<<
>>

Правові засади національної екологічної безпеки

Екологічна безпека - такий стан навколишнього природного середовища, при якому забезпечується попередження погіршення екологічної обстановки та виникнення небезпеки для здоров\'я людей (згідно ст.

50 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»).

Екологічна безпека - складова національної безпеки, процес управління системою національної безпеки, за якого державними і недержавними інституціями забезпечується екологічна рівновага і гарантується захист середовища проживання населення країни і біосфери в цілому, атмосфери, гідросфери, літосфери і космосфери, видового складу тваринного і рослинного світу, природних ресурсів, збереження здоров\'я і життєдіяльності людей і виключаються віддалені наслідки цього впливу для теперішнього і прийдешніх поколінь.

В першу чергу забезпечення сталого розвитку країни на основі безпечного стану навколишнього середовища має супроводжуватися досконалою правовою системою.

Правова політика у формуванні нового етапу державності України базується на принципах її економічної самостійності. Політично і юридично вони закріплені в Декларації про державний суверенітет України, яка проголосила, що народ України має виключне право на володіння, користування й розпорядження національним багатством України. Земля, її надра, повітряний простір, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, весь економічний і науково-технічний потенціал, що створений на території України, є власністю її народу, матеріальною основою суверенітету України і використовується з метою забезпечення матеріальних і духовних потреб її громадян.

Законодавчі засади забезпечення екологічної безпеки викладені у Конституції України, прийнятій на п\'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року, та інших актах чинного екологічного та спеціального законодавства.

Конституція України проголошує:

- що людина, її життя й здоров\'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнається найвищою соціальною цінністю (ст. 3);

- що забезпечення екологічної безпеки й підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду українського народу є обов\'язком держави (ст. 16);

- що кожен має право на безпечне для життя і здоров\'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути засекречена (ст. 50).

Одночасно Конституція України зобов\'язує громадян не заподіювати шкоду природі (ст. 66).

Конституція України визначає повноваження Президента України, Верховної Ради, Кабінету Міністрів України та інших органів виконавчої влади в галузі охорони довкілля, забезпечення екологічної безпеки громадян.

Зокрема, згідно Конституції Президент України приймає у разі необхідності рішення про введення в України, або в окремих її регіонах надзвичайного стану, а також оголошує, у разі необхідності, окремі місцевості України зонами надзвичайної екологічної ситуації.

Конституцією України передбачено, що до повноважень Верховної Ради належить затвердження загальнодержавних програм охорони довкілля та Указів Президента про оголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної ситуації. Тільки законами України визначаються засади використання природних ресурсів, виключної (морської) економічної зони, континентального шельфу, екологічної безпеки.

Кабінет Міністрів України забезпечує проведення політики у сферах охорони природи, екологічної безпеки й природокористування. Місцеві державні адміністрації на відповідній території забезпечують виконання програм охорони довкілля.

Конституцією передбачено введення в країні надзвичайного стану (особливого правового режиму діяльності державних органів, органів місцевого та регіонального самоврядування підприємств, установ і організацій, який тимчасово допускає встановлені Законом України «Про правовий режим надзвичайного стану» обмеження в здійсненні конституційних прав і свобод громадян, а також прав юридичних осіб та покладає на них додаткові обов\'язки) в разі стихійного лиха, аварій і катастроф, епідемій, епізоотій, що створюють загрозу життю й здоров\'ю населення.

Згідно Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 року «забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини - невід\'ємна умова сталого економічного та соціального розвитку України». Цей Закон містить 16 розділів (72 статті) і визначає правові, економічні та соціальні основи організації охорони навколишнього природного середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь. Забезпечення екологічної безпеки визнається важливим напрямом державних цільових, міждержавних, місцевих програм (ст. 6). Ці питання є предметом систематичних комплексних наукових екологічних, у тому числі еколого- правових, досліджень, і Закон передбачає можливість стимулювання цієї діяльності (ст. 8).

Важливим здобутком Закону слід визнати ті норми та положення, які вперше в історії еколого-правового регулювання закріпили пакет екологічних прав громадян, серед яких і право на екологічну безпеку та, зокрема, право на безпечне для життя і здоров\'я навколишнє природне середовище (ст. 9). Важливою законодавчою гарантією реалізації цього права є норма, яка закріплює, що діяльність, яка перешкоджає здійсненню права громадян на безпечне на-

вколишнє природне середовище, підлягає припиненню в порядку, встановленому цим законом та іншими законодавчими актами України (ст. 10). Діяльність фізичних та юридичних осіб, що завдає шкоди навколишньому природному середовищу, може бути припинена за рішенням суду (ст. 50)

Детальному розгляду заходів щодо забезпечення екологічної безпеки присвячено розділ ХІ Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища». Слід зазначити основні його положення.

Так, згідно зі статтею 51 підприємства, установи й організації, діяльність яких пов\'язана зі шкідливим впливом на навколишнє природне середовище, незалежно від часу введення їх у дію мають бути обладнані спорудами, устаткуванням і пристроями для очищення викидів і скидів або їх знешкодження, зменшення впливу шкідливих факторів, а також приладами контролю за кількістю і складом забруднювальних речовин та за характеристиками шкідливих факторів.

У проектах господарської та іншої діяльності мають міститися матеріали оцінювання її впливу на навколишнє природне середовище і здоров\'я людей.

Оцінка здійснюється з урахуванням:

- вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища,

- екологічної ємності даної території,

- стану навколишнього природного середовища в місці, де планується розміщення об\'єктів,

- екологічних прогнозів,

- перспектив соціально-економічного розвитку регіону,

- потужності та видів сукупного впливу шкідливих факторів та об\'єктів на навколишнє природне середовище.

Підприємства, установи та організації, які розміщують, проектують, будують, реконструюють, технічно переозброюють, уводять у дію підприємства, споруди та інші об\'єкти, а також проводять дослідницьку діяльність, що, за їхньою оцінкою, може негативно вплинути на стан навколишнього природного середовища, подають Міністерству екології та природних ресурсів України та його органам на місцях спеціальну заяву про це.

Відповідно, забороняється введення в дію підприємств, споруд та інших об\'єктів, на яких не забезпечено в повному обсязі додержання всіх екологічних вимог і виконання заходів, передбачених у проектах на будівництво та реконструкцію (розширення і технічне переоснащення).

Зазначений Закон (стаття 52) встановлює також вимоги щодо охорони навколишнього природного середовища в разі застосування засобів захисту рослин, мінеральних добрив, нафти і нафтопродуктів, токсичних хімічних речовин та інших препаратів.

Так, на підприємства, установи, організації та громадян покладається обов\'язок додержуватись правил транспортування, зберігання і застосування засобів захисту рослин, стимуляторів їх росту, мінеральних добрив, нафти і 24

нафтопродуктів, токсичних хімічних речовин та інших препаратів, з тим щоб не допустити забруднення ними або їхніми складовими навколишнього природного середовища і продуктів харчування.

У процесі створення нових хімічних препаратів і речовин, інших потенційно небезпечних для навколишнього природного середовища субстанцій мають розроблятися та затверджуватися у встановленому законодавством порядку допустимі рівні вмісту цих речовин у об\'єктах навколишнього природного середовища та продуктах харчування, методи визначення їх залишкової кількості та утилізації після використання. Вміст природних і штучних домішок, які можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища або здоров\'я людей, у таких препаратах, а також сировині, що використовується для їх виробництва, не повинен перевищувати допустимих рівнів, встановлених відповідно до законодавства.

Охоронні вимоги мають забезпечуватися також у процесі виробництва, під час зберігання, транспортування, використання, знешкодження, захоро- нення токсичних та інших небезпечних для навколишнього природного середовища і здоров\'я людей речовин.

Стаття 53 регламентує питання біобезпеки, формулюючи зобов’язання підприємств, установ та організацій в забезпеченні екологічно безпечного виробництва, зберігання, транспортування, використання, знищення, знешкодження і захоронення мікроорганізмів, інших біологічно активних речовин та продуктів біотехнології, а також інтродукції, акліматизації і реакліматизації тварин і рослин, розробленні і здійсненні заходів щодо запобігання та ліквідації наслідків шкідливого впливу біологічних факторів на навколишнє природне середовище та здоров\'я людини.

Стаття 54 присвячена питанням охорони навколишнього природного середовища від акустичного, електромагнітного, іонізуючого та іншого шкідливого впливу фізичних факторів та радіоактивного забруднення, а стаття 55 - питанням охорони довкілля від забруднення відходами.

У сучасних умовах дедалі важливішою стає екологічна безпека транспортних засобів (стаття 56), зокрема, підприємства, установи, організації, що здійснюють проектування, виробництво, експлуатацію та обслуговування автомобілів, літаків, суден, інших пересувних засобів, установок та виробництво і постачання пального, зобов\'язані:

- розробляти і впроваджувати комплекс заходів щодо зниження токсичності та знешкодження шкідливих речовин, які містяться у викидах та скидах транспортних засобів,

- переходу на менш токсичні види енергії й пального,

- додержання режиму експлуатації транспортних засобів

- та інші заходи, спрямовані на запобігання й зменшення викидів і скидів у навколишнє природне середовище забруднювальних речовин та дотримання встановлених рівнів фізичних впливів.

Тому виробництво й експлуатація транспортних та інших пересувних засобів і установок, у викидах та скидах яких вміст забруднювальних речовин перевищує встановлені нормативи, не допускається.

Водночас керівники транспортних організацій та власники транспортних засобів несуть відповідальність за додержання встановлених для відповідного типу транспортного засобу нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах, скидів забруднюючих речовин та впливу фізичних факторів пересувних джерел на стан навколишнього природного середовища.

Згідно зі статтею 57 у разі проведення фундаментальних та прикладних наукових, науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт обов\'язково слід враховувати вимоги охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання і відтворення природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки. Забороняється впровадження відкриттів, винаходів, застосування нової техніки, імпортного устаткування, технологій і систем, якщо вони не відповідають вимогам екологічної безпеки. У разі порушення встановлених вимог така діяльність припиняється уповноваженими на те державними органами, а винні особи притягуються до відповідальності згідно з чинним законодавством.

Встановлено також вимоги екологічної безпеки щодо військових, оборонних об\'єктів та військової діяльності (стаття 58), зокрема вимоги екологічної безпеки для розміщення, проектування, будівництва, реконструкції, введення в дію та експлуатації об\'єктів, щодо обмеження негативного впливу на навколишнє природне середовище хімічних, фізичних і біологічних факторів. Ці та інші вимоги, передбачені Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища», іншими законодавчими актами України, повною мірою поширюються на військові та оборонні об\'єкти, а також об\'єкти органів внутрішніх справ і державної безпеки.

Забезпечення екологічної безпеки покладається на відповідних осіб також під час дислокації військових частин, проведенні військових навчань, маневрів, переміщенні військ і військової техніки, крім випадків особливих ситуацій, що оголошуються відповідно до законодавства України. Державний контроль за додержанням вимог екологічної безпеки щодо військових, оборонних об\'єктів та військової діяльності на території України здійснюється відповідно до цього Закону та інших законодавчих актів України.

Згідно зі статтею 59 екологічні вимоги у процесі розміщення і розвитку населених пунктів передбачають, що планування, розміщення, забудова і розвиток населених пунктів здійснюються за рішенням місцевих рад з урахуванням екологічної ємності територій, додержанням вимог охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів та екологічної безпеки, а в разі розроблення генеральних планів розвитку і розміщення населених пунктів сільські, селищні, міські ради встановлюють режим використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища та екологічної безпеки у приміських та зелених зонах за погодженням з радами, на території яких вони містяться, відповідно до законодавства України.

Суттєве значення для практики встановлення особливих режимів на територіях України, що характеризуються природним чи техногенним похо- 26

дженням і екологічним ризиком, мають норми розділу Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», в якому йдеться про надзвичайні екологічні ситуації. Закон передбачає можливість за рішенням Верховної Ради України оголошувати окремі території зонами надзвичайних екологічних ситуацій, а саме:

- зонами екологічної катастрофи;

- зонами підвищеної екологічної небезпеки;

- іншими категоріями зон.

Класифікація цих зон, їхні режими та правові наслідки, що випливають із факту віднесення територій до відповідних категорій, включаючи встановлення особливого статусу громадян, які мешкали чи тимчасово перебували у цих зонах, питання надання їм компенсацій і пільг, визначаються законодавством України, зокрема Законом України «Про зону надзвичайної екологічної ситуації» від 13 липня 2000 р., який закріплює:

- основні завдання, підстави та порядок оголошення окремої місцевості зоною надзвичайної екологічної ситуації,

- особливості зміни її меж та забезпечення правового режиму, його зміну та припинення,

- заходи, що можуть вживатися у цій зоні, та обмеження діяльності,

- здійснення екологічного моніторингу,

- підстави визнання юридичних і фізичних осіб потерпілими від надзвичайної екологічної ситуації,

- відшкодування їм заподіяної шкоди,

- відповідальності за порушення правового режиму у цій зоні,

- акти, які деталізують порядок класифікації надзвичайних ситуацій.

Закон передбачає й інші заходи щодо запобігання аваріям і ліквідації їх

шкідливих екологічних наслідків у процесі проектування й експлуатації господарських та інших об\'єктів, що характеризуються екологічною небезпекою, зобов\'язуючи відповідних власників та уповноважених осіб розробляти та здійснювати заходи, спрямовані на запобігання аваріям та ліквідацію їхніх шкідливих наслідків. Він зобов\'язує також органи державного, у тому числі екологічного, контролю проводити систематичні перевірки стану екологічно небезпечних об\'єктів та виконання попереджувальних заходів і вимог щодо безпечної експлуатації таких об\'єктів. На Мінекоресурсів України покладено обов\'язок щодо визначення переліку екологічно небезпечних об\'єктів.

Разом з тим Закон припускає можливість настання аварії внаслідок забруднення довкілля і зобов\'язує відповідні підприємства, установи та організації, що допустили настання екологічної небезпеки, негайно розпочати ліквідацію негативних наслідків. Водночас відповідні службові особи або власники екологічно небезпечних підприємств зобов\'язуються повідомляти про аварії і заходи, вжиті для ліквідації її наслідків органи місцевого самоврядування, органи охорони здоров\'я та спеціально уповноважені органи управління в галузі охорони довкілля, природокористування і забезпечення екологічної безпеки.

Однак чітких процедур інформування та здійснення інших невідкладних заходів щодо відвернення екологічного ризику та ліквідації негативних наслідків на випадок аварій, катастроф, інших надзвичайних екологічних ситуацій у Законі очевидно бракує, що практично створює можливості для заповнення цих прогалин на рівні підзаконного нормативно-правового регулювання, яке не становить сьогодні чіткої і збалансованої системи як на рівні загальнообов\'язкових правил, так і щодо врегулювання повноважень і комплексу практичних дій суб\'єктів, які експлуатують екологічно небезпечні об\'єкти, здатні спричиняти аварії чи ускладнювати природно-стихійні катастрофи.

Відповідно до Закону України «Про екологічну експертизу» від 9 лютого 1995 року метою екологічної експертизи є запобігання негативному впливу антропогенної діяльності на стан довкілля та здоров\'я людей, а також оцінювання ступеня екологічної небезпеки господарської діяльності та екологічної ситуації на окремих територіях і об\'єктах (ст. 4).

Серед основних завдань екологічної експертизи є визначення ступеня екологічного ризику і безпеки запланованої чи здійснюваної діяльності, оцінювання впливу діяльності об\'єктів екологічної експертизи на стан довкілля, здоров\'я людей і якість природних ресурсів (ст. 5).

Як основні принципи екологічної експертизи виділяються правова ідея гарантування безпечного для життя і здоров\'я людей довкілля, екологічна безпека (ст. 6).

Слід зазначити, що Закон «Про екологічну експертизу» за своєю формою, структурою, змістом та наявними принципами правового регулювання розроблений на рівні вимог міжнародного права та, зокрема, Директиви Ради Європи від 27 червня 1985 року № 85/337/ЄЕС про оцінку наслідків виконання державних та приватних проектів для навколишнього природного середовища, Директиви Ради Європи від 7 червня 1990 року № 90/313/ЄЕС про вільний доступ до інформації про навколишнє середовище.

Значне місце у системі екологічного законодавства, зокрема законодавства про екологічну безпеку, посідає Закон України «Про відходи» від 5 березня 1998 року, який розроблено на рівні сучасних правових принципів міжнародного права.

Серед головних завдань закону - визначення основних умов, вимог і правил щодо екологічно безпечного поводження з відходами, запобігання шкідливому їх впливу на здоров\'я людини та навколишнє природне середовище. Основними принципами державної політики у сфері поводження з відходами є пріоритетний захист довкілля та здоров\'я людини від негативного впливу відходів.

Кодифікація першочергових актів екологічного законодавства включає прийняття нових невідкладних актів України, зокрема закону про екологічну (природо-техногенну) безпеку. В перспективі намічається розроблення та прийняття єдиного кодифікованого законодавчого акта - Екологічного кодексу України тощо.

У комплексі заходів, передбачених основними напрямами, чільне місце посідає гармонізація національного екологічного законодавства із міжнародним правом.

2.2

<< | >>
Источник: М.В. Сарапіна. Забезпечення екологічної безпеки: курс лекцій / Укладач: М.В. Сарапіна. - Х: НУЦЗУ,2015. - 195 с.. 2015

Еще по теме Правові засади національної екологічної безпеки:

  1. Поняття та види екологічної безпеки
  2. Правові засади національної екологічної безпеки
  3. 3.2 Історія розвитку міжнародної нормативної бази екологічної безпеки
  4. 2.3. Спеціально-юридичні гарантії права громадян на екологічну безпеку в Україні
  5. 1.5. Категоріальний апарат дослідження державного управління національною інформаційною сферою
  6. Поняття, види та значення державних підприємств у національній системі господарювання
  7. 1.1. Забезпечення внутрішньої безпеки держави як вид адміністративно-політичної діяльності
  8. 2.1. Національна безпека України як об’єкт управління Служби безпеки України
  9. 2.2. Напрямки забезпечення національної безпеки України Службою безпеки України
  10. 2.3. Завдання, функції та повноваження Служби безпеки України щодо забезпечення національної безпеки від внутрішніх загроз
  11. 5.1. Поняття та система заходів забезпечення пожежної безпеки в державі
  12. 5.2. Суб’єкти управління у сфері забезпечення пожежної безпеки
  13. 1.1. Забезпечення внутрішньої безпеки держави як вид адміністративно-політичної діяльності
  14. 2.1. Національна безпека України як об’єкт управління Служби безпеки України
  15. 2.2. Напрямки забезпечення національної безпеки України Службою безпеки України
  16. 2.3. Завдання, функції та повноваження Служби безпеки України щодо забезпечення національної безпеки від внутрішніх загроз
  17. 5.1. Поняття та система заходів забезпечення пожежної безпеки в державі
  18. Співвідношення цивільних правовідносин у сфері здійснення медичної діяльності з суміжними правовідносинами, їх класифікація
  19. Правові основи і гарантій інформаційного забезпечення діяльності недержавних громадських організацій в Україні
  20. Місце та значення поліцейських послуг в діяльності Національної поліції
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -