Удосконалення систем розселення та забезпечення сталого розвитку населених пунктів

Мережа населених пунктів України на початок 2008 p. налічувала 29 848 одиниць, у т. ч.: 458 міст, 886 селищ міського типу та 28 504 сіл. У порівнянні з 2000 p. кількість міст збільшилась на 10 одиниць, селищ міського типу стало менше на 8, а сіл - на 235 одиниць.

Ha перспективу Генеральною схемою передбачається стабілізація кількості міст (448) та селищ (893) і подальше скорочення кількості сіл (до 23 680 - найбільше у Полтавській, Харківській та Чернігівській областях, дещо менше - у Вінницькій, Дніпропетровській, Донецькій, Житомирській, Київській та Кіровоградській областях).

Основна мета удосконалення розселення полягає у створенні містобудівних умов для забезпечення рівнодоступності кожного громадянина (незалежно від місця його проживання) до всіх видів культурних послуг та інших ресурсів, необхідних для досягнення

гілного життєвого рівня. Виходячи з цього, a також із завдань сталого розвитку населених пунктів та з урахуванням адміністративно-територіального поділу України, економічного й соціального районування, і намічено формування й розвиток систем розселення різного рівня: загальнодержавної, міжобласних, обласних, міжрайонних, районних і внутрішньорайонних. У Генеральній схемі вказуються основні параметри перших чотирьох рівнів.

Відносно велика площа території України, особливості її історичного розвитку і географічного положення її столиці, м. Києва, визначають доцільність формування тут міжобласних систем розселення на базі регіональних господарських комплексів. Центрами цих систем є, як правило, найбільші багатофункціональні міста-мільйонери - Харків, Дніпропетровськ, Одеса, Донецьк, а також Львів з потужним науково-виробничим і порівняно розвиненим соціально-культурним потенціалом. У них передбачено розвиток комплексів громадського обслуговування населення унікального та вибіркового попиту, які у певній мірі дублюють столичні функції (багатопрофільні університети, академічні наукові центри, театри опери та балету, вузькоспеціалізовані медичні заклади тощо).

Чисельність жителів у зоні впливу центрів міжобласних систем розселення має бути не менше 3 млн.

Склад, площу та чисельність населення регіональних (над- обласних) систем розселення передає табл. 10.4.

Таблиця 10.4

Виявлені зміни у тенденціях розвитку міжобласних та міжрайонних систем розселення (CP) дають змогу зробити висновок про необхідність коригування меж та структури адміністративно- територіальних одиниць, що входять до складу цих систем.

Найбільшою мірою це стосується Львівської CP, в якій вималювалися істотні відмінності в динаміці демографічних та містобудівних процесів на півночі (Волинська та Рівненська області) та на півдні (решта 5 областей). За період 2003-2006 pp. темпи зростання чисельності населення Луцька (0,33 %) та Рівного (0,27 %) суттєво відрізняються від динаміки населення в інших обласних центрах регіону (Львів - 3,85 %, Івано-Франківськ - 3,09 %, Чернівці - 3,79 %). Схожість розвитку Волинської та Рівненської областей підкреслюється також їх фізико-географічною однорідністю (Західне Полісся), планувальною структурою та спільністю історичних умов розвитку. Саме тому пропонується розділити Львівську CP на Волинську (Волинська та Рівненська області) і Карпатську (Львівська, Івано-Франківська, Закарпатська та Чернівецька області). У Волинській CP пропонується виділити два рівноцінні центри: Луцьк та Рівне з перерозподілом між ними системоутворюючих функцій (мал. 10.5).

Як доцентрову пропонується розглядати і Подільську CP, до якої згідно з Генеральною схемою включено Вінницьку, Хмельницьку й Тернопільську області. Темпи зростання населення за період 2003-2006 pp. у Вінниці (7,19 %) та Хмельницькому (4,35 %) залишалися найбільшими в Україні (після Києва) серед обласних центрів. Такий динамічний розвиток обох центрів викликаний їх сприятливим транспортно-географічним положенням і активним розвитком оптової торгівлі та логістичних структур (особливо у Хмельницькому). Екстериторіальне розташування Вінниці по відношенню до Хмельницького й Тернополя і змушує нас виділити як рівноцінний центр CP місто Хмельницький.

Обласні системи розселення формуються в межах відповідних областей.

Центрами цих систем є в більшості випадків великі багатогалузеві міста з поселенням не менше 200-250 тис., з розвиненим виробничим і соціально-культурним потенціалом. Кількість жителів у зоні їх впливу, як правило, не менше 1 млн. Населення в основному селиться в зоні з 2-годинною транспортною доступністю до центрів, у яких намічається розвиток комплексу установ обслуговування, що задовольняють спеціалізовані соціально-культурні запити населення.

Для забезпечення 1,5-годинної доступності населення до комплексу установ обслуговування (епізодичного, стандартного і частково спеціалізованого) передбачено формування мережі міжрайонних CP.

У регіонах передбачається формування таких міжрайонних систем розселення.

APK - п’ять міжрайонних CP з центрами у столиці APK м. Сімферополі, в головному місті найзначнішого оздоровчо-рекреаційного регіону України - Південного берега Криму - Ялті, в центрі західної групи курортів - м. Євпаторії, в потужному транспортному вузлі степової частини півостровал*. а також у

Феодосійсько-Керченській CP з двома центрами: у м. Феодосії - головному місті південно-східної групи курортів та у великому промислово-транспортному центрі Східного Криму - м. Керчі.

Вінницька область - чотири міжрайонні CP з центрами у м. Вінниці (охоплює північну та центральну частину області), у двох інших найбільших за чисельністю населення та економічним потенціалом містах - Жмеринці (західна) та Могилів-Подільському (південно-західна), а також у м. Гайсині (південно-східна частина області), хоча населення в цьому місті не так і багато, але до нього тяжіє група густо заселених сільськогосподарських районів; та місто працівників Ладижинської ДРЕС - Ладижин.

Волинська область - дві міжрайонні CP: Луцька з центром у м. Луцьку (південна частина області) й Ковельська (північна частина області) з центром у м. Ковелі - другому за чисельністю населення місті області, вигідно розташованому у вузлі транспортних магістралей міждержавного та загальнодержавного значення; тут функціонує BE3 “Інтер-порт”.

Дніпропетровська область - чотири міжрайонні CP з центрами у найбільш значних за чисельністю населення, економічним потенціалом, інвестиційною активністю містах, рівномірно розташованих на території області: в обласному центрі - м. Дніпропетровську, у потужних центрах залізорудного (м.

Донецька область - чотири міжрайонні CP з рівномірно розміщеними на території області центрами: в Донецьку (центральна частина області), Маріуполі (південь), Краматорську (північ) та Красноармійську (захід).

Житомирська область - три міжрайонні CP: Житомирська (центр та південь області) з центром у м. Житомирі, Коростенська (північ області) з центром у м. Коростені та Новоград-Волинська (захід області) з центром у м. Новограді-Волинському.

Закарпатська область. Виходячи з географічних особливостей (складний гірський рельєф) та відносної віддаленості її східної частини від обласного центру намічено формування двох міжрайонних CP з центрами у містах Ужгороді та Xycmi.

Запорізька область - чотири міжрайонні CP з центрами у містах Запоріжжі, Бердянську, Мелітополі й Токмаку.

Івано-Франківська область - дві міжрайонні CP: Івано-Франківська (північно-західна частина області) з центром у м. Івано- Франківську та Коломийська (північно-східна частина області) з центром у м. Коломиї.

Київська область - дві міжрайонні CP: Київська з центром у м. Києві та Білоцерківська з центром у м. Біла-Церква - другому в області за кількістю населення місті й значному промисловому, адміністративному і транспортному центрі.

Кіровоградська область - дві міжрайонні CP з центрами у містах Кіровограді та Олександрії - другому за кількістю населення та значному промисловому і транспортному центрі області.

Луганська область - п’ять міжрайонних CP з центрами у містах Луганськ, Красний Луч, Лисичанськ, Сватове, Старобільськ.

Львівська область - три міжрайонні CP з центрами у Львові, Дрогобичі та Червонограді, які є найбільшими містами області й рівномірно розміщені на її території.

Миколаївська область - три міжрайонні CP: Миколаївська (південно-східна частини області) з центром у м. Миколаєві, Воз- несенська (центральна частина області) з центром у м. Вознесенсь- ку та Первомайська (північний захід області) з центром у Перво- майську.

Одеська область - три міжрайонні CP: Одеська (центральна частина області) з центром\'у м. Одесі, Ізмаїльська (південний захід області) з центром у м. Ізмаїлі, Котовська (північ області) з центром у м. Котовську.

Полтавська область - три міжрайонні C P: Полтавська, Кремен -

чуцька та Лубенська відповідно з центрами у містах Полтаві, Кременчуці та Лубнах.

Рівненська область - дві міжрайонні CP: Рівненська та Сарнен- ська з центрами в Рівному та в найбільшому місті північної частини області, значному транспортному вузлі - м. Сарни.

Сумська область - три міжрайонні CP: Сумська, Конотопська та Шосткинська з центрами у найбільших за чисельністю населення та економічним потенціалом, зі зручними транспортними зв’язками з прилеглими територіями містах Суми, Конотоп і Шостка.

Тернопільська область - дві міжрайонні CP: Тернопільська (центральна й північна частини області) та Чортківська (південна частина області) з центрами в Тернополі та другому за чисельністю населення місті - транспортному вузлі - Чорткові.

Харківська область - чотири міжрайонні CP: Харківська, Ізюмська, Круп’янська та Лозівська з центрами у м. Харкові, розташованому в північній частині області, й великих транспортних вузлах із значним промисловим потенціалом і найбільшою (після обласного центру) кількістю населення - Ізюмі, Куп’янську, Лозовій, які досить рівномірно розміщені відповідно у північно-східній, східній та південній частинах області.

Херсонська область - три міжрайонні CP: Херсонська, Гені- чеська та Каховська з центрами в Херсоні (поблизу західного кордону області), великому транспортному вузлі центральної частини області, місті зі значним економічним потенціалом і давніми торговельними традиціями - Каховці та на узбережжі Азовського моря в курортному місті Генічеську.

Хмельницька область - три міжрайонні CP: Хмельницька, Кам’янець-Подільська та Шепетівська з центрами у Хмельницькому та у двох інших найбільших за чисельністю населення й економічним потенціалом містах, які мають розгалужену мережу транспортних зв’язків з прилеглими територіями: Кам’янці- Подільському (південь) та Шепетівці (північ області).

Черкаська область,- дві міжрайонні CP: Черкаська та Уманська з центрами в Черкасах та у другому за чисельністю населення й науково-культурним потенціалом місті - Умані, розташованому в західній частині області, у вузлі транспортних магістралей, що вигідно зв’язують Умань з прилеглими територіями.

Чернівецька область - одна міжрайонна CP з центром у м. Чернівцях.

Чернігівська область - чотири CP розселення: ,

Ніжинська,Новгород-Сіверська та Прилуцька з центрами в Чернігові (північно-західна частина області), у двох інших найбільших за чисельністю населення та економічним потенціалом містах - Ніжині (центральна частина області) й Прилуках (південь), а також у Новгород-Сіверському.- історичному місті з потенційною інвестиційною привабливістю.

3 урахуванням існуючої типології сільського розселення розроблено пропозиції щодо перспектив його розвитку. У районах, де переважає автономне дрібнопоселенське розселення передбачено поліпшення соціальної сфери за рахунок подальшого розвитку мережі повсякденного обслуговування, особливо там, де таких об’єктів зовсім немає, та відновлення і розвитку перспективних видів обслуговування. Насамперед це стосується районів, де доступність до райцентру перевищує 30 км.

У районах, де переважає автономний характер розселення, передбачено розширити набір об’єктів періодичного обслуговування та удосконалювати його мережу, а також забезпечити всі села повним набором послуг повсякденного попиту, особливо там, де таких послуг ніколи не було. Це стосується сільських населених пунктів Хмельницької області, частини сіл Дніпропетровської, Донецької, Запорізької, Луганської, переважної більшості сіл Миколаївської, Херсонської та Одеської областей.

У районах з переважаючим дисперсним розселенням рекомендується подальший розвиток дорожньо-транспортної інфраструктури та застосування пересувних засобів обслуговування. Це насамперед стосується районів, де радіуси доступності до райцентру перевищують 30 км та відсутня залізниця, що скорочує цю відстань. Особливо актуально це для районів з дисперсним розселенням - Івано-Франківської області, Тячівського та Рахівського районів Закарпатської області, південно-західної (гірської) частини Львівської та центру Тернопільської областей, центральних та південних районів Рівненської області, південно-східних районів Волинської області.

У приміських зонах великих міст передбачено удосконалювати систему періодичного обслуговування, забезпечуючи задовільну транспортну доступність цих об’єктів. Крім того, кожне село повинно бути забезпечено об’єктами (послугами) повсякденного попиту. Це стосується південного заходу Криму, більшості сіл Львівської, Тернопільської, Житомирської, Кіровоградської,

Дніпропетровської, Донецької, Запорізької, Луганської, Вінницької, Київської, Черкаської, Чернігівської, Сумської та Полтавської областей.

Для забезпечення сталого розвитку населених пунктів з урахуванням їх соціально-економічних, екологічних і територіально- планувальних проблем обґрунтовано основні напрями і перспективний режим розвитку 446-ти міст¹. Виходячи з цього, визначено основні типи та підтипи міст за цими ознаками.

I тип міст, до якого віднесено переважно найбільші та великі багатофункціональні міста, в яких передбачається жорстке регулювання розвитку та першочергове якісне удосконалення економічної бази й структури землекористування, деконцентра- ція виробництва, екологічна реабілітація території, а також нарощування науково-інформаційної сфери та соціально-культурного потенціалу. До цього типу віднесено 28 міст (6,3 % від їх загальної кількості), в яких проживає близько 14,6 млн осіб (43 % від міського населення країни). Серед цих міст виділено 6 центрів систем розселення (Донецьк, Дніпропетровськ, Київ, Львів, Одеса, Харків), у яких мешкає понад 8 млн осіб (близько 24 % від наявного міського населення). Bci ці міста, крім Львова, мають людність понад 1 млн, а м. Київ - 2,6 млн чол. У них передбачається нарощування науково-інформаційної сфери та соціально-культурного потенціалу необхідного рівня та якості.

Крім вищезгаданих міст, до цього типу входить 22 міст - центрів обласних та міжрайонних систем розселення із загальною людністю 6,5 млн (19,2 % від усього міського населення країни). До них віднесено Сімферополь, Севастополь, Вінницю, Дніпродзержинськ, Кривий Ріг, Нікополь, Жовті Води, Новомосковськ, Краматорськ, Маріуполь, Макіївку, Горлівку, Єнакієве, Запоріжжя, Луганськ, Лисичанськ, Красний Луч, Сєверодонецьк, Стаханов, Рубіжне, Миколаїв, Херсон. У цих містах передбачається розвиток соціально- культурного потенціалу обласного та міжрайонного рівнів.

Найбільша кількість міст, віднесених до цього типу, сконцентрована в Донецькому (43 %) та Придніпровському (22 %) регіонах (у 19-ти містах цих регіонів сконцентровано майже 46 % населення).

II тип міст - переважно великі багатофункціональні міста, вяких передбачається регламентація розвитку з необхідністю структурно-технологічної перебудови виробничої бази, виведен-

¹ Міста Чорнобиль та Прип’ять, з яких населення відселене, але які не зняті з адміністративного обліку, в розрахунок не включено.

ням з експлуатації шкідливих виробництв, оптимізацією структури землекористування, екологічною реабілітацією міських територій та розвитком соціально-культурного потенціалу обласного та міжрайонного рівнів. До цього типу віднесено 85 міст (19,1 % від загальної кількості міст країни), в яких мешкає 8,0 млн, або майже чверть міського населення України. Сюди входять 13 центрів областей (Луцьк, Житомир, Ужгород, Івано-Франківськ, Кіровоград, Полтава, Рівне, Суми, Тернопіль, Хмельницький, Черкаси, Чернівці, Чернігів) з чисельністю населення близько 3,4 млн та 72 міста - переважно центри міжрайонних CP (4,6 млн осіб).

До цієї групи віднесено також міста, забруднені внаслідок Чорнобильської аварії, Ладижин, Тульчин Вінницької області; Коростень, Овруч Житомирської області; Фастів, Узин, Богуслав, Виш- город, Тараща Київської області; Дубровиця, Сарни Рівненської області; Ватутіне і Канів Черкаської області.

III тип. Це міста - курортні центри, де регламентується подальший розвиток курортних функцій та забороняється будівництво нових і розширення діючих промислових підприємств, не пов’язаних із задоволенням потреб відпочиваючих і місцевого населення або таких, що можуть негативно вплинути на природні лікувальні фактори.

Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 15 грудня 1997 p. № 1391,до третьої групи віднесено 25 населених пунктів, а також Немирів Вінницької області та Сваляву Закарпатської області, які рекомендується розглядати як міста - курортні центри. У цих містах проживає близько 1 млн осіб. Серед них виділяються 13 міст (650 тис. населення), в яких слід провести негайно модернізацію існуючої та наростити нову санаторно-курортну мережу. Це курортні центри Алупка, Алушта, Євпаторія, Саки, Ялта, Феодосія, Судак, Бердянськ, Яремча, Ірпінь, Трускавець, Миргород, Скадовськ. Ще у 14-ти містах (320 тис. населення.) передбачається інтенсифікація курортних функцій (Старий Крим, Щолкіне, Немирів, Хмільник, Слов’янськ, Слов’яногірськ, Новоазовськ, Свалява, Приморськ, Сколе, Моршин, Очаків, Гола Пристань та Генічеськ). Найбільше міст-курортних центрів в APK - 9 (33,3 % від їх загальної кількості) та в Західному регіоні (5), а найменше - в Центральному та Східному регіонах (по одному місту).

IV тип - малі та середні міста; в них передбачається розбудова районних центрів і підцентрів виробництва та соціально-культурного обслуговування населення. До цієї групи віднесено 306 міст з населенням більш як 10 млн осіб.

10.7.