9.3. Правові засоби уникнення забруднення середовища міст та інших населених пунктів шкідливими фізичними, хімічними, біологічними факторами, промисловими і побутовими відходами

Урбанізація в сучасних умовах стала фактором, який призвів до істотних змін екологічного середовища. Саме у містах відбувається найбільш інтенсивна взаємодія людини і природи, зосереджується максимальна за різноманітністю кількість джерел впливу на природне середовище, що призводить до його деградації, погіршення якості, відтворюваних та поновлених функцій, порушення екологічної рівноваги.

Правові засоби боротьби із забрудненням середовища міст та інших населених пунктів фізичними відходами спрямовані на запобігання та зниження шуму та вібрації. Так, ст. 21 Закону «Про охорону атмосферного повітря» передбачає створення і впровадження малошумних машин і механізмів, розміщення підприємств, транспортних магістралей, аеродромів та інших об’єктів шуму за границями населених пунктів та їх зелених зон згідно з затвердженими картами шуму, виробництво будівельних матеріалів з шумопоглинаючими властивостями, управління міськими транспортними потоками тощо.

Повітряний кодекс у ст. 83 передбачає, що суб’єкти авіаційної діяльності зобов’язані під час експлуатації повітряних суден на землі та в повітрі дотримуватися встановлених нормативів впливу фізичних факторів і вживати заходів щодо зменшення рівня шуму, електромагнітного та радіаційного випромінювання.

Середовище міст та інших населених пунктів підлягає найбільш інтенсивному забрудненню хімічними та біологічними відходами та викидами. Так, хімічний вплив на середовище міст можна розділити на підвиди: газові та пилові викиди, тверді відходи, стічні води підприємств, поверхневий стік. У містах найбільшу небезпечність для населення становлять викиди в атмосферне повітря, які призводять до забруднення повітряного басейну. Кожний з підвидів хімічного впливу відрізняється ступенем розсіювання хімічних речовин, переважним впливом на відповідний компонент природного середовища. Тверді відходи у містах їх сховищ утворюють локальні місця забруднення, а при розмиві забруднюють ґрунти, поверхневі та підземні води. Стічні води підприємств та поверхневий стік переважно забруднюють природні води. Газові та пилові викиди є джерелами розповсюдження техногенних речовин в атмосфері і через неї у ґрунтах, поверхневих водоймах та рослинності. Поверхневий стік є важливою поставною частиною забруднення поверхневих та підземних вод. Усі види відходів характеризуються високими концентраціями забруднювачів. Поліелементність – характерна риса складу відходів, у яких концентрація у десятки разів перевищує їх середній вміст у земній корі.

Біологічно впливають на міські території джерела, які постачають у навколишнє природне середовище організми та продукти життєдіяльності останніх. До них відносяться поля зрошування, осадники, мережа каналізації, побутові та промислові звалища, а також великотоннажні підприємства мікробіологічної промисловості, целюлозно-паперові, нафтопереробні та текстильні підприємства. Невирішеною проблемою міст залишається накопичення значної маси твердих побутових та промислових відходів. Їх кількість залежить від палива, яке використовується, від розвитку мережі громадського харчування, ступеню міського благоустрою, міського клімату. У теперішній час знешкоджування видалених з міст твердих побутових відходів відбувається на звалищах, де відходи складуються на ґрунт. В багатьох випадках звалища побутових та промислових відходів знаходяться в межах водоохоронних зон моря. Таке складування відходів внаслідок їх поганої переробки призводить до забруднення природного середовища.

Діяльність у сфері боротьби із забрудненням середовища міст та інших населених пунктів шкідливими відходами та викидами регулюється Законами «Про відходи», «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», «Про охорону атмосферного повітря» та іншим актами законодавства. Відповідно до ст. 32 Закону «Про відходи», забороняється провадити будь-яку господарську діяльність, пов’язану з утворенням відходів, без одержання від місцевих органів виконавчої влади дозволу на здійснення операцій у сфері поводження з відходами; застосовувати нову техніку, устаткування, якщо вони не передбачають запобігання чи мінімізацію обсягів утворення відходів; приймати рішення про розміщення і розвиток міст та інших населених пунктів без визначення технічних та інших заходів щодо створення умов для утилізації чи видалення побутових відходів. На території міст та інших населених пунктів забороняється несанкціоноване скидання і розміщення відходів.

Згідно ст. 25 Закону «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», виробництво, зберігання, транспортування, використання, захоронення, знищення та утилізація отруйних речовин, у тому числі продуктів біотехнології та інших біологічних агентів, здійснюються за умови дотримання санітарних норм.

Охорона атмосферного повітря в містах та інших населених пунктах відповідно з вимогами законодавства забезпечується застосуванням заходів, спрямованих на зниження викидів шкідливих речовин в атмосферне повітря промисловими та енергетичними об’єктами, регулювання шкідливого впливу відпрацьованих газів автомобільного транспорту та інших транспортних засобів, виведення транспортних потоків за межі житлової зони, систематичний контроль за технічним станом транспорту, зниження кількості шкідливих викидів транспортних засобів, перехід на екологічно безпечні види транспорту та інші заходи відповідно до ст. 17 Закону «Про охорону атмосферного повітря». Він передбачає визначення нормативів екологічної безпеки атмосферного повітря на територіях поселень.

Охорона вод в населених пунктах передбачає не тільки охорону водних об’єктів як елементів природного середовища, об’єктів рекреаційного та оздоровчого призначення, але і як охорону джерел водопостачання населення. Питна вода у містах та інших населених пунктах повинна відповідати Державним санітарним правилам і нормам «Вода питна. Гігієнічні вимоги до якості води централізованого господарсько-питного водопостачання», які затверджені Міністерством охорони здоров’я. Крім того, правовими засобами боротьби із забрудненням вод у містах шкідливими відходами та викидами являється встановлення нормативів екологічної безпеки водокористування, якості води, гранично допустимого скидання забруднюючих речовин, обмеження господарської діяльності в прибережних захисних смугах, встановлення зон санітарної охорони тощо.

Охорона земель в населених пунктах здійснюється згідно з земельним законодавством. Заходи щодо охорони цих земель передбачають запобігання зниженню їх родючості, забезпечують резерв для озеленення території міст, а також включають регулювання вмісту шкідливих речовин у ґрунтах.

Особливим напрямком правової охорони навколишнього природного середовища міст та інших населених пунктів є забезпечення в них санітарного режиму. Санітарна охорона середовища населених пунктів – це встановлена законодавством система заходів, спрямованих на забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення. Ці заходи, як вказується у ст. 1 Закону «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», спрямовані на створення безпечних для здоров’я умов побуту, праці, навчання, відпочинку та інших сфер життя і діяльності людини, запобігання виникненню та поширенню інфекційних хвороб. Забезпечення санітарного режиму міст та інших населених пунктів, крім вищевказаного Закону, регулюється Основами законодавства про охорону здоров’я, Законом «Про захист населення від інфекційних хвороб», Положенням про гігієнічну регламентацію та державну реєстрацію небезпечних факторів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України та іншими нормативними актами.

Особливу роль в правовому регулюванні санітарного режиму міст та інших населених пунктів відіграють державні санітарні норми та санітарні норми локального характеру. Вони включають: очищення та утилізацію промислових, господарчо-побутових та інших відходів, боротьбу із забрудненням природного середовища режиму населених пунктів, забезпечення контролю за належним станом водопроводів, каналізації, очисних споруд та боротьбу з засміченням, забезпечення безпечного стану міських звалищ, захист від іонізуючих та магнітних випромінювань, запровадження ефективних технологій очищення вод та атмосферного повітря від забруднюючих речовин, контроль за додержанням гігієнічних регламентів та інші заходи.

Закон «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення» містить таке визначення державного санітарно-епідеміологічного нагляду: це діяльність органів державної санітарно-епідеміологічної служби по контролю за дотриманням юридичними та фізичними особами санітарного законодавства з метою попередження, виявлення, зменшення або усунення шкідливого впливу небезпечних факторів на здоров’я людей та по застосуванню заходів правового характеру щодо порушників. Регулярне здійснення санітарно-епідемічного нагляду здатне оздоровити і підтримувати в належному стані екологію міст та інших населених пунктів.