ПОНЯТТЯ, ПРИНЦИПИ ТА СТАДІЇ КВАЛІФІКАЦІЇ АДМІНІСТРАТИВНИХ ПРАВОПОРУШЕНЬ У СФЕРІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПУБЛІЧНОЇ БЕЗПЕКИ І ПОРЯДКУ

Поняття «адміністративно-правова кваліфікація» є узагальню­ючим, широким поняттям, до обсягу якого буде входити не тільки безпосередньо сам процес кваліфікації адміністративних правопо­рушень, а й інша кваліфікація.

Категорія «кваліфікація адміністративного правопорушення (проступку)» є складовою адміністративно правової кваліфікації, а отже, впливає на визначення цього поняття і його суть. Визначення адміністративного правопорушення закріплено на законодавчому рівні у ч. 1 ст. 9 КУпАП як дія чи бездіяльність, яка посягає на гро­мадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встанов­лений порядок управління і за яку законом передбачено адмініст­ративну відповідальність^[379]. Для процесу кваліфікації адміністра­тивного проступку (делікту) дія чи бездіяльність суб'єкта повинна відповідати ознакам адміністративного правопорушення:

- по-перше, тому що адміністративне правопорушення має певну зовнішню форму або зовнішній прояв - це дія чи бездіяль­ність; внутрішня ж форма правопорушення - розумова діяльність

Адміністративно-юрисдикційна діяльність Національної поліції України людини, якщо вона не знайшла свого зовнішнього відображення, не підпадає під норми адміністративно-правової відповідальності;

- по-друге, дія або бездіяльність повинна характеризуватися суспільною шкідливістю, тобто в такій ситуації може виникнути загроза заподіяння шкоди чи така шкода буде реально заподіяна забезпеченню публічного порядку, власності, правам та свободам громадян чи встановленому порядку управління;

- по-третє, дія (бездіяльність) обов’язково повинна мати про­типравний характер, це означає, що в адміністративно-правових нормах повинна міститись пряма вказівка на заборону такої дії (бездіяльності);

- по-четверте, обов’язковою ознакою адміністративного пра­вопорушення є наявність вини - внутрішнє, психічне ставлення людини до власної дії (бездіяльності) та до наслідків, які така дія (бездіяльність) може викликати;

- по-п’яте, за відповідну дію або бездіяльність повинно бути передбачено на законодавчому рівні застосування адміністратив­ного стягнення.

Якщо такі ознаки будуть відсутні, то ми можемо говорити про те, що вчинене діяння не буде адміністративним правопорушенням - це буде інший вид кваліфікації, зокрема кримінальна, цивільна і т.п.

Невирішеним залишається питання про співвідношення таких двох понять як «адміністративне правопорушення» та «адміністра­тивний проступок», до того ж законодавець не розрізняє ці два по­няття. У загальній теорії права правопорушення поділяються на злочини та проступки, а вже серед проступків виділяють адмініст­ративні, цивільно-правові, дисциплінарні та інші. Розглядаючи на­ведене з урахуванням проведення сьогодні реформи кримінальної юстиції та впровадження Кодексу про кримінальні проступки, ми вважаємо, що немає необхідності «переносити практику криміна­льного права на адміністративне». Оскільки злочини та криміналь­ні проступки будуть поділятися за ознакою суспільної небезпечнос­ті на небезпечні та менш небезпечні, а будь-які адміністративні правопорушення самі по собі є малонебезпечними. Таким чином, у розмежуванні адміністративного правопорушення та адміністрати­вного проступку немає ні теоретичної, ні практичної необхідності.

Будь-то загальне поняття «адміністративно-правова кваліфі­кація» чи поняття «кваліфікація адміністративного правопору­шення», кваліфікацію можна розділити на два види: офіційну та неофіційну. Офіційна кваліфікація проводиться спеціально упов­новаженими суб’єктами, яким законом надано на це право, в тому

числі уповноваженими на те співробітниками органів поліції. Не­офіційна кваліфікація може проводитись як звичайними громадя­нами у процесі обговорення життєвих подій, студентами юридич­них вищих навчальних закладів, так і науковцями, в останньому випадку можемо говорити про доктринальну (наукову) кваліфіка­цію. Різними є й результати таких двох видів кваліфікації: офіційна обов’язково породжує юридичні наслідки, наприклад такі, як відне­сення того чи іншого правопорушення до адміністративного та накладення стягнення, передбаченого адміністративним законо­давством, чи, навпаки, виключення можливості накладення такого стягнення, оскільки таке правопорушення може мати ознаки зло­чину чи взагалі не бути правопорушенням; неофіційна кваліфікація не породжує взагалі жодних наслідків, у той час коли доктринальна кваліфікація може формувати понятійний апарат, який, у свою чергу, забезпечить методологічну базу для більш чіткого процесу кваліфі­кації.

Урахувавши всі вищевикладені думки, ми пропонуємо розгля­нути «адміністративно-правову кваліфікацію» у двох значеннях: широкому та вузькому, при цьому слід враховувати те, що в остан­ньому випадку обсяг змісту категорії «адміністративно-правова кваліфікаця» буде збігатися зі змістом поняття «кваліфікація адмі­ністративного правопорушення».

Визначимо ознаки, притаманні такому явищу, як «кваліфікація адміністративного правопорушення»:

- це розумовий, логічно побудований процес пізнання;

- такий процес спрямований на пізнання безпосередньо ад­міністративного правопорушення чи проступку, а точніше, його юридично значущих ознак, які призводять до заподіяння шкоди суспільству;

- під час кваліфікації будь-яке адміністративне правопору­шення підлягає юридичній оцінці, тобто встановленню відповідно­сті конкретній нормі законодавства про адміністративні правопо­рушення;

- суб’єктами кваліфікації можуть бути лише органи (посадові особи), які уповноважені на це законом (в іншому випадку така кваліфікація не приведе до юридичних наслідків і не матиме право­вого результату, отже, не буде офіційною);

- кінцевий результат кваліфікації у формі висновку одержує документальне закріплення (будьто квитанція про сплату штрафу чи постанова суду про застосування адміністративного арешту);

- кваліфікація адміністративного правопорушення (проступку) тягне за собою наслідки накладення адміністративного стягнення, тобто застосування адміністративно-правової санкції до правопо­рушника.

Взагалі визначення ознак, притаманних тому чи іншому понят­тю, відіграє неабияку практичну роль, оскільки саме поняття напо­внюється як загальними рисами, що притаманні усім його родовим поняттям, так і власними специфічними властивостями. Таким чи­ном, через виділення чіткого переліку рис обох понять можна не тільки розкрити їх зміст, а також виділити те, що їх об'єднує та роз­різняє. До ознак адміністративно-правової кваліфікації можна від­нести такі:

- це широке, узагальнююче поняття;

- являє собою процес оцінювання вчиненого діяння;

- оцінюються виключно зовнішні ознаки дії чи бездіяльності, які дають змогу провести подальшу кваліфікацію адміністративно­го проступку або правопорушення;

- у результаті здійснення такої кваліфікації діяння може бути взагалі не визначене як адміністративний проступок;

- висновок кваліфікації може й не бути оформлений докуме­нтально.

Адміністративно-правова кваліфікація у широкому розу­мінні - це процес пізнання та оцінювання зовнішніх ознак по­ведінки, що проводиться суб'єктами адміністративних відносин і як результат має віднесення діяння до адміністративного пра­вопорушення чи невизнання його таким узагалі.

Адміністративно-правова кваліфікація у вузькому розумін­ні, тобто кваліфікація адміністративного правопорушення, - це діяльність спеціально уповноваженого органу (посадової осо­би) щодо пізнання (визначення) юридично значущих ознак діяння (правопорушення), їх аналіз, узагальнення та співстав- лення з ознаками юридичного складу проступку, визначеного законодавством про адміністративні правопорушення.

Надалі зосередимо увагу на кваліфікації адміністративного правопорушення як такій, що має місце під час розгляду та вирі­шення справ про адміністративні правопорушення у сфері забезпе­чення публічної безпеки і порядку органами поліції. Попередні умо­ви кваліфікації адміністративного проступку поділяються на: фак­тичну, а саме діяння, яке за своїми зовнішніми ознаками схоже на адміністративний проступок, та юридичну - відповідну норму в адміністративно-деліктному законодавстві. Для кваліфікації адміні­стративного правопорушення передумовою є дія чи бездіяльність, яка апріорі - адміністративне правопорушення (проступок), а суть такої кваліфікації полягає вже у співставленні їх складів з ознаками правопорушень, що передбачені законодавством про адміністрати­вні правопорушення.

Кваліфікація адміністративних правопорушень проводиться різними суб’єктами на різних стадіях адміністративно-процедурної діяльності. Серед останніх, за загальним правилом, виділяють: по­рушення провадження в адміністративній справі; розгляд і прий­няття рішення в адміністративній справі; виконання рішення в адміністративній справі; оскарження та перегляд рішення в адміні­стративній справі.

Зі стадій адміністративно-процесуальної діяльності особливе значення мають перша, друга та остання, тому що саме на них здій­снюється кваліфікація адміністративного правопорушення.

Кваліфікація адміністративного правопорушення має власні завдання, що втілюються в її функціях: онтологічній, соціально- політичній, логічній, психологічній, гносеологічній, практично- прикладній, конкретизаційній, превентивній та виховній.

Онтологічна функція має місце під час визначення наявності у вчиненому діянні ознак, що характеризують склад адміністратив­ного проступку. На основі такого аналізу робиться висновок про те, чи є діяння правопорушенням узагалі, а якщо є, то яким саме (адмі­ністративним, кримінальним і т. п.).

Соціально-політична функція полягає в тому, що діяння особи буде кваліфікуватися за ознакою суспільної шкідливості, тобто саме з позиції тяжкості заподіяної шкоди особі, суспільству та державі.

Психологічна функція. Нами вже не раз підкреслювалось, що процес кваліфікації - не що інше, як розумовий процес її суб'єкта, який, у свою чергу, є психологічним.

Логічна функція випливає з того, що сама по собі адміністрати­вно-правова кваліфікація являє собою логічний процес, який здійс­нюється на основі та за допомогою законів логіки.

Гносеологічна функція втілюється у накопиченні теоретичних навичок щодо кваліфікації адміністративних правопорушень і за­безпечує формування відповідної інформаційної бази. Під інформа­ційною базою у цьому контексті ми маємо на увазі сукупність прак­тичних і теоретичних знань суб'єкта, уповноваженого проводити кваліфікацію адміністративних правопорушень, зокрема у сфері забезпечення громадського порядку та громадської безпеки. Також накопичення практичних навичок щодо проведення кваліфікації адміністративних проступків, тобто певного досвіду, буде знижува­ти випадки помилкової кваліфікації.

За допомогою практично-прикладної функції здійснюється без­посередньо сам процес кваліфікації адміністративного проступку, під час здійснення якого в суб'єкта формуються практичні навички щодо проведення кваліфікації тих чи інших деліктів, прискорюєть­ся її здійснення та підвищується професійний рівень суб'єкта, що її проводить.

Конкретизаційна функція кваліфікації адміністративного делі­кту виявляється у співставленні вчиненого проступку з нормами адміністративно-деліктного законодавства та обранні саме тієї норми права, якій він відповідає.

Адміністративно-правова кваліфікація має важливе значення у сфері попередження правопорушень, а правильна кваліфікація створює умови для зниження кількості адміністративних правопо­рушень та проступків. Саме у такому сенсі слід розглядати превен­тивну функцію кваліфікації адміністративного правопорушення.

Виховна функція кваліфікації адміністративного проступку буде випливати з попередньої функції, оскільки точна кваліфікація діян­ня та справедливо призначені санкції за нього певною мірою будуть мати вплив на рівень правосвідомості суспільства і сприяти форму­ванню правової поведінки всередині нього. Таким чином виховува­ти громадян щодо дотримання норм законодавства (зокрема адмі­ністративного) та поваги до закону.

Підставою проведення попередньої кваліфікації є здійснення протиправного, винного діяння особи. Серед найпоширеніших ви­падків виявлення діяння, яке за зовнішніми ознаками схоже з

Глава 12. Особливості адміністративно-юрисдикційноїдіяльності поліції щодо розгляду та вирішення справ про адміністративні правопорушення... адміністративним проступком, можна виділити: безпосереднє його виявлення суб'єктом кваліфікації або отримання повідомлення про нього в усній або письмовій формі. Завдання суб'єкта - кваліфікува­ти дане діяння як правопорушення, далі як адміністративне право­порушення (негативна адміністративно-правова кваліфікація), а потім як адміністративне правопорушення, що посягає на громад­ський порядок та громадську безпеку.

Процедура адміністративно-правової кваліфікації - це встановлений адміністративно-правовими нормами порядок діяльності уповноважених адміністративно-юрисдикційних органів або їх посадових осіб, спрямований на встановлення відповідності ознак здійсненого особою діяння ознакам складу адміністративного проступку, закріпленого в законодавстві про адміністративні правопорушення. Така діяльність повинна здійс­нюватися з додержанням певних правил, етапів і стадій її прове­дення.

Стадіями кваліфікації адміністративних правопорушень у сфері забезпечення публічної безпеки і порядку є:

1. Вибір адміністративно-деліктної норми у сфері забезпечення публічної безпеки і порядку, зміст якої відповідає вчиненому про­ступку.

2. Визначення відповідності між юридичним складом обраної адміністративно-правової норми та юридично значущими ознака­ми протиправного посягання.

3. Юридичне закріплення кваліфікації діяння.

Кожній стадії відповідають певні етапи, розглянемо їх деталь­ніше. Вибір адміністративно-деліктної норми у сфері забезпечення публічної безпеки і порядку, зміст якої відповідає вчиненому про­ступку, - це перша стадія здійснення кваліфікації адміністративних правопорушень у сфері забезпечення публічної безпеки і порядку, яка має місце безпосередньо під час виявлення адміністративного проступку. На зазначеній стадії робиться попередній висновок про наявність саме адміністративного правопорушення, а не криміна­льного чи цивільного, попередньо обирається відповідна адмініст­ративно-деліктна норма або декілька таких норм, як наслідок, ви­ключається застосування інших норм адміністративного законо­давства. Етапами, які характеризують першу стадію, є:

а) встановлення усіх фактичних даних учиненого посягання;

б) систематизація фактичних даних проступку;

в) визначення конкретних сфер, на яке посягає діяння (напри­клад, сфери: публічного порядку, публічної безпеки, державного

управління, захисту прав людини та охорони прав і інтересів непо­внолітніх, охорони здоров'я населення, суспільної моралі і т.п.);

г) попереднє визначення адміністративно-деліктних норм, які підлягають застосуванню у даному випадку.

На другій стадії необхідно встановити відповідність між юри­дичним складом обраної адміністративно-деліктної норми та юри­дично значущими ознаками протиправного посягання. Проте, спо­чатку слід вирішити питання про: належність розгляду даної спра­ви до компетенції органу, який її розглядає; правильність складан­ня протоколу про адміністративне правопорушення та інших мате­ріалів, з яких складається справа про адміністративне правопору­шення; сповіщення осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду; витребування за необхідності необхідних додат­кових матеріалів; задоволення чи незадоволення клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності (потерпіло­го, законних представників, адвоката) (ст. 278 КУпАП). Необхідно також заслухати осіб, які беруть участь у розгляді справи, дослі­джують докази і вирішують клопотання (ст. 279 КУпАП). Далі слід виокремити юридично значущі обставини адміністративного про­ступку та співставити їх з конкретним складом адміністративного правопорушення, який міститься в адміністративно-деліктній нор­мі, обраній на першому етапі, а за необхідності провести розмежу­вання з однорідним кримінальним правопорушенням.

Потім установлюються об'єктивна сторона, суб'єкт і суб'єк­тивна сторона вчинюваного посягання (оскільки його об'єкт був визначений на першій стадії). На цій стадії треба орієнтуватися на склад адміністративного правопорушення, тому що саме склад ад­міністративного проступку дає уявлення про ті юридично значущі ознаки, які слід установити або встановити факт їх відсутності для кваліфікації за обраною нормою адміністративного законодавства. Він також є своєрідною підказкою щодо тих ознак, які слід вважати юридично значущими. Якщо хоча б одна ознака, яка відповідає складу адміністративного правопорушення, буде відсутня, це є при­водом для висновку про те, що обрана норма не підлягає застосу­ванню, та для пошуку іншої адміністративної норми. У випадку відсутності збігу з усіма складами адміністративно-деліктних норм можна говорити про те, що кваліфікація на першому етапі була про­ведена неправильно, а правопорушення може виявитись дисциплі­нарним, трудовим і т.п. або взагалі не бути правопорушенням.

Етапами, що характеризують другу стадію, будуть:

а) оцінка доказів учиненого посягання в межах справи про ад­міністративні правопорушення;

б) остаточне визначення адміністративно-деліктної норми у вищезазначених сферах;

в) перевірка фактично встановлених обставин справи з метою виключення наявності ознак, що виключають адміністративну від­повідальність (унаслідок їх малозначності);

г) оцінка посягання за умови його вчинення кількома особами або, навпаки, вчинення правопорушником декількох адміністрати­вних проступків (факультативний етап);

д) розмежування визначеної адміністративно-деліктної норми від однорідної - кримінальної (факультативний етап).

Таким чином, на цій стадії з’ясовуються остаточні факти: вчи­нення адміністративного проступку; наявності підстав для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд гро­мадської організації (трудового колективу); наявності вини особи, яка його вчинила, і чи підлягає особа адміністративній відповідаль­ності; наявності або відсутності обставин, які обтяжують чи пом’як­шують адміністративну відповідальність; заподіяння майнової шкоди (ст. 280 КУпАП), а також інші умови, що мають значення для правильної кваліфікації адміністративних проступків і вирішення справи.

Юридичне закріплення кваліфікації діяння - третя і остання стадія кваліфікації адміністративного правопорушення. Уповнова­жений суб’єкт, який проводив кваліфікацію, закріплює результати проведення кваліфікації адміністративного правопорушення у пос­танові у справі про адміністративне правопорушення або рішенні (у випадку, якщо суб’єктом здійснення кваліфікації є виконавчий ор­ган сільської, селищної, міської ради). Постанова чи рішення прий­маються на підставі висновків, отриманих із двох попередніх стадій. Винесене рішення є обов’язковим і тягне за собою певні юридичні наслідки. На цій стадії реалізуються такі етапи:

а) узагальнення результатів, отриманих на попередніх двох стадіях;

б) мотивування кваліфікації;

в) винесення відповідного рішення, в якому відображається ін­формація, отримана на всіх вищезазначених етапах і стадіях.

У справі про адміністративне правопорушення поліцейський може винести постанови про: накладення адміністративного стяг­нення; застосування заходів впливу, що застосовуються до непов­нолітніх; закриття справи (ч. 1 ст. 183 КУпАП). У випадку перегляду справи чи оскарження постанови (рішення) уповноважений орган: залишає постанову без зміни, а скаргу - без задоволення; скасовує постанову і надсилає справу на новий розгляд; скасовує постанову і закриває справу або змінює захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне пра­вопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено (ст. 293 КУпАП).

Для того, щоб правильно кваліфікувати те чи інше правопору­шення, необхідно послідовно проходити всі стадії адміністративно- правової кваліфікації правопорушень з додержанням процедурних правил її проведення^[380].

Основу процесу кваліфікації будь-якого адміністративного правопорушення, будь-то діяння, за складом правопорушення схо­же на дрібне хуліганство, доведення неповнолітнього до стану сп'я­ніння чи ворожіння в громадських місцях, мають становити основні положення догматичного характеру, якими суб'єкт правозастосу- вання неодмінно повинен керуватися під час проведення кваліфі­кації адміністративного правопорушення. Такі «постулати» в юри­дичній науці мають назву принципів.

Систему принципів кваліфікації адміністративних правопору­шень, зокрема у сфері забезпечення публічної безпеки і порядку, скла­дають такі принципи: а) законності; б) рівності громадян перед законом; в) публічності; об'єктивності; г) вичерпності; ґ) персоналі- зації; д) повноти адміністративно-правової кваліфікації; е) вирі­шення суперечних питань на користь особи, дії якої кваліфікуються; є) недопустимості пред'явлення подвійного обвинувачення у вчи­ненні адміністративного правопорушення; ж) незмінності; професі­оналізму; з) своєчасного та швидкого реагування на адміністратив­не правопорушення та здійснення його кваліфікації; и) збереження стійкого співвідношення інтересів держави, суспільства та грома­дянина; і) відмежування адміністративних правопорушень у сфері забезпечення публічного порядку та публічної безпеки від недифе- ренційованих кримінальних правопорушень; ї) використання, роз­роблення та удосконалення методологічної бази кваліфікації адмі­ністративних правопорушень у сфері публічної безпеки та порядку; й) урахування міжнародного досвіду здійснення кваліфікації пра­вопорушень у сфері публічної безпеки та порядку.

Принцип законності полягає в тому, що вся інформація про ад­міністративне правопорушення, включаючи повідомлення або одержання доказів та інформації про протиправне посягання на пуб­лічний порядок та публічну безпеку іншим способом, наприклад, у процесі патрулювання, повинна бути одержана виключно законним шляхом. В іншому випадку остання не може враховуватись під час кваліфікації адміністративного правопорушення. Принцип законно­сті також вимагає обов’язкового врахування обставин, за яких адмі­ністративна відповідальність виключається. Відповідно до ч. 2 ст. 58 Конституції України «ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення»^[381]. Таким чином, діяння особи-правопорушника необхідно кваліфіку­вати за тими нормами адміністративного законодавства, які діють на момент вчинення адміністративного правопорушення, не припу­скаючи кваліфікацію за аналогією. А отже, слід застосовувати лише ту адміністративну норму, яка прямо передбачена законом.

Принцип рівності громадян перед законом та органом (посадо­вою особою, яка проводить кваліфікацію адміністративного право­порушення) випливає з ч. 1 та 2 ст. 24 Конституції України: «Грома­дяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця про­живання, за мовними або іншими ознаками»^[382].

Принцип публічності кваліфікації адміністративного правопо­рушення полягає в тому, що уповноважені органи (посадові особи) здійснюють її офіційно, від імені держави. Тільки така кваліфікація приведе до правових наслідків.

Принцип об’єктивності кваліфікації адміністративного право­порушення виключає суб’єктивну оцінку уповноваженого органу (посадової особи), що її здійснює. Під час проведення кваліфікації необхідно керуватися виключно інформацією про обставини спра­ви, яка отримана з додержанням принципу законності.

Принцип вичерпності гарантує кваліфікацію адміністративного правопорушення за такою правовою нормою в межах КУпАП, яка остаточно буде описувати його склад, за обов’язкової умови поси­лання на відповідну частину, пункт, підпункт застосованої статті.

Принцип персоналізації вимагає від суб’єкта кваліфікації прово­дити її, враховуючи особливості та індивідуальні ознаки як кожного

Адміністративно-юрисдикційна діяльність Національної поліції України адміністративного делікту, так і кожної особи правопорушника, що існують на момент вчинення адміністративного правопорушення та під час здійснення адміністративно-правової кваліфікації.

Принцип повноти кваліфікації забезпечує необхідність враху­вання усіх без винятку діянь, які вчинила особа. Застосування яко­гось вибірного підходу чи кваліфікація окремої частини вчинених діянь - неприпустимі.

Принцип вирішення суперечних питань на користь особи, дії якої кваліфікуються, безпосередньо закріплений у ч. 3 ст. 62 Конституції України, відповідно до якої докази, які одержані незаконним шля­хом, не можуть складати основу обвинувачення, як і припущення^[383]. Так, коли уповноваженого суб'єкта виникають сумніви щодо квалі­фікації адміністративного правопорушення, він зобов'язаний тлу­мачити останні не інакше як на користь обвинуваченого.

Принцип недопустимості пред’явлення подвійного обвинувачен­ня у вчиненні адміністративного правопорушення випливає зі ст. 61 Конституції України: «Ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопо- рушення»^[384]. Тобто адміністративне правопорушення, що посягає на сферу публічної безпеки та порядку, не може кваліфікуватися за однією нормою КУпАП, якщо до цього під час проведення іншої кваліфікації діяння особи вже визначена норма, яка охоплює і вка­зане вище правопорушення.

Принцип незмінності кваліфікації захищає від її довільної (не- обґрунтованої, безпідставної) зміни. Підставами, за яких допуска­ється зміна кваліфікації, є: здійснення помилки під час кваліфікації, яка стала чинником, що призвів до неправильної кваліфікації; зміни обставин справи: виникнення нових чи визнання незаконними вже встановлених; викриття факту проведення завідомо неправильної кваліфікації, тобто факт зловживання особи, якій надано право державою проводити кваліфікацію адміністративних правопору­шень у сфері публічної безпеки та порядку.

Принцип професіоналізму тісно переплітається з принципом публічності. Суб'єкти, які проводять кваліфікацію, повинні мати достатні теоретичні знання та професійні навички для її здійснен­ня, оскільки юридичні наслідки проведення офіційної кваліфікації у будь-якому разі впливають на особу через призначення адміністра­тивного покарання за вчинене правопорушення. До того ж необхідно

створити належну теоретичну базу у вигляді методологічних порад, роз’яснень, листів тощо, які будуть орієнтувати посадових осіб на здійснення правильної кваліфікації та пояснювати, як правильно розв’язувати спірні питання під час кваліфікації адміністративних правопорушень у сфері публічної безпеки та порядку.

Принцип своєчасного та швидкого реагування на адміністрати­вне правопорушення та здійснення його кваліфікації повинен до­тримуватися у процесі виявлення адміністративного делікту й по­лягати в швидкій та адекватній його кваліфікації. У такому випадку суб’єкт кваліфікації зможе припинити правопорушення та попере­дити його нове вчинення, при цьому не порушивши права та свобо­ди правопорушника. Особливе значення цей принцип має у сфері публічної безпеки та порядку, тому що тут важливу роль відіграє як право, так і мораль: суб’єкт кваліфікації, взаємодіючи з правопору­шником у цьому процесі (на місці вчинення правопорушення), по­винен не тільки правильно кваліфікувати проступок, а й донести негативні наслідки кваліфікації та взагалі самого проступку до пра­вопорушника. Більшість таких правопорушень вчиняються у гро­мадських місцях, а тому їх припинення зазвичай проходить на очах багатьох людей, правильні дії суб’єкта кваліфікації за таких обста­вин можуть стати гарним прикладом некоректної поведінки для інших і тим самим попередити виникнення нових адміністративних правопорушень. Своєчасність та швидкість реагування на будь-яке адміністративне правопорушення, що посягає на громадський поря­док і громадську безпеку, обумовлені тим, що при вчиненні таких адміністративних правопорушень, як куріння тютюнових виробів у заборонених місцях (ст. 175-1 КУпАП), придбання самогону та інших міцних спиртних напоїв домашнього вироблення (ст. 177 КУпАП), розпивання пива, алкогольних, слабоалкогольних напоїв у забороне­них законом місцях або поява у громадських місцях у п’яному вигляді (ст. 178 КУпАП), правопорушник може легко скрити вчинене ним правопорушення. Наприклад, сигарету можна викинути, пляшку із спиртним напоєм - заховати, приблизно така ж ситуація виникає з предметами азартних ігор (картами, гральними костями тощо).

Принцип збереження стійкого співвідношення інтересів держа­ви, суспільства та громадянина. Панування публічного порядку та публічної безпеки - це завдання держави, виконанням якого забез­печується збереження інтересів суспільства в цілому й окремо кож­ного громадянина, це основа збереження належного рівня життя в країні. Тому так важливо зберігати цей взаємозв’язок під час прове­дення адміністративної кваліфікації правопорушень.

Принцип відмежування адміністративних правопорушень у сфері забезпечення публічного порядку та публічної безпеки від не- диференційованих кримінальних правопорушень забезпечує прави­льне застосування адміністративного законодавства та накладення таких санкцій, які будуть відповідати вчиненому правопорушенню й таким чином сприятимуть утвердженню прав і свобод громадян.

Принцип використання, розроблення та вдосконалення методо­логічної бази кваліфікації адміністративних правопорушень у сфері публічної безпеки та порядку обґрунтовується важливістю стабіль­ності таких явищ, як публічний порядок і публічна безпека, що до­зволяє підтримувати належний рівень функціонування держави, взаємодію держави і суспільства та сталий розвиток останнього, що забезпечується в тому числі завдяки здійсненню правильної квалі­фікації правопорушень у цій сфері.

Принцип урахування міжнародного досвіду здійснення кваліфі­кації правопорушень у сфері публічного порядку та безпеки по суті випливає з попереднього принципу. Ураховуючи те, що Україна сьогодні стала на шлях великих реформ, які не можуть не торкнути­ся адміністративної діяльності й які впроваджуються, спираючись на міжнародний досвід успішних країн Європи та Америки, процес кваліфікації адміністративних проступків у сфері публічної безпеки та порядку повинен відповідати сучасним міжнародним стандар­там, щоб «механізм кваліфікації адміністративних правопорушень» працював у взаємозв’язку з новим реформованим законодавством.

Визначення принципів адміністративно-правової кваліфікації, без перебільшення, відіграє велику роль, оскільки вони не тільки покладаються в основу вироблення правил щодо пошуку відповід­них норм адміністративного законодавства, які підлягають застосу­ванню, а й втілюються в суворі вимоги кваліфікації адміністратив­них правопорушень, відхилення від яких тягне за собою вихід за межі правового поля.

12.3.