Право громадян на безпечне для життя навколишнє природне середовище

Базовим у системі екологічних прав громадян є право на безпечне для життя навколишнє природне середовище. Це право означає можливість проживання в такому навколишньому середовищі, яке не завдає шкоди здоров’ю, а також можливість користуватися природними благами¹.

Щоб таке середовище було безпечним для людини, воно має відповідати юридично встановленим критеріям. Ідеться, зокрема, про систему екологічних, санітарно-епідемічних та інших норм, нормативів, вимог, заборон^{[38] [39]. Так, відповідно до ст. 33 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» екологічні нормативи встановлюють гранично допустимі викиди та скиди в навколишнє природне середовище забруднюючих хімічних речовин, рівні допустимого шкідливого впливу на нього фізичних та біологічних чинників.}

У ст. 1 Закону України «Про забезпечення санітарного і епідемічного благополуччя населення» дається визначення поняття «безпечні умови для людини» — це стан середовища життєві- яльності, за якого відсутня небезпека шкідливого впливу його чинників на людину.

Так, право на безпечне для життя і здоров’я навколишнє середовище характеризується як інтегрована правова категорія, що має в своїй основі низку галузевих прав: право на стабільну екологічну обстановку; право на екологічне благополуччя; право на якісне, здорове навколишнє середовище; право на використання корисних властивостей природи; право на охорону життя і здоров’я від несприятливих природних умов^[40].

Основні вимоги щодо якості довкілля зафіксовані в екологічних стандартах і нормативах. Сьогодні в Україні такими базовими критеріями є нормативи екологічної безпеки (нормативи гранично допустимої концентрації забруднюючих речовин у навколишньому середовищі, гранично допустимі рівні шкідливих фізичних і біологічних впливів на нього).

Право громадян на безпечне для життя і здоров’я навколишнє середовище належить до абсолютних прав.

В Україні дотримання права на безпечне для життя і здоров’я навколишнє середовище має забезпечуватися в межах здійснення державою її екологічної політики та природоохоронною діяльністю спеціально уповноважених державних органів і організації, органів місцевого самоврядування, громадських органів і організацій, природокористувачів на засадах послідовного виконання правових, організаційних, технічних, економічних тощо заходів щодо охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів.

До компетенцій державних органів у цій сфері законодавством віднесено: здійснення екологічного прогнозування, розробка екологічних стандартів і нормативів, здійснення екологічної експертизи, здійснення контролю і моніторингу навколишнього середовища.

Отже, право на безпечне для життя і здоров’я навколишнє середовище — це закріплена законодавством і забезпечена державою можливість суб’ єкта проживати в середовищі, яке не зашкоджує здоров’ю, користуватися природними благами, вимагати від держави дотримання екологічної безпеки, а в разі їх порушення — звертатися за захистом порушеного права до компетентних органів.

2.3.