3.2 Історія розвитку міжнародної нормативної бази екологічної безпеки
Перші міжнародні екологічні документи захищали право людей на здорове довкілля і регламентували обмеження у використанні зброї. Це - Женевський протокол «Про заборону використання на війні задушливих, отруйних та їм подібних інших газів, а також бактеріологічних засобів» (1925 p.), Паризький пакт (Пакт Бріана-Келлоґа) (1928 р.) про визнання війни міжнародним злочином, «Загальна декларація прав людини» (1948 р.) тощо.
Окремі природні компоненти і природа в цілому отримали правовий захист у багатьох міжнародних документах. У 1954 році було укладено Лондонську конвенцію щодо попередження забруднення моря нафтою. В 1959 році прийнято «Договір про Антарктиду», за яким цей континент оголошено спільним надбанням людства, без\'ядерною територією. Договори «Про заборону випробувань ядерної зброї в атмосфері, космічному просторі та під водою» (1963 р.), «Про заборону розміщення на дні морів та океанів і в їх надрах ядерної зброї та інших видів зброї масового знищення» (1971 р.) захистили основні природні сфери від ядерного забруднення. Підсумковим документом стала Конвенція про заборону військового чи будь-якого іншого ворожого використання засобів впливу на природне середовище (1977 p.).ЮНЕСКО в 1971 р. започаткувала Програму «Людство і біосфера», досвід виконання якої дозволив прийняти у 1980 р. Всесвітню стратегію охорони природи.
На Стокгольмській конференції з навколишнього середовища 16.06.1972 року була прийнята Стокгольмська декларація з навколишнього середовища, яка є базовим актом для міжнародного права навколишнього середовища. Вона - не міжнародний договір, а політико-правовий документ (так зване «м\'яке право»), і не потребує ратифікації. Спрямована на мобілізацію зусиль міжнародного співтовариства у справі розв\'язання проблем навколишнього середовища як на національному, так і міжнародному рівнях. Складається із преамбули та 26 статей-принципів.
Вихідним принципом Декларації є принцип права людини на гідні «умови життя у навколишньому середовищі».Забезпеченню цього права має сприяти рекомендована державам і міжнародним організаціям система заходів охорони навколишнього середовища і раціонального використання природних ресурсів. До них належать: узгодження економічного і соціального розвитку з екологічними вимогами; налагодження належного управління процесами природокористування; запобігання заподіянню шкоди навколишньому середовищу; впровадження наукових засад в екологічну сферу тощо.
Конференція ООН з навколишнього середовища і розвитку (Ріо-де- Жанейро, 1992 р.) прийняла багато документів, головними з яких є наступні:
- Декларація з навколишнього природного середовища та розвитку;
- Порядок денний на XXI століття;
- Заява про принципи відносно лісів;
- Рамкова Конвенція про зміну клімату;
- Конвенція про біологічне різноманіття.
Декларація Ріо з навколишнього природного середовища та розвитку містить 27 Принципів. Перший Принцип визначає пріоритетне місце людини - «Люди - центр піклування в процесі постійного розвитку. Вони мають право на здорове і творче життя в гармонії з природою». Концепція розвитку викладена в Принципах 3, 4 та 25 - Мир, розвиток та охорона навколишнього середовища - взаємозалежні та невід\'ємні. Право на розвиток повинно реалізовуватися з урахуванням того, що це буде відповідати потребам розвитку та природоохоронним заходам наступних поколінь. Для того, щоб досягти постійного та безпечного розвитку, природоохоронні заходи мають займати своє місце у процесі розвитку і не можуть розглядатися окремо від нього. Дев\'ять Принципів присвячено екологічній політиці держави. Зокрема, вказано, що держави мають суверенне право на проведення своєї особистої природоохоронної політики та політики розвитку і гарантують, що їх дії не зашкодять навколишньому середовищу інших держав чи районів, що знаходяться за межами дії їх національних законів. Спеціальної пріоритетності потребують країни, що розвиваються, особливо найменш розвинуті і тому найбільш екологічно вразливі.
Держави мають співпрацювати в пошуках прийнятних наукових рішень і сприяти розробкам, розповсюдженню і передачі технологій. Органи державної влади повинні добиватися проголошення інтернаціоналізації природоохоронних коштів та використання економічних важелів, беручи до уваги, що забруднювач у принципі відшкодовує витрати на усунення забруднювання. Держави вводять в дію ефективне природоохоронне законодавство. Принцип 21 адресовано молоді: «Творчість, ідеали та сміливість молоді світу повинні бути мобілізовані для встановлення глобального партнерства, щоб досягти постійного розвитку та забезпечити краще майбутнє для всіх».Порядок денний на XXI століття - це програма того, як зробити розвиток надійним із соціальної, економічної і екологічної точок зору. Людство переживає вирішальний момент своєї історії. Світ зустрівся з проблемами жебрацтва, голоду, хвороб, неграмотності і продовженої деградації екологічних систем, від яких залежить наш добробут. Єдиний засіб забезпечити собі більш безпечне, більш квітуче майбутнє - це вирішення проблем навколишнього середовища та економічного розвитку в комплексі й узгодженим шляхом. Ми повинні задовольнити основні потреби людей, піднімати рівень життя для всіх і в той же час краще захищати і зберігати екологічні системи. В Порядку денному розглядаються як поточні проблеми, так і питання підготовки до вирішення майбутніх проблем. Забезпечення сталого розвитку є, в першу чергу, обов\'язком уряду, і воно вимагає розробки національних програм, планів і політики. Зусилля держав повинні координуватися через міжнародні організації, такі як ООН.
Міждержавні правові документи регламентують відносини між двома чи декількома державами. Перші екологічні документи впорядковували використання прикордонних природних об\'єктів. Так, у 1936 р. підписано Конвенцію про режим проток, в якій передбачені права та обов\'язки причорноморських держав щодо проток Чорного моря. В Берні (Швейцарія, 1979 р.) було підписано Конвенцію про охорону дикої флори і фауни і природних середовищ існування в Європі, в основу якої покладено широко відомий документ - Рам- сарську (Іран, 1971 р.) Конвенцію про водно-болотні угіддя, що мають міжна- родне значення головним чином як середовище існування водоплавних птахів.
На Конференції Причорноморських країн (Бухарест, 1992 р.) прийнята Конвенція про захист Чорного моря - приклад поєднання зусиль зацікавлених країн регіону.Якщо судити за кількістю документів, то екологічна дипломатія досягла значних успіхів.
| Роки | 1960 | 1965 | 1970 | 1975 | 1980 | 1985 | 1990 | 1995 | 2000 |
| Кількість документів | 25 | 40 | 51 | 80 | 102 | 130 | 160 | 210 | 250 |
3.3