Система інших екологічних прав громадян

На відміну від права на безпечне для життя навколишнє природне середовище екологічні права мають похідний від нього характер і реалізуються з метою його забезпечення.

Право громадян на екологічну інформацію закріплено у ст.

Відповідно до ст. 25 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» інформація про стан навколишнього природного середовища (екологічна інформація) — це будь-яка інформація в письмовій, аудіовізуальній, електронній чи іншій матеріальній формі про:

стан навколишнього природного середовища чи його об’єктів — землі, вод, надр, атмосферного повітря, рослинного і тваринного світу та рівні їх забруднення;

біологічне розмаїття і його компоненти, включно з генетично видозміненими організмами та взаємодію їх із об’ єктами навколишнього природного середовища;

джерела, чинники, матеріали, речовини, продукцію, енергію, фізичні чинники (шум, вібрацію, електромагнітне випромінювання, радіацію), які впливають або можуть вплинути на стан навколишнього природного середовища та здоров’я людей;

загрозу виникнення і причини надзвичайних екологічних ситуацій, результати ліквідації цих явищ, рекомендації щодо заходів, спрямованих на зменшення їх негативного впливу на природні об’ єкти та здоров’ я людей;

екологічні прогнози, плани і програми, заходи, в тому числі адміністративні, державну екологічну політику, законодавство про охорону навколишнього природного середовища;

витрати, пов’ язані зі здійсненням природоохоронних заходів за рахунок фондів охорони навколишнього природного середовища, інших джерел фінансування, економічний аналіз, проведений у процесі прийняття рішень з питань, що стосуються довкілля.

Основними джерелами такої інформації є дані моніторингу довкілля, кадастрів природних ресурсів, реєстри, автоматизовані бази даних, архіви, а також довідки, що видаються уповноваженими на те органами державної влади, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями, окремими посадовими особами.

Закон України «Про екологічну експертизу» (ст. 35) зобов’язує замовників екологічної експертизи публікувати заяву про екологічні наслідки діяльності, що має містити відомості про: а) заплановану діяльність, мету і шляхи її здійснення; б) суттєві чинники, що впливають чи можуть впливати на стан навколишнього природного середовища з урахуванням можливості виникнення надзвичайних екологічних ситуацій; в) кількісні та якісні показники оцінювання рівнів екологічного ризику запланованої діяльності, а також заходи, що гарантують впровадження діяльності відповідно до екологічних стандартів і нормативів; г) інформування громадськості щодо запланованої діяльності, її мету і шляхи її здійснення.

Право громадян на участь у публічних слуханнях або відкритих засіданнях з питань впливу запланованої діяльності на навколишнє природне середовище на стадіях розміщення, проектування, будівництва і реконструкції об’єктів та у проведенні громадської екологічної експертизи.

Згідно зі ст. 11 Закону України «Про екологічну експертизу» участь громадськості в процесі екологічної експертизи може здійснюватися шляхом виступів у засобах масової інформації, подання письмових зауважень, пропозицій і рекомендацій, включення представників громадськості до складу експертних комісій, груп з проведенню громадської екологічної експертизи. Підготовку висновків екологічної експертизи і прийняття рішень щодо подальшої реалізації (використання, застосування, експлуатації тощо) об’ єкта екологічної експертизи здійснюють з урахуванням громадської думки.

Відповідно до ст. 41 цього Закону з метою інформування населення та погодження дій з іншими об’ єднаннями громадян суб’ єкти громадської екологічної експертизи оголошують через засоби масової інформації Заяву про проведення громадської екологічної експертизи, в якій зазначаються відомості про склад громадського еколого-експертного формування, перелік спеціалістів, залучених до участі в експертизі, об’ єкт екологічної експертизи, терміни її проведення.

Заява про проведення громадської екологічної експертизи подається до відповідних місцевих Рад, органів державної виконавчої влади та державної екологічної експертизи.

Частина 2 ст. 42 щодо Закону передбачає, що висновки громадської екологічної експертизи можуть враховуватися при проведенні державної екологічної експертизи, а також органами, які приймають рішення щодо реалізації об’єкта експертизи.

Право громадян на об’єднання в громадські природоохоронні формування.

Громадські природоохоронні формування можуть відповідно до своїх статутів брати участь в екологічному вихованні й екологічної освіті, в екологічному інформуванні населення. Реалізується це право шляхом волевиявлення громадян на об’єднання в громадські формування.

Право на здобуття екологічної освіти.

Право на екологічну освіту може бути реалізоване як на формальному (школи, ліцеї, університети), так і на неформальному та контактному рівнях.

Так, відповідно до Рішення Колегії Міністерства освіти і науки України «Про концепцію екологічної освіти в Україні» від 20.12.2001 року № 13/6-19, в якому вказано, що в найважливіших міжнародних документах останнього десятиріччя, присвячених проблемам навколишнього середовища і гармонійного розвитку людства, велику увагу приділено екологічній культурі й свідомості, інформованості людей про екологічну ситуацію в світі, регіоні, на місці проживання, обізнаності їх стосовно можливих шляхів розв’ язання різних екологічних проблем, концептуальних підходів до збереження біосфери і цивілізації.

Шлях до високої екологічної культури лежить через ефективну екологічну освіту.

Екологічна освіта на порозі ІІІ тисячоліття стала необхідною складовою гармонійного, екологічно безпечного розвитку. Екологічне виховання й інформування населення, підготовка висококваліфікованих фахівців названі в програмних документах найвизначнішого міжнародного форуму ХХ століття у Ріо-де- Жанейро (1992 рік), присвяченого навколишньому середовищу і сталому розвитку, одним із найважливіших і найнеобхідніших засобів здійснення переходу до гармонійного розвитку всіх країн світу. Це положення міститься також в останніх міжнародних документах (міжнародний звіт «Ріо+5», «Керівництво з підготовки національних доповідей про виконання країнами» Порядку денного на 21 століття тощо).

Концепція екологічної освіти України як елемент концепції гармонійного розвитку держави набуває сьогодні ваги актуального й важливого державного документа.

Підготовка громадян із високим рівнем екологічних знань, екологічної свідомості і культури на основі нових критеріїв оцінювання взаємовідносин людського суспільства і природи (не насильство, а гармонійне співіснування з нею!), має стати одним із головних важелів у розв’язанні надзвичайно гострих екологічних і соціально-економічних проблем сучасної України.

Екологічна освіта як цілісне культурологічне явище, що включає процеси навчання, виховання, розвитку особистості, має спрямовуватися на формування екологічної культури як складової системи національного й громадського виховання всіх верств населення України (у тому числі через екологічну просвіту за допомогою громадських екологічних організацій), екологізацію навчальних дисциплін та програм підготовки, а також на професійну екологічну підготовку через базову екологічну освіту.

Розв’язання цих завдань має забезпечити формування цілісного екологічного знання й мислення, необхідних для прийняття екологічнообґрунтованих народногосподарських рішень на рівні підприємств, галузей, регіонів, країни загалом.

Реформування екологічної освіти та виховання має здійснюватися з обов’ язковим урахуванням екологічних законів, закономірностей, наукових принципів, що діють комплексно в біологічній, технологічній, економічній, соціальній і військовій сферах.

Глибоким опануванням екологічних знань, формуванням екологічного мислення, свідомості і культури мають бути охоплені громадяни всіх категорій, вікових груп і сфер діяльності.

Збалансований, екологічно безпечний (гармонійний) розвиток має бути базисною, вихідною ідеєю, методологічним підґрунтям екологічної освіти згідно з міжнародними вимогами.

Головними складовими системи екологічної освіти та виховання мають бути її формальна й неформальна частини, форми й методи яких різні, але мета одна: різнобічна підготовка громадян, здатних визначати, розуміти й оптимально вирішувати екологічні та соціально-економічні проблеми регіонів проживання на основі наукових знань процесів розвитку біосфери, здорового глузду, загальнолюдських досвіду й цінностей.

Базою для здійснення заходів з вирішення цієї важливої й складної державної проблеми має стати Концепція екологічної освіти в Україні.

Головною метою екологічної освіти є формування екологічної культури окремих осіб і суспільства загалом, формування навичок, фундаментальних екологічних знань, екологічного мислення і свідомості, що ґрунтуються на ставленні до природи як універсальної, унікальної цінності. Екологічна освіта, з одного боку, має бути самостійним елементом загальної системи освіти, а з іншого — виконувати інтегративну роль у всій системі освіти.

Ця мета досягається поетапно, шляхом розв’язання освітніх і виховних завдань та вдосконалення практичної діяльності.

Найголовнішими завданнями екологічної освіти мають бути:

1. Формування екологічної культури всіх верств населення, що передбачає: виховання розуміння сучасних екологічних проблем держави й світу, усвідомлення їх важливості, актуальності та універсальності (зв’язку локальних із регіональними і глобальними); відродження кращих традицій українського народу у взаємовідносинах із довкіллям, виховання любові до рідної природи; формування усвідомлення безперспективності технократи- ної ідеї розвитку й необхідності заміни її на екологічну, яка базується на розумінні єдності всього живого й неживого в складноо- рганізованій глобальній системі гармонійного співіснування й розвитку; формування розуміння необхідності узгодження стратегії природи і стратегії людини на основі ідеї універсальності природних зв’язків та самообмеженості, подолання споживацького ставлення до природи; розвиток особистої відповідальності за стан довкілля на місцевому, регіональному, національному і глобальному рівнях, уміння прогнозувати особисту діяльність і діяльність інших людей та колективів; розвиток умінь приймати відповідальні рішення щодо проблем навколишнього середовища, опанування норм екологічно грамотної поведінки; виховання глибокої поваги до власного здоров’я та вироблення навичок його збереження.

Екологічна освіта спрямовується на поєднання раціонального й емоційного у взаємовідносинах людини з природою на базі принципів добра й краси, розуму й свідомості, патріотизму й універсалізму, наукових знань і дотримання екологічного права.

Екологічна освіта — це сукупність таких компонентів: екологічні знання — екологічне мислення — екологічний світогляд — екологічна етика — екологічна культура. Кожному компоненту відповідає певний рівень екологічної зрілості: від елементарних екологічних знань, уявлень дошкільного рівня до глибокого усвідомлення і практичної реалізації їх на вищих рівнях. Умовно можна виокремити такі узагальнені рівні екологічної зрілості: початковий (інформативно-підготовчий), основний (базово-світоглядний), вищий, профільно-фаховий (світо- глядно-зрілий).

Право громадян на відшкодування шкоди, заподіяної порушенням права на безпечне довкілля.

Загальним нормативним актом, що регулює відносини, які виникають у зв’язку із заподіянням шкоди, є Цивільний Кодекс

України та низка інших нормативно-правових актів. На жаль, с. 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» містить лише кілька загальних норм, які регулюють питання відшкодування екологічної шкоди.

Так, шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації, як правило, в повному обсязі без застосування норм зниження розміру стягнення та незалежно від збору за забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів.

Особи, яким завдано такої шкоди, мають право на відшкодування неотриманих доходів за час, необхідний для відновлення здоров’я, якості навколишнього природного середовища, відтворення природних ресурсів до стану, придатного для використання за цільовим призначенням.

Особи, що володіють джерелами підвищеної екологічної небезпеки, зобов’язані компенсувати заподіяну шкоду громадянам та юридичним особам, якщо не доведуть, що шкода виникла внаслідок стихійних природних явищ чи навмисних дій потерпілих.

2.4.