§ 2. Право громадян на екологічну безпеку: сутність та зміст

Правове забезпечення захисту населення від негативного впливу довкілля нерозривно пов’язано з реалізацією природних прав людини і громадянина на життя і охорону здоров’я, що деталізуються через об’єктивне право громадян на екологічну безпеку, своєрідним ядром та основою якого є конституційне право на безпечне для життя й здоров’я навколишнє природне середовище.

Останнє гарантується і реалізується передусім як визначена суб’єктивна можливість громадян споживати і використовувати без­печні для їх здоров’я природні блага, забезпечена обов’язком усіх інших суб’єктів (юридичних і фізичних осіб, держави) охороняти довкілля, а також життя і здоров’я населення від його небезпечного впливу.

Структура права громадян на екологічну безпеку як суб’єктивного складається із сукупності юридично забезпечених можливостей і охоп­лює певні основні елементи: 1) право проживання або перебування в навколишньому середовищі, безпечному для життя і здоров’я лю­дини; 2) право на безпечну якість природних ресурсів та об’єктів, що використовуються для задоволення потреб населення; 3) можливість здійснювати власні правомірні дії з реалізації права на екологічну безпеку (наприклад, одержувати вільний доступ до інформації про стан довкілля, якість харчових продуктів, брати участь у громадських обговореннях або слуханнях щодо розміщення та діяльності еколо­гічно небезпечних об’єктів тощо); 4) право вимагати від усіх зобов’язаних осіб (у тому числі й від держави) виконання певних дій, спрямованих на реалізацію цього права, на дотримання правил еко­логічної безпеки; 5) право на звернення у відповідні органи (у тому числі й безпосереднє звернення до суду) з метою захисту порушено­го права; здійснення його захисту всіма правовими способами (у деяких випадках — самозахист); 6) право на відшкодування шкоди, завданої порушенням права на екологічну безпеку.

Можна говорити, що право на екологічну безпеку як суб’єктивне право виявляється як пасивно (факт проживання в безпечному для життя і здоров’я навколишньому середовищі), так і активно (право­мірні дії, які реалізують і захищають це право), що становить відпо­відно його юридичний і матеріальний зміст.

Характерно, що в основі права на екологічну безпеку можуть лежати не лише індивідуальні екологічні інтереси громадян, але і суспільний (публічний) інтерес у збереженні безпечного довкілля.

Ефективність забезпечення екологічної безпеки населення може визначатися за допомогою сукупності показників: об’єктивного стану здоров’я населення, що мешкає в певній місцевості (вікові коефіцієнти захворюваності та смертності; середня тривалість життя; показники народжуваності; частота генетично обумовлених хвороб за поколінням, фізичний розвиток, інвалідізація тощо); якості навколишнього при­родного середовища та його компонентів на цій території (відповід­ності його показників установленим нормативам та стандартам еколо­гічної безпеки); ступеня реальної реалізації тих правових можливос­тей, що надає законодавство громадянам у сфері екологічної безпеки (наявність діючих механізмів участі громадськості у прийнятті рішень, що стосуються екологічних питань, можливість реального впливу на процес прийняття таких рішень; реальність та доступність юридично­го захисту екологічних прав громадян тощо).