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони; тварини, у тому числі риби, водні безхребетні та морські ссавці, які перебувають у стані природної волі, а також інші об’єкти тваринного світу, віднесені до природних ресурсів загально­державного значення; природні ресурси в межах території та об’єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення; види тварин і рослин, занесені до Червоної книги України; корисні копа­лини, за винятком загальнопоширених; природні ресурси місцевого значення; природні рослинні угруповання, занесені до Зеленої книги України.

Ліміти визначають обсяги природних ресурсів, на основі яких видаються дозволи на спеціальне використання природних ресурсів. Порядок видачі дозволів на спеціальне використання природних ре­сурсів і встановлення лімітів використання ресурсів загальнодержав­ного значення був затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1992 р. [16]. Це Положення визначає порядок установлення лімітів використання природних ресурсів загальнодер­жавного значення (крім водних): природних ресурсів континентально­го шельфу та виключної (морської) економічної зони; природних ресурсів у межах територій та об’єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення; корисних копалин, за винятком загально- поширених. Ліміти спеціального використання лісових ресурсів вста­новлюються у порядку, визначеному Лісовим кодексом України [17].