Висновки до розділу 3

1. Основною підставою для здійснення права на апеляційне оскарження є звернення суб’єкта права апеляційного оскарження до суду із апеляційною скаргою з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів особи, порушених ймовірно незаконною та/або необгрунтованою ухвалою суду 1-ї інстанції, шляхом скасування або зміни даного судового акту.

Крім того, при здійсненні права апеляційного оскарження ухвали особою, яка не бере участь у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, остання повинна в апеляційній скарзі обгрунтувати наявність в неї відповідного права та навести докази, які б підтверджували яким чином оскаржувана на ухвала стосується її прав та обов’язків. З метою запобігання зловживанням такими особами правом на апеляційне оскарження вбачається доцільним законодавчо закріпити відповідний обов’язок в п. 9 ч. 2 ст. 295 ЦПК.

2. Оскільки, в статтею 292 ЦПК суб’єктів права апеляційного оскарження ухвал не конкретизовано, вважаємо за доцільне внести в частину другу цієї статті відповідне уточнення та викласти її в наступній редакції:

«Ухвала суду першої інстанції може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, а також особами, які не беруть участі у справі, якщо вона впливає на їх права та обов'язки.

Також пропонуємо доповнити ст. 292 частиною третьою наступного змісту:

«3. Ухвала є такою, що стосується прав та обов'язків особи, яка не бере участь у справі, якщо в ній розглянуто й вирішено питання щодо правовідносин, учасником яких є така особа, або міститься судження про права та обов'язки цієї особи у відповідних правовідносинах.».

3. Ще однією важливою умовою допустимості апеляційного оскарження є подання апеляційної скарги з дотримання строків встановлених процесуальним законом. Строк апеляційного оскарження - це встановлений чинним законодавством період часу для подачі апеляційної скарги на акт суду 1-ї інстанції, який на думку заінтересованої особи є неправомірним незаконним та/або необгрунтованим. Чинний ЦПК передбачає п’ятиденний строк на апеляційне оскарження ухвал суду першої інстанції, що зважаючи на необхідність дотримання принципу оперативності правосуддя, на нашу думку, можна визнати виправданим. Утім, оскільки, як свідчить судова практика, даний строк знаходиться в певній залежності від дій працівників суду та строку виготовлені копії повного судового акту, моментом, з якого має вираховуватись початок апеляційного строку має бути визначено не день проголошення судового акту, як це передбачено в ч. 2 ст. 294 ЦПК, а день, коли належним чином оформлено відповідний процесуальний документ.

4. За загальним правилом апеляційна скарга до апеляційного суду подається через суд, який виніс оскаржуваний судовий акт. Проте на практиці мають місце випадки, коли заінтересовані особи звертаються з скаргами безпосередньо до апеляційних судів. Чинний ЦПК не містить вказівки про наслідки такого порушення порядку здійснення права апеляційного оскарження. Вбачається, що оперативності правосуддя сприятиме закріплення в ч. 1 ст. 296 ЦПК обов’язку суду апеляційної інстанції в такому випадку не повертати скаргу заявнику, а пересилати її до суду першої інстанції.

5. Проблеми практики правозастосування норм ч. 3 ст. 293 та ч. 2 ст. 296 ЦПК спонукають нас до висновку про доцільність запровадження єдиних універсальних правил щодо передачі судом першої інстанції матеріалів разом з апеляційною скаргою. Зокрема, на нашу думку, оскільки самостійним об’єктом апеляційного оскарження виступають ухвали, які суттєво впливають на права учасників процесу, і строки апеляційного провадження щодо ухвал є скороченими порівняно із відповідними строками передбаченими для рішень суду, у всіх випадках апеляційного оскарження ухвал суди першої інстанції повинні передавати до апеляційної інстанції всі матеріали справи.

6. Критично сприймається положення чинного ЦПК, відповідно до якого подання апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції не перешкоджає продовженню розгляду справи цим судом. Адже, як свідчить судова практика, в багатьох випадках подальший розгляд справи є неможливим або недоречним до отримання результатів апеляційного перегляду (наприклад, у випадку оскарження ухвали про відмову у відкритті провадження у справі про передачу справи на розгляд іншому суду тощо).

7. Зважаючи на зміст принципу безпосередності судового розгляду, враховуючи колегіальний характер апеляційного провадження та відносно скорочені строки розгляду апеляційних скарг на судові ухвали вбачається доцільним що підготовка до судового розгляду справ за апеляційними скаргами на судові ухвали повинна здійснюватися одразу колегіально. Це не тільки відповідатиме змісту принципу безпосередності але й дозволило б здійснити належну підготовку більш оперативно.

8. Критикуючи поспішність, що її допускають суди при розгляді та вирішенні справ за апеляційними скаргами на ухвали, та обумовлені цим помилки, вважаємо за доцільне закріпити в чинному ЦПК вимогу щодо розумності строку розгляду справи за апеляційними скаргами на ухвалу суду, але не більше 1 місяця.

9. Аналізуючи наслідки апеляційного перегляду ухвал на матеріалах судової практики приходимо до висновку про необхідність виключення неоднаково тлумачення норм процесуального закону, що має місце в умовах сьогодення. У зв’язку з цим вважаємо за доцільне внести зміни до наступних норм ЦПК:

- п. 1ч. 1 ст. 312 ЦПК України, викласти його у наступній редакції: «відхиляє скаргу і залишає ухвалу без змін, якщо судом першої інстанції постановлено ухвалу з додержанням норм матеріального та процесуального права».

- в п. 2 ч. 1 ст. 312 ЦПК України, зазначити, що апеляційний суд «змінює або скасовує ухвалу суду першої інстанції і постановляє ухвалу з цього питання, якщо воно було вирішено судом першої інстанції з порушенням норм процесуального та/або матеріального права або при правильному вирішенні було помилково сформульовано суть процесуальної дії чи підстави її застосування».

- ч. 2 ст. 307 ЦПК України, доповнити п. 5 наступного змісту: «скасувати ухвалу і передати питання на новий розгляд суду першої інстанції».

- зазначити про обов’язковість висновків і мотивів скасування ухвали для суду першої інстанції в ч.2 ст. 311 ЦПК.

Окрім того, на нашу думку, доцільно було б виокремити в окремі статті підстави для зміни або скасування ухвали суду першої інстанції і постановлення ухвали з цього питання. При цьому, необхідно конкретизувати, коли апеляційний суд повинен змінити та коли скасувати ухвалу суду першої інстанції і постановити нову.

10. Законодавчо не конкретизовано наслідки апеляційного перегляду ухвал, зауваження щодо яких подаються в апеляційній скарзі на рішення суду. На нашу думку, ефективним засобом реагування апеляційного суду на порушення допущені судом першої інстанції при постановленні журнальних та інших ухвал, що не виступають самостійним об’єктом апеляційного оскарження, могло б стати запровадження правила щодо постановлення окремих ухвал щодо суддів в такому випадку.

У зв'язку з цим пропонується викласти ст. 320 ЦПК в наступній редакції: «Апеляційний суд у випадках і в порядку, встановлених ст. 211 цього Кодексу, може постановити окрему ухвалу. Суд може також постановити окрему ухвалу, в якій зазначити порушення норм права і помилки, допущені судом першої інстанції, які не є підставою для скасування рішення чи ухвали суду першої інстанції, а також ті, що призвели до зміни чи скасування судового акту».