Висновки до розділу

Медіація належить до роду об'єктів системного типу. За критерієм видової приналежності вона є відкритою самореферентною соціальною системою, а тому може бути адекватно пізнаною з методологічних підходів третьої парадигми системного мислення - парадигми самореферентних систем.

Квінтесенцію мети медіації як самореферентної соціальної системи складає відновлення порушеної справедливості між її сторонами через їх конфлікти (спори) самими ж цими сторонами за сприяння їм медіатора, а також конструювання ними внаслідок цього нової соціальної реальності - примиреного соціального середовища.

Кожна сторона медіації під час врегулювання конфлікту (спору) з іншою стороною послідовно керується власними потребами, переслідує власні інтереси, прагне одержати максимальну власну вигоду. При цьому визначальні для них власні воля та волевиявлення, автономія волі як принцип. На кожному наступному етапі медіації її сторони стають спроможними за допомогою медіатора сприймати конфлікт (спір) більш панорамно, адекватніше чути іншу його сторону, проте визна-чальними під час врегулювання конфлікту (спору) продовжують залишатися власні потреби та інтереси.

Спільно зі спонтанністю медіації її природу творить ще одна її ж сутнісна властивість - симетричність медіації. Віссю симетрії медіації, її епіцентром, її альфою та омегою є сторони медіації з їх атрибутивними та рівними (симетричними) правами і обов’язками. В разі недотримання якоюсь зі сторін медіації свого обов’язку в іншої її сторони порушується право на одержання відповідного блага. Негативні наслідки від такого порушення неминуче настають для обидвох сторін медіації, тому в їх недопущенні або подоланні об’єктивно зацікавлені рівною мірою вони обидві.

Медіація - також одна із форм прояву свободи суб’єкта інтерсуб’єктивного відношення. Саме свободі сторін медіації належить роль perpetum mobile у здійсненні медіації як спільного їх життєвого проєкту. Її родовою ознакою є те, що вона не зумовлена певними соціальними або іншими інтерсуб’єктивними чи ще якимись факторами, тим більше не детермінована природними причинами, а являє собою основоположну властивість людини. Проте було б світоглядно недалекоглядним і методологічно хибним відкидати будь-який зв'язок між медіацією і детермінізмом. Як переконує історичний досвід, такий зв’язок не тільки має місце, а й є різноманітним. Він чинить активний вплив на явище медіації безпосередньо, на її зміст, межі та можливості. Жоден суб’єкт суспільних відносин не наділений безмежною волею та правом на волевиявлення щодо одноосібного ініціювання та безперешкодного проведення процедури медіації. Медіація атрибутивно передбачає спільну участь її сторін та їх взаємну згоду на всіх етапах медіації.

Ще багатогранніше за формами прояву і багатше за змістом у порівнянні з медіацією як формою свободи її сторін явище справедливості медіації. Найбільш очевидні прояви останньої - інституційна справедливість медіації та справедливість медіації як соціальної практики. Інституційна справедливість медіації як її чесність гарантується в Україні безпосередньою участю сторін медіації в усіх її процедурах, прийняттям усіх рішень у межах цієї процедури виключно її сторонами та функціональним забезпеченням інституційної справедливості медіації з боку держави.

Слід оцінити в цілому як справедливу і вітчизняну соціальну практику у сфері медіації. Із офіційним впровадженням медіації як

247 інституту громадянського суспільства Україна зробила крок принципового значення по входженню у європейський цивілізаційний простір. Його квінтесенцію складає неухильна трансформація індивідів-особистостей із об'єктів державної процедури у повноправних суб'єктів та співтворців соціального простору. Сторони медіації, щоденно врегульовуючи за допомогою її процедур власні приватні проблеми здебільшого на таких самих приватних засадах, крок за кроком змінюють увесь соціальний простір на справедливих засадах, який позбавляється тотальних антагонізмів і перманентних конфліктів (спорів).

До сутнісних властивостей медіації належить також конструювання її сторонами їхніх нових (узгоджених) прав та обов'язків щодо предмета конфлікту (спору), тобто конструювання моделей нової соціальної реальності. Це наділяє медіацію якостями потужного мультиплікатора нових гуманістичних цінностей у суспільстві, подолання його кризових станів на всіх рівнях - міжособистісному, груповому та загальносоціальному.