Відсутність у багатьох випадках точно визначених у натурі меж адміністративно-територіальних одиниць або встановлення значної частини меж таких одиниць без урахування місцевих природних, історичних та інших факторів, перспектив розвитку регіонів та населених пунктів.

Інша проблема - формування адмінтеродиниць без урахування місцевих природних, історичних, географічних, інших факторів, що в результаті породжує зниження якості надання послуги, або взагалі утруднює доступ до послуг в залежності від місця проживання громадян.

Так, з мал. 3.29 видно, що жителям населених пунктів По- кровське, Покровка, Василівка Очаківського району Миколаївської області отримання послуг районного рівня у м. Очаків утруднене їх місцем проживання. Адміністративно зазначені населені пункти відносяться до Очаківського району Миколаївської області. Проте доступ до районного центру ускладнюється водною перешкодою - Дніпровським лиманом, а по суші потрібно перетнути значну частину територій Херсонської та Миколаївської областей, щоб дістатися до районного центру. 3 мал. 3.30 видно, що для жителів зазначених населених пунктів зручніше і логічніше було б, якби їх поселення належали до Голопристанського району Херсонської області.

P о з д і л 3. Основні проблеми існуючого адміністративно-територіального устрою

ШШШ^^ШШШШЯШШШШШШЯШШШШШ-

Отже, коротко проаналізувавши деякі з проблем адміністративно-територіального устрою держави, доходимо висновку, що існуючий адміністративно-територіальний устрій держави:

- стримує подальший розвиток ефективного і самодостатнього місцевого самоврядування;

- унеможливлює проведення бюджетної реформи, зокрема вдосконалення міжбюджетних відносин;

- призводить до зростання диспропорцій у рівнях соціально- економічного розвитку територій;

- знижує ефективність державної політики, спрямованої на вирівнювання показників розвитку регіонів. .

Подальше нереформування адміністративно-територіального устрою поглибить проблеми:

- рівномірного представлення органів влади в адміністративно- територіальних одиницях базового рівня;

- нерівномірного фінансового забезпечення у розрахунку на 1 жителя однорівневих категорій адміністративно-територіальних одиниць;

- визначення критеріїв оптимальності управління;

- фінансового та інституцїиного забезпечення органів місцевого самоврядування;

- нереалізації повноцінного місцевого самоврядування на всіх рівнях адмінтерустрою, крім рівня міст обласного значення;

ii6

- диспропорції у рівнях соціально-економічного розвитку територій;

- взаємин між суб’єктами влади на районному та обласному рівнях;

- якості та доступності послуг населенню.

Охарактеризовані проблеми існуючого адміністративно-територіального устрою спричинюють такі недоліки у місцевому самоврядуванні (мал. 3.31):

Наявність двох центрів публічної влади в області та районі - обласна (районна) держадміністрація та обласна (районна) рада, обумовлює конкуренцію функцій і компетенції цих органів та спричинює конфліктні ситуації під час вирішення питань соціально-економічного та культурного розвитку територій.

Відсутність чіткого розподілу повноважень між органами самоврядування та місцевими держадміністраціями, між їх рівнями, органами і посадовими особами:

- відсутність відповідальності за виконання;

- неналежний рівень їх здійснення.

Ha сьогодні відповідно до законодавства

дублюються майже 80 повноважень зазначених органів:

Мал. 3.31

• наявність двох центрів публічної влади в області та районі - обласна (районна) державна адміністрація та обласна (районна) рада, що породжує нездорову конкуренцію компетенції цих органів, і, як наслідок, об\'єктивно зумовлює виникнення конфліктних ситуацій при вирішенні питань соціально-економічного та культурного розвитку територій;

• відсутність необхідної правової бази стосовно розмежування сфер компетенції органів виконавчої влади та місцевого самоврядування і розподілу повноважень між органами місцевого самоврядування різних рівнів, що має наслідком дублювання функцій, а відтак - недостатню відповідальність за їх виконання;

• відсутність чіткого розподілу повноважень між органами місцевого самоврядування та місцевими державними адміністраціями, між їх рівнями, органами і посадовими особами. [На сьогодні майже 80 повноважень зазначених органів дублюються];

• відсутність фінансових і матеріальних ресурсів, необхідних для повноцінного виконання завдань та повноважень органами місцевого самоврядування, наявність значних диспропорцій у рівнях соціально-економічного й культурного розвитку, а також ресурсного забезпечення територіальних громад;

• відсутність організаційно-правових механізмів забезпечення участі населення в процесах прийняття рішень у системі місцевого самоврядування; закритість від територіальної громади органів місцевого самоврядування;

• проблеми якісного кадрового забезпечення органів місцевого самоврядування.

Останній недолік особливо гостро проявився у період після 2006 p., після проведення чергових виборів до місцевих рад, оскільки освітній рівень посадових осіб органів місцевого самоврядування та підготовка депутатів місцевих рад у багатьох випадках не дає їм змоги кваліфіковано виконувати покладені на них повноваження та обов’язки. Так, з майже 99 тис. посадовців місцевих органів самоврядування лише 181-на особа має науковий ступінь, 33 250 осіб - неповну вищу освіту (статистичні матеріали Голов- держслужби України станом на 31.12.07 (табл. 3.6). Найбільш “освічені” регіони (від 70 до 90 % посадових осіб мають вищу освіту) - Автономна Республіка Крим (77,7 %), Дніпропетровська (72,6 %), Запорізька (73,1 %), Луганська (70,4%), Харківська (74,6 %) області, м. Київ (87,9 %) та м. Севастополь (81,9 %). Менш “освічені” (50-60 % посадових осіб мають вищу освіту) - Вінницька (55,5 %), Житомирська (52,1 %), Київська (53,1 %), Кіровоградська (56,1 %), Тернопільська (57,2 %), Хмельницька (57,5 %), Чернігівська (56,3 %) області (табл. 3.7).

Близько 40 % сільських, селищних та міських голів на кожних чергових виборах обираються вперше, що свідчить про відсутність у них досвіду та відповідної підготовки для виконання своїх повноважень.

3 більш як 230 тис. депутатів місцевих рад на кожних чергових виборах 40-60 % обираються вперше. Отже, в основній своїй масі вони не мають відповідної підготовки та досвіду для здійснення депутатських повноважень. При цьому існуюча система навчання чи підготовки новообраних депутатів є недостатньою для провадження ними кваліфікованої депутатської діяльності, система

119

120

121

надання інформаційно-консультативних послуг депутатам місцевих рад взагалі відсутня.

При щорічному оновленні корпусу службовців органів місцевого самоврядування на 20 % необхідні програми навчання проходять лише 11-12 % з них, тобто кількість осіб, які мають відповідну підготовку, досвід роботи чи закінчили курси підвищення кваліфікації за відповіднйми програмами, лише зменшується.

Увесь вищеперерахований комплекс проблемних питань існуючого адміністративно-територіального устрою держави породжує неефективне функціонування інституту місцевого самоврядування, яке проявляється у неспроможності місцевих органів влади самостійно і в повному обсязі та на належному рівні вирішувати питання місцевого значення, що обумовлюється:

1) недостатньою фінансовою забезпеченістю органів місцевого самоврядування (неналежна фінансово-ресурсна спроможність відповідних рад для виконання власних та делегованих державою повноважень);

2) інституційною незабезпеченістю місцевих органів влади (відсутність відповідних інституцій, наприклад, виконавчих органів районних, обласних рад);

3) відсутністю ефективного впливу населення на процедуру прийняття рішень місцевими органами виконавчої влади;

4) низьким фаховим рівнем посадових осіб органів місцевого самоврядування;

5) низьким рівнем надання, адміністративних послуг населенню:

- із майже 60-ти можливих адміністративних послуг надається лише близько 10-ти;

- для отримання більшості послуг громадянину необхідно звертатися до відповідних органів районного рівня;

- для відкриття власної справи необхідно отримати понад 60 дозволів з районного, обласного, і навіть центрального рівнів.

Невирішення цих питань дуже швидко призведе до поширення такого явища, як міжрайонна внутрішня відомча субрегіоналі- зація, сутність якої розкривається у нфступному розділі.

123