§ 4. Правове регулювання екологічної безпеки в межах населених пунктів від негативного впливу фізичних чинників

Забезпечення вимог екологічної безпеки від негативного впливу фізичних чинників при здійсненні містобудівної діяльності. Стат­тя 51 Закону України «Про охорону навколишнього природного сере­довища» [1] зазначає, що при проектуванні, розміщенні, будівництві, введенні в дію нових і реконструкції діючих підприємств, споруд та інших об’єктів, удосконаленні існуючих і впровадженні нових техно­логічних процесів та устаткування, а також у процесі експлуатації цих об’єктів забезпечуються екологічна безпека людей, додержання нор­мативів шкідливих впливів на навколишнє природне середовище.

Вирішити питання запобігання негативному фізичному впливу на навколишнє середовище та здоров’я населення можливо шляхом роз­міщення різних господарських об’єктів, діяльність яких є джерелом шуму, вібрації тощо; визначення відстаней, на яких повинні знаходи­тись житлові масиви від таких джерел; застосування спеціальних містобудівних рішень про забудову поселень.

Законодавство у галузі охорони навколишнього природного середови­ща та містобудування закріплює спеціальні вимоги, яких повинні дотри­муватись на етапах проектування, розміщення, будівництва, реконструкції та прийняття в експлуатацію об’єктів господарської та іншої діяльності, при забудові міських та інших поселень. Обов’язок дотримання цих вимог міститься, наприклад, у ст. 5 Закону України «Про регулювання містобу­дівної діяльності» від 17.02.2011 р. [33], яка закріплює, що програми роз­витку регіонів та населених пунктів, програми господарського, соціально­го та культурного розвитку повинні узгоджуватися з містобудівною до­кументацією відповідного рівня. Вимоги містобудівної документації є обов’язковими ддя виконання всіма суб’єктами містобудування. Суб’єкти містобудування зобов’язані додержуватися містобудівних умов і обмежень забудови земельної ділянки при проектуванні і здійсненні будівництва об’єкта містобудування (ч.

Проектна документація на будівництво об’єктів розробляється у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади з питань будівництва, містобудування та архітектури, з урахуванням вимог містобудівної документації та вихідних даних і дотриманням вимог законодавства, державних будівельних норм, стандартів і пра­вил та затверджується замовником^[IV].

До проектної документації на будівництво об’єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку, а також об’єктів, які підлягають оцін­ці впливу на навколишнє природне середовище у транскордонному контексті, додається оцінка існуючого чи передбачуваного впливу на стан навколишнього природного середовища. Оцінка здійснюється з урахуванням вимог законодавства про охорону навколишнього при­родного середовища, екологічної ємності даної території, стану нав­колишнього природного середовища в місці, де планується розміщен­ня об’єктів, екологічних прогнозів, перспектив соціально-економічного розвитку регіону, потужності та видів сукупного впливу шкідливих факторів та об’єктів на навколишнє природне середовище.

При проектуванні і будівництві міських і сільських поселень, промислових, комунальних і транспортних об’єктів потрібно перед­бачати заходи, які забезпечують гігієнічні нормативи звуку і вібрації на сельбищній території, у приміщеннях житлових і громадських будівель, на території курортно-рекреаційних зон відповідно до «Санитарных норм допустимого шума в помещениях жилых и общественных зданий и на территории жилой застройки» (CH 3077­84) [34]. Рівні музичних, мовних та інших біогенних шумів від джерел на сельбищній території на відстані 2 м від житлових будівель і лікувально-профілактичних закладів, санаторіїв, будинків-інтернатів для людей похилого віку потрібно приймати на 5 дБА нижче відпо­відних гранично допустимих рівнів звуку.

Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17.02.2011 р. [33] передбачає випадки та порядок проведення екс­пертизи проектів будівництва.

Експертизі з питань охорони навколишнього природного сере­довища, техногенної, ядерної та радіаційної безпеки підлягають про­екти будівництва об’єктів, що становлять техногенну, підвищену екологічну, ядерну та радіаційну небезпеку (постанова КМУ від 11.05.2011 р. № 560 «Про затвердження Порядку затвердження проектів будівництва і проведення їх експертизи та визнання такими, що втрати­ли чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України» [35]).

Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів передбачається постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 р. № 461 [36]. Забороняється введення в дію підприємств, споруд та інших об’єктів, на яких не забезпечено в повному обсязі додержання всіх екологічних вимог і виконання заходів, передбачених у проектах на будівництво та реконструкцію (розширення та техніч­не переоснащення).

Підприємства, установи й організації, діяльність яких пов’язана зі шкідливим впливом на навколишнє природне середовище, неза­лежно від часу введення їх у дію повинні бути обладнані спорудами, устаткуванням і пристроями для зменшення впливу шкідливих фак­торів, а також приладами контролю за кількістю та за характеристи­ками шкідливих факторів.

Відповідно до діючих будівельних норм та правил територія на­селеного пункту з урахуванням переважного функціонального ви­користання поділяється на: сельбищну територію, виробничу тери­торію, ландшафтно-рекреаційну територію.

У межах зазначених територій виділяються зони різного функціо­нального призначення — житлової забудови, громадських центрів, промислові, наукові, науково-виробничі, комунально-складські, зов­нішнього транспорту, масового відпочинку, курортні (при наявності лікувальних ресурсів).

У сельбищній зоні населеного пункту допускається розташуван­ня промислових підприємств, які не створюють шуму, вібрації, елек­тромагнітних та іонізуючих випромінювань вище нормативних рівнів, що не потребують обладнання під’їзних залізничних шляхів, інтен­сивного руху автомобільного транспорту (понад 40 автомобілів за добу).

Санітарно-захисну зону слід встановлювати від джерел шкідли­вості до межі житлової забудови, ділянок громадських установ, бу­динків і споруд тощо для підприємств із технологічними процесами, які є джерелами шуму, ультразвуку, вібрації, статичної електрики, електромагнітних та іонізуючих випромінювань та інших шкідливих факторів, — від будівель, споруд та майданчиків, де встановлено об­ладнання (агрегати, механізми), що створює ці шкідливості; для те­плових електростанцій, промислових та опалювальних котелень — від димарів та місць зберігання і підготовки палива, джерел шуму.

Житлову забудову необхідно відокремлювати від залізничних ліній санітарно-захисною зоною шириною 100 м від осі крайньої за­лізничної колії за умови забезпечення нормативних рівнів шуму в прилеглих об’єктах та на території забудови.

Розташування аеродромів (вертодромів), що будуються, слід пе­редбачати за межами міських та сільських поселень відповідно до вимог ДБН 360-92 «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень» [37]. Траси польотів повітряних суден не повин­ні перетинати сельбищної території міських і сільських поселень. Відстань від межі льотного поля аеродрому (вертодрому), радіо- та метеолокаційних станцій, станцій випробовування двигунів літаків та інших об’єктів аеродрому, трас прольоту літаків (вертольотів) до межі існуючої або перспективної забудови та зон масового відпочин­ку повинна забезпечувати на цих територіях гігієнічні нормативи шуму відповідно до «Санитарных норм допустимого шума в поме­щениях жилых и общественных зданий и на территории жилой за­стройки» № 3077-84 [34], а також гранично допустимі рівні електро­магнітних випромінювань.

Морські та річкові порти слід розміщувати за межами сельбищних територій на відстані не менше 100 м від житлової забудови при від­сутності негативного фізичного впливу на умови проживання. При цьому пасажирські причали можуть розміщуватись у межах населе­ного пункту, а перевалочні райони водно-транспортного вузла — поза населеним пунктом або на його околиці. Відстань від меж спеціалі­зованих районів нових морських і річкових портів до житлової за­будови слід приймати не менше 300 м від меж районів перевантажен­ня і зберігання курних матеріалів тощо.

Відстань від санаторіїв, піонерських таборів і дошкільних санаторно-оздоровчих закладів до місць масового відпочинку повинна бути не менше 500 м, а від будинків відпочинку — не менше 300 м. Відстань від меж земельних ділянок санаторно-курортних і оздоров- чих закладів, що проектуються, до житлової забудови, установ кому­нального господарства і складів — 500 м (в умовах реконструкції—не менше 100 м). Зона рекреації повинна бути розміщена за межами санітарно-захисних зон промпідприємств, з навітряного боку від­носно джерел забруднення навколишнього середовища, джерел шуму та електромагнітного випромінювання.

Містобудівні методи захисту від шуму та вібрації повинні вклю­чати заходи по зонуванню території населених пунктів, раціонально­му плануванню і організації вулично-дорожньої мережі, створенню санітарно-захисних зон навколо основних стаціонарних джерел акус­тичного випромінювання. Житлову забудову, дитячі дошкільні за­клади, школи, заклади охорони здоров’я, будинки-інтернати для людей похилого віку потрібно розташовувати в зоні, що найбільш віддалена від джерел акустичного забруднення. При виборі типу за­будови потрібно враховувати захисні акустичні властивості споруд і необхідність максимального зниження колективного акустичного навантаження на населення. Усі зовнішні джерела акустичного за­бруднення (транспортні магістралі, аеропорти, вокзали, промпідпри- ємства, трансформатори, автомобільні стоянки, котельні, гаражі, гральні майданчики і т.

Майданчики для розміщення передавальних радіотехнічних засобів необхідно вибирати з урахуванням потужності об’єкта, конструктивних особливостей антен, рельєфу місцевості з такою умовою, щоб рівень електромагнітної енергії на території житлової забудови, в житлових приміщеннях та інших місцях перебування людей не перевищував до­пустимого, встановленого діючими санітарними нормами і правилами. Розміщення радіотехнічних засобів на висотних будинках без спеці­альних засобів захисту від дії електромагнітної енергії не допускаєть­ся. Для зниження ступеня опромінювання території населених пунктів антени радіолокаційних станцій слід встановлювати на природних до­мінуючих підвищеннях, насипах, естакадах, максимально обмежуючи використання від’ємних кутів нахилу антен, домагаючись при цьому, щоб діаграма випромінювання антен знаходилась вище житлової за­будови та інших місць перебування людей.

Технічна територія (службова зона) передавальних радіотехнічних засобів повинна бути огороджена відповідно до вимог будівельних норм і правил для запобігання випадковому потраплянню на цю те­риторію населення. Розміщення житлових і громадських будівель та інших місць перебування людей на технічній території радіотехнічних об’єктів, що є джерелами випромінювання електромагнітних хвиль, не допускається.

З метою захисту населення від дії електромагнітних полів, ство­рених передавальними радіотехнічними засобами, встановлюються санітарно-захисні зони і зони обмеженої забудови, які повинні забез­печувати на житловій території, у житлових приміщеннях та в інших місцях перебування людей рівні електромагнітного поля, що не пере­вищують гранично допустимі рівні відповідно до діючих санітарних норм.

Розміри санітарно-захисних зон і зон обмеження забудови радіо­технічних об’єктів визначаються на стадії проектування розрахунко­вими методами, затвердженими або погодженими МОЗ України, для кожного конкретного об’єкта залежно від його складу і призначення, потужності, робочої частоти, типу і висоти установки антен над рів­нем землі, рельєфу місцевості, поверховості і планувального рішення існуючої забудови.

З метою захисту населення від дії електричного поля повітряних ліній електропередач (ПЛЕ) встановлюються санітарно-захисні зони, території яких розташовуються вздовж трас ПЛЕ по обидва їх боки. Розміри цієї території визначаються від проекції на землю крайнього струмонесучого дроту до відстаней, на яких забезпечується гранично допустимий рівень поля, встановлений діючими санітарними норма­ми. Для ПЛЕ напругою 330 кВ встановлюється межа санітарно- захисної зони в одну сторону 20 м, для 500 кВ — 30 м, для 750 кВ — 40 м, для 1150 кВ — 55 м. У межах санітарно-захисних зон ПЛЕ за­бороняється розміщувати житлові і громадські будівлі, дачні ділянки та інші місця перебування людей, майданчики для стоянки та зупин­ки всіх видів транспорту, підприємства по обслуговуванню автомобі­лів, а також сховища нафти і нафтопродуктів. Найближча відстань від осі ПЛЕ, що проектуються, до межі населених пунктів не повинна бути меншою 250 м для ПЛЕ напругою 750 кВ і 300 м — для ПЛЕ напругою 1150 кВ.

Повітряні лінії електропередачі напругою 35-110 кВ і вище по­трібно розміщувати за межами сельбищної території або проводити їх заміну підземними кабельними лініями. Прокладку електричних мереж напругою 20 кВ включно на сельбищних територіях міст і се­лищ міського типу в районах забудови будинками чотирьох поверхів і вище, а також на території курортних комплексів потрібно, як пра­вило, передбачати кабельними лініями.

З метою забезпечення радіаційної безпеки населення опромінен­ня від всіх значимих видів практичної діяльності, пов’язаної з іонізу­ючим випромінюванням, не повинно перевищувати встановлених Нормами та правилами радіаційної безпеки України [38] дозових меж, які визначені на рівнях нижче порогових для виникнення всіх шкід­ливих детермінованих ефектів опромінення. Території, на яких пере­вищені основні допустимі межі опромінення населення, належать до зони посиленого радіаційного контролю. Проведення будівельних робіт на радіаційно забруднених територіях повинно бути погоджено з Міністерством охорони здоров’я України. При виконанні робіт ма­ють бути забезпечені заходи щодо радіаційної безпеки працюючих та запобігання перенесенню радіоактивного забруднення на суміжні території.

При розміщенні всіх видів будівництва на територіях, які зазнали радіоактивного забруднення в результаті аварії на ЧАЕС, необхідно враховувати зони та правовий режим їх використання відповідно до Закону України «Про правовий режим території, що зазнала радіоак­тивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» [14].

За правопорушення у сфері містобудування встановлюється від­повідальність підприємств, їх об’єднань, установ та організацій всіх форм власності (Закон України «Про відповідальність підприємств, установ, організацій за правопорушення у сфері містобудування» від 14.10.1994 р. [39]).

Забезпечення вимог екологічної безпеки від негативного впливу фізичних чинників при використанні станцій стільникового зв'язку. Джерела електромагнітного випромінювання, створені лю­диною, зараз зустрічаються на кожному кроці. Один із них — станції стільникового зв’язку. Базові станції встановлюються для забезпечен­ня зв’язку на певній території покриття — стільнику. їх кількість залежить від необхідної зони покриття та кількості абонентів, які користуються послугами оператора зв’язку на заданій території. Для забезпечення постійного зв’язку при пересуванні абонента в просто­рі базові станції з’єднуються між собою в єдину мережу за допомогою радіорелейних ліній та кабельних оптоволоконних систем зв’язку. Електромагнітну енергію випромінює не вся базова станція, а лише приймально-передавальні та радіорелейні антени, які для забезпечен­ня більшої зони покриття встановлюються на значній висоті щодо поверхні землі й розташовуються на металевих вежах або наявних спорудах (труби котелень, висотні будівлі тощо).

Відповідно до вимог Закону України «Про забезпечення санітар­ного та епідемічного благополуччя населення» [3] від 24.02.1994 р., Положення про державний санітарно-епідеміологічний нагляд в Укра­їні від 22.06.1999 р. [40] та Державних санітарних норм і правил за­хисту населення від впливу електромагнітних випромінювань [23] державний санітарно-епідеміологічний нагляд за базовими станціями мобільного стільникового зв’язку (далі — БС) та іншими радіотех­нічними об’єктами (далі — PTO) здійснюється на стадіях погоджен­ня місця їх розташування, експертизи проектів будівництва, прийнят­тя в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів та протягом усього періоду експлуатації.

Для встановлення базової станції стільникового зв’язку оператор зобов’язаний звернутися до закладу держсанепідслужби для пого­дження місця розташування базової станції. Після погодження місця розташування базової станції відповідна проектна організація роз­робляє проект будівництва базової станції, який також необхідно погодити з держсанепідслужбою. Тільки після позитивних висновків державної санітарно-епідеміологічної експертизи дозволяється роз­починати будівельно-монтажні роботи. Після монтажу базової стан­ції на неї необхідно отримати санітарний паспорт, при розробці якого проводяться відповідні математичні розрахунки та інструментальні вимірювання рівнів електромагнітного поля і встановлюються без­печні технічні параметри базової станції.

Прийняття в експлуатацію базової станції здійснюється спеціаль­ною приймальною комісією, до складу якої обов’язково входить представник державної санітарно-епідеміологічної служби. Після прийняття базової станції в експлуатацію вона перебуває під постій­ним наглядом територіальних закладів держсанепідслужби, які пері­одично обстежують базову станцію та проводять контрольні виміри рівнів електромагнітного випромінювання.

На кожній із зазначених стадій фахівці державної санітарно- епідеміологічної служби проводять роботу, спрямовану на оцінку та запобігання можливому негативному впливу електромагнітного ви­промінювання від базової станції на здоров’я населення. Рішення щодо погодження місця розташування базової станції приймається на підставі оцінки: фонових рівнів електромагнітного поля, що ство­рюються вже наявними джерелами випромінювання; висотності нав­колишньої забудови та функціонального призначення прилеглої те­риторії, особливостей рельєфу місцевості; перспективної забудови; технічних характеристик PTO, що планується встановити (кількість та потужність передавачів, азимути випромінювання та конструктив­ні особливості антен та ін.); результатів розрахунку очікуваних рівнів електромагнітного поля.

При погодженні проекту будівництва оцінюється відповідність проектних рішень вимогам санітарного законодавства, вихідним даним та дозвільним документам. Оцінюються чинники, які під час експлуа­тації об’єкта можуть негативно впливати на здоров’я й умови праці обслуговуючого персоналу PTO, та запропоновані заходи щодо уне- можливлення або зменшення негативного впливу фізичних факторів.

За результатами державної санітарно-епідеміологічної експерти­зи проектної документації оформлюється висновок на проект будів­ництва.

Кожна БС, згідно з вимогами Державних санітарних норм і правил захисту населення від впливу електромагнітних випромінювань, повинна мати санітарний паспорт.

Умовно роботу зі складання санітарного паспорту можна поді­лити на два етапи:

1-й етап — математичне моделювання розподілу електромагніт­ного поля, що створюється PTO, на прилеглих територіях та примі­щеннях.

Розрахунок обов’язково проводиться з урахуванням рельєфу міс­цевості, існуючої та перспективної забудови, з урахуванням впливу PTO, що вже діють, у тому числі тих, що працюють у різних частот­них діапазонах, тощо. При цьому проводиться коригування технічних характеристик PTO (зміна висоти підвісу антени, зміна потужності

випромінювання, зміна сектору випромінювання, зміна типу антени, зміна кількості передавачів тощо);

2-й етап — підтвердження отриманих розрахунковим шляхом результатів натурними інструментальними дослідженнями, які оформ­люються відповідними протоколами.

Строк дії санітарного паспорту становить 5 років, однак, при реконструкції PTO та при інших змінах, що можуть впливати на змі­ну електромагнітної ситуації, санітарний паспорт переоформлюється достроково.

Таким чином, у санітарному паспорті затверджуються характе­ристики базової станції (конфігурація, тип обладнання тощо) не ті, які бажає встановити оператор, а ті, що за розрахунками фахівців державної санітарно-епідеміологічної служби будуть створювати безпечні для здоров’я населення рівні електромагнітного поля.

При прийнятті БС в експлуатацію спеціальна приймальна комісія перевіряє відповідність:

- конструктивних рішень збудованої БС затвердженому проекту;

- санітарним, протипожежним та екологічним вимогам і нормам, а також вимогам з охорони праці, промислової безпеки та енергозбе­реження;

- виконаних будівельно-монтажних робіт вимогам нормативної документації;

- результатів проведених індивідуальних і комплексних випро­бувань устаткування нормативним показникам;

- виробничої документації нормативним вимогам.

За результатами роботи комісії складається відповідний акт при­йняття в експлуатацію закінченого, збудованого об’єкта.

Лише після того як акт прийняття в експлуатацію буде підписано всіма членами комісії, радіотехнічний об’єкт може бути введено в за- гальнотехнологічний режим роботи.

Після того як БС виведена в загальнотехнологічний режим роботи, за нею здійснюється поточний державний санітарно-епідеміологічний нагляд шляхом періодичного обстеження та перевірки дотримання і реалізації вимог безпеки для здоров’я та життя людини.

У ході поточного держсанепіднагляду здійснюється оперативний контроль за дотриманням власником БС вимог санітарного паспорту та інструментальний контроль рівнів електромагнітного поля.

Таким чином, базові станції мобільного стільникового зв’язку та інші радіотехнічні об’єкти, що були збудовані та експлуатуються від­повідно до вимог санітарного законодавства, перебувають під по­стійним наглядом держсанепідслужби України.

Список нормативних актів та літератури

1. Про охорону навколишнього природного середовища [Текст] : Закон України від 25.06.1991 р. № 1264-ХІІ (зі змінами) // Відом. Верхов. Ради України. — 1991. — № 41. — Ст. 546.

2. Про охорону атмосферного повітря [Текст] : Закон України від 21.06.2001 р. № 2556-ІІІ (зі змінами) // Відом. Верхов. Ради України. — 2001. — № 48. — Ст. 252.

3. Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення [Текст] : Закон України від 24.02.1994 р. № 4004-ХІІ (зі змінами) // Відом. Верхов. Ради України. — 1994. — № 27. — Ст. 218.

4. Земельний кодекс України [Текст] від 25.10.2001 р. № 2768-ІІІ (зі змінами) // Відом. Верхов. Ради України. — 2002. — № 3. — Ст. 27.

5. Про шумове забруднення [Електронний ресурс] : Положення, прийняте 44-ю Всесвітньою медичною асамблеєю (BMA) у вересні 1992 р.

у м. Марбелла в Іспанії. — Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/ cgi-bin/laws/ main.cgi?nreg=990_051

6. Маслов, Н. В. Градостроительная экология : учеб. пособ. / Н. В. Маслов ; под ред. М. С. Шумилова. — М. : Высш. шк., 2002. — 248 с.

7. Конституція України [Текст] від 28.06.1996 р. № 254k∕96-BP // Відом. Верхов. Ради України. — 1996. — № 30. — Ст. 141.

8. Андрейцев, В. І. Право екологічної безпеки [Текст] : навч. та наук.-практ. посіб. / В. I. Андрейцев. — К. : Знання-Прес, 2002. — 332 с.

9. Кобецька, H. Р. Екологічне право України [Текст] : навч. посіб. / H. P. Ko- бецька. — К. : Юрінком Інтер, 2007. — 352 с.

10. Основи законодавства України про охорону здоров’я [Текст] : Закон України від 19.11.1992 р. № 2801-ХІІ (зі змінами) // Відом. Верхов. Ради України. — 1993. — № 4. — Ст. 19.

11. Про затвердження порядку проведення медичних оглядів працівників певних категорій [Текст] : наказ МОЗ України від 21.05.2007 р. № 246 // Офіц. вісн. України. — 2007. — № 55. — Ст. 2241.

12. Про тваринний світ [Текст] : Закон України від 13.12.2001 р. № 2894-ІІІ (зі змінами) // Відом. Верхов. Ради України. — 2002. — № 14. — Ст. 97.

13. Про рослинний світ [Текст] : Закон України від 09.04.1999 р. № 591-XIV (зі змінами) // Відом. Верхов. Ради України. — 1999. — № 22. — Ст. 198.

14. Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи [Текст] : Закон України від 27.02.1991 р. № 791a-XII (зі змінами) // Відом. Верхов. Ради УРСР. —

1991. — № 16. — Ст. 198.

15. Про природно-заповідний фонд України [Текст] : Закон України від 16.06.1992 р. № 2456-ХІІ (зі змінами) // Відом. Верхов. Ради України. —

1992. — № 34. — Ст. 502.

16. Про Порядок розроблення і затвердження нормативів гранично допус­тимого рівня впливу фізичних та біологічних факторів стаціонарних джерел забруднення на стан атмосферного повітря [Текст] : постанова Кабінету Міністрів України від 13.03.2002 р. № 300 (зі змінами) // Офіц. вісн. України. — 2002. — № 12. — Ст. 572.

17. Про затвердження Порядку розроблення і затвердження нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах та впливу фізич­них факторів пересувних джерел забруднення атмосферного повітря [Текст] : постанова Кабінету Міністрів України від 13.03.2002 р. № 303 (зі змінами) // Офіц. вісн. України. — 2002. — № 12. — Ст. 575.

18. Про затвердження державних санітарних правил «Основні санітарні правила забезпечення радіаційної безпеки України» [Текст] від 02.02.2005 р. № 54 // Офіц. вісн. України. — 2005. — № 23. — Ст. 1322.

19. Державні санітарні норми виробничого шуму, ультразвуку й інфразвуку [Електронний ресурс] : ДСН 3.3.6.037-99. — Режим доступу: http:// http:// search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/MOZ641.html

20. Про затвердження Державних санітарних правил планування та забудо­ви населених пунктів [Електронний ресурс] : наказ Міністерства охоро­ни здоров’я України від 19.06.1996 р. № 173 (зі змінами). — Режим до­ступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=z0379-96

21. Державні санітарні норми виробничої загальної та локальної вібрації (ДСН 3.3.6.039-99) [Електронний ресурс] : постанова Головного держав­ного санітарного лікаря України від 01.12.1999 р. № 39. — Режим до­ступу: http://mozdocs.kiev.ua/view.php?id=1862

22. Державні санітарні норми і правила захисту населення від впливу елек­тромагнітних випромінювань (ДСП 239-96) [Електронний ресурс] : наказ МОЗ України від 01.08.1996 р. № 239 (зі змінами). — Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=z0488-96

23. Державні санітарні норми і правила при роботі з джерелами електро­магнітних полів (ДСП 476-2002) [Електронний ресурс] : наказ МОЗ України від 18.12.2002 р. № 476. — Режим доступу: http://mozdocs.kiev. ua/view.php?id=4876

24. Про затвердження Правил з питань додержання тиші у громадських місцях у місті Харкові [Електронний ресурс] : рішення Харківської міської ради від 24.09.2003 р. № 177/03 (з наступ. змінами від 28.09.2005 р. № 161/05 та 18.05.2011 р. № 313/11). — Режим доступу: http://www.1562. kharkov. ua/ru/article/view/id/322

25. Про місцеве самоврядування в Україні [Текст] : Закон України від 21.05.1997 р. № 280/97-ВР (зі змінами) // Відом. Верхов. Ради України. — 1997. — № 24. — Ст. 170.

26. Кодекс України про адміністративні правопорушення [Текст] від 07.12.1984 р. № 8073-Х (зі змінами) // Відом. Верхов. Ради УРСР. — 1984. — № 51. — Ст. 1122.

27. Про затвердження Порядку видачі дозволів на експлуатацію устаткуван­ня з визначеними рівнями впливу фізичних та біологічних факторів на стан атмосферного повітря, проведення оплати цих робіт та обліку під­приємств, установ, організацій і громадян — підприємців, які отримали такі дозволи [Текст] : постанова Кабінету Міністрів України від 29.03.2002 р. № 432 (зі змінами) // Офіц. вісн. України. — 2002. — № 14. — Ст. 742.

28. Про затвердження Порядку ведення державного обліку в галузі охорони атмосферного повітря [Текст] : постанова Кабінету Міністрів України від 13.12.2001 р. № 1655 (зі змінами) // Офіц. вісн. України. — 2001. — № 51. — Ст. 2274.

29. Положення про державну систему моніторингу довкілля [Текст] : по­станова Кабінету Міністрів України від 30.03.1998 р. № 391 (зі змінами) // Офіц. вісн. України. — 1998. — № 13. — С. 91.

30. Про затвердження Порядку організації та проведення перевірок суб’єктів господарювання щодо дотримання вимог природоохоронного законодав­ства [Текст] : наказ Мінприроди від 10.09.2008 р. № 464 // Офіц. вісн. України. — 2009. — № 4. — Ст. 114.

31. Про затвердження критеріїв розподілу суб’єктів господарювання за ступенем ризику їх господарської діяльності для навколишнього при­родного середовища та періодичності здійснення заходів державного нагляду (контролю) [Текст] : постанова Кабінету Міністрів України від 19.03.2008 р. № 212 // Офіц. вісн. України. — 2008. — № 23. — Ст. 686.

32. Про екологічну експертизу [Текст] : Закон України від 09.02.1995 р. № 45/95-ВР (зі змінами) // Відом. Верхов. Ради України. — 1995. — № 8. — Ст. 54.

33. Про регулювання містобудівної діяльності [Текст] : Закон України від 17.02.2011 р. № 3038-VI (зі змінами) // Відом. Верхов. Ради України. — 2011. — № 34. — Ст. 343.

34. Санитарные нормы допустимого шума в помещениях жилых и общественных зданий и на территории жилой застройки (CH 3077-84) [Электронный ресурс] : нормы, утвержденные Главным государственным санитарным врачом СССР от 03.08.1984 г. № 3077-84. — Режим доступа: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=v7_84400-84.

35. Про затвердження Порядку затвердження проектів будівництва і про­ведення їх експертизи та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України [Текст] : постанова Кабінету Мі­ністрів України від 11.05.2011 р. № 560 // Офіц. вісн. України. — 2011. — № 41. — Ст. 1674.

36. Питання прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів [Текст] : постанова Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 р. № 461 // Офіц. вісн. України. — 2011. — № 32. — Ст. 1359.

37. Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень (ДБН 360-92) [Електронний ресурс] : наказ Держкоммістобудування від 17.04.1992 р. № 44 (з наступ. змінами). — Режим доступу: http://search. ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/FIN35002.html

38. Про введення в дію Державних гігієнічних нормативів «Норми радіацій­ної безпеки України (НРБУ-97)» [Електронний ресурс] : постанова Го­ловного державного санітарного лікаря України від 01.12.1997 р. № 62. — Режим доступу: http://www.ic-chernobyl.kiev.ua/nd/nrbu_97.htm

39. Про відповідальність підприємств, установ, організацій за правопору­шення у сфері містобудування [Текст] : Закон України від 14.10.1994 р. № 208/94-ВР (зі змінами) // Відом. Верхов. Ради України. — 1994. — № 46. — Ст. 411.

40. Про затвердження Положення про державний санітарно-епідеміологічний нагляд в Україні [Текст] : постанова Кабінету Міністрів України від 22.06.1999 р. № 1109 (зі змінами) // Офіц. вісн. України. — 1999. — № 25. — С. 127.

Контрольні питання

1. Розкрийте поняття негативного фізичного впливу та його ознаки.

2. Розгляньте види шкідливих фізичних чинників.

3. Охарактеризуйте об’єкти правової охорони від впливу шкідливих фізич­них чинників. Визначте особливості окремих об’єктів.

4. Зазначте особливості забезпечення вимог екологічної безпеки від нега­тивного впливу фізичних чинників при здійсненні містобудівної діяль­ності.

5. Назвіть вимоги екологічної безпеки від негативного впливу фізичних чинників при використанні станцій стільникового зв’язку.

6. Охарактеризуйте нормування як спосіб правової охорони навколишньо­го природного середовища від впливів шкідливих фізичних чинників.

7. Проаналізуйте організаційно-правові заходи з охорони навколишнього природного середовища від негативного впливу фізичних чинників.