Особливості кваліфікації адміністративних проступків органами поліції під час розгляду та вирішення справ про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення публічної безпеки і порядку

Фактичною підставою настання відповідальності є вчинення правопорушення. За вчинення адміністративного проступку настає адміністративна відповідальність, за вчинення злочину - кримінальна тощо.

Відповідно до ч. 1 ст. 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають і приймають рішення щодо адміністративних право­порушень у сфері публічної безпеки та порядку, наведених у табли­ці нижче.

Таблиця

Закінчення табл.

Будь-якій дії або бездіяльності особи притаманна ціла низка ознак, які їх безпосередньо характеризують. Якщо ми говоримо про дію чи бездіяльність, яка буде вважатися адміністративним деліктом, то нас будуть цікавити лише ті ознаки, які матимуть суто юридичне, а не індивідуальне значення (стать або колір шкіри правопорушни­ка).

Про склад адміністративного правопорушення слід говорити як про об’єктивні та суб’єктивні ознаки діяння, що утворюють собою певну систему, яка побудована на чотирьох підсистемах (елементах), таких як об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єкт, суб’єк­тивна сторона. До підсистеми об’єктивної сторони входять й інші елемента, такі як вина, мета та мотив учинення адміністративного делікту. Підсистема суб’єктивної сторони також складається з інших ознак елементу (прямий або непрямий умисел і т.п.)^[385]. Ок­ремі підсистеми поодинці не можуть бути приводом для притяг­нення особи до адміністративної відповідальності. Так само, як не можуть вони називатися й інструментом здійснення кваліфікації адміністративних правопорушень: інструментом є склад адмініст­ративного правопорушення, а окремі підсистеми - це утворюючі елементи цього інструменту. Розглянемо традиційні елементи (об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єкт, суб’єктивна сторона) адмініс­тративних правопорушень у сфері громадського (публічного) по­рядку та громадської (публічної) безпеки, передбачені у главі 14 КУпАП.

12.3.1. Об’єкт адміністративних правопорушень у сфері забезпечення публічної безпеки і порядку

Під об'єктом адміністративного правопорушення необхідно розуміти ті явища дійсності, які нас оточують та перебувають під охороною держави, оскільки на них можливо здійснити посягання^[386]. Об'єкт адміністративного правопорушення поділя­ється на: загальний, родовий і безпосередній^[387], ^[388]. До загального об’єкта адміністративного делікту будуть входити не всі суспільні відносини, а лише ті, що склалися у процесі державного управління та, як вже не раз наголошувалось вище, регулюються нормами ад­міністративного права, а за недотримання останніх правопорушник буде нести адміністративну відповідальність.

Родовим об’єктом делікту в адміністративно-правовій доктрині прийнято вважати згруповані за певними ознаками суспільно- правові відносини, що охороняються адміністративно-деліктним законодавством. Саме за родовим об'єктом розподілені між главами норми в Особливій частині КУпАП.

Безпосереднім об’єктом називаються визначені нормами КУпАП або нормами інших законів України суспільні відносини, які безпосе­редньо нею й охороняються. Безпосередній об'єкт ст. 182, 183 КУпАП співпадає з родовим об'єктом і буде становити суспільні відносини у сфері громадського (публічного) порядку та громадської (публічної) безпеки (як об'єкти адміністративно-правового забезпечення).

Кваліфікуючи діяння особи за ст. 175¹ КУпАП, необхідно врахо­вувати, що безпосередній об'єкт учиненого правопорушення буде включати охорону суспільних відносин у сферах пожежної безпеки та охорони здоров'я населення. Охорона здоров'я, відповідно до Основ законодавства України про охорону здоров'я, визначається як система заходів, які здійснюються органами державної влади та органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, закла­дами охорони здоров'я, медичними та фармацевтичними працівни­ками і громадянами з метою збереження та відновлення фізіологіч­них і психологічних функцій, оптимальної працездатності та соціа­льної активності людини при максимальній біологічно можливій індивідуальній тривалості її життя^[389].

Глава 12. Особливості адміністративно-юрисдикційноїдіяльності поліції щодо розгляду та вирішення справ про адміністративні правопорушення... невід’ємне право людини та важлива складова життєдіяльності будь-якого сучасного суспільства. Держава гарантує право на охо­рону здоров’я: підтримує достатній життєвий рівень населення, забезпечує медичний огляд, соціальне обслуговування та охорону навколишнього природного середовища.

Аналізуючи дві схожі за своїм складом статті 176 («Виготовлен­ня, зберігання самогону та апаратів для його вироблення») та 177 («Придбання самогону та інших міцних спиртних напоїв домашнього вироблення») КУпАП, слід зазначити, що об’єктом цих проступків буде сфера публічної безпеки та порядку та сфера охорони здоров’я населення (як додатковий об’єкт), так само об’єкт буде класифікува­тися у ст. 180 («Доведення неповнолітнього до стану сп’яніння»).

Класифікувати об’єкт проступку, передбаченого ст. 181¹ КУпАП, можна так: безпосередній об’єкт - відносини у сфері суспільної мо­ралі, а додатковий - публічний порядок. Мораль - один з інструме­нтів регулювання взаємовідносин, що виникають між людьми. Не­зважаючи на те, що зміст і суть поняття «мораль» безперервно змі­нювалися протягом багатьох віків під впливом різних історичних процесів, у кожній нації, кожного народу сформувалися загальні, спільні цінності, а точніше, базові моральні вимоги. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про захист суспільної моралі» останню необ­хідно розуміти як систему етичних норм, правил поведінки, що склалися в суспільстві на основі традиційних духовних і культурних цінностей, уявлень про добро, честь, гідність, громадський обо­в’язок, совість, справедливість^[390].

До об’єкта адміністративного правопорушення входить пред­мет проступку. До речі Т. О. Гуржій вважає, що предметом адмініст­ративного делікту є будь-які прояви об’єктивного буття (речі, людсь­ка поведінка, енергія, інформація, стани, особисті нематеріальні блага тощо), покладені в основу правовідносин, охоронюваних санкціями адміністративно-деліктних норм^[391].

12.3.2. Об’єктивна сторона адміністративних правопорушень у сфері забезпечення публічної безпеки і порядку

Об’єктивна сторона адміністративного правопорушення - це сукупність ознак, що характеризують зовнішній прояв пося­гання та закріплені в адміністративно-правових нормах^[392]. Об’єктивна сторона відбиває зовнішню поведінку правопорушника під час вчинення ним посягання. Ознаки об’єктивної сторони безпо­середньо закріплюються у нормах адміністративного права, їх роз­діляють на обов’язкові, за відсутності яких дія суб’єкта взагалі не буде вважатися адміністративним правопорушенням, і факульта­тивні (наслідки вчиненого діяння, причинний зв’язок між діянням та наслідками, час, місце, спосіб, засоби та знаряддя, за допомогою яких вчинювався проступок). Факультативні ознаки можуть висту­пати як обов’язкові, коли вони передбачені складом адміністратив­ного правопорушення.

Об’єктивна сторона за ст. 175-1 КУпАП полягає в курінні тютю­нових виробів у заборонених місцях. Звернемось до Закону Украї­ни «Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютю­нових виробів і їх шкідливого впливу на здоров’я населення». Згідно з цим нормативним актом курінням тютюнових виробів вважаються «дії, що призводять до згорання сигарет з фільтром або без фільтру, цигарок, сигар, сигарил, а також люлькового, нюхального, смокталь­ного, жувального тютюну, махорки та інших виробів з тютюну чи його замінників для куріння, нюхання, смоктання чи жування, у ре­зультаті чого утворюється тютюновий дим, який виділяється в пові­тря та вдихається особою, яка їх курить^[393]. Кваліфікуючою ознакою буде виступати місце, де особа курить тютюнові вироби. Так, до місць, де заборонено куріння тютюнових виробів, належать:

1. Ліфти і таксофони, під’їзди житлових будинків, підземні пе­реходи, дитячі майданчики, приміщення органів державної влади та органів місцевого самоврядування, інших державних установ.

2. Приміщення і територія закладів охорони здоров’я (згідно з Переліком закладів охорони здоров’я, лікарських, провізорських посад та посад молодших спеціалістів з фармацевтичною освітою у закладах охорони здоров'я, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров'я України від 28.10.2002 № 3 8 5 ^[394]).

3. Приміщення та територія навчальних закладів.

4. Приміщення і територія спортивних і фізкультурно-оздо­ровчих споруд та закладів фізичної культури і спорту. В українсь­кому законодавстві існує два визначення спортивної споруди. Від­повідно до Закону України «Про фізичну культуру і спорт» спортив­на споруда - це нерухоме майно, призначене для занять фізичною культурою і спортом^[395]. Конкретизуюче поняття закріплено у По­ложенні про Єдиний електронний всеукраїнський реєстр спортив­них споруд - спеціально створена та обладнана будівля, фізкульту­рно-спортивний комплекс, плавальний басейн, інший об'єкт, який призначений для фізкультурно-оздоровчої та/або спортивної дія­льності^[396].

Поняття «фізкультурно-оздоровча споруда» вживається в Дер­жавних будівельних нормах України В.2.2-13-2003 «Спортивні та фізкультурно-оздоровчі споруди»^[397], там же наведено й їх перелік, проте саме визначення у законодавстві відсутнє. Близьким за зміс­том є поняття фізкультурно-оздоровчих закладів (центрів, компле­ксів, клубів, студій тощо) - як закладів фізичної культури і спорту, які здійснюють фізкультурно-оздоровчу діяльність. Таким чином, до фізкультурно-оздоровчих споруд слід відносити: поля, доріжки і траси (у т. ч. штучні або зі штучним льодом), універсальні майдан­чики (для пляжного гандболу, пляжного волейболу, бейсболу, соф­тболу), басейни та ванни (у т. ч. з підігріванням), стадіони та бази (у т. ч. лижні) і т. п. Згідно із ст. 1 Закону України «Про фізичну культуру і спорт» закладом фізичної культури і спорту вважається юридична особа, що забезпечує розвиток фізичної культури і спорту шляхом, зокрема, надання фізкультурно-спортивних послуг. Ця норма закріп­лює й їх вичерпний перелік, зокрема: спортивні клуби, дитячо- юнацькі спортивні школи, спеціалізовані навчальні заклади спорти­вного профілю, школи вищої спортивної майстерності, центри олім­пійської підготовки, центри студентського спорту вищих навчальних закладів, фізкультурно-оздоровчі заклади, центри фізичного здо­ров'я населення та центри фізичної культури і спорту інвалідів^[398].

5. Транспорт загального користування (який використовуєть­ся для перевезення пасажирів). Трактувати визначення цього місця можна по-різному. У першому випадку транспорт загального корис­тування входить до Єдиної транспортної системи України (ч. 1 ст. 21 Закону України «Про транспорт»), у зазначеному Законі також виділено його види: залізничний, морський, річковий, автомобіль­ний і авіаційний, а також міський електротранспорт, у тому числі метрополітен^[399]. Другим випадком є визначення у Правилах доро­жнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306, маршрутних транспортних засобів як транс­портних засобів загального користування, тобто це автобуси, мік­роавтобуси, тролейбуси, трамваї і таксі, що рухаються за встановле­ними маршрутами та мають визначені місця на дорозі для посадки (висадки) пасажирів^[400]. Під час кваліфікації діяння за зазначеною нормою статті доцільно керуватися поняттям транспортного засо­бу загального користування, що міститься в Законі України «Про транспорт», оскільки саме воно є ширшим та забороняє куріння тютюнових виробів не тільки в автобусах, мікроавтобусах, тролей­бусах, трамваях і таксі, а й у поїздах, літаках, кораблях тощо.

6. Приміщення закладів ресторанного господарства, що яв­ляють собою організаційно-структурну одиницю у сфері ресто­ранного господарства, яка здійснює виробничо-торговельну діяль­ність: виробляє і (або) доготовляє, продає й організовує споживання продукції власного виробництва і закупних товарів, може організо­вувати дозвілля споживачів^[401].

7. Приміщення об'єктів культурного призначення, під якими, відповідно до норм Закону України «Про культуру», слід розуміти цілісні майнові комплекси клубних закладів (клубів, будинків куль­тури, палаців культури тощо), парків культури та відпочинку, біблі­отек, музеїв, архівів історико-культурних заповідників, театрально- видовищних закладів (театрів, філармоній, концертних організацій, музичних колективів, ансамблів тощо), кінотеатрів, інших закладів культури; пам'ятки культурної спадщини, предмети колекцій, зіб­рання, фонди, будівлі, споруди культурного призначення та інші культурні цінності^[402].

8. Стаціонарно обладнані зупинки маршрутних транспортних засобів. У Правилах дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306, визначено, що маршрутні транспортні засоби мають визначені місця на дорозі для посадки (висадки) пасажирів^[403]. До них висуваються певні вимоги стосовно їх обладнання, визначені Правилами розміщення та обла­днання зупинок міського електро- та автомобільного транспорту, які затверджені наказом Державного комітету України по житлово- комунальному господарству^[404]. Тобто якщо зупинка не має таких атрибутів, то фактично заборона про куріння на неї не поширюється.

Законодавець дозволяє куріння тютюнових виробів у спеціа­льно відведених для цього місцях: у приміщеннях підприємств, ус­танов та організацій усіх форм власності; у приміщеннях готелів та аналогічних засобів розміщення громадян; у приміщеннях гурто­житків; в аеропортах та на вокзалах. Спеціально відведені місця ідентифікуються за наочною інформацією: графічним знаком і тек­стом «Місце для куріння. Куріння шкодить Вашому здоров'ю!». На всій іншій території вищезазначених об'єктів куріння тютюнових виробів забороняється. Рішенням сільських, селищних і міських рад у межах відповідної адміністративної території куріння тютюнових виробів може бути обмежено або взагалі заборонено, проте тимча­сово - на час проведення певних масових заходів^[405].

Об'єктивна сторона правопорушень за ст. 176 КУпАП полягає в діях у вигляді виготовлення чи зберігання самогону або інших міцних напоїв домашнього вироблення або апаратів для їх ви­роблення. Відповідно до Угоди про Правила визначення країни походження товарів у Співдружності Незалежних Держав виготов­лення чи виробництво означає виконання будь-яких видів вироб­ничих або технологічних операцій, у тому числі складання або які- небудь особливі операції, метою яких є отримання продукту^[406]. Зберігання має на меті недопущення знищення, псування чи руйну­вання об'єкта, для цього інколи такі об'єкти тримають у певних умовах. Такими об'єктами у контексті розглядуваної статті є само­гон, міцні спиртні напої домашнього вироблення, а також апарат для вироблення цих речовин. Фактично особа, яка виготовила, на­приклад, самогон, тримає його у приміщенні, в якому мешкає, або приховує в іншому приміщенні. Самогон у побуті вважається міц­ним спиртним напоєм (від 40 % до 90 % обертів), що виготовляєть­ся в домашніх умовах.

Формулювання «міцний спиртний напій» не визначене жодним нормативним актом, більш того, вбачається, що «міцний» - це відно­сно оцінююче поняття. З формулювання статті можна зробити ви­сновок, що під іншими міцними спиртними напоями слід розуміти лише напої, що містять спирт і мають таку ж міцність, що й самогон. Апаратом для виготовлення міцних спиртних напоїв домашнього вироблення є будь-який пристрій, пристосований для виділення спиртової маси від продуктів бродіння. А вироблення апарата - це не тільки його безпосереднє конструювання, а й пристосування до опи­саної технології виробництва будь-яких приладів, апаратури тощо.

Зі змісту ст. 177 КУпАП випливає, що об’єктивна сторона поля­гає в активних діях, тобто придбанні самогону та інших міцних спиртних напоїв домашнього вироблення. Тут слід акцентувати увагу на тому, що законодавець вжив термін «придбавати», тобто «ставати власником чого-небудь», а не «купувати» - «придбавати за гроші». А тому факт передачі грошей за міцні спиртні напої домаш­нього вироблення є необов’язковим. Стати власником можна і вна­слідок бартеру на товари, послуги чи будь-які інші моральні ціннос­ті чи за рахунок боргу. Для кваліфікації діянь особи за цією статтею достатньо лише виявити факт того, що вона є власником такого напою.

Розпивання пива, за винятком безалкогольного, алкоголь­них або слабоалкогольних напоїв - це одне з активних діянь, яким характеризується об’єктивна сторона правопорушень за ст. 178 КУпАП. Розпивання означає дію за значенням розпивати, тобто пити, випивати разом з ким-небудь або проводити час у товаристві з кимось за питтям чого-небудь.

Отже, тут йдеться не тільки про вживання перелічених речо­вин, а й про такі дії, що їх зазвичай роблять перед безпосереднім вживанням. Наприклад, відкриття пляшки за допомогою штопора чи розливання її вмісту по стаканах. Не містить стаття й умови про досягнення стану алкогольного сп’яніння, а тому для кваліфікації діяння за цією нормою достатньо факту відкритої пляшки (інших дій, що передують безпосередньому вживанню), що буде свідчити про намір особи вжити речовину, яка в ній міститься.

Кваліфікуючою ознакою є місце вчинення такого правопору­шення: вулиці, сквери, парки та інші заборонені законом місця. До інших місць, відповідно до законодавства, належать: заклади охо­рони здоров’я (крім споживання столових вин на території санато­ріїв у спеціально відведених місцях); навчальні та освітньо-виховні заклади; громадський транспорт (включаючи транспорт міжнарод­ного сполучення) та його зупинки; підземні переходи; заклади ку­льтури; закриті спортивні споруди (крім пива у пластиковій тарі); ліфти і таксофони; приміщення органів державної влади та органів місцевого самоврядування, інших державних установ, а також тери­торії дитячих та спортивних майданчиків. Виняток становлять під­приємства торгівлі чи громадського харчування, в яких продаж пива, алкогольних, слабоалкогольних напоїв на розлив дозволено відповідним органом місцевого самоврядування. Останні, в особі сільської, селищної або міської ради, мають повноваження заборо­нити (обмежити) споживання пива, за винятком пива у пластиковій тарі, алкогольних, слабоалкогольних напоїв і столових вин, але тільки на час проведення масових заходів і в межах відповідної ад­міністративної території^[407].

Сьогодні можна побачити молодь у парках з пакетами, в яких знаходяться пляшки зі слабоалкогольними напоями, таке «маску­вання» не звільняє жодну особу від притягнення до адміністратив­ної відповідальності за ч. 1 ст. 178 КУпАП. Особі, яка виявила це правопорушення і кваліфікує його, необхідно застосувати превен­тивний поліцейський захід - поверхневу перевірку й огляд (п. 3 ч. 1 ст. 31, ст. 34 Закону України «Про національну поліцію», тому що сам пакет та його вміст вважаються приватною власністю.

Альтернативною складовою об’єктивної сторони є поява в громадських місцях у вигляді, що ображає людську гідність і мораль. У такому випадку необхідно використовувати доктрина- льне визначення громадського місця як узагальнюючої широкої категорії і закріпити визначення на рівні КУпАП.

Дії, які ображають людську гідність та мораль, настільки різно­манітні, що повний їх перелік скласти майже неможливо, з огляду на те, що він буде постійно поповнюватись новими пунктами. До таких дій слід віднести неналежний зовнішній вигляд правопоруш­ника (наприклад брудний одяг), непристойні висловлювання, не­цензурні жести, втрату орієнтування через сп’яніння, порушення координації рухів, безпорадність особи і т. п. У будь-якому випадку діяння особи буде порушувати ті цінності, правила, норми поведін­ки, звичаї, що склалися в суспільстві.

Доведення неповнолітнього до стану сп'яніння батьками не­повнолітнього, особами, які їх замінюють, або іншими особами, як об’єктивна сторона правопорушень за ст. 180 КУпАП, може бути як у формі дії (розливання алкогольних напоїв або прямого спонукання до їх вживання), так і бездіяльності (відсутності реакції на вживання неповнолітнім алкогольних напоїв або будь-які дії інших осіб, що спонукають його до вживання таких напоїв). У ст. 1 Закону України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Укра­їні» неповнолітні визначені як громадяни віком до 18 років^[408].

Об’єктивну сторону правопорушення, передбаченого ст. 181¹ КУпАП, утворюють активні дії, а саме заняття проституцією. У побуті під проституцією розуміють випадкові статеві стосунки, що виникають між партнерами, один з яких отримує за такий процес певну винагороду. Винагорода може бути у різних формах, але най­частіше має грошовий вираз у різних валютах і є обов’язковою ознакою об’єктивної сторони. Здійснення тих же самих дій, але без мети та фактичного отримання винагороди, буде регулюватися скоріше нормами моралі, а не права, тому буде відсутній склад ад­міністративного проступку, притягнути особу до відповідальності буде неможливо. Безпосередня форма статевих стосунків значення мати не буде, важливо тільки, щоб вона була прийнятна для усіх сторін, які беруть у них участь. Вищевикладене свідчить про ще одну обов’язкову ознаку діяння - його добровільність.

Об’єктивна сторона за ст. 182 КУпАП полягає в порушенні ви­мог законодавчих та інших нормативно-правових актів щодо захис­ту населення від шкідливого впливу шуму (правил додержання тиші в населених пунктах і громадських місцях). Порушувати вимо­ги, правила, норми, стандарти можна як безпосередньо дією, так і бездіяльністю. Ст. 24 Закону України «Про забезпечення санітарно­го та епідемічного благополуччя населення» зобов’язує органи ви­конавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації та громадян під час здійснення будь-яких ви­дів діяльності попереджати утворення та знижувати шум до рівнів, установлених санітарними нормами. Ремонтні (будівельні) роботи можуть проводитись у святкові та неробочі дні, але тільки за зго­дою мешканців усіх прилеглих квартир. Власник (орендар) примі­щень, в яких планується проводити ремонтні роботи, зобов’язаний повідомити мешканців прилеглих квартир про їх початок. При цьо­му шум, що утворюється під час проведення будівельних робіт, не повинен перевищувати санітарних норм цілодобово^[409].

У будні дні з 21.00 до 8.00 дозволено проводити ремонтні робо­ти, що супроводжуються шумом, лише за згодою осіб, які мешкають поруч. У святкові та неробочі дні таку діяльність заборонено прово­дити цілодобово. А в нічний час із 22.00 до 8.00 не дозволено гучно співати, викрикувати, користуватися звукопідсилювальною апара­турою та іншими джерелами побутового шуму, проводити салюти, феєрверки, використовувати піротехнічні засоби. У середньому рівень шуму не повинен перевищувати 40 децибел.

Об’єктивна сторона правопорушень за ст. 183 КУпАП полягає в активних діях особи, а саме здійсненні завідомо неправдивого виклику пожежної охорони, поліції, швидкої медичної допомо­ги або аварійних служб. Статтею встановлено чіткий перелік спе­ціальних служб, які взагалі забезпечують і охороняють дуже важли­ві аспекти життя кожної особи. По суті, завданнями служб перш за все є надання невідкладної допомоги особі, яка її потребує. Для ви­клику правопорушник частіше за все використовує телефон-авто­мат. Він направлений на дестабілізацію роботи зазначених служб, оскільки є фальшивим.

12.3.3. Суб’єкт адміністративних правопорушень у сфері забезпечення публічної безпеки і порядку

Суб'єкт адміністративного правопорушення - це фізична осудна особа, яка досягла на момент вчинення проступку віку, з якого настає адміністративна відповідальність^[410]. Під час здійс­нення адміністративно-правової кваліфікації необхідно враховува­ти, по-перше, те, що «суб’єкт адміністративної відповідальності» та «суб’єкт адміністративного проступку» не є рівнозначними. Понят­тя «суб’єкт адміністративної відповідальності» є ширшим за понят­тя «суб’єкт адміністративного правопорушення», оскільки до особи, яка вчинила адміністративний проступок, за наявності певних об­ставин адміністративна відповідальність може бути й не застосова- на^[411]. А по-друге, те, що особа, яка вчинила адміністративний про­ступок, сама по собі не входить до складу адміністративного право­порушення. До нього безпосередньо входять певні ознаки, якими наділяється суб’єкт складу проступку.

Адміністративна деліктоздатність - це спроможність су­б'єкта нести за порушення адміністративно-правових норм юридичну (адміністративну) відповідальність, складовими елементами якої будуть: вік, осудність та окремі спеціальні ознаки. Адміністративна деліктоздатність тісно пов’язана із зага­льними ознаками суб’єкта адміністративного проступку, що прита­манні всім без винятку суб’єктам. Такими ознаками будуть стан

осудності (осудність) та вік, з якого особа може нести адміністрати­вну відповідальність.

Осудність - це здатність особи усвідомлювати свої дії, керу­вати ними та нести за них відповідальність^[412], а також невід’ємна ознака особи, без якої вона не може бути суб’єктом адміністратив­ного проступку. Вона є показником задовільного психічного стану правопорушника (усвідомлює значення своїх дій та керує ними), логічне та розсудливе рішення щодо вчинення посягання він прий­має самостійно. Складовими елементами осудності виступають душевні властивості особи: інтелектуальна та вольова. Перша озна­ка відповідає за можливість суб’єкта розсудливо, критично стави­тись до оточуючої дійсності. До останньої в юридичній науці зазви­чай відносять розуміння людиною фактичного аспекту власної по­ведінки і наслідків, які така поведінка викличе. Наявність другої ознаки свідчить про можливість особи контролювати свою поведі­нку та вчинки. Вольові дії чи бездіяльність відбивають те, як особа ставиться до того, що її оточує. За відсутності під час вчинення по­сягання вольової або індивідуальної ознаки у суб’єкта він буде не­осудним.

Відповідно до ст. 12 КУпАП адміністративна відповідальність настає з 16 років. Але об’єктивно в Особливій частині КУпАП міс­тяться статті, відповідальність за які може наставати лише після досягнення особою повноліття, тобто 18 років.

Особливими ознаками суб’єкт адміністративного проступку наділяється внаслідок притаманного йому спеціального статусу. Такі суб’єкти частіше, за все мають назву спеціальних та, як прави­ло, називаються в статтях Особливої частини КУпАП. Специфічні (особливі) ознаки притаманні окремим групам осіб і, у свою чергу, відбивають особливості правового статусу таких груп. Частіше за все підставою наділення загальних суб’єктів специфічними ознака­ми є видання індивідуальних актів управління, а самі ознаки мають тимчасовий характер. Наявність такого спеціального суб’єкта буде впливати на кваліфікацію адміністративного правопорушення, оскільки вищезазначені ознаки є конструктивними елементами складів правопорушень.

Суб’єктами адміністративних проступків у сфері публічної без­пеки та порядку будуть фізичні осудні особи, які на момент скоєння посягання досягли 16 років. Такими фізичними особами можуть бути громадяни України, іноземні громадяни та особи без грома­дянства (за винятком осіб, які згідно з чинним законодавством ко­ристуються імунітетом від адміністративної юрисдикції України, питання про відповідальність яких вирішується дипломатичним шляхом, а також наділені іншими окремими ознаками).

Зазначене загальне правило задля забезпечення точності ква­ліфікації потребує певних уточнень в аспекті розгляду окремих статей глави 14 КУпАП. Зокрема у ст. 180 КУпАП закріплені загальні суб'єкти, які повинні бути батьками неповнолітнього або особами, які їх замінюють (опікунами чи піклувальниками). Відповідно до ст. 58, 59, 63-66 Цивільного Кодексу України опіка встановлюється над малолітніми особами, які є сиротами або позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, які визнані недієздатними, а піклування - над фізичними особами, які визнані недієздатними. Опікуни або піклувальники (адже їх може бути декілька осіб) приз­начаються переважно з осіб, які перебувають у сімейних, родинних відносинах з підопічним, з урахуванням особистих стосунків між ними, можливості особи виконувати обов'язки опікуна чи піклува­льника за її письмовою заявою, та володіють повною цивільною дієздатністю^[413].

12.3.4. Суб’єктивна сторона адміністративних правопорушень у сфері забезпечення публічної безпеки і порядку

Суб'єктивна сторона адміністративного проступку - це пев­ний набір ознак, які характеризують психічне ставлення суб'єкта правопорушення до скоєного ним діяння, а також наслідків, які це діяння може викликати. Набір ознак складають: вина, мотив та мета вчинення проступку, з яких лише ознака вини є обов'язковою, інші - факультативні, вони є взаємозалежними складовими психічної активності людини. Таким чином, відсутність ознаки вини у суб'єктивній стороні буде виключати наявність самої суб'єктивної сторони та складу адміністративного правопорушення взагалі.

Ознака вини буде відсутня в діях неосудних суб'єктів через повне виключення інтелектуального та вольового елементів як складових головної ознаки суб'єктивної сторони. У разі необхідної оборони та у стані крайньої необхідності діяння не характеризується як проти­правне, а отже, ознака вини теж відсутня. З урахуванням того, що глава 14 КУпАП містить правопорушення переважно тільки з фор­мальним складом, тут кінцевою метою правопорушника є не шкід­ливі наслідки, а сама шкідлива, протиправна дія чи бездіяльність.

Для встановлення наявності вини у діянні необхідно визначи­ти, чи мав правопорушник намір (умисел) вчинити протиправне діяння, чи в його діях присутня ознака необережності. Наявність ознаки вини у формі умислу чи необережності як обов’язкового елементу закріплена у Загальній частині КУпАП. При цьому законо­давець закріпив тільки ці два види. Про те, що умисел може бути прямий і непрямий, а необережність - у формі самовпевненості чи недбалості, прямо в нормах закону не зазначено. Такий висновок випливає з аналізу ряду статей КУпАП. Так, ст. 10 визначає, що ад­міністративний проступок вважається скоєним умисно, коли особа усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків^[414]. Про прямий умисел слід говорити у ви­падку, коли особа бажала настання шкідливих наслідків, скоюючи протиправне діяння (ст. 176, 177, 181¹, 183 КУпАП); непрямий уми­сел має місце, коли особа не бажала негативних наслідків, але сві­домо припускала їх настання. Таким чином, ці шкідливі наслідки не були самою метою (яка може бути як правомірною, так і неправомі­рною) під час вчинення проступку, а лише його «супроводжували», причому сам суб’єкт проти такого «супроводження» нічого не мав і не вважав за потрібне припинити свої дії чи бездіяльність. Для ньо­го на першому місці стояла його особиста мета, яку він ставить ви­ще суспільних цінностей та інтересів.

Вина складається з двох елементів: інтелектуального та вольо­вого. Інтелектуальна складова відображає у свідомості правопору­шника події, які настануть або зможуть настати внаслідок вчиню­ваного правопорушення. Особа повинна усвідомлювати, що скоєне нею діяння заборонено нормами адміністративного права (харак­тер протиправності вчинюваного діяння). Вольовий елемент вияв­ляється у бажанні особи настання негативних наслідків від вчине­ного діяння.

За прямого та непрямого умислу інтелектуальний елемент, тобто усвідомлення протиправного характеру діяння, практично не має відмінностей, а відрізняється лише ставленням до настання негативних наслідків. Якщо правопорушник за прямого умислу бажає їх настання, то за непрямого особа не бажає, щоб її протипра­вне діяння призвело до таких наслідків, проте реально усвідомлює неминучість їх настання. Відмінність вольового елементу полягає в наявності бажання за прямого умислу, а за непрямого - лише при­пущення. З адміністративних правопорушень у сфері забезпечення публічної безпеки та порядку можна виділити проступки, передба­чені ст. 178 і 180 КУпАП, як такі, що характеризуються наявністю в суб'єкта прямого чи непрямого умислу під час здійснення проти­правного діяння.

Суб'єктивна сторона адміністративних правопорушень, зазна­чених у ст. 175¹ та 182 КУпАП, характеризується наявністю вини, що може втілюватись у двох формах - умислу та необережності.

Мета як факультативна ознака суб'єктивної сторони є тим іде­альним кінцевим результатом, якого особа очікує досягти, вчиняю­чи адміністративний проступок, і не завжди буде впливати на саму кваліфікацю діяння. В Особливій частині КУпАП не завжди містить­ся пряма вказівка на мету вчинення правопорушення. Виявити таку мету можна з аналізу самої адміністративно-правової норми. Зага­лом мета майже завжди супроводжує умисел. Частіше за все мета правопорушень з формальним складом вказується у диспозиції адміністративно-деліктної норми.

Для адміністративного проступку матеріального складу метою є наслідки, які наступають під час скоєння особою протиправної дії чи бездіяльності. Метою проступку, передбаченого ч. 1 ст. 177, є реалізація фальсифікованих алкогольних напоїв чи тютюнових виробів та використання за призначенням обладнання для вироб­лення фальсифікованих алкогольних напоїв чи тютюнових виробів. У ст. 181¹ КУпАП мета прямо не зазначена, але її можна визначити, проаналізувавши норми. Так, мета участі в азартних іграх буде по­лягати в отриманні матеріальної вигоди, а мета заняття проститу­цією буде полягати в отриманні як матеріальної, так і будь-якої іншої вигоди.

Мотив теж є факультативною ознакою - це внутрішнє ставлен­ня особи до об'єктивної дійсності. Він являє собою певні погляди, потреби, установки, емоції, переконання, ідеали тощо, які спонукають суб'єкта вчинити протиправне діяння. Мотив у формі задоволення якихось власних потреб у поєднанні зі зневажливим ставленням (нехтуванням) до загальноприйнятих суспільних правил поведінки, цінностей, які склалися в суспільстві, ігноруванням гідності інших осіб тощо має місце у ст. 175¹, 178, 181¹, 182 КУпАП^[415].

12.4.