ВИСНОВКИ

У дисертаційному дослідженні наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що полягає у виявленні та вирішенні комплексу теоретичних і практичних проблем доктрини цивільного права, пов’язаних із оскарження ухвал суду першої інстанції в цивільному судочинстві України.

1. Ухвала суду першої інстанції в цивільному процесі України - це викладений в письмовій формі індивідуально -конкретний процесуальний документ державно-владного характеру, який приймається судом загальної юрисдикції в порядку, визначеному законом, з питань застосування норм процесуального права, що направлені на виникнення процесу, його розвиток та закінчення без вирішення справи по суті, а також щодо вирішення питань процесуального права, які виникають після ухвалення рішення, в тому числі на етапі його виконання.

2. Ухвалам суду першої інстанції притаманна низка характерних ознак, які дозволяють їх відмежувати від інших актів суду, зокрема: ухвали суду постановляються з питань процесуального права, що виникли як до, так і під час пред’явлення позову, в процесі розвитку судового провадження і після ухвалення рішення; ухвали суду першої інстанції не дають повної відповіді по суті спору, що вирішується; ухвалою, в більшості випадків, суд вирішує поточні питання, що постали перед судом в процесі розгляду та вирішення справи. Лише в тих випадках, коли мають місце попереджувальні та заключні ухвали, суд закінчує ними провадження. Ухвали можуть постановлятися з приводу питань, які виходять за межі позовних вимог.

На підставі вищевказаних ознак, можна стверджувати, що в умовах сьогодення залишається вірним та актуальним доктринальний висновок про те, що ухвала і рішення суду - це різні за правовою природою процесуальні документи, і ухвала є самостійним видом судового акта.

3. Ухвали суду першої інстанції повинні бути законними та обґрунтованими. Окрім законності та обґрунтованості, судові ухвали повинні відповідати й іншим вимогам, до яких належать виклад змісту ухвал державною мовою, вичерпність (повнота), вмотивованість, винесення відповідного акта у встановленій законом формі тощо.

Необхідною вимогою, що має висуватися до ухвал суду, особливо тих з них, що можуть виступати самостійним об’єктом апеляційного оскарження, є вмотивованість. Адже це надасть можливість як сторонам сприймати мотиви, з яких суд постановив ухвали, і в разі необхідності їх спростовувати при оскарженні, так і суду вищестоящої інстанції розуміти логіку прийняття оскаржуваної ухвали.

4. В контексті досліджуваної проблематики важливе практичне значення має розмежування ухвал за такими критеріями, як можливість та спосіб їх перевірки та усунення недоліків. Аналіз положень юридичної доктрини, чинного цивільного процесуального законодавства та судової практики дозволяє зробити висновок про те, що існуюча класифікація ухвал потребує удосконалення, зокрема, ухвали за даним критерієм слід класифікувати на: ухвали, які містять недоліки, перевірка та усунення яких може бути здійснена судом, що їх постановив; ухвали, які містять недоліки, перевірка та усунення яких може бути здійснена судом вищестоящої інстанції лише одночасно із рішенням суду по справі (можуть бути оскаржені разом з рішенням суду); ухвали, які містять недоліки, перевірку та усунення яких можливо та доцільно здійснювати судом вищестоящої інстанції незалежно від наявності рішення по справі (можуть бути оскаржені окремо від рішення суду).

Останні можна класифікувати на: ухвали, що перешкоджають провадженню у справі; ухвали, що спричиняють негативні матеріально- правові наслідки (призводять до порушення матеріальних прав та інтересів як учасників процесу, так і осіб, які не брали участі у справі); ухвали, які можуть призвести до порушення або створюють загрозу порушення права на ефективний судовий захист

Визначальною умовою для віднесення ухвал до одного із вищевказаних видів є невідповідність ухвал вимогам закону та наслідки їх впливу на процес (чи ускладнюють останні здійснення права на судовий захист, чи перешкоджають подальшому провадженню у справі, чи порушують права осіб тощо).

5. Необхідною умовою ефективного функціонування процедури здійснення правосуддя є правильний вибір способу усунення недоліків судових актів загалом та ухвал зокрема, спричинених в результаті судових помилок. Судові помилки - це недоліки та упущення в процесуальній та пізнавальній (розумовій) діяльності суду, обумовлені ігноруванням або порушенням встановлених законом чи процесуальною формою правил, що спричиняє негативні юридично значимі наслідки: недосягнення мети та

завдань цивільного судочинства, неправомірність судового акта або окремої процесуальної дії. Різні судові помилки призводять до різного ступеня неправомірності судового акта чи процесуальної дій, отже і спосіб виправлення таких помилок повинен різнитися.

6. Апеляція як спосіб перевірки судових актів загалом та ухвал зокрема не є новелою для українського процесуального права, дане провадження існувало в українському процесі впродовж століть. Для застосування апеляційного способу перевірки судових ухвал необхідна одночасна наявність комплексу встановлених нормами цивільного процесуального права передумов, до яких можна віднести: 1) наявність об’єкта апеляційного оскарження (процесуальний закон повинен допускати можливість оскарження відповідної ухвали і така можливість має бути реальною); 2) процесуальна правосуб’єктність і заінтересованість особи, яка ініціює перевірку судового акта в порядку апеляційного провадження (наприклад, для того, щоб ініціювати перевірку судової ухвали в порядку апеляційного провадження заінтересованій особі слід додатково обґрунтувати власну заінтересованість в даному випадку, оскільки самого по собі статусу сторони чи третьої особи для цього є недостатньо); 3) правильний вибір способу оскарження ухвали (законодавець у ст.

Тільки наявність вказаних передумов у їх сукупності обумовлює можливість застосування апеляційного провадження як способу перевірки судових ухвал.

7. До ухвал, які можуть оскаржуватись окремо від рішення суду, можна віднести судові акти, які оформляються окремим процесуальним документом і щодо яких відсутня вказівка в законі про неможливість їх оскарження. До таких актів, зокрема, належать: ухвали, що перешкоджають провадженню в справі; ухвали, які спричиняють негативні матеріально правові наслідки (призводять до порушення матеріальних прав та інтересів як учасників процесу, так і осіб, які не брали участі у справі); ухвали, які можуть призвести до недосягнення мети та завдань цивільного судочинства у зв’язку з порушенням або створенням загрози порушення права на ефективний судовий захист.

8. Проведення підготовки справи до судового розгляду в порядку апеляційного провадження в два етапи (суддею-доповідачем та колегією суддів) порушує принцип рівності сторін у цивільному процесі. З огляду на це в роботі аргументується необхідність закріплення правила про проведення підготовки справ в суді апеляційної інстанції колегіально.

9. Окремі ухвали повинні стати засобом реагування апеляційного суду на порушення, допущені судом першої інстанції при постановленні журнальних та інших ухвал, що не виступають самостійним об’єктом апеляційного оскарження. Правовими підставами постановлення таких ухвал має бути як виявлені під час розгляду справи допущені порушення норм права і помилки, які не є підставою для скасування рішення чи ухвали суду першої інстанції, так і ті, що призвели до зміни чи скасування судового акта.

10. З метою ефективного регулювання чинним ЦПК порядку та наслідків розгляду судом апеляційної інстанції справ по апеляційних скаргах на судові ухвали вважаємо за доцільне внести зміни до таких норм ЦПК: ст. 292, ч. 2 ст. 295 ЦПК, ч. 2 ст. 307, ч. 2 ст. 311, ч. 1 ст. 312, ст. 320 ЦПК. Також пропонується узгодити зміст норм ч. 3 ст. 293 та ч. 2 ст. 296 та привести зміст ст. 293 у відповідність до ст. 307 ЦПК. Зазначені пропозиції сформульовано у відповідних підрозділах дисертації.