§ 1. Поняття, ознаки, особливості та види правопорушень у сфері екологічної безпеки

Правопорушення у сфері екологічної безпеки є різновидом еко­логічних правопорушень. Правопорушення можливі як при порушен­ні вимог екологічної безпеки у процесі здійснення різних видів гос­подарської діяльності, так і у разі невиконання заходів у процесі ліквідації надзвичайних екологічних ситуацій або їх попередження.

Під правопорушенням у сфері екологічної безпеки слід розуміти винне, противоправне, екологонебезпечне чи екологошкідливе діяння, яке посягає на встановлений державою правопорядок у сфері еколо­гічної безпеки, за вчинення якого законом передбачена юридична відповідальність.

У еколого-правовій науці щодо цього питання існують різні дум­ки. Так, В. І. Андрейцев під правопорушенням вимог законодавства про екологічну безпеку розуміє будь-яку екологічно значиму діяль­ність або бездіяльність юридичних і фізичних осіб, яка призвела до порушення юридичних критеріїв безпечного довкілля, що, у свою 276

чергу, створило небезпеку для життя і здоров’я людини [1, с. 37]. Ю. С. Шемшученко опосередково пов’язує таке порушення з недо­триманням еколого-правових нормативів [19, с. 123]. М. І. Васильєва, говорячи про здорове навколишнє середовище, вважає, що порушен­ням у сфері екологічної безпеки слід вважати будь-яку екологічно значиму діяльність, пов’язану із заподіянням шкоди здоров’ю люди­ни [3, с. 11].

Правопорушення у сфері екологічної безпеки характеризується в першу чергу такими рисами, як екологічна спрямованість, еколо­гічна небезпека, екологічна протиправність.

Сутність екологічної спрямованості правопорушення полягає в тому, що поведінка конкретного правопорушника спрямована на негативні зміни навколишнього природного середовища, порушення відповідного правового режиму природних ресурсів.

Екологічна небезпека правопорушення в сфері екології включає не лише імовірність завдання шкоди екологічним інтересам суспіль­ства, але і підвищену небезпеку для існуючих екологічних зв’язків у самих екосистемах.

Будь-яке правопорушення у сфері екологічної безпеки за своїми об’єктивними властивостями становить протиправну дію особи (фі­зичної чи юридичної), яка здійснюється шляхом діяльності чи безді­яльності. Екологічна протиправність дії означає невідповідність її умовам правових норм у сфері екології. Вона полягає в повному або частковому невиконанні умов, ігноруванні правил, які закріплені нормами екологічного законодавства. Протиправність правопорушен­ня у сфері екологічної безпеки одночасно є невиконанням як норм законів у сфері екології, так і діючих підзаконних актів у цій сфері. Порушення правових норм у сфері екології можуть виражатися як у формі активних дій (забруднення навколишнього природного сере­довища та ін.), так і у формі бездіяльності (невиконання заходів з по­передження та ліквідації екологічних наслідків впливу на навколиш­нє природне середовище та ін.).

Правопорушенням у сфері екологічної безпеки притаманні й інші загальні ознаки: об’єкт, суб’єкт, суб’єктивна сторона, об’єктивна сторона. У деяких випадках обов’язковою ознакою такого правопо­рушення є наявність завдання шкоди.

Об’єктом правопорушення у сфері екологічної безпеки є природ­не середовище як умова життя на землі у вигляді окремих об’єктів природи, їх компонентів, а також життя і здоров’я людини.

Об’єкти правопорушення у сфері екологічної безпеки поділяють­ся на загальні і спеціальні групи.

Загальний об’єкт правопорушень у сфері екологічної безпеки слід розуміти як встановлений законодавством екологічний правопорядок. Його основу становлять відносини суспільства у сфері забезпечення екологічної безпеки та охорони навколишнього природного середови­ща. Загальним об’єктом протиправного посягання є не державні ін­тереси, а природне середовище — місце та умови життя національної спільноти і територіальних громад міст та селищ [11, с. 333].

Спеціальний об’єкт правопорушення у сфері екологічної безпеки обумовлений комплексними рисами суспільних відносин, які пов’язані з використанням природних ресурсів та охороною навколишнього природного середовища.

Важливим елементом складу правопорушень у сфері екологічної безпеки виступають їх суб’єкти. Суб’єктами можуть бути право- і ді­єздатні, осудні фізичні і юридичні особи. До суб’єктного складу входять як окремі громадяни, так і підприємства, установи та органі­зації — юридичні особи.

Суб’єктом юридичної відповідальності за порушення вимог еко­логічної безпеки може бути і держава, яка не є юридичною особою. Відповідальність держави за національним законодавством засно­вана на тому, що вона виконує важливі екологічні функції для сус­пільства. За невиконання чи неналежне виконання державою цих функцій відповідають її виконавчі органи управління: Мінприроди, МОЗ та ін.

Правопорушниками у сфері екологічної безпеки можуть бути і державні органи управління або органи місцевого самоврядування. Безумовно, у таких випадках відповідальність держави і її органів обмежується заходами адміністративно-правової відповідальності.

У окремих випадках до юридичної відповідальності можуть бути притягнуті як вітчизняні, так і іноземні фізичні та юридичні особи. До суб’єктів правопорушень у сфері екологічної безпеки належать і створені в Україні спільні підприємства, міжнародні об’єднання, організації, фірми тощо.

Громадянин як суб’єкт екологічного правопорушення повинен досягнути, за загальним правилом, 16-річного віку і на момент вчи­нення неправомірних дій бути дієздатним.

За суб’єктивною стороною екологічне правопорушення характе­ризується наявністю вини. Вина відбиває психічне ставлення право­порушника до своєї дії та її наслідків. Під виною слід розуміти пси­хічне ставлення особи до вчинення дії чи бездіяльності та її наслідків, виражене у формі наміру або необережності.

При розгляді вини як ознаки складу правопорушення у сфері екологічної безпеки слід мати на увазі, що в більшості випадків ді­яльність підприємств і організацій становить підвищену небезпеку для навколишнього середовища. Тому при завданні шкоди довкіллю і людині відповідальність настає незалежно від вини [4, с.

Вина (у тій чи іншій формі) є обов’язковою умовою юридичної відповідальності за правопорушення у сфері екологічної безпеки. Проте це правило має виняток. Згідно з ч. 3 ст. 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» особи, що володіють джерелом підвищеної екологічної небезпеки, зобов’язані компенсувати заподіяну шкоду громадянам і юридичним особам, якщо не доведуть, що шкода виникла внаслідок стихійних природних явищ чи навмисних дій потерпілих [14]. Тобто йдеться про об’єктивну (без­винну) відповідальність, що настає за самим фактом заподіяння шкоди, від якої можна звільнитися лише в зазначених випадках.

Об’єктивна сторона правопорушень у сфері екологічної безпеки характеризується рядом ознак, а саме: 1) протиправністю діяння (дії чи бездіяльності), яка порушує екологічний правопорядок; 2) настан­ням шкоди чи загрози її завдання навколишньому середовищу або здоров’ю людини; 3) причинним зв’язком між протиправним діянням і шкодою (наслідками), які настали. Відсутність названих елементів може впливати на наявність екологічного правопорушення і застосу­вання заходів юридичної відповідальності.

Правопорушення у сфері екологічної безпеки виявляються у фор­мі активних дій (у разі понаднормативних, аварійних викидів і скидів, які забруднюють навколишнє середовище, та ін.) і бездіяльності (не­виконання своїх обов’язків посадовими особами з попередження забруднення навколишнього середовища, ліквідації наслідків, від­шкодування шкоди, заподіяної здоров’ю громадян, та ін.).

Необхідною ознакою окремих правопорушень у сфері екологічної безпеки є наявність шкоди, збитків чи реальна загроза їх настання. Як шкоду в правовому аспекті розуміють ті негативні наслідки ді­яння чи бездіяння, яких за сучасних умов можна було уникнути, не порушуючи екологічних зв’язків і існуючого співвідношення еконо­мічних та екологічних інтересів суспільства. Шкода має об’єктом свого посягання передусім майнові права і інтереси суб’єкта (влас­ника природних ресурсів чи природокористувача).

Щоб стати основою юридичної відповідальності, екологічне пра­вопорушення повинне бути належним чином виявлено і зафіксовано. Таку функцію виконують уповноважені органи і посадові особи.

Як зауважує В. І. Андрейцев, виявити порушення екологічної без­пеки іноді дуже проблематично через відсутність оптимального тех­нічного обладнання, автоматизованих систем контролю над джерелом екологічної небезпеки і синкретичний характер концентрації забруд­нюючих речовин у навколишньому середовищі. Це створює певні труднощі у доказуванні цих правопорушень і ускладнює процес при­тягнення винних до юридичної відповідальності [1, с. 68]. Крім того, факт порушення екологічної безпеки (крім випадків стихійного лиха, екологічних катастроф) зазвичай виявляється при наявності відповід­ної заяви (скарги) громадянина. На практиці дуже часто діє пошире­на в юридичній практиці формула — презумпція: якщо немає заяви чи скарги громадянина, то немає і правопорушення.

Правопорушення у сфері екологічної безпеки об’єднує одна важ­лива ознака — негативний вплив на стан природного середовища, тобто його екологічна спрямованість. Саме в цьому особливість таких правопорушень.

У юридичній літературі є різні визначення видів правопорушень у сфері екологічної безпеки, за які залежно від характеру і ступеня екологічної небезпеки, об’єкта і предмета посягання та інших ознак можуть вживатися різні заходи державно-правового примусу.

Правопорушення у сфері екологічної безпеки залежно від пред­мета і об’єкта посягання можуть бути:

- у сфері використання і охорони атмосферного повітря;

- у сфері охорони навколишнього природного середовища: пору­шення природоохоронних вимог на стадії прийняття рішень і в про­цесі здійснення господарської та іншої діяльності, порушення вимог охорони територій і об’єктів, що підлягають особливій охороні;

- у сфері екологічної безпеки: невиконання заходів щодо попере­дження виникнення та ліквідації наслідків надзвичайних екологічних ситуацій, порушення вимог екологічної безпеки у процесі здійснення видів діяльності.

Правопорушення по окремих галузях і інститутах екологічного законодавства поділяються на:

1) правопорушення у сфері здійснення екологічної експертизи;

2) екологічні правопорушення у сфері охорони навколишнього природного середовища;

3) порушення прав громадян на екологічно безпечне навколишнє природне середовище;

4) порушення норм екологічної безпеки;

5) порушення екологічних прав громадян (на повну і достовірну інформацію та ін.);

6) екологічні правопорушення у сфері управління та контролю.

Правопорушенням за ступенем екологічної небезпеки і заходами державно-правового примусу може бути:

- екологічний злочин, за який настає кримінальна відповідаль­ність;

- екологічне адміністративне правопорушення, за вчинення яко­го настає адміністративна відповідальність:

- екологічний дисциплінарний вчинок, за вчинення якого настає дисциплінарна відповідальність;

- екологічний майновий делікт, за наявності якого настає майно­ва відповідальність.

Крім того, усі види правопорушень у сфері екологічної безпеки поділяються залежно від видів законодавчих актів, у яких вони перед­бачені.

Найбільш загальні за призначенням і характером екологічні правопорушення визначено Законом України «Про охорону навко­лишнього природного середовища». У законодавчому акті (ст. 68) визначено правопорушення в галузі охорони навколишнього при­родного середовища, за які винні особи несуть юридичну відпові­дальність [13].