§ 1. Нормативно-правове регулювання екологічної безпеки військової діяльності

В умовах сучасного державотворення, інтеграційних процесів, у яких бере участь наша держава, питання забезпечення екологічної безпеки в діяльності Збройних Сил України (ЗСУ) набуває особливої актуаль­ності.

У процесі діяльності ЗСУ найбільш поширеними порушеннями законодавства про використання природних ресурсів є відсутність дозволів на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря від стаціонарних джерел, відсутність дозволів на розміщення відходів, а також обліку та контролю за їх утворенням, відсутність дозволів на спеціальне водокористування, недотримання вимог щодо зон санітар­ної охорони водозабірних свердловин, забруднення земель будівель­ним сміттям, побутовими відходами, металобрухтом, шламом, від­сутність очисних споруд та систем повторного водопостачання при мийці автотранспорту, відсутність лабораторного контролю стічних вод, каналізаційні очисні споруди працюють з перевантаженням, не забезпечується нормативне очищення стічних вод, очисні споруди потребують капітального ремонту, на складах паливно-мастильних матеріалів не проводиться дефектоскопія зварних швів резервуарів, строк їх експлуатації 20 і більше років, відсутність договорів з відпо­відними підприємствами на вивіз побутових відходів до місць їх утилізації, відсутність розрахунків за забруднення навколишнього природного середовища.

Відповідними органами державного контролю за використанням і охороною природних ресурсів, у тому числі й військовою прокура­турою ведеться постійна робота з перевірки військових частин з пи­тань додержання законодавства із забезпечення екологічної безпеки.

Впливу військової діяльності на стан навколишнього середовища в останні роки приділяється помітна увага, зважаючи на ті екологічні проблеми та їх оцінку, які така діяльність породжує. Зокрема, за оцін­ками експертів екологічних служб міністерств оборони інших держав, сумарний ефект від впливу збройних сил на довкілля в мирний час можна порівняти із впливом однієї з галузей промисловості середньо­го масштабу.

На сучасному етапі діяльність Збройних Сил України у сфері охорони навколишнього природного середовища регулюється зако­нами України «Про охорону навколишнього природного середовища» [1]; «Про основи національної безпеки України» [7]; «Про оборону України» [6]; «Про Збройні Сили України» [11]; «Про правовий режим воєнного стану» [12]. Поряд із цим було прийнято ряд інших законо­давчих актів у зазначеній сфері: закони України «Про екологічну

експертизу» [13]; «Про правовий режим надзвичайного стану» [14]; «Про зону надзвичайної екологічної ситуації» [15]; «Про демократич­ний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронни­ми органами держави» [16]; «Про відходи» [4]; «Про поводження з радіоактивними відходами» [17]; «Про охорону атмосферного по­вітря» [18]; «Про природно-заповідний фонд» [19]; «Про виключну (морську) економічну зону» [20]; Земельний [21]; Водний [22]; Лісо­вий кодекси [23]; Кодекс України про надра [24] та ін. Однак аналіз законодавства свідчить, що до цих джерел не включені положення, які регламентували б особливості охорони навколишнього природно­го середовища у Збройних Силах України.

Важливе значення для забезпечення екологічної безпеки в діяль­ності Збройних Сил України мають нормативні акти Кабінету Міні­стрів України. Так, постанова Кабінету Міністрів України «Про пере­лік видів діяльності та об’єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку» від 27 липня 1995 р. № 554 [28] відносить виробництво, зберігання, утилізацію і знищення боєприпасів усіх видів, вибухових речовин і ракетного палива до видів діяльності, що становлять під­вищену екологічну небезпеку.

Для безпосереднього врегулювання відносин щодо забезпечення екологічної безпеки в діяльності Збройних Сил України важливе зна­чення мають накази Міністра оборони України. Так, згідно з наказом Міністра оборони України від 4 липня 1995 р. «Про заходи щодо організації екологічного забезпечення Збройних Сил України» [29] на війська радіаційного, хімічного, біологічного (РХБ) захисту Зброй­них Сил України покладено відповідальність за планування заходів екологічного забезпечення, організацію та контроль їх виконання у Збройних Силах України як у мирний, так і воєнний час. У наказі 264

від 9 вересня 1999 р. № 455 «Про недоліки в організації екологічного забезпечення Збройних Сил України» [30] зазначається, що екологіч­на безпека як складова національної безпеки країни спонукає до більш активної участі Збройних Сил України у вирішенні завдань з охорони довкілля.

Положенням про координаційно-наглядову раду з питань реалі­зації Програми реабілітації територій, забруднених унаслідок військо­вої діяльності, на 2002—2015 роки, яке затверджене наказом Міністра оборони України від 14 вересня 2001 р.

На забезпечення екологічної безпеки спрямована Директива від 5 січня 1999 р. № ДГІІІ-1 «Про ліміти на утворення та розміщення відходів» [31], затверджена начальником Генерального штабу Зброй­них Сил України. У ній, зокрема, зазначається незадовільний стан щодо отримання лімітів і дозволів на зберігання, складування та роз­міщення промислових і побутових відходів у військових частинах та на об’єктах Міністерства оборони України, а також поставлено за­вдання заступникам Міністра оборони України вжити необхідних заходів щодо отримання необхідних лімітів і дозволів.

На виконання покладених завдань щодо забезпечення екологічної безпеки заступники Міністра оборони України видають накази, в яких зазначаються конкретні заходи та особи, які відповідають за їх ви­конання. Так, наказом заступника Міністра оборони України — ко­мандувача Сил протиповітряної оборони України від 28 листопада 1997 р. № 151 «Про недоліки щодо організації екологічного забез­печення окремих військових частин Сил протиповітряної оборони України» [32] визначено конкретні порушення вимог екологічної без­пеки в підпорядкованих військових частинах, визначено винних осіб та накладено дисциплінарні стягнення. Крім того, безпосередньо в кожній військовій частині та об’єкті Збройних Сил України посадо­ві особи видають нормативні акти щодо забезпечення екологічної безпеки відповідно до наданих повноважень, які мають локальний характер.