§ 1. Загальна характеристика правових засад забезпечення ядерної та радіаційної (радіоекологічної) безпеки: поняття та особливості

Однією з особливостей сучасного розвитку України є подальше отримання електричної енергії за допомогою використання ядерних реакторів. Слід зазначити, що вперше отримання електричної енергії за допомогою використання ядерних реакторів було здійснено в США у 1952 р.

Правове поле в зазначеній сфері формують насамперед закони України: «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» від 8 лютого 1995 р. [1], «Про захист людини від впливу іонізуючого випромінювання» від 14 січня 1998 р. [2], «Про дозвільну діяльність у сфері використання ядерної енергії» від 11 січня 2000 р. [5], «Про Загальнодержавну цільову екологічну програму поводження з радіо­активними відходами» від 17 вересня 2008 р. [3], «Про поводження

3 радіоактивними відходами» від 30 червня 1995 р. [4], «Про фізичний захист ядерних установок, ядерних матеріалів, радіоактивних відхо­дів, інших джерел іонізуючого випромінювання» від 19 жовтня 2000 р. [6], «Про впорядкування питань, пов’язаних із забезпеченням ядерної безпеки» від 24 червня 2004 р. [7]; міжнародна конвенція «Про ядер­ну безпеку» від 17 червня 1994 р. [8], ратифікована Україною 17 груд­ня 1997 р.; постанови Кабінету Міністрів України: «Про порядок розроблення регіональних програм захисту населення від впливу іонізуючих випромінювань» від 4 червня 1999 р.

4 серпня 1997 р. [10], «Деякі питання державного регулювання ді­яльності з використання джерел іонізуючого випромінювання» від 16 листопада 2000 р. [11]; Указ Президента України «Про затверджен­ня Положення про Державну інспекцію ядерного регулювання Укра­їни» від 6 квітня 2011 р. [12]; накази Міністерства екології та при­родних ресурсів України: «Про затвердження Правил забезпечення збереження ядерних матеріалів, радіоактивних відходів, інших джерел іонізуючого випромінювання» від 14 грудня 2000 р. [13], «Про за­твердження Порядку користування Державним регістром джерел іонізуючого випромінювання» від 18 січня 2000 р. [14].

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» від 8 лютого 1995 р. [1] ядерною без­пекою є дотримання норм, правил, стандартів та умов використання ядерних матеріалів, що забезпечують радіаційну безпеку. Слід під­тримати науковців, які наголошують на тому, що зазначене визна­чення за своїм змістом не відповідає умовам сьогодення і вимогам щодо забезпечення належної ядерної безпеки України, а також про­понують вдосконалене визначення цього поняття як такого стану розвитку суспільних відносин у сфері використання ядерної енергії, зокрема в ядерній енергетиці, при якому системою науково-технічних, економічних, організаційних, державно-правових та інших соціальних засобів регулювання забезпечується належний безпечний режим ви­користання ядерних установок (об’єктів), ядерних матеріалів, що спонукає до безумовного дотримання вимог законодавства, норм, правил, стандартів та умов, що діють у сфері використання ядерної енергії [16, с. 137]. Отже, в основі попередження радіоактивного за­бруднення довкілля лежить суворе дотримання режиму використан­ня ядерної енергії, адже чітке дотримання відповідних стандартів, умов, норм та правил використання ядерної енергії є основою забез­печення ядерної безпеки, що свідчить про тісний зв’язок ядерної та радіаційної безпеки, оскільки без забезпечення першої не можна го­ворити про забезпечення другої.

Перш ніж перейти до особливостей правових засад ядерної та радіаційної (радіоекологічної) безпеки, з’ясуємо, що ж являє собою радіаційна безпека. Згідно із ст. 1 Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» від 8 лютого 1995 р. радіацій­на безпека полягає у дотриманні меж радіаційного впливу на персо­нал, населення та навколишнє природне середовище, встановлених нормативами, правилами та стандартами з безпеки.

Необхідно зазначити, що існує низка визначень поняття «радіа­ційна безпека». Так, В. Ф. Козловим радіаційна безпека визначається як комплекс заходів, спрямованих на обмеження опромінення персо­налу, окремих осіб з населення і всього населення до найбільш низь­ких рівнів дози, що досягаються засобами, прийнятними для суспіль­ства; на попередження виникнення ранніх наслідків опромінення і обмеження проявів віддалених наслідків до прийнятного рівня [16, с. 150]. Існують й інші визначення цього поняття. Так, радіаційна безпека розглядається як система законодавчих засобів (у тому числі норм радіаційної безпеки), спрямована на обмеження можливого опромінення населення і персоналу в результаті використання джерел іонізуючого випромінювання [15, с. 81]. Найбільш обґрунтованим слід вважати визначення радіаційної безпеки як складової і переду­мови екологічної безпеки. Так, радіаційна безпека являє собою стан розвитку суспільних відносин, за якого системою правових норм та інших державно-правових засобів забезпечується захист прав люди- ни, зокрема її життя і здоров’я, охорона навколишнього природного середовища, окремих природних об’єктів, екосистем від іонізуючого випромінювання при здійсненні діяльності у сфері використання ядерної енергії, іонізуючого випромінювання природного походжен­ня, у тому числі техногенно-підсиленого внаслідок антропогенного впливу [16, с. 141]. Крім того, радіаційна безпека повинна вирішува­ти завдання щодо зниження рівня опромінення персоналу і населен­ня до регламентованих меж, охорони довкілля на підставі комплексу медико-санітарних, гігієнічних та правових заходів; створення ефек­тивної системи радіаційного контролю, яка дасть змогу оперативно реєструвати зміни різних параметрів радіаційної обстановки, на осно­ві яких можна робити висновок про рівень опромінення персоналу і населення, радіоактивного забруднення об’єктів довкілля і на цій підставі вживати заходів щодо нормалізації радіаційної обстановки у випадку перевищення допустимих рівнів [16, с.

Отже, особливостями правових засад ядерної та радіаційної (ра­діоекологічної) безпеки доцільно вважати такі:

1. Ядерна та радіаційна безпека перебувають у тісному зв’язку, без забезпечення і дотримання вимог ядерної не можна говорити про забезпечення радіаційної безпеки.

2. Радіаційна безпека є складовою і передумовою екологічної безпеки.

3. Норми, правила і стандарти з ядерної та радіаційної безпеки, дотримання яких обов’язкове, є вимогами, умовами і критеріями за­безпечення безпеки при використанні ядерної енергії.

4. Забезпечення ядерної та радіаційної безпеки здійснюється і на міжнародному рівні (Міжнародна конвенція «Про ядерну безпеку» від 17 червня 1994 р.).

5. Доцільно підтримати висловлену науковцями позицію щодо факту існування ядерного ризику, який є кількісною мірою ядерної

небезпеки з урахуванням її наслідків, які завжди пов’язані із заподі­янням ядерної шкоди [16, с. 136].

Під використанням ядерної енергії у чинному законодавстві ро­зуміється сукупність видів діяльності, пов’язаних із використанням ядерних технологій, ядерних матеріалів, джерел іонізуючого випро­мінювання в науці, виробництві, медицині та інших галузях, а також з видобуванням уранових руд та поводженням із радіоактивними від­ходами. Отже, основними об’єктами потенційної ядерної та радіацій­ної небезпеки є підприємства ядерно-паливного циклу, перш за все AEC, дослідницькі реактори, підприємства з видобутку та переробки урану, підприємства, які використовують радіаційно небезпечні ре­човини і технології, а також радіоактивно забруднені внаслідок Чор­нобильської катастрофи території.

Близьким до поняття радіаційної безпеки є поняття «радіаційний за­хист», який визначається законодавством як сукупність радіаційно- гігієнічних, проектно-конструкторських, технічних та організаційних за­ходів, спрямованих на забезпечення радіаційної безпеки. Зазначене визна­чення підкреслює підлеглість радіаційного захисту радіаційній безпеці.

Основними принципами забезпечення радіаційної безпеки є такі: принцип нормування (обмеження допустимих рівнів індивідуальних доз опромінення громадян від усіх джерел іонізуючих випромінювань); прин­цип обґрунтування (заборона (обмеження) всіх видів діяльності, пов’язаних з використанням джерел іонізуючих випромінювань, при яких одержана для людини і суспільства користь не перевищує ризику ймовірної шкоди, заподіяної додатковим до природного радіаційного фону опроміненням); принцип оптимізації (підтримка на допустимо низькому й можливому рівні, з урахуванням економічних і соціальних факторів, індивідуальних доз опромінення і кількості опромінених осіб при використанні джерела іонізуючого випромінювання) [16, с. 141-142].