Передумови та законодавчі засади гармонізації цивільного процесу в ЄС

Формування та поступова розбудова спільного ринку зумовили необхідність утворення спільного правового простору захисту учасників цих відносин. Відмінності національних процесуальних систем держав - членів ЄС стали на заваді поглибленню та розширенню спільного ринку, оскільки спори, що виникали, вирішувалися компетентними судами різних держав-членів у порядку національного цивільного процесуального законодавства.

Варто погодитись із тим, що відмінності цих правил для учасників транскордонного спору мають величезне значення не тільки для забезпечення прав людини, але і для розвитку економіки. Брак єдиних стандартів ефективного судочинства в різних державах - членах ЄС призводив і до порушення правил конкуренції, оскільки внутрішні контрагенти мали переваги перед тими, які провадять зовнішньоекономічну діяльність.

Це зумовило пошук нового напряму зближення і привело до появи та розвитку гармонізації цивільного процесу як напряму зближення. Як вірно зауважила Т. В. Комарова, така галузь, як європейський цивільний процес виникла через існування в рамках ЄС необхідності вирішувати питання простору свободи, безпеки та правосуддя й динамічного розвитку міжнародної торгівлі [117, с. 277-279].

Оскільки відмінності національного законодавства цих країн могли призвести до порушення права їхніх жителів на судовий захист, важливим кроком європейської інтеграції стало створення спільного правового простору, у межах якого запроваджувалися спільні процедури вирішення цивільних і комерційних спорів транскордонного характеру.

Про необхідність утворення спільного правового простору і єдиного порядку судового захисту прав неодноразово зазначав у своїх роботах М.

Але тогочасні умови інтеграції ще не забезпечували необхідного підґрунтя для підготовки єдиного кодексу. Тільки закріплені в Єдиному європейському акті 1986 р. [460] цілі європейської інтеграції стали надійною основою для розвитку спільного правового простору, а більш за все - поширення транскордонних відносин та необхідність забезпечити нормальні умови для розвитку бізнесу.

Споглядаючи історію розвитку Європейського Союзу, варто відзначити поступове, але неухильне прагнення до розвитку спільного ринку. Загальноєвропейська інтеграція розпочалася у 1950 р. з післявоєнного плану Шумана про створення ринку вугільної і сталеливарної продукції Франції, ФРН та інших західноєвропейських країн [44, с. 34], метою якого було примирення та недопущення в подальшому війн найбільш економічно розвинених країн Європи, а також активізація їхніх економічних відносин. У 1951 р. було підписано Паризький договір про створення Європейської спільноти з вугілля та сталі, до складу якої ввійшли шість країн: Бельгія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Німеччина та Франція [494].

23 березня 1957 р. у м. Римі відбулося підписання Договору про створення Європейського Економічного Співтовариства [495] та Договору про створення Європейського співтовариства з атомної енергетики (Євроатом) [493]. Метою цих угод стало усунення внутрішніх торговельних бар’єрів усередині Спільноти - створення зони вільної торгівлі, митного союзу і, нарешті, спільного ринку та забезпечення вільного руху територіями держав - учасниць Спільноти товарів, послуг, капіталу та робочої сили.

Таким чином, первинним і основним фундаментом об’єднання європейських держав став економічний союз, який забезпечив можливість поширення сталих відносин між жителями країн - його членів. Але незважаючи на те, що митні збори було скасовано в 1968 р., торгівля через кордони ЄС не відбувалася вільно, оскільки основними перешкодами були визнані відмінності в національних правових системах [481]. Отже, в подальшому основним завдання ЄС стало забезпечити спільний правовий простір.

Єдиним європейським актом 1986 р. [460] було запроваджено широку шестирічну програму, відповідно до якої було визнано необхідним розвиток спільного правового простору для забезпечення функціонування спільного ринку і визначено за мету створення до 1 січня 1993 р. єдиного внутрішнього ринку - наступного етапу економічної інтеграції, що передбачав гармонізацію економічної політики та інституцій, а також запровадження спільної політики в соціальній сфері, у галузі науково-технологічного розвитку, охорони довкілля. До того ж положеннями Акта було започатковано нову законодавчу співпрацю і процедуру голосування, що дало змогу пришвидшити ухвалення та збільшити кількість законів ЄС щодо питань внутрішнього ринку.

За умови цього нового етапу інтеграції європейська спільнота звернулася до провідних науковців, які обстоювали позицію щодо гармонізації цивільного процесуального законодавства. Проект М. Сторма Approximation of Judiciary Law in the European Union був присвячений питанням зближення положень цивільного процесуального законодавства. Модельного кодексу цивільного процесуального законодавства підготовлено не було - було тільки започатковано інтенсивну дискусію про значення й напрями гармонізації національних цивільних процесів держав-членів. Відповідно теорія про єдність цивільного процесу як наукова основа гармонізації посідає центральне місце в сучасній науці цивільного процесу та визначально впливає на його розвиток [74, с.

Першим установчим договором ЄС було закріплено ідеї, проголошені в Єдиному європейському акті. Підписаний у Маастрихті 7 лютого 1992 р. Договір про Європейський Союз [498] визначив так звані «три колони» Європейського Союзу, третя з яких присвячена співробітництву у сферах юстиції та внутрішніх справ, у межах яких почали розвиватися положення про справжній спільний правовий простір у ЄС. Упродовж перших років після підписання цього договору ідея спільного правового простору почала поступово реалізовуватися за допомогою поступового створення зони свободи, безпеки та правосуддя.

Ці положення знайшли своє відображення і в подальших установчих договорах ЄС. Зокрема, в Амстердамському договорі 1997 р. було визначено необхідність пожвавлення гармонізації у сфері цивільного процесуального права [473]. У ст. 65 (73m) «Судове співробітництво в цивільних справах» (Judicial Cooperation in Civil Matters) мова йшла, зокрема, про важливість забезпечення спрощеного доступу до правосуддя [496]. Це, як правильно зазначає М. Сторм, могло бути реалізовано за допомогою мінімізації стандартів для транскордонних спорів і гармонізації судових процедур [473].

У зазначеній статті 65 були визначені конкретні заходи у сфері співробітництва судових органів у цивільних справах, що мають транскордонний характер, зокрема:

1) запровадження та спрощення системи для транскордонної вручення судових та позасудових документів; співробітництва у сфері оримання доказів; визнання і виконання рішень у цивільних та комерційних справах;

2) забезпечення сумісності правил, що застосовуються в державах- членах у разі конфлікту законів і юрисдикції;

3) усунення перешкод на шляху нормального функціонування цивільного судочинства, у разі потреби - через запровадження спільних правил цивільного процесу, що застосовуються в державах-членах.

Варто зауважити, що істотною умовою, що забезпечила розвиток гармонізаційного процесу в ЄС, стало положення Амстердамського договору 1997 р.

Відповідно упродовж нетривалого часу для реалізації зазначених вище положень Амстердамського договору було ухвалено численні законодавчі акти, якими було запроваджено:

- процедуру транскордонного вручення судових та позасудових документів (Регламент Ради (ЕС) № 1348/2000 р. від 29 травня 2000 р. про вручення в державах-членах судових і позасудових документів у цивільних або комерційних справах);

- співробітництво у сфері отримання доказів (Регламент Ради (ЕС) № 1206/2001 від 28 травня 2001 р. про співробітництво між судами держав- членів у отриманні доказів у цивільних або комерційних справах);

- порядок визнання і виконання рішень у цивільних та комерційних справах (Регламент (ЕС) № 44/2001 від 22 грудня 2000 р. про юрисдикцію, визнання і виконання судових рішень у цивільних і комерційних справах).

І для усунення перешкод на шляху нормального функціонування цивільного судочинства було запропоновано застосування спільних правил цивільного процесу - перших загальноєвропейських процедур із розгляду цивільних і комерційних справ транскордонного характеру (European order for payment procedure та European small claims procedure).

Виходячи з зазначеного, можна підсумувати, що положення Амстердамського договору стали основою для істотних зрушень у сфері гармонізації цивільного процесу в ЄС. Як зауважують науковці, з набуттям чинності цим договором Співтовариство вжило заходів у сфері судового співробітництва в цивільних справах, що мають транскордонні наслідки, відтак було ухвалено численні документи ЄС у галузі цивільного судочинства, насамперед правила, які мають пряму обов’язкову силу в державах-членах, правила, які змінили «обличчя» судових розглядів у Європейському Союзі [403, Рр.

В ухвалених законодавчих актах чітко простежується стратегія галузевої гармонізації інститутів цивільного процесуального права, що стосуються транскордонного судового розгляду. Законодавча діяльність Союзу привела до розбудови єдиного цивільного процесу ЄС, і цей порядок істотно відрізняється від конвенційної системи захисту прав, що не забезпечила необхідного рівня розвитку єдиного правового простору в умовах спільного ринку ЄС. Саме завдяки гармонізації цивільного процесу було запроваджено ті єдині процедури, які дозволяють уникнути проблем різного національного регулювання цивільних процесуальних відносин.

Гармонізація цивільного процесу як напрям його зближення здійснювалася з метою забезпечення жителів ЄС доступним судовим захистом. За допомогою цивільного процесу ЄС у справах, які мають транскордонний характер, забезпечується дотримання єдиних стандартів судового розгляду, що дає змогу нівелювати відмінності різних процесуальних систем держав-членів, а також позбавляє учасників процесу труднощів, пов’язаних з участю жителів різних держав-членів та держав - не членів ЄС у судовому розгляді справи.

Не можна з упевненістю сказати, що положеннями установчих договорів ЄС було прямо визначено необхідність гармонізації цивільного процесу. Але, поряд із цим, закріплено повноваження Ради ЄС ужити заходів у сфері судового співробітництва в цивільних справах із транскордонними наслідками, оскільки вони необхідні для ефективного функціонування внутрішнього ринку ЄС. Ці заходи не обмежуються традиційною сферою міжнародного цивільного процесу (юрисдикція, визнання та виконання судових рішень чи правова допомога), а були явно спрямовані на усунення перешкод на шляху нормального функціонування цивільного судочинства, зокрема, шляхом сприяння зближенню положень цивільного процесу в законодавстві держав- членів [435, р. 56].

Науковці зауважують, що принципи субсидіарності та пропорційності створювали певні труднощі для подальшої гармонізації, але, як зауважує К. Крамер, вони не обмежують гармонізацію транскордонними справами [403, рр. 253-283]. М. Сторм також переконаний, що ЄС помилково обмежує принцип дискримінації в національному законодавстві між громадянами різних держав-членів, тоді як керівним принципом гармонізації в рамках Європейського Союзу має стати принцип недискримінації [473]. Він ставить питання про те, що гармонізація цивільного процесу не повинна бути обмежена транскордонними спорами, тому що транскордонні випадки не повинні мати пріоритету над національними спорами, а альтернативні європейські процедури мають працювати паралельно з національними [475].

Але чинним законодавством сфера дії цивільного процесу ЄС обмежена тільки транскордонними справами, що слід визнати більш раціональним підходом (детальніше про це в підрозд. 3.2 цієї роботи). У положеннях ст. 81 гл. 3 чинного Договору про функціонування ЄС [327] закріплено положення про розвиток судового співробітництва в цивільних справах транскордонного змісту на підставі принципу взаємного визнання судових рішень та рішень у позасудових справах та визначаються заходи, яких уживають Європейський парламент і Рада ЄС для належного функціонування внутрішнього ринку. Серед них такі:

1) взаємне визнання та забезпечення виконання в державах-членах судових рішень та рішень у позасудових справах;

2) транскордонне вручення судових і позасудових документів;

3) сумісність норм щодо колізії права та юрисдикції, що застосовуються в державах-членах;

4) співробітництво у отриманні доказів;

5) ефективний доступ до правосуддя;

6) усунення перешкод для належного функціонування цивільного процесу, у разі потреби - через запровадження спільних правил цивільного процесу, що застосовуються в державах-членах;

7) розвиток альтернативних способів розв’язання спорів;

8) підтримка навчання суддів і судового персоналу [327].

Серед цих заходів можна виділити дві основні групи: до першої слід віднести ті з них, які забезпечуються за допомогою запровадження наднаціонального законодавства ЄС, - єдині процедури вручення судових та позасудових документів, отримання доказів у транскордонних справах, а також правила, що визначають юрисдикцію та визнання судових рішень; до другої - ті заходи, які вимагають узгодження або гармонізації положень наднаціонального та національного законодавства держав-членів. Завдяки цим заходам забезпечується комплексний доступ до правосуддя в транскордонних справах в усіх державах-членах.

Зазначені положення надають усі необхідні підстави для подальшої гармонізації цивільного процесу в ЄС. Серед її напрямів визначено чинні інститути цивільного процесу ЄС, а також окреслено перспективи підготовки спільних правил цивільного процесу, чинних у всіх державах-членах, з метою забезпечення ефективного захисту жителів ЄС. Положення про необхідність усунення перешкод для належного функціонування цивільного процесу через сприяння узгодженості правил, чинних у державах-членах, зумовили підготовку єдиних правил цивільного судочинства. Такий проект із підготовки регіональних європейських правил цивільного судочинства було розпочато у 2011 р. інститутами ELI та UNIDROIT.

Підсумовуючи зазначене, варто підкреслити таке.

У межах ЄС необхідність розбудови спільного правового простору зумовила перехід від конвенційного механізму зближення до утворення загального регламентного порядку регулювання відносин, пов’язаних з розглядом та вирішенням цивільних і комерційних справ транскордонного характеру. Неефективність уніфікації як напряму зближення зумовила пошук нового способу вирішення проблеми подальшої інтеграції держав - членів ЄС, що привело до появи гармонізаційного процесу.

Гармонізація законодавства характерна для стійких міждержавних об’єднань, таких як ЄС. Віднайдення такого нового еволюційного напряму зближення пов’язане з необхідністю забезпечити єдині стандарти цивільного судочинства з метою забезпечення ефективного захисту прав жителів, подолати відмінності, які сформувалися в процесуальному законодавстві держав-членів упродовж кодифікаційного періоду розвитку цивільного процесу.

Передумовою гармонізації цивільного процесу стало утворення Європейського Союзу як об’єднання держав з різними процесуальними системами та розвиток внутрішнього ринку. Спільний правовий простір ЄС - результат забезпечення свободи ринку капіталу, товарів, послуг і робочої сили. В умовах внутрішнього ринку виникали численні суспільні відносини транскордонного характеру. Це вимагало існування дієвого порядку захисту прав їх учасників, який би не залежав від відмінностей процесуальних систем держав-членів, що могли стати на заваді ефективному захисту прав жителів ЄС.

Метою гармонізації цивільного процесу в державах - членах ЄС стало забезпечення внутрішнього ринку ЄС і прав жителів ЄС на судовий захист. Отже, гармонізація цивільного процесу є невід’ємним складником європейської правової інтеграції, що зумовлює інтерес і з боку України, ураховуючи сучасний етап інтеграції до ЄС та умови Угоди про Асоціацію.

Участь України в Раді Європи засвідчує підтримку нашою державою загальноєвропейських цінностей, але не може забезпечити ефективної інтеграції в ЄС. Питання євроінтеграційних перспектив України пов’язане з особливостями вітчизняної моделі цивільного процесу, а також із можливістю та бажанням до її реформування в умовах зближення й гармонізації цивільного процесу різних держав в ЄС.

Прагнення України до вступу до ЄС зумовлюють необхідність гармонізації цивільного процесу з метою ефективного інтегрування до спільного правового простору ЄС. Укладення Угоди про Асоціацію та запровадження зони вільної торгівлі потребує розширення спільного правового простору з метою забезпечення учасників цих відносин. Реформування вітчизняного цивільного процесуального законодавства з урахуванням досвіду ЄС створить підґрунтя для розвитку та поглиблення відносин не тільки з набуттям членства Україною в ЄС, але й забезпечить розвиток та поглиблення економічних відносин на шляху до нього.

2.2