Громадський контроль за дотриманням прав і законних інтересів засуджених у процесі розгляду питання щодо внесення подання про умовно-дострокового звільнення та заміну невідбутої частини покарання більш м'яким

Як уже вказувалось у попередніх підрозділах, існуючий нині механізм розгляду питання щодо можливості умовно-дострокового звільнення та заміни невідбутої частини покарання більш м’яким його видом не виключає випадків порушення прав і законних інтересів засуджених.

Досвід провідних демократичних держав світу свідчить про важливість та необхідність контролю за діяльністю установ виконання покарань з боку громадянського суспільства [151].

демократії Ф.А.Халек пише, що ефективне обмеження влади - найважливіша проблема суспільного порядку. Коли ж для досягнення цього вона успішно претендує на монополію примусу й насильства, то стає головню загрозою для свободи особистості. Такої ж думки дотримується й відома дослідниця питань діяльності закритих систем у світі В.Стерн, яке вказує, що здійснення ледь не абсолютної влади держави над своїми громадянами повинно контролюватися та стримуватись зовнішніми по відношенню до відповідної державної системи інститутами [167, с. 81]. Провідний консультант Асоціації з попередження тортур А.Корбаз відзначила, що транспарентність й громадський контроль за адміністрацією є частиною будь-якої системи, заснованої на принципах демократії й верховенства права [71, с. 11].

Частина 2 статті 25 КВК України, передбачає, що для забезпечення громадського контролю за дотриманням прав засуджених під час виконання кримінальних покарань створюються спостережні комісії, які діють на підставі цього Кодексу та Положення про спостережні комісії, яке затверджується Кабінетом Міністрів України (курсив мій - І.Я.). Сам по собі термін «контроль» спочатку його появи вживався для позначення певного звірення, перевірки. У Англії цим словом початково називали другий примірник списку, який передавався одним фінансовим агентом іншому для порівняння з оригіналом [58, с. 29]. Аналогічне значення має цей термін у перекладі з французької [224,

159 с. 323].

Як визначено у різноманітних словниках (юридичних, тлумачних тощо), контроль - це один з методів керівництва, що полягає в систематичній перевірці виконання законів, директив, вказівок тощо [223, с. 512]. Контроль - це процес, який забезпечує досягнення системою поставлених цілей та складається з трьох основних елементів [163, с. 554]: 1) встановлення

стандартів діяльності системи, що підлягає перевірці; 2) вимірювання досягнутих результатів порівняно з очікуваними; 3) коректування керівних процесів, якщо досягнуті результати відрізняються від встановлених стандартів. У науці під контролем соціальним розуміється певна система спостереження й перевірки процесу функціонування відповідного об’єкта з подальшим повідомленням про виявлені недоліки, порушення, відхилення компетентному органу для прийняття відповідних заходів. Форми та методи соціального контролю є різноманітними: облік, спостереження, інспектування, ревізія, нагляд та ін. [192, с. 60]. У свою чергу, громадський контроль є підвидом контролю соціального. Соціальний контроль - це системи процесів та механізмів, які забезпечують підтримання соціально-прийнятних зразків поведінки та функціонування соціальної системи в цілому. Такий вид контролю здійснюється шляхом нормативного регулювання поведінки людей та забезпечується слідуванням соціальним нормам.

Словник іноземних слів визначає контроль як перевірку або спостереження з метою перевірки. Французьке написання цього слова, у свою чергу, утворилося від латинського «префікс», що означає протидію, протилежність. У цьому контексті «контроль», окрім значення перевірки, нагляду з метою перевірки, у своєму змісті має значення протидії чомусь небажаному. Це визначення найбільш відповідає юридичному змісту контролю

160 як форми реалізації повноважень відповідних структур, що виявляється у кон­кретній контрольній діяльності.

У п. 3 Положення про спостережні комісії зазначено, що одним з основних завдань спостережних комісій є організація та здійснення громадського контролю за дотриманням прав, основних свобод і законних інтересів засуджених (курсив мій - І.Я.). Саме через доповнення юридичної конструкції норми Положення посиланням на забезпечення контролю за дотриманням законних інтересів засуджених можемо стверджувати про те, що ним має охоплюватись й процедура розгляду питання щодо доцільності внесення подання про застосування умовно-дострокового звільнення від відбування покарання або заміни не відбутої частини покарання більш м’яким.

Необхідно відзначити, що питання громадського контролю у науці кримінально-виконавчого права залишається доволі поверхово розробленим, з огляду на що в теперішній час відсутні чіткі визначення його елементів, мети і змісту (на сьогодні є лише одне дисертаційне дослідження цієї проблеми). У публікаціях доволі часто ототожнюються між собою його функції, завдання й форми діяльності. Відмічається певне викривлення завдань громадського контролю та фактичне зрівняння його з прокурорським наглядом. Так, В.М.Харченко та О.В.Лисодєд пишуть, що контрольні функції спостережних комісій полягають у тому, що вони, згідно з Положенням про них, мають право

161 перевіряти діяльність установ виконання покарань, вимагати подання необхідних документів і довідок, проводити прийом засуджених, знайомитись з їх особовими справами, приймати від них і розглядати скарги і заяви, заслуховувати на своїх засіданнях звіти адміністрації УВП і вносити пропозиції про усунення недоліків в роботі, вносити на розгляд місцевих органів влади пропозиції щодо поліпшення діяльності УВП.

Положення по спостережні комісії надає певне уявлення про форми, що використовуються при здійсненні контрольної діяльності у процесі, який досліджується у рамках цієї роботи: так, спостережні комісії разом з органами і установами виконання покарань вносять до суду за місцем відбування покарання засудженими особами подання щодо умовно-дострокового звільнення від відбування покарання або заміни невідбутої частини покарання більш м'яким.

Як бачимо, форми контролю спостережної комісії відносно процесу розгляду питання щодо застосування інститутів умовно-дострокового звільнення й заміни невідбутої частини покарання більш м’яким є доволі однобічними, фактично перевірці підлягають рішення, що носять позитивний характер для засуджених. Дійсно, у тих випадках, коли у відповідному рішенні адміністрації колонії (поданні або постанові) ставиться питання про зміну умов тримання засуджених у бік погіршення їх правового статусу, його погодження із спостережною комісією, безумовно, є доцільним і необхідним, оскільки саме таким чином спостережна комісія може забезпечити певний контроль за законністю та обґрунтованістю дій адміністрації колонії і дотриманням прав та законних інтересів засуджених. Проте у випадках, коли у рішеннях адміністрації пропонується зміна умов тримання засуджених, яка передбачає їх покращення і зменшення обсягу встановлених для засуджених правообмежень, їх обов’язкове погодження із спостережної комісією навряд чи можна вважати виправданим та назвати таким, що відповідає здоровому глузду з точки зору забезпечення контролю за дотриманням прав і законних інтересів засуджених.

163 Адже якщо сама адміністрація, тривалий час вивчаючи особистість засудженого, його поведінку і ставлення до праці, дійде висновку про необхідність покращення його правового статусу, то навряд чи доцільно передбачати обов’язкове погодження такого рішення зі спостережною комісією, оскільки таким своїм рішенням адміністрація колонії аж ніяк не може порушити права і законні інтереси засудженого. Крім того, не можна не враховувати й того факту, що у практиці внаслідок недосконалості норм чинного Положення про спостережні комісії, мають місце непоодинокі випадки, коли спостережні комісії з будь-яких мотивів відмовляють у погодженні подань і постанов адміністрації колонії, у яких ставиться питання про зміну умов тримання засуджених у бік їх покращення.

У науково-методичній літературі звертається увага, що у всіх випадках при вивченні матеріалів, спостережні комісії найбільш детально повинні досліджувати наступні моменти: а) наявність юридичних підстав зміни умов тримання чи застосування заохочувальних норм (ст. 81, 82 КК України) - відбуття визначеної законом частини строку покарання; б) наявність фактичних підстав, які обґрунтовують юридичний критерій «стає (став) на шлях виправлення», «довів своє виправлення» або є «злісним порушником встановленого порядку відбування покарання»; в) правильність застосування заходів заохочення (стягнення): правомочність суб’єктів, дотримання

процедури, відповідність поступку, дотримання при цьому прав засуджених; г) дотримання строків та процедури оформлення необхідних матеріалів [133, с. 17, 225, 231, с. 19-20, 232]. Тобто, громадський контроль фактично

пропонується звести до рівня прокурорського нагляду за дотриманням законності, більше того, головний наголос в їх контрольній діяльності має ставитись на законності застосування до засуджених заохочувальних інститутів, хоча основною функцією цієї структури має бути контроль саме за дотриманням прав і законних інтересів засуджених.

Можливо саме цим підходом й обумовлене статистика виявлених ними випадків порушень прав і законних інтересів людини. Так, правозахисною

164 організацією «Донецький Меморіал» до всіх спостережних комісій України було направлено запит, в якому пропонувалося, зокрема, повідомити, скільки випадків порушень прав людини протягом року було зареєстровано обласною комісією. Відповіді надіслали спостережні комісії більше половини областей України і у всіх відповідях зазначається, що обласними спостережними комісіями не зареєстровано жодного випадку порушень прав людини в установах виконання покарань області. За винятком лише однієї області - Чернігівської, де протягом року обласною комісією було зареєстровано 26 випадків порушень прав людини стосовно засуджених або персоналу установ. Навряд чи це тому, що установи цієї області - найгірші у країні. Зрозуміло, що якщо комісія працює - то є і результати її роботи. І навпаки. На думку правозахисної організації, великою мірою це є наслідком того, що комісії складаються переважним чином з працівників органів влади, чиновників, які за своїм статусом не мусять опікуватися громадським контролем. Вони не мають досвіду такої діяльності, не розуміють його завдань, їм невідомі методи здійснення такого контролю [141].

Водночас відмова спостережної комісії у погодженні подання адміністрації установи або органу виконання покарань має бути обґрунтованою. Формально у Положенні про спостережну комісію при покладанні на ці комісії повноваження разом з органами і установами виконання покарань вносити до суду подання відносно умовно-дострокового звільнення засуджених або заміни невідбутої частини покарання більш м'яким, не передбачається підстав, за якими вони можуть відмовитись вчинити подібні дії. Але, оскільки у своїй діяльності спостережні комісії керуються різними законодавчими актами, в тому числі й КВК України, видається, що відмова у направленні спільного подання все ж таки може мати місце з боку спостережної комісії з тих же підстав, якими керується адміністрація установи виконання покарань при прийнятті рішення щодо доцільності представлення засудженого до умовно-дострокового звільнення. Якщо спостережна комісія при відмові у направленні до суду спільного подання щодо умовно-дострокового звільнення

165 особи керується будь-якими іншими обставинами - її дії є неправомірними та такими, що порушують перш за все статті 81 та 82 КК України. Більш того, враховуючи, що спостережні комісії є органом, одним з основних напрямків діяльності яких є саме громадський контроль за дотриманням прав, свобод і законних інтересів засуджених, відмова у направленні спільного подання, що фактично порушує законні інтереси й права засуджених, тягне за собою невиконання основного обов‘язку спостережної комісії.

Тут слід цілком погодитись з А.П. Гелем, який зауважив, що, якщо засуджений буде представлений адміністрацією органу або установи виконання покарань до суду без достатніх на то підстав, які передбачені у нормах ст. 81, 82 КК України, то відповідним чином відреагувати на такий факт зобов’язані уповноважені державні органи, зокрема прокуратури, що можуть внести протест на незаконне або необгрунтоване рішення адміністрації, або суд, як єдиний орган, до компетенції якого належить вирішення цього питання по суті, може відмовити засудженому у застосуванні відповідного інституту в порядку, передбаченому законом. Якщо ж у внесенні спільного подання до суду відмовляє спостережна комісія, то вона: по-перше - фактично перебирає на себе функцію органів прокурорського нагляду або підміняє собою суд, оскільки таке її рішення унеможливлює розгляд питання по суті; по-друге - діє всупереч основному завданню, задекларованому у п.п.3.1 Положення [22]. Отже, у таких випадках внаслідок недосконалості законодавства маємо парадоксальну ситуацію, коли адміністрація органу або установи виконання покарань, яка ретельно вивчає особу засудженого, його поведінку та ставлення до праці на протязі тривалого часу, приходить до висновку, що засуджений довів своє виправлення (або встав на шлях виправлення) і пропонує звільнити засудженого або суттєво зменшити встановлені вироком правообмеження, а спостережна комісія, як інституція, покликана здійснювати контроль за дотриманням прав і законних інтересів засуджених, навпаки, перешкоджає цьому процесу.

Крім того, не можна не визнати і того факту, що рішення спостережної комісії з питань внесення спільних подань про можливість застосування до засуджених ст. ст.81, 82 КК України, у більшості випадків носить переважно формальний характер, оскільки вона не в змозі повно і всебічно вивчити засудженого (як це робить адміністрація органу або установи виконання покарань), а отримує всю інформацію про засудженого, як правило, виключно з документів, наданих адміністрацією, або у кращому випадку спілкується із засудженим лише один раз на засіданні відповідної комісії установи. Таким чином, реалізуючи функцію, передбачену п.п.4.2 Положення, спостережна комісія по суті виконує роль зайвої бюрократичної інстанції, яка лише ускладнює процедуру прийняття відповідного рішення і жодним чином не сприяє забезпеченню прав і законних інтересів засуджених.

Більше того, як вірно відмічають О.Г.Колб та Г.О.Корнієвський [67, с. 24-26], формулювання п. 4 Положення про спостережні комісії стосовно внесення спільних з адміністрацією установ виконання покарань подань до суду є не зовсім правильним, бо суперечить КК України у ст. 81, 82 якого спостережні комісії навіть не згадуються. Отже, по суті підзаконний нормативний акт розширює зміст норми закону, що з точки зору принципу верховенства права є річчю неприпустимою [62, с. 28-29]. На це звертала увагу й В.А. Бадира, посилаючись, що законність та обґрунтованість погодження подань, які вносяться до суду щодо умовно-дострокового звільнення засуджених, викликає певні сумніви. Відповідно до статті 81 КК України особи, які відбувають покарання у виді позбавлення волі, можуть бути умовно- достроково звільнені повністю або частково, зокрема, й від відбування додаткового покарання. Підстави умовно-дострокового звільнення від відбування покарання існують формально-юридичні та оціночні. Формально- юридичні підстави передбачені ч.3 ст. 81 Кримінального кодексу України і полягають у фактичному відбутті засудженою особою певної частини строку призначеного їй покарання. Оціночні підстави умовно -дострокового звільнення передбачені ч.2 ст. 81 КК України і сформульовані так: «якщо засуджений

167 сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення». Стаття 81 КК України при вирішенні питань про звільнення особи від відбування покарання за наявності формально-юридичних та оціночних підстав не передбачає інших умов, за наявністю яких до засудженого може бути застосовано умовно-дострокове звільнення, в тому числі погодження подання зі спостережною комісією. Такі ж підстави (формально-юридичні та оціночні) щодо заміни не відбутої частини покарання більш м’яким містяться в нормах ст. 82 КК України, застосування якої теж не передбачає погодження зі спостережною комісією. Цей кодекс як закон, який, виходячи з його особливого місця в системі законодавства, специфіки засобів впливу на поведінку осіб, які порушують закон, потребує абсолютно точного застосування. Зрозуміло, що статті 81-82 КК України потребують кримінально-процесуального оформлення.

Згідно зі статтею 407 КПК України 1960 року, умовно-дострокове звільнення застосовується судом за спільним поданням органу, що відає відбуванням покарання і спостережної комісії. Варто наголосити, що редакція цієї статті в зв’язку з прийняттям нового КК України була змінена, при цьому в ньому цифри „52 і 53” (номера статей, які регулювали умовно-дострокове звільнення в КК 1960 р.) були просто замінені відповідно цифрами „81 і 82”. Враховуючи природу кримінального процесу, його призначення обслуговувати потреби, пов’язані з реалізацією кримінального закону, обґрунтованим і логічним є погляд ряду науковців, які розглядають його, як похідний від матеріального права, а існуючий між кримінальним правом і кримінальним процесом взаємозв’язок розглядають як відносини між змістом і формою. Відсутність в статтях 81 і 82 КК України додаткових підстав, крім загально- юридичних та оцінюючих, дає підстави стверджувати про невідповідність наявних в статті 407 КПК України вимог спільного подання органу, що відає відбуванням покарання, і спостережної комісії [7].

Більше того, з огляду на зміст основного завдання спостережної комісії, така функція, як внесення спільного подання до суду, взагалі не витримує жодної критики, оскільки відмова спостережної комісії у внесенні такого

168 спільного подання з тих чи інших причин взагалі унеможливлює розгляд судом відповідного питання по суті, що прямо суперечить інтересам засудженого. Як свідчить наше дослідження, діяльність спостережних комісій має у переважній більшості областей виключно формальний характер. У ряді випадків документи (витяги з протоколів спільних засідань, подання тощо) готуються самою адміністрацією установ виконання покарань, а представники спостережних комісій лише проставляють на них печатку та отримують свій примірник документів. Жодних виїздів в установи та участь у засіданнях комісій не здійснюється. В окремих регіонах України мають місце й зворотні випадки, коли члени спостережних комісій відмовляються погоджувати подання адміністрацій установ виконання покарань про застосування ст. 81 або 82 КК України з підстав, не передбачених законом, зокрема, виходячи зі складу злочину (особливо це стосується засуджених за зґвалтування та ряд інших злочинів проти особи). Водночас спостережні комісії не ознайомлюються зі справами осіб, яким рішенням комісії установи відмовлено в умовно- достроковому звільненні чи заміні невідбутої частини покарання більш м’яким покаранням. Їх відсутність на спільних засіданнях комісії установи також виключає можливість реалізувати повноваження по здійсненню громадського контролю за дотриманням прав і законних інтересів засуджених при відмові у застосуванні ст. 81, 82 КК України [233].

Автору цієї роботи довелося бути особисто присутнім на семінарі - тренінгу з членами спостережної комісії Київського регіону, який проводився у 2010 році Всеукраїнським центром правової допомоги «Громадський захисник». Під час спілкування з членами спостережних комісій з'ясувалось, що вони не мають жодної поінформованості й розуміння своєї участі у розгляді цих питань, при цьому основна спрямованість ними все ж таки визначається у забезпеченні незастосування названих заохочувальних інститутів до осіб, які цього не заслуговують. Не вбачають доцільності залучення до розгляду питань умовно-дострокового звільнення та заміни невідбутої частини покарання більш м'яким членів спостережної комісії й 78% працівників установ виконання

169 покарань та 98% самих засуджених. Усе наведене дозволяє зробити висновок, що у теперішній час спостережні комісії не забезпечують ефективного громадського контролю за дотриманням законних інтересів засуджених при розгляді питання щодо доцільності застосування умовно-дострокового звільнення або заміни невідбутої частини покарання більш м’яким. Для зміни такого стану справ потрібно покласти на спостережні комісії функцію погодження лише тих рішень адміністрації і установ виконання покарань, які передбачають погіршення правового становища засудженого.

Ця прогалина нібито усунена у КПК України 2012 року, оскільки за цим законом питання, які виникають під час та після виконання вироку вирішуються судом за клопотанням (поданням) прокурора, засудженого, його захисника, законного представника, органу або установи виконання покарань, а також інших осіб, установ або органів у випадках, встановлених законом. Мова про спостережні комісії не ведеться. Проте даний Кодекс ще й досі не затверджений Президентом України.

У цьому розділі ми довели необхідність забезпечення дотримання прав засуджених при розгляді питання щодо доцільності застосуання заохочувальних інститутів, а також існування на практиці достатньо великого числа проблемних питань, що дозволяє зробити наступні висновки:

1. Потреба у запровадження ефективного механізму захисту прав і законних інтересів засуджених саме при розгляді питання щодо застосування умовно-дострокового звільнення або заміни невідбутої частини покарання більш м’яким викликана численними фактами, що підтверджують корупційну спрямованість персоналу установ виконання покарань. У той же час чинне законодавство та відомчі нормативні акти не встановлюють спеціального порядку оскарження засудженими або іншими зацікавленими особами рішення комісії установи виконання покарань щодо відмови у поданні до суду

170 матеріалів стосовно умовно-дострокового звільнення або заміни невідбутої частини покарання більш м’яким покаранням.

2. Існуючий нині механізм розгляду питання щодо можливості умовно - дострокового звільнення та заміни невідбутої частини покарання більш м’яким його видом не виключає випадків порушення прав і законних інтересів засуджених. Члени комісій колоній не несуть жодної юридичної відповідальності за зміст прийнятого рішення. Засуджені обмежують в можливостях реалізпції права на правову допомогу в процесі розгляду комісією установи виконання покарань питань щодо доцільності внесення подання про умовно-дострокове звільнення або заміну невідбутої частини покарання більш м'яким. Право на судовий захист законних інтересів засуджених при розгляді питання щодо застосування досліджуваних заохочувальних інститутів на практиці суди намагаються підмінити прокурорським наглядом. А останній зводиться до нагляду за дотриманням законності адміністрацією колоній.

3. Долідження показало відсутність в теперішній час ефективного та дійового механізму захисту законних інтересів засудженого щодо умовно - дострокового звільнення або заміни невідбутої частини покарання більш м’яким. Змінити ситуацію можливо шляхом закріплення в кримінально- виконавчому законодавстві чітких гарантій захисту законних інтересів засуджених щодо їх умовно -дострокового звільнення або заміни невідбутої частини покарання більш м’яким, зокрема, шляхом покладання на членів комісії колонії та інших посадових осіб, які беруть участь в даному процесі, конкретної відповідальності за невідповідність прийнятого рішення фактичним обставинам, які характеризують процес виконання -відбування покарання засудженим, а також виключенням посередників у розгляді питань, зокрема, адміністрації колонії з числа суб'єктів, на які покладається прийняття рішення.

4. Потребує передбачення в законодавстві дійового, реального й фактичного відомчого контрольного механізму, що сприятиме забезпеченню його реальності й об'єктивності: систематичність перевірок діяльності комісій колоній щодо законності умовно -дострокового звільнення або заміни

171 невідбутої частини покарання більш м’яким його видом; узгодження в органах управлінням ДПтСУ матеріали не з позитивним, а з негативним висновком.

5. Громадським контролем спостережних комісій має охоплюватись й процедура розгляду питання щодо доцільності внесення подання про застосування умовно-дострокового звільнення від відбування покарання або заміни не відбутої частини покарання більш м’яким, що не завжди забезпечується на практиці. Існуючі форми контролю спостережної комісії відносно процесу розгляду питання щодо застосування інститутів умовно - дострокового звільнення й заміни невідбутої частини покарання більш м’яким є доволі однобічними, фактично перевірці підлягають рішення, що носять позитивний характер для засуджених.

6. У ході дослідження встановлено, що у теперішній час спостережні комісії не забезпечують ефективного громадського контролю за дотриманням законних інтересів засуджених при розгляді питання щодо доцільності застосування умовно-дострокового звільнення або заміни невідбутої частини покарання більш м’яким. Для зміни такого стану справ потрібно покласти на спостережні комісії функцію погодження лише тих рішень адміністрації і установ виконання покарань, які передбачають погіршення правового становища засудженого.