§ 2. Поняття, мета, особливості забезпечення екологічної безпеки Збройних Сил України

Отже, слід визначити терміни, застосування яких необхідне для розуміння правових норм, метою яких є забезпечення екологічної безпеки при діяльності ЗСУ.

Екологічна безпека в діяльності ЗСУ — це стан захищеності осо­бового складу, цивільного персоналу, населення військових об’єктів, навколишнього природного середовища від негативного впливу вій­ськової діяльності, надзвичайних ситуацій природного і техногенно­го характеру, їх наслідків у мирний і воєнний час.

Забезпечення екологічної безпеки у діяльності ЗСУ — це процес, що поєднує комплекс заходів правового, нормативного, організаційно- технічного, соціально-економічного, виховного характеру та інші заходи, що проводяться в Збройних Силах у мирний і воєнний час для захисту життєво важливих інтересів особового складу та насе­лення, а також збереження та відновлення навколишнього середови­ща, раціонального використання і відтворення природних ресурсів, запобігання (мінімізації) негативному впливу військової діяльності на навколишнє середовище і ліквідації негативних наслідків цієї ді­яльності на територіях військових об’єктів та поза ними.

Основною метою забезпечення екологічної безпеки у діяльності ЗСУ є реалізація державної екологічної політики у військовій сфері, що забезпечує ефективне вирішення завдань Збройними Силами при мінімальному рівні впливу на навколишнє середовище.

Одним з основних завдань забезпечення екологічної безпеки при повсякденній діяльності ЗСУ є захист навколишнього середовища від несприятливих екологічних факторів, що виникають у процесі вій­ськової діяльності. Іншим завданням є захист особового складу, на- селения, озброєння та військової техніки від негативного впливу природних об’єктів, природні властивості яких змінені шляхом фі­зичного, хімічного або біологічного забруднення внаслідок господар­ської, військової та інших видів діяльності. Забруднення природного середовища може відбуватися як при штатному функціонуванні об’єктів різного призначення, так і при виникненні техногенних ава­рій, катастроф, природних явищ та стихійних лих, а також у резуль­таті навмисного впливу на навколишнє середовище.

Причини необхідності забезпечення екологічної безпеки діяль­ності Збройних Сил обумовлені наявністю постійно діючих факторів військової діяльності, що негативно впливають на навколишнє сере­довище, здоров’я особового складу та населення, несприятливою екологічною обстановкою в місцях дислокації військ і необхідністю урахування її впливу на діяльність Збройних Сил, нецільовим і не­раціональним використанням природних ресурсів, зростанням об­сягів і накопиченням різних видів відходів військової діяльності, участю Збройних Сил у процесі знищення та утилізації озброєння і військової техніки, перебазуванням або припиненням функціону­вання військових об’єктів.

Військова діяльність належить до екологічно небезпечних видів діяльності людини. У ЗСУ є велика кількість потенційно небезпечних в екологічному відношенні військових об’єктів, таких як сховища рідких і твердих радіоактивних відходів, сховища відпрацьованого палива, склади боєприпасів, озброєння, військової техніки, паливно- мастильних матеріалів, бойових хімічних речовин. На цих об’єктах можуть відбуватися аварії та катастрофи, що призводять до надзви­чайних ситуацій і забруднення навколишнього середовища (атмо­сферного повітря, ґрунту, поверхневих і підземних вод, рослинного і тваринного світу).

Шкідливий вплив на навколишнє середовище роблять не лише екологічно небезпечні військові об’єкти, а й інші об’єкти, на яких про­ходить життєвий цикл озброєння і військової техніки (проектується, виробляється, постачається, експлуатується, зберігається, утилізується), проводиться бойова підготовка військ, протікає життя і побут особо­вого складу військових частин і підрозділів. Обґрунтованість рішень командира щодо забезпечення ефективної управлінської діяльності і необхідних функціональних якостей військовослужбовців визнача­ється екологічною обстановкою в районі дислокації військ.

Екологічний ризик у діяльності Збройних Сил України слід роз­глядати як встановлені нормами екологічного законодавства підстави, з якими пов’язуються виникнення, зміна, припинення правовідносин щодо здійснення діяльності з екологічно небезпечними об’єктами (у тому числі озброєння) Збройних Сил України, які визначають фор­мування і реалізацію спеціальної правосуб’єктності відповідних фі­зичних, юридичних осіб та держави у військовій сфері щодо вияв­лення, попередження та усунення військово-техногенних загроз до­вкіллю, життю і здоров’ю населення, обумовлюють особливий режим відповідальності за невиконання чи неналежне виконання вимог щодо забезпечення екологічної безпеки в діяльності Збройних Сил України, включаючи випадкове (імовірне) настання небезпеки.

Класифікацію екологічних ризиків у діяльності Збройних Сил України з метою виявлення характерних рис можна здійснити за та­кими ознаками:

1) за діяльністю видів військ Збройних Сил України екологічний ризик можна класифікувати на: а) ризик від функціонування Сухо­путних військ; б) ризик від функціонування Військово-Повітряних сил; в) ризик від функціонування Військ протиповітряної оборони; г) ризик від функціонування Військово-Морських сил;

2) за видами озброєння та військовою технікою: а) ризик від за­стосування стрілецької зброї; б) ризик від застосування зенітно-ракетних комплексів; в) ризик від застосування ракетних комплексів; г) ризик від застосування артилерії; г) ризик від застосування танків; д) ризик від застосування бойових машин піхоти та бойових машин десанту;

е) ризик від застосування бронетранспортерів, бойових розвідувально- дозорних машин; є) ризик від застосування автомобільної техніки;

ж) ризик від застосування реактивних систем залпового вогню; й) ризик від застосування протитанкових ракетних комплексів; і) ризик від за­стосування вертольотної техніки; к) ризик від застосування засобів протиповітряної оборони; л) ризик від застосування авіації; м) ризик від застосування флоту; н) ризик від застосування зброї масового ура­ження (на сьогодні Збройні Сили України офіційно не мають її у своєму арсеналі, але вона є на озброєнні у сусідніх держав);

3) особливо небезпечним є ризик виникнення екологонебезпечних факторів при можливому застосуванні видів озброєння як у мирний, так і воєнний час стосовно екологічно небезпечних видів діяльності, зокрема промислових підприємств та виробництв. Тому за військово- техногенними факторами впливу на навколишнє середовище еколо­гічний ризик можна класифікувати на:

а) механічного характеру (ризик забруднення металевими відхо­дами, забруднення нерозірваними боєприпасами, спричинення ерозії, дефляції);

б) хімічного характеру (забруднення паливно-мастильними мате­ріалами, антифризами, розчинниками, залишками вибухових речовин і пороху);

в) фізичного характеру (теплове, електромагнітне, акустичне, віб­раційне, світлове забруднення);

г) біотичного характеру (деградація екосистем, збіднення біоріз- номаніття, біогенна акумуляція шкідливих речовин);

4) за режимами функціонування єдиної державної системи ризик можна класифікувати на:

а) режим повсякденної діяльності (вочевидь, це ступінь прийнят­ного ризику);

б) режим підвищеної готовності (частково прийнятний ризик);

в) режим діяльності у надзвичайних ситуаціях (неприйнятний ризик);

г) режим діяльності у надзвичайних станах (катастрофічний ри­зик).

Відповідно до Закону України «Про оборону України» [6] забез­печення екологічної безпеки є невід’ємною частиною цивільного захисту України, тобто системи організаційних, інженерно-технічних, санітарно-гігієнічних, протиепідемічних та інших заходів, які здій­снюються центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підпорядкованими їм силами і засобами, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності, добровільними формуваннями, що забезпечують виконання зазначених заходів із метою запобігання виникненню та ліквідації надзвичайних ситуацій, які загрожують життю та здоров’ю людей, завдають матеріальних збитків у мирний час і в особливий період. Відповідно до законодавства цивільний захист здійснюється з метою: реалізації державної політики, спрямованої на забезпечення безпеки та захисту населення і територій, матеріальних і культурних цінностей та довкілля від негативних наслідків надзвичайних ситуа­цій у мирний час і в особливий період, та, крім того, ліквідації на­слідків надзвичайних ситуацій.

Відповідно до переліку видів діяльності та об’єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку [28], ЗСУ здійснюють більшість ви­дів діяльності та експлуатацію об’єктів, що є екологічно небезпечни­ми. Серед таких:

1. Біохімічне, біотехнічне і фармацевтичне виробництво.

2. Збір, обробка, зберігання, поховання, знешкодження і утилізація всіх видів промислових і побутових відходів.

3. Видобування нафти, нафтохімія і нафтопереробка (включаючи всі види продуктопроводів). Автозаправні станції.

4. Хімічна промисловість (включаючи виробництво засобів за­хисту рослин, стимуляторів їх росту, мінеральних добрив), текстиль­не виробництво (із фарбуванням тканин і обробкою їх іншими хіміч­ними засобами).

5. Виробництво, зберігання, утилізація і знищення боєприпасів усіх видів, вибухових речовин і ракетного палива.

6. Виробництво електроенергії і тепла на базі органічного палива.

7. Машинобудування і металообробка (з литтям із чавуну, сталі, кольорових металів та хімічною обробкою).

8. Будівництво гідроенергетичних та гідротехнічних споруд і меліо­ративних систем, включаючи хвостосховища та шламонакопичувачі.

9. Будівництво аеропортів, залізничних вузлів і вокзалів, авто­вокзалів, річкових і морських портів, залізничних і автомобільних магістралей, метрополітенів.

10. Тваринництво (тваринницькі комплекси продуктивністю більш як 5000 голів і птахофабрики).

11. Будівництво каналізаційних систем і очисних споруд.

12. Будівництво водозаборів поверхневих і підземних вод для цен­тралізованих систем водопостачання населених пунктів, водозабезпе- чення меліоративних систем, окремих промислових підприємств.

13. Проекти будівництва об’єктів, які належать до IV-V категорії складності.

Виходячи з цього, у нормативно-правових актах, що регулюють діяльність посадових осіб ЗСУ, підвищена увага приділяється їх діям при використанні об’єктів, пов’язаних з екологічною небезпекою.

Командир військової частини, відповідно до наказу МОУ № 300 від 16.07.1997 р. [10], відповідає за проведення необхідних заходів щодо охорони навколишнього середовища в місцях дислокації та дій військ. Він також несе відповідальність за дотримання на території частини вимог природоохоронного законодавства.

Згідно зі ст. 59 Статуту внутрішньої служби ЗСУ командир вій­ськової частини зобов’язаний вживати заходів для охорони довкілля в місцях розташування та дій військ». Стаття 67 зобов’язує його вжи­вати заходів для охорони довкілля й раціонального використання природних ресурсів у районі розташування військової частини, під час проведення навчань та інших заходів бойової підготовки, повсяк­денної діяльності.

Відповідно до наказу Міністра оборони «Про заходи щодо орга­нізації екологічного забезпечення Збройних Сил України» [29] коман­дир військової частини відповідає за стан екологічної безпеки вій­ськової частини. Він також несе відповідальність за своєчасність виконання природоохоронних заходів і суворий контроль їх здійснен­ня у встановлені строки, забезпечує контроль за організацією вико­нання вимог природоохоронного законодавства.

Начальники служб військових частин (з питань їх відповідальнос­ті за експлуатацію об’єктів забруднення) відповідно до наказу МОУ № 300 від 16.07.1997 р. повинні організовувати експлуатацію, ремонт та технічне обслуговування озброєння, бойової та іншої техніки, спеціальних споруд у підпорядкованих службах (службі).

Стаття 86 Статуту внутрішньої служби ЗСУ зобов’язує зазначених осіб здійснювати контроль за організацією екологічно безпечної екс­плуатації та технічного обслуговування озброєння, бойової техніки, комунальних і побутових об’єктів, технологічних ліній, пунктів за­правлення і складів ПММ.

На начальників служб військових частин також покладається контроль за організацією екологічно правильної експлуатації та тех­нічним обслуговуванням військової техніки, озброєння, транспортних засобів, комунальних і побутових об’єктів, технологічних ліній та цехів, пунктів заправки і складів ПММ.

Начальники служб радіаційного хімічного та біологічного захисту (РХБ-захисту) зобов’язані проводити заходи щодо охорони навколиш­нього середовища, крім того, відповідають за охорону природи і раціональне використання природних ресурсів у підпорядкованих підрозділах, за екологічну підготовку і виховання особового складу. Відповідно до Статуту внутрішньої служби ЗСУ ці особи повинні здійснювати заходи для забезпечення радіаційної та екологічної без­пеки, крім того, відповідають за додержання правил охорони довкілля підпорядкованими підрозділами на об’єктах служби. Начальники служб РХБ-захисту несуть відповідальність за своєчасність виконання при­родоохоронних заходів. До їх обов’язків входить також складання річних та перспективних планів контролю екологічної безпеки на під­порядкованих об’єктах та контроль за їх виконанням, забезпечення своєчасного оформлення у відповідних органах дозволу на спеціальне водокористування, гранично допустимі норми викидів (скидання) та розміщення (складування) шкідливих речовин; контролювати затвер­дження екологічних паспортів у встановленому порядку.

Заступник командира частини з тилу повинен забезпечити роботу підлеглих служб щодо запобігання забрудненню навколишнього се­редовища, очищення території містечок, правильну експлуатацію очисних споруд, організовувати належну експлуатацію, своєчасний ремонт житлових і нежитлових будинків, водопровідно-каналізаційних мереж і споруд.

Начальник служби паливно-мастильних матеріалів (ПММ) пови­нен здійснювати контроль за технічним станом спеціального облад­нання засобів заправлення та транспортування пального, організову­вати правильну експлуатацію технічних засобів служби, роботу, пов’язану з прийманням, зберіганням і видачею підрозділам ПММ, спеціальних рідин і технічних засобів.

Начальник медичної служби має здійснювати контроль за вико­нанням заходів щодо попередження та ліквідації забруднень, брати участь у розробленні заходів на випадок виникнення аварії на потен­ційно небезпечних об’єктах.

Список нормативних актів та літератури

1. Про охорону навколишнього природного середовища [Текст] : Закон України від 25.06.1991 р. № 1264-ХІІ // Відом. Верхов. Ради України. — 1991. — № 41. — Ст. 546.

2. Про цивільну оборону України [Текст] : Закон України від 3.02.1993 р. № 2974-ХІІ // Відом. Верхов. Ради України. — 1993. — № 14. — Ст. 124.

3. Про Раду національної безпеки і оборони України [Текст] : Закон Укра­їни від 5.03.1998 р. № 183/98-ВР // Відом. Верхов. Ради України. — 1998. — № 35. — Ст. 237.

4. Про відходи [Текст] : Закон України від 5.03.1998 р. № 187/98-ВР // Відом. Верхов. Ради України. — 1998. — № 36-37. — Ст. 242.

5. Про підтвердження відповідності [Текст] : Закон України від 17.05. 2001 р. № 2406-ІІІ // Відом. Верхов. Ради України. — 2001. — № 32. — Ст. 169.

6. Про оборону України [Текст] : Закон України від 06.12.1991 р. № 1932­XII // Відом. Верхов. Ради України. — 1992. — № 9. — Ст. 106.

7. Про основи національної безпеки України [Текст] : Закон України від 19.06.2003 р. № 964-IV // Офіц. вісн. України. — 2003. — № 29. — Ст. 1433.

8. Про правові засади цивільного захисту [Текст] : Закон України від 24.06.2004 р. № 1859-IV // Офіц. вісн. України. — 2004. — № 29. — Ст. 1946.

9. Статути Збройних Сил України [Текст] : затверджено законами України від 24.03.1999 р. № 548-XIV, № 549-XΓV, № 550-XIV, № 551-XΓV : Офіц. вид. — K. : ЗАТ «ВІПОЛ», 2004. — 498 с. — (Нормативний документ МОУ).

10. Положення «Про військове (корабельне) господарство Збройних Сил України» [Текст] : затв. наказом Міністра оборони України № 300 від 16.07.1997 р. : Офіц. вид. — X. : ХВУ, 1998. — 248 с. — (Нормативний документ МОУ).

11. Про Збройні сили України [Текст] : Закон України від 06.12.1991 р. № 1934-ХІІ // Відом. Верхов. Ради України. — 1992. — № 9. — Ст. 108.

12. Про правовий режим воєнного стану [Текст] : Закон України від 06.04.2000 р. № 1647-III // Відом. Верхов. Ради України. — 2000. — № 28. — Ст. 224.

13. Про екологічну експертизу [Текст] : Закон України від 09.02.1995 р. № 45/95-ВР // Відом. Верхов. Ради України. — 1995. — № 8. — Ст. 54.

14. Про правовий режим надзвичайного стану [Текст] : Закон України від 16.03.2000 р. № 1550-III // Відом. Верхов. Ради України. — 2000. — № 23. — Ст. 176.

15. Про зону надзвичайної екологічної ситуації [Текст] : Закон України від 13.07.2000 р. № 1908-III // Відом. Верхов. Ради України. — 2000. — № 42. — Ст. 348.

16. Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави [Текст] : Закон України від 19.06.2003 р. № 975-IV // Відом. Верхов. Ради України. — 2003. — № 46. — Ст. 366.

17. Про поводження з радіоактивними відходами [Текст] : Закон України від 30.06.1995 р. № 255/95-ВР // Відом. Верхов. Ради України. — 1995. — № 27. — Ст. 198.

18. Про охорону атмосферного повітря [Текст] : Закон України від 16.10.1992 р. № 2707-XII // Відом. Верхов. Ради України. — 1992. — № 5. — Ст. 678.

19. Про природно-заповідний фонд [Текст] : Закон України від 16.06.1992 р. № 2456-XII // Відом. Верхов. Ради України. — 1992. — № 34. — Ст. 502.

20. Про виключну (морську) економічну зону [Текст] : Закон України від 16.05.1995 р. № 162/95-ВР // Відом. Верхов. Ради України. — 1995. — № 21. — Ст. 152.

21. Земельний кодекс України [Текст] : Закон України від 25.10.2001 № 2768­III // Відом. Верхов. Ради України. — 2002. — № 3. — Ст. 27.

22. Водний кодекс України [Текст] : Закон України від 06.06.1995 р. № 213/95- BP // Відом. Верхов. Ради України. — 1995. — № 24. — Ст. 189.

23. Лісовий кодекс України [Текст] : Закон України від 21.01.1994 № 3852­XII в ред. від 08.02.2006 р. // Відом. Верхов. Ради України. — 2006. — № 21. — Ст. 170.

24. Кодекс України про надра [Текст] : Закон України від 27.07.1994 № 132/94- BP // Відом. Верхов. Ради України. — 1994. — № 36. — Ст. 340.

25. Про заборону військового або будь-якого іншого ворожого використання засобів впливу на природне середовище [Текст] : Конвенція ООН, Між­народний документ від 18.05.1977 р.

26. Про заборону розробки, виробництва, накопичення, застосування хіміч­ної зброї та про її знищення / OOH // Конвенція, Міжнародний документ від 10.04.1972 р.

27. Про заборону розробки, виробництва та нагромадження запасів бакте­ріологічної (біологічної) і токсичної зброї та про їх знищення / OOH // Конвенція, Міжнародний документ від 13.01.1993 р.

28. Про перелік видів діяльності та об’єктів, що становлять підвищену екологіч­ну небезпеку [Електронний ресурс] : постанова Кабінету Міністрів України від 27.07.1995 р. № 554. — Режим доступу: http: zakon.rada.gov.ua/

29. Про заходи щодо організації екологічного забезпечення Збройних Сил України [Текст] : наказ Міністра оборони // Міноборони України; наказ, Інструкція від 05.06.2001 р. № 185.

30. Про недоліки в організації екологічного забезпечення Збройних Сил України [Текст] : наказ Міністра оборони // Міноборони України; наказ, 9 вересня 1999 р. № 455.

31. Про ліміти на утворення та розміщення відходів [Текст] : Директива Генерального штабу України від 5 січня 1999 р.

32. Про недоліки щодо організації екологічного забезпечення окремих вій­ськових частин Сил протиповітряної оборони України [Текст] : наказ Міноборони України від 28 листопада 1997 р. № 151.

33. Екологічне право України. Академічний курс [Текст] : підручник / за заг. ред. Ю. С. Шемшученка. — K.: TOB «Вид-во “Юрид. думка”», 2008. — 720 с.

34. Артем’єв, С. Р. Збірник нормативно-правових актів та керівних докумен­тів МОУ з питань охорони довкілля [Текст] / С. Р. Артем’єв, О. І. Валь- ченко, А. Г. Карєєв. — X. : XITB, 2004. — 292 с.

Контрольні питання

1. Що таке екологічна безпека в діяльності ЗСУ?

2. Що таке забезпечення екологічної безпеки в діяльності ЗСУ?

3. У чому полягає екологічний ризик при діяльності ЗСУ?

4. Яка класифікація екологічних ризиків при діяльності ЗСУ?

5. Яка роль ЗСУ при забезпеченні екологічної безпеки в Україні?

РОЗДІЛ XI

ОСОБЛИВОСТІ ЮРИДИЧНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ПОРУШЕННЯ ВИМОГ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ЕКОЛОГІЧНУ БЕЗПЕКУ

План__________________________________________

§ 1. Поняття, ознаки, особливості та види правопору­шень у сфері екологічної безпеки.

§ 2. Види юридичної відповідальності за порушення вимог законодавства про екологічну безпеку.