§ 2. Основи нормативно-правового регулювання екологічної безпеки

Правове регулювання екологічної безпеки в Україні має свою за­конодавчу хронологію. Так, основоположні засади екологічної без­пеки були започатковані в Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р.

Законодавчим підґрунтям для формування суспільних відносин у царині забезпечення екологічної безпеки став Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 р., який розглядає екологічну безпеку життєдіяльності людини як невід’ємну умову сталого економічного та соціального розвитку України і закріплює відповідні заходи правового впливу щодо її за­безпечення.

Подальший розвиток правового забезпечення екологічної безпеки зафіксовано у постанові Верховної Ради України від 5 березня 1998 р. «Основні напрями державної політики України у галузі охорони до­вкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки» [7]. Спеціальний розділ цієї постанови «Стратегія і тактика гармонійного розвитку виробничого та природоресурсного потенці­алу» містить приписи, які безпосередньо стосуються розв’язання проблем техногенно-екологічної безпеки. Зокрема, комплекс необхід­них заходів передбачає: здійснення перебудови середовища, техніч­ного переозброєння виробничого комплексу на основі впровадження новітніх наукових досягнень, енерго- і ресурсозберігаючих техноло­гій, безвідходних та екологічно безпечних технологічних процесів; застосування відновлюваних джерел енергії, розв’язання проблем знешкодження і використання всіх видів відходів; налагодження 12

ефективного екологічного контролю за науково-дослідницькими ро­ботами із створення об’єктів штучного походження, їх проектування, будівництва та фінансування з метою управління техногенними на­вантаженнями, раціонального використання природних ресурсів і розміщення продуктивних сил; проведення класифікації регіонів України за рівнями техногенно-екологічних навантажень; розробка методології визначення ступеня екологічного ризику для довкілля, обумовленого техногенними об’єктами; проведення досліджень з ме­тою створення системи моделей моніторингового контролю за об’єктами спостережень у промисловості, енергетиці, будівництві, на транспорті і в сільському господарстві.

Своє логічне продовження зазначені питання знайшли в Законі України «Про Основні засади (стратегію) державної екологічної по­літики України на період до 2020 року» [8], де забезпечення еколо­гічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території Укра­їни, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи визначені як стратегічна мета і одночасно головний принцип державної екологіч­ної політики.

Сьогодні можна стверджувати, що об’єктивно утворилось і про­довжує формуватися нове коло екологічних суспільних відносин у сфері забезпечення екологічної безпеки, що вимагають всебічного правового регулювання і пронизують усі сфери життєдіяльності лю­дини.

Відповідно до Закону «Про основи національної безпеки України» (ст. 3) об’єктами безпеки виступають: а) людина і громадянин (їх конституційні права та свободи); б) суспільство (його духовні, морально-етичні, культурні, історичні, інтелектуальні цінності, ін­формаційне й навколишнє природне середовище та природні ресур­си); в) держава (її конституційний лад, суверенітет, територіальна цілісність і недоторканність). Отже, об’єктами екологічної безпеки є життєво важливі інтереси її суб’єктів: права, матеріальні й духовні потреби особи, природні ресурси й навколишнє природне середовище як матеріальна основа розвитку держави і суспільства. Характерно, що людина є не лише суб’єктом відносин із забезпечення екологічної безпеки, а й об’єктом, на який може впливати забруднене навколиш­нє природне середовище і який потребує відповідного правового за­хисту.

Суб’єктами забезпечення екологічної безпеки є: Президент Укра­їни, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Рада Націо­нальної безпеки і оборони України, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, Національний банк України, суди загальної та спеціальної юрисдикції, прокуратура України, місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування, Збройні Сили України, Служба безпеки України, Державна прикордонна служба України та інші військові формування, утворені відповідно до законів України, громадяни України, об’єднання громадян.

Забезпечення екологічної безпеки — це діяльність, яку мають здій­снювати органи державної влади, органи місцевого самоврядування, юридичні та фізичні особи, на яких законодавством покладені відповід­ні обов’язки та вимоги в зазначеній сфері. Мета такої діяльності полягає в реалізації особливих заходів для того, щоб зменшити вірогідність ви­никнення надзвичайних ситуацій техногенного характеру, попередити та ліквідувати наслідки природних стихійних лих, які являють собою загрозу життю, здоров’ю населення та навколишньому середовищу.

У свою чергу, правове забезпечення екологічної безпеки становить систему спеціальних заходів і вимог, передбачених законодавством, дотримання яких має попередити або звести до мінімуму заподіяння шкоди життю, здоров’ю і майну населення, навколишньому природ­ному середовищу в результаті дії природних і техногенних факто­рів — аварій і катастроф.

Забезпечення екологічної безпеки переслідує свої особливі цілі та завдання. Характер їх обумовлений ступенем небезпеки для населення і природного середовища факторів природного та техногенного харак­теру. Забезпечення екологічної безпеки пов’язане з вимогами законо­давства, які стосуються експлуатації господарських та інших об’єктів, поводження з речовинами, матеріалами, небезпечними механізмами, що становлять особливу небезпеку для суспільства і природи. Це — ядерні об’єкти, радіоактивні речовини, деякі види промислових об’єктів і т. ін. Крім того, забезпечення екологічної безпеки пов’язане з попере­дженням та ліквідацією наслідків природних стихійних лих.

Правове регулювання забезпечення екологічної безпеки здійсню­ється за допомогою відповідних заходів державного впливу, які спря­мовані на: впровадження науково обґрунтованих нормативів природо­користування та охорони довкілля; проведення контролю за станом навколишнього природного середовища; зниження антропогенних 14

навантажень, ліквідацію наслідків шкідливого впливу людської ді­яльності на довкілля; впровадження у виробництво екологічно без­печних технологій, зменшення та ліквідацію наслідків Чорнобиль­ської катастрофи; профілактику неконтрольованого ввезення в Укра­їну екологічно небезпечних технологій, речовин і матеріалів.

Закон України «Про охорону навколишнього природного сере­довища» конкретизує напрями правового впливу і встановлює широ­ке коло організаційно-правових, економічних, санітарно-гігієнічних та інших заходів, спрямованих на забезпечення екологічної безпеки, система яких передбачена не лише статтями 51-59 цього Закону, а й закріплюється в інших нормативно-правових актах екологічного та інших галузей законодавства України. Серед них такі: екологічні ви­моги до розміщення, проектування, будівництва, реконструкції, вве­дення в дію та експлуатації підприємств, споруд та інших об’єктів; охорона навколишнього природного середовища при застосуванні заходів захисту рослин, мінеральних добрив, токсичних, хімічних речовин та інших препаратів; охорона довкілля від неконтрольовано­го та шкідливого біологічного впливу; охорона навколишнього при­родного середовища від акустичного, електромагнітного, іонізуючо­го та іншого шкідливого впливу фізичних факторів та радіоактивно­го забруднення; охорона навколишнього природного середовища від забруднення виробничими, побутовими та іншими відходами; еколо­гічна безпека транспортних засобів; дотримання вимог екологічної безпеки при проведенні наукових досліджень, упровадженні відкрит­тів, винаходів, застосуванні нової техніки, імпортного устаткування, технологій і систем; вимоги екологічної безпеки щодо військових оборонних об’єктів та військової діяльності; екологічні вимоги при розміщенні й розвитку населених пунктів.

Список нормативних актів та літератури

1. Про основи національної безпеки України [Текст] : Закон України від 19.06.2003 р. № 964-IV // Відом. Верхов. Ради України. — 2003. — № 39. — Ст. 351.

2. Про охорону навколишнього природного середовища [Текст] : Закон України від 25.06.1991 р. № 1264-ХІІ // Відом. Верхов. Ради України. — 1991. — № 41. — Ст. 546.

3. Безпечність промислових підприємств. Терміни і визначення [Текст] : Держ. стандарт України. ДСТУ 2156-93. — (Чинний від 1995-01-01). — K., 1994.

4. Андрейцев, В.

5. Струтинська-Струк, Л. В. Правове забезпечення біологічної безпеки при здійсненні генетично-інженерної діяльності [Текст] : автореф. дис.... канд. юрид. наук : 12.00.06 / Л. В. Струтинська-Струк. — К. : Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького HAH України, 2005. — 20 с.

6. Декларація про державний суверенітет України [Текст] : Декларація від 16.07.1990 р. № 55-ХІІ // Відом. Верхов. Ради УРСР. — 1990. — № 31. — Ст. 429.

7. Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки [Текст] : постанова Верхов. Ради України від 05.03.1998 р. № 188 // Відом. Верхов. Ради України. — 1998. — № 38-39. — Ст. 248.

8. Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2020 року [Текст] : Закон України від 21.12.2010 р. № 2818­VI // Відом. Верхов. Ради України. — 2011. — № 26. — Ст. 218.

9. Андрейцев, В. І. Екологічне право і законодавство суверенної України: проблеми реалізації державної екологічної політики [Текст] : монографія / В. І. Андрейцев. — Д. : Нац. гірн. ун-т, 2011. — 373 с.

Контрольні питання

1. Що таке екологічна безпека?

2. Які нормативні акти стали підґрунтям для правового регулювання від­носин із забезпечення екологічної безпеки?

3. Що є об’єктами екологічної безпеки?

4. Назвіть суб’єктів у сфері забезпечення екологічної безпеки.

5. Які правові заходи передбачені законодавством щодо забезпечення еко­логічної безпеки в Україні?