§ 1. Загальні засади забезпечення екологічної безпеки транспортних та інших пересувних засобів і установок як джерела шкідливих фізичних впливів
Сучасний стан розвитку екологічних правовідносин характеризується значним поглибленням та розширенням правових зв’язків суб’єктів, у діяльності яких використовуються різні види екологічно небезпечних джерел, що характеризуються підвищеним екологічним ризиком.
Це зумовлює необхідність розкриття специфіки тієї чи іншої екологічно небезпечної діяльності, що на ньому базується, розроблення системи протидій екологічній небезпеці, що ними створюється, та аналізу державно-правового механізму гарантування екологічної безпеки у відповідній сфері.Дедалі важливішою стає екологічна безпека транспортних засобів. Забезпечення екологічної безпеки транспортних та інших пересувних засобів і установок, додержання встановлених рівнів фізичних впливів на довкілля є однією з головних вимог Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» (ст. 56) [1], який встановлює, що підприємствами, установами, організаціями, що здійснюють: 1) проектування; 2) виробництво; 3) експлуатацію; 4) обслуговування автомобілів, літаків, суден, інших пересувних засобів, установок і 5) виробництво і постачання пального, повинні виконуватись вимоги екологічної безпеки транспортних та інших пересувних засобів і установок. У межах виконання таких обов’язків суб’єкти, що здійснюють діяльність на транспорті, зобов’язані: по-перше, розробляти і здійснювати комплекс заходів щодо зниження токсичності та знешкодження шкідливих речовин, що містяться у викидах та скидах транспортних засобів; по-друге, переходити на менш токсичні види енергії й пального; по-третє, додержуватися режиму експлуатації транспортних засобів; по-четверте, здійснювати інші заходи, спрямовані на запобігання і зменшення викидів та скидів у навколишнє природне середовище забруднюючих речовин; по-п’яте, додержуватися встановлених рівнів фізичних впливів (ч. 1 ст. 56 цього Закону). Водночас керівники транспортних організацій та власники транспортних засобів несуть відповідальність за додержання нормативів гранично допустимих викидів та скидів забруднюючих речовин і гранично допустимих рівнів фізичних впливів на навколишнє природне середовище, встановлених для відповідного типу транспорту (ст.
33 Закону).Закон України «Про охорону атмосферного повітря» в редакції від 21 червня 2001 р. [2] передбачає регулювання негативного впливу шуму, теплового забруднення, смороду та інших фізичних чинників шляхом створення малошумних машин і механізмів, здійснення комплексу інших технічних заходів, що визначаються статтями 13 і 21 цього Закону. Наприклад, з метою відвернення, зниження і досягнення безпечних рівнів виробничих та інших шумів повинні забезпечуватися організаційні заходи для відвернення і зниження виробничих, комунальних, побутових і транспортних шумів, включаючи запровадження раціональних схем і режимів руху транспорту та інших пересувних засобів і установок у межах населених пунктів.
З метою відвернення і зменшення забруднення атмосферного повітря транспортними та іншими пересувними засобами і установками та впливу пов’язаних з ними фізичних факторів здійснюються:
- розроблення та виконання комплексу заходів щодо зменшення фізичного впливу під час проектування, виробництва, експлуатації та ремонту транспортних та інших пересувних засобів і установок;
- раціональне планування та забудова населених пунктів з дотриманням нормативно визначеної відстані до транспортних шляхів;
- виведення з густонаселених житлових кварталів за межі міста транспортних підприємств, вантажного транзитного автомобільного транспорту;
- обмеження в’їзду автомобільного транспорту та інших транспортних засобів та установок у сельбищні, курортні, лікувально- оздоровчі, рекреаційні та природно-заповідні зони, місця масового відпочинку та туризму;
- впровадження та вдосконалення діяльності контрольно-регулювальних і діагностичних пунктів та комплексних систем перевірки нормативів екологічної безпеки транспортних та інших пересувних засобів і установок.
Проектування, виробництво та експлуатація транспортних та інших пересувних засобів і установок, вміст забруднюючих речовин у відпрацьованих газах яких перевищує нормативи або рівні впливу фізичних факторів, забороняються (ст.
17 Закону України «Про охорону атмосферного повітря» [2]).Згідно із Законом України «Про транспорт» від 10.11.1994 р. [41] транспорт є однією з найважливіших галузей суспільного виробництва. Поряд з іншими важливою метою державного управління в галузі транспорту є охорона навколишнього природного середовища від його шкідливого впливу. Відповідно транспортні засоби повинні відповідати вимогам екологічної безпеки. Підприємства транспорту зобов’язані забезпечувати безпеку життя і здоров’я громадян, охорону навколишнього природного середовища. Аналіз ст. 21 Закону дозволяє виділити такі види транспорту, які становлять єдину систему: транспорт загального користування (залізничний, морський, річковий, автомобільний, авіаційний, міський електротранспорт, у тому числі метрополітен); промисловий залізничний транспорт; відомчий транспорт; трубопровідний транспорт; шляхи сполучення загального користування. Закон України «Про транспорт» [41] також встановлює єдині для всіх типів транспорту вимоги щодо охорони навколишньо- го природного середовища від шкідливого впливу транспорту при використанні земель спеціальної категорії та лісових смуг навколо магістральних доріг, безпеки при перевезенні вантажів, організації роботи транспорту у надзвичайних умовах тощо. Більш детально ці положення розкриваються в законах України «Про трубопровідний транспорт» від 15 травня 1996 р. [42]; «Про залізничний транспорт» від 4 липня 1996 р. [43]; «Про автомобільний транспорт» у редакції Закону від 23 лютого 2006 р. [44]; Повітряному кодексі України від 19 травня 2011 р. [45] та Кодексі торговельного мореплавства України від 23 травня 1995 р. [46].
Наприклад, Закон України «Про автомобільний транспорт» від 23.01.2006 р. [44] зазначає, що конструкція та технічний стан транспортних засобів, а також їх частини мають забезпечувати відповідність нормам стосовно електромагнітних завад, рівню шуму та інших чинників негативного впливу на людину і довкілля. Повітряний кодекс України від 19.05.2011 р.
[45] у ст. 83 закріплює, що суб’єкти авіаційної діяльності зобов’язані під час експлуатації повітряних суден на землі та в повітрі вживати заходів щодо зменшення рівня шуму, електромагнітного та радіаційного випромінювання. Максимальний допустимий рівень шуму під час експлуатації повітряного судна, емісії авіаційних двигунів та електромагнітного випромінювання об’єктів авіаційної діяльності не повинен перевищувати гранично допустимого рівня, встановленого авіаційними правилами України (ст. 84). Власники аеродромів, експлуатанти, командири і члени екіпажів повітряних суден зобов’язані при експлуатації повітряних суден на землі та в повітрі запобігати шумам або зводити їх до мінімуму. З метою запобігання шкідливому впливу повітряних суден на людей, тварин, навколишнє природне середовище Уряд України може встановити в конкретних районах мінімальну висоту польоту, єдину для всіх повітряних суден чи окремо за типами повітряних суден. Польоти повітряних суден у повітряному просторі України з надзвуковою швидкістю повинні виконуватися на висотах, які виключають шкідливий вплив звукового удару на навколишнє середовище, за загальними правилами або у віддалених від населених пунктів районах, що відводяться спеціально для надзвукових польотів.До участі у дорожньому русі допускаються транспортні засоби, конструкція і технічний стан яких відповідають вимогам діючих в Україні правил, нормативів і стандартів, що мають сертифікат на відповідність цим вимогам, укомплектовані у встановленому порядку і пройшли державний технічний огляд (за винятком транспортних засобів, що не підлягають огляду) (ст. 29 Закону України «Про дорожній рух» [47]). Технічний стан транспортних засобів, що перебувають в експлуатації, у частині, що стосується охорони навколишнього середовища, має відповідати правилам, нормативам і стандартам, затвердженим у встановленому порядку. Обов’язок щодо забезпечення належного технічного стану транспортних засобів покладається на їх власників або інших осіб, які їх експлуатують, згідно з чинним законодавством (ст.
33).Підприємства, установи, організації, що здійснюють проектування, виробництво, експлуатацію та обслуговування автомобілів, літаків, суден, інших пересувних засобів, установок та виробництво і постачання пального, зобов’язані розробляти і здійснювати комплекс заходів, спрямований на додержання встановлених рівнів фізичних впливів. Виробництво і експлуатація транспортних та інших пересувних засобів та установок, рівні фізичних впливів яких перевищують встановлені нормативи, не допускаються.
Керівники транспортних організацій та власники транспортних засобів несуть відповідальність за додержання встановлених для відповідного типу транспортного засобу нормативів впливу фізичних факторів пересувних джерел на стан навколишнього природного середовища (ст. 49 Закону України «Про дорожній рух» від 30.06.1993 р. [47]).
Значне місце в законодавстві України займає регулювання заходів щодо попередження та ліквідації транспортного шуму та вібрації. На це, зокрема, спрямовані положення Закону України «Про дорожній рух» (статті 49, 50), які покладають на підприємства, установи й організації, що здійснюють проектування, виробництво й експлуатацію транспортних засобів, розробку перспективних програм, комплексних схем і проектів організації дорожнього руху, а також на власників автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів і відповідальність за організацію та здійснення заходів щодо запобігання та зменшення шкідливого автотранспортного шуму та вібрації. Нестворення шуму в процесі перевезення є однією з умов, за якими дозволяється пере-
везения вантажу, згідно з п. 22.3 постанови Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 р. «Про Правила дорожнього руху» [48].
Природоресурсним законодавством України вимагається встановлення санітарно-захисних зон навколо земель транспорту, встановлення спеціальних екологічних вимог до охорони водних ресурсів, які можуть використовуватися для потреб річкового та морського транспорту, засобів захисту атмосферного повітря від впливу на нього пересувних джерел.
Так, Земельним кодексом України від 25 жовтня 2001 р. [4] визначається спеціальна категорія земель для цих потреб, особливостями режиму якої є встановлення зон зі специфічними умовами її використання з метою зменшення негативного впливу транспорту на інші категорії земель (глава 13, статті 67-74 Кодексу). Крім того, низкою статтей даного Кодексу встановлені вимоги щодо охорони земель від забруднення небезпечними речовинами (ст. 167 Кодексу), здійснення стандартизації і нормування в галузі охорони земель та відтворення родючості забруднених ґрунтів (ст. 165 Кодексу) тощо.Водний кодекс України від 6 червня 1995 р. [49] встановлює єдині для всіх типів морського і річкового транспорту вимоги щодо користування водними об’єктами для потреб водного транспорту (ст. 67 Кодексу); з метою охорони поверхневих водних об’єктів від забруднення і засмічення та збереження водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм у межах водоохоронних зон, що становлять землі водного фонду, виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги тощо (статті 88-90 Кодексу).
Однак постановою Кабінету Міністрів України від 27 липня 1995 р. № 554 «Про Перелік видів діяльності та об’єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку» [50], до таких видів діяльності та об’єктів у транспортній галузі віднесено лише машинобудування, автозаправні станції (п. 4 постанови); будівництво аеропортів, залізничних вузлів і вокзалів, автовокзалів, річкових і морських портів, залізничних і автомобільних магістралей, метрополітенів (п. 16 постанови).
Постанова Верховної Ради України «Про Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки» від 5 бе- 172
резня 1998 р. № 188 [51], у свою чергу, визнає транспортну галузь лише як джерело хімічного забруднення довкілля, зокрема, до якої відносить: рухомі засоби (автомобілі, тепловози, морські та річкові судна), що використовують як пальне різні види нафтопродуктів, а також стаціонарні об’єкти матеріально-технічного забезпечення (склади паливно-мастильних матеріалів, зливні води після миття автомобілів та їх агрегатів, пари різних шкідливих речовин, кислот, матеріалів, які використовуються в технологічних процесах ремонту автомобілів і т. ін., залишаючи поза увагою фізичні впливи.
У межах цього питання без належної уваги зазначених нормативних актів залишився такий вид екологічно небезпечної діяльності в транспортній галузі, як здійснення перевезень транспортними засобами небезпечних вантажів, які згідно із Законом України «Про перевезення небезпечних вантажів» від 6 квітня 2000 р. [52] являють собою речовини, матеріали, вироби, відходи виробничої та іншої діяльності, які внаслідок притаманних їм властивостей за наявності певних факторів можуть під час перевезення спричинити вибух, пожежу, пошкодження технічних засобів, пристроїв, споруд та інших об’єктів, заподіяти матеріальні збитки та шкоду довкіллю, а також призвести до загибелі, травмування, отруєння людей, тварин і які за міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, або за результатами випробувань в установленому порядку залежно від ступеня їх впливу на довкілля або людину віднесено до одного з класів небезпечних речовин.
Стаття 19 цього Закону встановлює вимоги до транспортних засобів, якими перевозяться небезпечні вантажі. Відповідно до цих умов транспортні засоби повинні відповідати вимогам державних стандартів, безпеки, охорони праці та екології, а також у встановлених законодавством випадках мати відповідне маркування і свідоцтво про допущення до перевезення небезпечних вантажів.
З огляду на видове різноманіття транспорту (залізничний, автомобільний, повітряний, водний, трубопровідний тощо) та присутності на ньому екологічного ризику, екологічно небезпечна діяльність в транспортній галузі вважається обмеженою сферою господарювання, що проявляється у встановленні спеціальних правил поведінки та заходів щодо її здійснення.