Система та принципи екологічного права
Система екологічного права — це цілісна і послідовна сукупність теоретичних положень, принципів та еколого-правових норм, взаємопов’ язаних і об’ єднаних регулюванням специфічних суспільних відносин у галузі екології.
Систему будь-якої юридичної науки взагалі і системи екологічного права зокрема доцільно розглядати в трьох аспектах: як галузь права, як галузь науки і як навчальну дисципліну.
При аналізі екологічного права як галузі права рекомендується враховувати, що ця галузь права є комплексною, тобто охоплює низку галузей, якими є: земельне, водне, лісове гірниче, фауністичне право. Деякі вчені вважають перелічені підгалузі екологічного права самостійними галузями, яким притаманні ознаки галузі права, і які мають власну внутрішню структуру. Розвиток цих галузей в екологічному праві пов’язаний із застосуванням диференційованого підходу до правового регулювання суспільних відносин з природокористування й охорони навколишнього природного середовища щодо окремих природних об’єктів.
Екологічне право як галузь права поділяють на Загальну та Особливу частини; воно складається з підгалузей права; субінс- титутів, складних та простих інститутів[26].
Загальна частина екологічного права містить норми права, які регулюють питання, спільні для всіх видів екологічних відносин. Вона охоплює такі положення: а) загальну характеристику екологічних відносин та екологічного права; б) джерела (форми) екологічного права; в) право власності на природні об’ єкти; г) управління в галузі використання, відтворення й охорони навколишнього природного середовища; д) загальні положення природокористування; е) правове забезпечення екологічної безпеки; є) правове забезпечення економічного механізму в сфері екології; ж) загальні питання охорони навколишнього природного середовища; з) юридичну відповідальність за порушення екологічного законодавства.
Особлива частина містить норми, що регулюють окремі види екологічних відносин з урахуванням їх специфіки, а саме: право користування землею, водою, надрами, рослинним і тваринним світом, атмосферним повітрям, природо-заповідним фондом та іншими видами природних ресурсів. У цій частині також містяться норми, що стосуються міжнародних форм співпраці в галузі екології, охорони навколишнього природного середовища в сільському господарстві, промисловості, на транспорті, інших сферах господарювання людини.
Дехто з дослідників пропонує доповнити загальноприйняту систематизацію екологічного права як навчальної дисципліни третім структурним елементом — «Спеціальна частина», яка має включати такі складові:
— міжнародну співпрацю в галузі екології та її правове забезпечення;
— міжнародне екологічне право;
— екологічне право зарубіжних країн.
Екологічне право об’ єднує відповідні галузі права. Вони становлять сукупність правових норм, що регулюють однорідну групу екологічних відносин, із притаманними для них специфічними рисами, які є невід’ємною частиною загальних екологічних відносин. Оскільки основу кожної групи відносин становлять певні природні об’єкти зі своїми, властивими лише їм істотними рисами, це зумовлює необхідність конкретних правових форм. Такими правовими формами є земельне, водне, фауністичне, атмосферне, природо-заповідне, природоохоронне право як підгалузі екологічного права. Підгалузева структура екологічного права забезпечує диференційований підхід до правового регулювання відповідних видів екологічних відносин. Екологічне право, його підгалузі об’єднують складні, прості правові інститути. Вони можуть або входити до складу підгалузі, або посідати самостійне місце в системі екологічного права. Так, земельне право як підга- лузь екологічного права охоплює низку складних правових інститутів: право користування землями, яке, своєю чергою, поділяється на прості правові інститути — право користування землями сільськогосподарського призначення, землями несільсь- когосподарського призначення; правова охорона земель, яка теж передбачають низку простих правових інститутів.
Система екологічного права як навчальна дисципліна назагал збігається із системою цієї галузі права.
При розгляді екологічного права як науки системотвірним чинником виступатиме система правових норм, що регулюють відносно відокремлені суспільні відносини, які можна вивчати як самостійний предмет дослідження. Як приклад можна навести такі групи регульованих суспільних відносин: право власності на природні ресурси, право природокористування, організація державного управління у сфері взаємодії суспільства і природи, відносини зі здійснення екологічної експертизи, економіко- правовий механізм природокористування, юридична відповідальність за екологічні правопорушення тощо. Головна відмінність екологічного права як галузі права від галузі науки полягає в тому, що здійснення наукових досліджень можна проводити як у межах однієї галузі, так і охоплювати деякі елементи суміжних галузей. Що стосується окремої галузі права, то завдяки характерним ознакам, вона обмежена чіткими рамками регульованих суспільних відносин.
Принципи екологічного права — це керівні засади і загально- правові правила, що закріплені в еколого-правових нормативних актах і мають сприяти реалізації державою базових завдань екологічної політики.
Екологічне право ґрунтується на принципах, що їх поділяють на загальні та спеціальні (особливі). Загальні принципи визначають особливість права загалом: принцип соціальної справедливості і свободи, законності; рівності всіх перед законом; принцип єдності юридичних прав і обов’язків; принцип відповідальності за правопорушення тощо.
До спеціальних (особливих) принципів, передбачених екологічним законодавством України, належать такі:
— пріоритетність вимог екологічної безпеки, обов’язковість дотримання екологічних стандартів, нормативів і лімітів використання природних ресурсів при здійсненні господарської діяльності;
— гарантування екологічно безпечного середовища для життя й здоров’я людей;
— запобіжний характер заходів щодо охорони навколишнього природного середовища;
— екологізація матеріального виробництва на основі комплексності рішень у стосовно охорони навколишнього природного середовища;
— запобіжний характер заходів щодо охорони навколишнього природного середовища.
1.5.