ВИСНОВКИ

У монографії здійснено вирішення наукового завдання, що полягає в комплексній характеристиці інститутів умовно-дострокового звільнення та заміни невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням при виконанні позбавлення волі на певний строк: правової природи та соціального значення цих інститутів, їх місця в прогресивній системі виконання -відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк, підстав, умов та критеріїв, існуючої процедури розгляду, а також проблем, пов’язаних з практичним застосуванням положень КК, КВК та КПК України та захистом прав засуджених.

1. Існування інститутів умовно-дострокового звільнення та заміни невідбутої частини покарання більш м'яким є вираженням на практиці принципу гуманізму кримінального та кримінально-виконавчого права, оскільки держава зацікавлена в тому, щоб громадяни, які вчинили злочин, скоріше усвідомили свою провину, виправились та повернулись в суспільство, а покарання не має на меті спричинення страждань.

3. Інститути умовно-дострокового звільнення та заміни невідбутої частини покарання більш м’яким покарання виступають певним регулятором (важелем впливу) поведінки засуджених.

4. Умовно-дострокове звільнення та заміна невідбутої частини покарання більш м’яким не є заходами заохочення або пільгами, що надаються засудженим.

5. Інститути умовно-дострокового звільнення та заміни невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням є міжгалузевими правовими інститутами: кримінального, кримінально-процесуального та кримінально- виконавчого права. Незважаючи на певну схожість, інститут умовно- дострокового звільнення суттєво відрізняється від заміни невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням за колом осіб, на які їх може бути поширено, правовим характером, необхідністю доведення різного ступеня

173 виправлення та частиною строку покарання, яку необхідно відбути засудженому.

6. Для забезпечення реалізації прогресивної системи виконання- відбування покарання у виді позбавлення волі необхідно дотримуватись правила поступовості, оскільки саме це може забезпечити стимулювання позитивної поведінки засудженого. Поступовість прогресивної системи має полягати й у порядку обрання виду більш м’якого покарання, тому позбавлення волі може бути замінено виключно обмеженням волі. Застосування умовно- дострокового звільнення потрібно впроваджувати лише після попередньої заміни невідбутої частини покарання більш м'яким його видом.

7. З досвіду правового визначення процедури та практики застосування умовно-дострокового звільнення від відбування покарання й заміни невідбутої частини позбавлення волі більш м’яким покаранням у інших країнах доцільно запозичити можливість розгляду питань застосування цих інститутів за ініціативою засудженого або його представника та принцип «презумпції виправлення», за яким таке звільнення гарантується всім доти, доки немає підстав для відмови.

8. Умовно-дострокове звільнення та заміна невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням є не правом, а законним інтересом засуджених, який полягає у передбачених кримінальним законом прагненнях засудженого звільнитися або поліпшення свого правового становища шляхом зменшення правообмежень у межах нового виду кримінального покарання.

9. Умовно-дострокове звільнення та заміна невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням не є правом адміністрації колонії, бо вона не наділена повноваженнями вирішувати по суті питання щодо умовно- дострокового або заміни невідбутої частини позбавлення волі на певний строк більш м'яким покаранням.

10. Питання про правову природу та сутність такого явища, як «виправлення» було та й дотепер є предметом широкої дискусії як вітчизняних, так і закордонних фахівців. Доведено, що лише змінами в особистості

174 засудженого в період відбування покарання досягти фактичного виправлення та усунути ризик вчинення особою повторного злочину не можливо.

11. Використовувані у практиці критерії оцінки виправлення засуджених не відповідають загальним вимогам: вони не можуть бути виміряні у будь-яких кількісних одиницях виміру; між названими характеристиками поведінки засудженого не завжди спостерігається достатньо стійкий та помітний зв’язок; використання їх в якості критерію оцінки не є простим; деяки з них не візрізняються узгодженістю, та об'єктивність. У результаті адміністрація установ виконання покарань, представляючи особу до застосування тієї чи іншої заохочувальної норми, не може чітко визначити підстави та обґрунтувати доведення засудженим відповідного ступеня виправлення, внаслідок чого трапляються випадки або застосування умовно-дострокового звільнення осіб, які не довели свого виправлення, або навпаки, відмова особам, які таке виправлення в цілому довели.

12. Доведено, об'єтивно оцінити ступінь виправленння особи, а, тим більше, чітко визначити критерії такої оцінки неможливо. Розв'язати цю проблему пропонується шляхом запровадження практики доведення не ступеня виправлення засудженого, а обставин, які свідчать про його залишення небезпечним для суспільства з покладанням обов'язку такого доведення на адміністрацію колонії, а визначення доцільності застосування заохочувальних інститутів на судові органи.

13. Існуюча процедура підготовки матеріалів для розгляду на засіданні комісії установи виконання покарань вирізняється невиправданою та безпідставною складністю, має формальний й вельми заплутаний характер. Тому вона потребує спрощення та встановлення чіткості. У зв'язку з цим

175 пропонується покласти на адміністрацію установи виконання покарань подання до суду усіх без винятку матеріалів, які характеризують особу засудженого, а не суб'єктивно складених витягів з них.

14. Чинне законодавство та відомчі нормативні акти не встановлюють спеціального порядку оскарження засудженими або іншими зацікавленими особами рішення комісії установи виконання покарань щодо відмови у поданні до суду матеріалів стосовно умовно-дострокового звільнення або заміни невідбутої частини покарання більш м’яким покаранням, тому існуючий нині механізм розгляду питання щодо можливості умовно-дострокового звільнення та заміни невідбутої частини покарання більш м’яким його видом не виключає випадків порушення прав і законних інтересів засуджених. Члени комісій колоній не несуть жодної юридичної відповідальності за зміст прийнятого рішення. Засуджені обмежують в можливостях реалізпції права на правову допомогу в процесі розгляду комісією установи виконання покарань питань щодо доцільності внесення подання про умовно-дострокове звільнення або заміну невідбутої частини покарання більш м'яким. Право на судовий захист законних інтересів засуджених при розгляді питання щодо застосування досліджуваних заохочувальних інститутів на практиці суди намагаються підмінити прокурорським наглядом, а останній зводиться до нагляду за дотриманням законності адміністрацією колоній.

15. Долідження показало відсутність в теперішній час ефективного та дійового механізму захисту законних інтересів засудженого щодо умовно - дострокового звільнення або заміни невідбутої частини покарання більш м’яким.

16. Громадським контролем спостережних комісій має охоплюватись й процедура розгляду питання щодо доцільності внесення подання про застосування умовно-дострокового звільнення від відбування покарання або заміни невідбутої частини покарання більш м’яким. У теперішній час спостережні комісії не забезпечують ефективного громадського контролю за дотриманням законних інтересів засуджених при розгляді питання щодо

176 доцільності застосування умовно-дострокового звільнення або заміни невідбутої частини покарання більш м’яким.

17. Для впровадження отриманих в ході дослідження результатів пропонується внести такі зміни до чинного законодавства:

1) У Кримінальному кодексі України статті 82, 82 викласти у такій редакції:

«Стаття 81.

1. До осіб, що відбувають покарання у виді виправних робіт, службових обмежень для військовослужбовців, обмеження волі або тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців судом застосовується умовно-дострокове звільнення від відбування покарання. Особу може бути умовно-достроково звільнено повністю або частково і від відбування додаткового покарання.

2. Умовно-дострокове звільнення застосовується до осіб, що відбувають покарання у виді позбавлення волі на певний строк, якщо до них не може бути застосована заміна невідбутої частини покарання покаранням у виді обмеження волі за підставами, передбаченими в статтях 61, 82 та 107 цього Кодексу.

3. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання не застосовується, якщо адміністрацією установи виконання покарань доведено, що засуджений залишається небезпечним для суспільства, і в процесі відбування покарання, незважаючи на всі вжіті соціально-виховні заходи, не відбулося позитивних змін у його особистості.

4. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання застосовується після фактичного відбуття засудженим:

1) не менше половини строку покарання, призначеного судом за злочин невеликої або середньої тяжкості, а також за необережний тяжкий злочин;

2) не менше двох третин строку покарання, призначеного судом за умисний тяжкий злочин чи необережний особливо тяжкий злочин, а також у разі, якщо особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі за

177 умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила умисний злочин, за який вона засуджена до позбавлення волі;

3) не менше трьох чвертей строку покарання, призначеного судом за умисний особливо тяжкий злочин, а також покарання, призначеного особі, яка раніше звільнялася умовно-достроково і знову вчинила умисний злочин протягом невідбутої частини покарання.

4. У разі вчинення особою, до якої було застосовано умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, протягом невідбутої частини покарання нового злочину суд призначає їй покарання за правилами, передбаченими статтями 71 і 72 цього Кодексу».

«Стаття 82. Заміна невідбутої частини покарання більш м'яким

1. Особам, що відбувають покарання у виді позбавлення волі на певний строк, невідбута частина покарання замінюється судом більш м'яким покаранням у виді обмеження волі.

2. Особам, що відбувають покарання у виді обмеження волі та мають місце роботи поза межами виправного центру, невідбута частина покарання замінюється судом більш м'яким покаранням у виді виправних робіт.

3. У цих випадках більш м'яке покарання призначається в межах строків, установлених у Загальній частині цього Кодексу для даного виду покарання, і не повинне перевищувати невідбутого строку покарання, призначеного вироком.

4. У разі заміни невідбутої частини основного покарання більш м'яким засудженого може бути звільнено також і від додаткового покарання у виді позбавлення права займати певні посади чи займатися певною діяльністю.

5. Заміна невідбутої частини покарання більш м'яким не застосовується, якщо адміністрацією установи виконання покарань доведено, що засуджений залишається небезпечним для суспільства в умовах відбування нового виду покарання, і в процесі відбування покарання, незважаючи на всі

178 вжіті соціально-виховні заходи, не відбулося позитивних змін у його особистості.

6. Заміна невідбутої частини покарання більш м'яким застосовується після фактичного відбуття засудженим:

1) не менше третини строку покарання, призначеного судом за злочин невеликої або середньої тяжкості, а також за необережний тяжкий злочин;

2) не менше половини строку покарання, призначеного судом за умисний тяжкий злочин чи необережний особливо тяжкий злочин, а також у разі, коли особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила умисний злочин, за який вона була засуджена до позбавлення волі;

3) не менше двох третин строку покарання, призначеного судом за умисний особливо тяжкий злочин, а також покарання, призначеного особі, яка раніше звільнялася умовно-достроково і вчинила новий умисний злочин протягом невідбутої частини покарання.

7. До осіб, яким покарання замінене більш м'яким, застосовується умовно-дострокове звільнення за правилами, передбаченими статтею 81 цього Кодексу.

8. Якщо особа, відбуваючи більш м'яке покарання, вчинить новий злочин, суд до покарання за знову вчинений злочин приєднує невідбуту частину більш м'якого покарання за правилами, передбаченими у статтях 71 і 72 цього Кодексу».

2) Кримінальний процесуальний кодекс України (в редакції від 13.04.2012р.) доповнити статтею 539-1 наступного змісту:

«Стаття 539-1. Порядок застосування умовно-дострокового звільнення від відбування покарання і заміни невідбутої частини покарання більш м'яким

Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміна невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням відповідно до статей 81 і 82 Кримінального кодексу України застосовуються суддею

179 районного (міського) суду за місцем відбуття покарання засудженим за зверненням засуджениго або його представника.

Зазначені заяви розглядаються судом на підставі матеріалів особової справи в десятиденний строк з моменту надходження їх до суду з участю прокурора, представника органу, що відає виконанням покарання, засудженого і, за його клопотанням, захисника.

При розгляді судом заяви суд повідомляє засудженого, його представника, адміністрацію установи виконання покарань, спостережної комісії або піклувальноїради про час і місце розгляду цієї заяви.

При розгляді матеріалів щодо засуджених, відносно яких адміністрація установи виконання покарань клопоче про відмову у застосуванні умовно- дострокового звільнення від відбування покарання і заміни невідбутої частини покарання більш м'яким, суд має перевірити, чи були вжиті адміністрацією установи виконання покарань всі можливі та адекватні заходи щодо позитивного впливу на поведінку засудженого, а також, чи не були порушені при цьому його права і законні інтереси.

Висновок суду про відмову у задоволенні заяви про застосуваня умовно- дострокового звільнення від відбування покарання і заміни невідбутої частини покарання більш м'яким має грунтуватися на всебічному вивчені даних про особу засудженого на момент відбуваня покарання та під час такого відбування, з урахуванням дій адміністраціїустнаови виконання покарань.

Якщо суд відмовить в умовно-достроковому звільненні засудженого від відбування покарання або заміні невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням, розгляд повторного подання в цьому питанні щодо осіб, засуджених за тяжкі та особливо тяжкі злочини, до позбавлення волі на строк не нижче п'яти років, може мати місце не раніше як через рік з дня винесення постанови про відмову, а щодо засуджених за інші злочини та неповнолітніх засуджених - не раніше як через шість місяців.

На постанову суду з питань, визначених у цій статті, протягом семи діб з дня її оголошення прокурор, засуджений вправі подати апеляції до апеляційного суду.

У разі подання прокурором апеляції виконання зазначеної постанови зупиняється».

3) У Кримінально-виконавчому кодексі України:

- статтю 23 доповнити частиною 2 наступного змісту:

«2. При здійсненні відомчого контролю особлива увага приділяється дотриманню прав і законних інтересів засуджених при застосуванні умовно- дострокового звільнення й заміни невідбутої частини покарання більш м "яким. Комплексні перевірки на цьому напрямку діяльності здійснюються не рідше одного разу на півріччя, а поточні - не рідше одного разу на місяць».

- у частині 1 статті 107 слова «звертатися до адміністрації з проханням внести подання щодо умовно-дострокового звільнення від відбування покарання чи щодо заміни невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням» замінити словами «звертатися до суду особисто або через представника з проханням про застосування умовно-дострокового звільнення від відбування покарання чи щодо заміни невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням»;

- частину 3 у статті 154 викласти у такій редакції:

«3. Адміністрація установи виконання покарань забезпечує інформування засуджених про можливість, порядок і строки умовно- дострокового звільнення від відбування покарання або заміни невідбутої частини покарання. Заява про застосування умовно-дострокового звільнення від відбування покарання або заміни невідбутої частини покарання подається засудженим до суду через адміністрацію установи виконання покарань. Адміністрація установи виконання покарань зобов'язана передати таку заяву до суду протягом 10 діб з додаванням особової справи та інших матеріалів, які характеризують поведінку засудженого. У разі, якщо адміністрація установи виконання покарань вважає за недоцільне застосування умовно-дострокового

181 звільнення від відбування покарання або заміни невідбутої частини покарання, до матеріалів надається висновок, погоджений з територіальним органом управління центрального органу влади у сфері виконання покарань та спостережною комісією або піклувальною радою. Засуджений в обов 'язковому порядку повідомляється про таке рішення, йому також надається можливість ознайомлення з висновком під розпис».

- частини 7 та 8 виключити.

4) У Положенні про спостережні комісії, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 01.04.2004р. № 429:

Підпункт 1 пункту 4 викласти у наступній редакції:

«1) погоджують постанови, подання і висновки, які приймаються і вносяться установами виконання покарань, щодо:

зміни умов тримання засуджених у межах однієї кримінально- виконавчої установи закритого типу (далі - виправна колонія) або у зв'язку з переведенням їх до виправної колонії іншого рівня безпеки, якщо постанова чи подання передбачають збільшення обсягу встановлених для засуджених правообмежень або більш суворі умови тримання;

скасування дозволу на проживання за межами виправної колонії, наданого засудженим жінкам на час звільнення від роботи у зв'язку з вагітністю і пологами, а також до досягнення дитиною трирічного віку;

накладення на засуджених дисциплінарних стягнень у вигляді поміщення в ДІЗО, ПКТ, переведення у карцер та ОК. У разі відмови в погодженні, дисциплінарне стягнення даного виду на засудженого не може бути накладене.

Спостережні комісії також погоджують висновки щодо доцільності відмови в застосуванні умовно-дострокового звільнення чи заміни покарання більш м'яким покаранням. При цьому спостереждні комісії мають перевірити, чи не було допущено порушень прав і законних інтеерсів засуджених адміністрацією установи виконання покарань».

- доповнити підпункт 2 пункту 4 новим абзацом наступного змісту:

«проводять регулярні мониторинги умов тримання та проведення роботи з засудженими, стану дотримання їх прав і законних інтересів».