Основні етапи гармонізації цивільного процесу ЄС та України

Гармонізація цивільного процесу є невід’ємною складовою європейської інтеграції, тому має надзвичайно важливе значення на шляху до членства України в ЄС. Положення Угоди про Асоціацію між Україною та ЄС 2014 р.

Ці положення були відображені в установчих договорах ЄС, і їх поступова реалізація привела до розбудови єдиного цивільного процесу ЄС, що сьогодні має важливе значення для України. З розвитком та удосконаленням судового співробітництва в цивільних справах між різними державами-членами поступово сформувався особливий підхід, який забезпечує доступність судового захисту в справах, які мають транскордонний характер. За його допомогою було запроваджено так званий транскордонний цивільний процес, який дає змогу вирішувати цивільні й комерційні справи транскордонного характеру.

Основною передумовою гармонізації цивільного процесу можна вважати необхідність забезпечення спільного ринку. У передмові до Фінального звіту М. Сторм відзначив, що його підготовка зумовлена необхідністю зближення у сфері цивільного процесу, зважаючи на відмінності в цивільному процесі, які прямо та серйозно перешкоджають встановленню й функціонуванню спільного ринку [472, р.

Досконала правова система, особливо у сфері захисту прав, є основою стабільного економічного розвитку, тож потреба сформувати єдиний правовий простір виникла не випадково. Його створення набуло надзвичайно важливого значення, оскільки забезпечувало існування сталих економічних відносин між європейськими країнами, і стало невідворотним процесом, що супроводжує подальший розвиток Європейського Союзу.

Відповідно до умов Угоди про Асоціацію, між Україною та ЄС запроваджується поглиблена та всеосяжна зона вільної торгівлі, що передбачає вільне переміщення товарів, капіталу, послуг та частково робочої сили й забезпечує підстави для поступового входження економіки України до спільного ринку ЄС [244]. Угода покликана забезпечити здійснення політичних, економічних, торгових і судових реформ в Україні. З огляду на це, набуває надзвичайної актуальності гармонізація цивільного процесу України та ЄС з метою забезпечення захисту учасників поглиблених економічних відносин, що запроваджуються між Україною та ЄС.

Питання про гармонізацію цивільного процесу ЄС та держави, що тільки стоїть на шляху інтеграції до Співтовариства, доволі дискусійне. Відповідно до традиційного в науці підходу та згідно із законодавчими положеннями установчих договорів ЄС, гармонізація цивільного процесу відбувається тільки в межах ЄС. Але, на наше переконання, ураховуючи мету та передумови гармонізації цивільного процесу, яка спрямована на забезпечення нормального функціонування спільного ринку ЄС, на стадії укладення Угоди про Асоціацію та при запровадженні поглибленої та всеосяжної зони вільної торгівлі доцільно розпочати процеси гармонізації цивільного процесуального законодавства. При цьому варто керуватися тими загальними засадами, які характеризують гармонізацію цивільного процесу в межах самого ЄС.

Оскільки гармонізація є процесом, що охоплює ряд послідовних взаємозв’язаних дій, варто виділити також етапи її здійснення.

Здійснення такої гармонізаційної роботи необхідне та актуальне і в умовах підписання угод про асоціацію між ЄС та третіми країнами, що зумовлює можливість набуття ними членства. Як зазначає І. В. Яковюк, до стадій прийняття держави до ЄС відносять отримання привілейованого доступу до торгівлі з ЄС, підписання і реалізацію угод про асоціацію, початок переговорів про вступ та ратифікацію договору парламентами держав-членів й Європейським парламентом, і перехід від однієї стадії до іншої залежить від глибини і швидкості перетворень у суспільному житті [286, с. 488-489].

Підписання Угоди про Асоціацію між Україною та ЄС зумовлює виникнення відповідних взаємних зобов’язань, належне виконання яких може привести до бажаного вступу України до ЄС [81, с. 457-459]. Оскільки цьому вступу передує здійснення комплексного реформування з дотриманням стандартів ЄС, вирішального значення набуває гармонізація цивільного процесу як універсальної форми судового захисту цивільних прав.

Правова природа асоціації, як зауважує І. В. Яковюк, має договірний характер та покликана допомогти асоційованим країнам підготуватися до виконання зобов’язань, пов’язаних із членством у ЄС, - зокрема, шляхом уведення директив та регламентів інститутів ЄС у національне законодавства асоційованих країн через посилання на ці акти або їх включення в додатки до Угоди про Асоціацію чи постанови спільного інституційного органу сторін [286, с.

Г армонізація цивільного процесу має здійснюватися поступово, системно та комплексно, з урахуванням вектора розвитку України, оскільки партикулярні зміни національного законодавства не приведуть до бажаного результату - створення стабільної та ефективної системи цивільного правосуддя, яка б відповідала вимогам установчих договорів ЄС. Вона є необхідною передумовою для подальшої адаптації законодавства ЄС у разі набуття Україною членства в Євросоюзі. До цього часу гармонізація законодавства стане тим необхідним підґрунтям, яке забезпечить реальні перспективи інтеграції та активну співпрацю між нашими державами.

З огляду на це, інтерес становить наукова концепція поетапної гармонізації цивільного процесу ЄС і національного цивільного процесуального законодавства.

Так, гармонізація цивільного процесу України з відповідними європейськими стандартами повинна бути втілена у Програмі гармонізації цивільного процесу України з відповідними європейськими стандартами (далі - Програма), яка повинна реалізуватися задля інтересів українського народу. Її основаною метою повинно стати усунення розбіжностей між визначальними положеннями законодавства ЄС та України в сфері правосуддя в період розгляду питання про вступ України до ЄС і зводитися до поліпшення якості цивільного судочинства в цивільних справах України на основі європейського досвіду.

Така Програма як документ повинна враховувати перелік тих питань щодо яких були прийняті регламенти Ради ЄС, зокрема, щодо юрисдикції та визнання і виконання судових рішень по цивільних і комерційних справах, про співробітництво між державами в отриманні доказів, вручення судових та позасудових документів тощо. Україна, яка підписала Угоду про Асоціацію з ЄС, має відобразити в Програмі ті законодавчі акти, які потребують зміни в світлі подальших кроків інтеграційного процесу, для чого слід спрямувати реформування національного процесуального законодавства шляхом узгодження з основними положеннями цивільного процесуального законодавства ЄС.

Сьогодні серед таких актів передбачено тільки директива № 98/27/ЄС Європейського Парламенту та Ради про постанови суду для захисту інтересів споживачів; регламент (ЕС) № 2006/2004 Європейського Парламенту та Ради про співробітництво між національними органами, відповідальними за виконання законів щодо захисту споживачів (Регламент про співробітництво щодо захисту споживачів); Рекомендація щодо принципів, які застосовуються при вирішенні спорів у позасудовому порядку (№ 98/257/ЕС); Рекомендація Комісії від 30 березня 1998 р. щодо принципів, які застосовуються до осіб, відповідальних за вирішення споживчих спорів у позасудовому порядку; рекомендація щодо вирішення справ на основі консенсусу у позасудовому порядку (№ 2001/310/ЕС); а також Рекомендація Комісії від 4 квітня 2001 р. щодо принципів, які застосовуються до осіб, залучених до процесу вирішення споживчих спорів на основі консенсусу у позасудовому порядку [244].

Таке партикулярне узгодження положень цивільного процесу ЄС та України не приведе до бажаного результату і забезпечення дійсно справжнього європейського простору правосуддя в нашій країні. Поліпшення якості правової системи України щодо захисту прав громадян та юридичних осіб полягає не тільки в системному запозиченні норм ЄС, а в ґрунтовному аналізі їх переваг, зокрема, в способах врегулювання конфліктних і спірних правовідносин, що може досягатися за рахунок різних правових механізмів: державних або недержавних судових установ, виконавчих написів нотаріусів, медіації, наданні висококваліфікованої допомоги (консультацій, роз’яснень) правниками, гарантуванні і забезпеченні доступу до правосуддя тощо.

Таким чином, до етапів гармонізації цивільного процесу ЄС та України, що перебуває на стадії ухвалення Угоди про Асоціацію і створення зони вільної торгівлі, які потрібно визначити в Програмі, варто віднести такі.

На першому етапі в умовах підготовки та розбудови поглибленої та всеосяжної зони вільної торгівлі, що забезпечить поступове входження економіки України до спільного ринку ЄС, доцільно запровадити в правову систему України і внести відповідні зміни до законодавства, які мають відображати основні положення законодавства ЄС, що регулює відносини транскордонного цивільного процесу і є результатом розвитку спільного ринку.

Для цього потрібно, передусім, забезпечити:

1) вільний обіг судових рішень;

2) узгодження положень про юрисдикцію та правила недопущення паралельного розгляду цивільних і комерційних справ транскордонного характеру в ЄС та Україні;

3) ефективне судове співробітництво між судами ЄС та України під час розгляду цивільних і комерційних справ транскордонного характеру (вручення судових та позасудових документів, отримання доказів, забезпечення позовних вимог);

4) узгодження цивільного процесуального законодавства України з вимогами директив ЄС (визначених в Угоді про Асоціацію [244], а також Директиви № 2013/11/EU від 21 травня 2013 р. про альтернативні способи вирішення споживчих спорів [350], Директиви 2002/8/EC від 27 січня 2003 р. про надання правової допомоги [341], Директиви № 2009/22/ЄС від 23 квітня 2009 р. про судові заборони на захист прав споживачів (кодифікована версія) [48; 349]), а також інших рекомендацій про гармонізацію цивільного процесуального законодавства держав-членів (зокрема, Рекомендації Комісії від 11 червня 2013 р. про спільні принципи для судів щодо компенсаційних механізмів розгляду колективних позовів у державах - членах ЄС [315] та ін.).

Перехід до другого етапу гармонізації цивільного процесу ЄС та України зумовлений наявністю необхідного підґрунтя для вирішення транскордонних спорів, оскільки єдиний порядок вирішення цивільних і комерційних спорів транскордонного характеру в ЄС та Україні потрібен тільки з метою забезпечення захисту учасників транскордонних спорів.

Водночас під час реформування національного цивільного процесуального законодавства України варто врахувати європейський досвід вирішення транскордонних спорів як квінтесенцію стандартів, які застосовуються в усіх державах-членах та відображають спільні погляди на справедливе правосуддя.

Зокрема, у проекті Закону України «Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України (щодо судової реформи)» [203] (далі - Проект змін до ЦПК), який було підготовлено Радою з питань судової реформи, слід врахувати положення загальноєвропейської процедури вирішення дрібних спорів, насамперед щодо гарантій спрощеності та доступності такої процедури.

Проектом змін передбачаються положення, спрямовані на забезпечення ефективного судового процесу, запровадження механізмів запобігання зловживанню процесуальними правами, дотримання стадійності та розумних строків розгляду справи, вирішення групових позовів, впровадження електронного правосуддя, а також головне - гармонізації норм процесуального права у відповідності до стандартів країн-членів ЄС [203].

Запровадження процедури розгляду дрібних спорів є однією з найбільших новел цього Проекту. Варто відмітити, що для постсоціалістичних країн диференціація процедур розгляду справ за майновим цензом не традиційна, з огляду на це, під час запровадження спрощеного позовного провадження в цивільному процесу України потрібно виходити передусім з нагальної необхідності зближення українського та європейського законодавства. Відповідно запропоновані Проектом зміни про спрощене позовне провадження цивільного судочинства вимагають удосконалення щодо сфери свого застосовування і стадійності судового розгляду, під час якого, незважаючи на спрощений характер процедури, має бути забезпечено змагальність і рівноправність сторін процесу.

Порядок і підстави розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження не відповідають загальним засадам цивільного судочинства та основній меті запровадження такої процедури. У главі 2 Проекту змін передбачено можливість спрощеного розгляду справи за позовними вимогами про стягнення грошових коштів, якщо ціна позову не перевищує ста розмірів мінімальної заробітної плати. Водночас такі справи не можуть бути розглянуті за участі третіх осіб, заявленого зустрічного позову, необхідності проведення судової експертизи або висновку суду з урахуванням обставин справи про недоцільність такого розгляду справи [203]. Остання вимога і викликає певне упередження, оскільки саме сторони, а не суд, повинні визначати порядок розгляду справи і захисту своїх прав.

Відповідно до запропонованого в Проекті змін порядку розгляду дрібних спорів - спрощеного порядку позовного провадження, суд може розглянути справи за позовними вимогами про стягнення грошових коштів, якщо ціна позову не перевищує ста розмірів мінімальної заробітної плати або будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за виключенням таких справ, що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів та поділ майна подружжя; щодо спадкування; щодо захисту прав інтелектуальної власності; щодо приватизації державного житлового фонду; щодо визнання необгрунтованими активів та їх витребування; якщо ціна позову перевищує десять тисяч розмірів мінімальної заробітної плати; вимоги у яких об’єднанні з вищезазначеними [203].

Але водночас згідно з запропонованим варіантом суд також наділений правом відмовити у розгляді справи в порядку спрощеного позовного провадження, якщо:

1) ним же задоволено клопотання про вступ у справу третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору;

2) прийнято до розгляду зустрічний позов або заявлені позовні вимоги, пов'язані з іншими вимогами, у тому числі до інших осіб;

3) у справі необхідно призначити судову експертизу;

4) якщо після прийняття судом до розгляду заяви позивача про збільшення розміру позовних вимог (крім збільшення вимог, пов’язаних з нарахуванням відсотків, пені, інших аналогічних платежів, що залежать від перебігу часу - до прийняття рішення у справі), або зміни предмета спору ціна позову перевищує десять тисяч розмірів мінімальної заробітної плати;

5) з урахуванням обставин справи суд дійшов висновку про недоцільність розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження [203].

На вищезазначених підставах суд може відмовити у розгляді справи в порядку спрощеного позовного провадження, а якщо розгляд справи в спрощеному провадженні вже розпочато - суд має постановити ухвалу про розгляд справи за загальними правилами позовного провадження.

Такий варіант не відповідає концепції співробітництва суду і принципу диспозитивності і рівноправності сторін в процесі. Виходячи з загальних засад цивільного судочинства саме вони мають право визначити порядок, в якому розглядається справа і здійснюється захист їх прав. Наділення суду повноваженнями визначати доцільність розгляду справи в спрощеному провадженні не приведе до спрощення та удосконалення порядку захисту прав.

Подача відповідачем зустрічного позову, який прийнятий судом для розгляду з первісними вимогами позивача, не може ускладнити судовий розгляд настільки, щоб унеможливити її розгляд в спрощеному порядку. Ввідповідно до статті 5 Регламенту № 861/2007 будь-який зустрічний позов має бути заявлений за допомогою використання форми А, яка встановлена для позову; будь-які відповідні підтверджувальні документи має бути надіслано заявникові у встановленому порядку, а позивач має право на відповідь на будь- який зустрічний позов впродовж 30 днів з моменту його одержання [446].

Відповідно наділення відповідача правом в установлений судом строк подати заперечення проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, не повинно тягнути за собою розгляд справи у загальному порядку позовного провадження та заміну засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням.

Подача відповідачем у встановлений судом строк своїх заперечень або зустрічного позову, не має бути підставою для переходу до розгляду справи за загальними правилами позовного провадження, оскільки це є традиційними усталеними правами відповідача на захист проти заявленого позову, що відповідає загальним засадам змагального цивільного процесу.

І тільки в тому разі, якщо зустрічний позов перевищує встановлену межу для розгляду справ в спрощеному порядку, позов та зустрічний позов не повинні розглядатися в порядку Європейської процедури вирішення дрібних спорів, але можуть розглядатися відповідно до чинного процесуального законодавства, що застосовується в державі-члені, де процедура розпочиналася.

Таким чином, обмеження відповідача у праві подати зустрічний позов у процедурі спрощеного позовного провадження не є доцільним.

Запропонований Проектом змін порядок стадійного розгляду справ в спрощеному позовному провадженні теж викликає певні зауваження.

Порядок розгляду дрібних спорів, що діє в ЄС, передбачає кілька стадій розгляду і вирішення справи. На першому етапі заявник звертається до суду, який визначає відповідність вимог і розпочинає процедуру ESCP, заповнюючи стандартну форму заявки (форма А). Після того як суд отримав правильно заповнену форму заявки, він переходить до другого етапу процедури — готує стандартну форму для відповідача (форма C, додаток III), яку разом з копією позову і підтверджувальними документами надсилають відповідачу поштою з датою підтвердження [446].

Відповідач має право заперечити протягом 30 днів з дати вручення документів, і його відповідь надсилається судом заявнику протягом 14 днів з моменту її отримання. Зокрема, він може подати зустрічний позов за допомогою тієї самої форми A, вимоги до якого ставляться такі самі, як до первісного позову. І тільки якщо сума зустрічного позову перевищує або сума обох позовів більша, ніж визначена Регламентом сума, справа буде розглядатися за відповідним процесуальним законодавством держави - члена компетентного суду, а не згідно з порядком ESCP [446].

Отже, за загальноєвропейськими стандартами активна процесуальна позиція відповідача та заявлення ним зустрічного позову не суперечить ідеї спрощеного провадження цивільного судочинства.

Відповідно до запропонованих Проектом змін положень, на першій стадії суд повинен з’ясувати питання про можливість розгляду справи в порядку спрощеного провадження і відповідно до статті 223⁴ постановити ухвалу про відкриття провадження у справі або про обставини, що зумовлюють розгляд справи за загальними правилами позовного провадження, тоді як можливість доповнити або виправити свою заяву взагалі не передбачено [203].

У випадку, передбаченому частиною 2 статті 223-1 цього Кодексу, за наслідками розгляду відповідного клопотання позивача суд з урахуванням конкретних обставин справи може або задовольнити клопотання та визначити строк відповідачу для подання заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження; або відмовити в його задоволенні та розглянути справу за загальними правилами позовного провадження [203].

Надання відповідачеві права на заперечення не може ототожнюватися з його правом на відмову від спрощеного порядку розгляду справи, якщо зазначене спрощене провадження носить характер позовного. Це по суті означає наявність спору між сторонами, а отже - відповідні заперечення відповідача проти висунутих вимог.

Відповідно до Проекту змін якщо суд за результатами розгляду клопотання позивача дійде до висновку про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, в ухвалі про відкриття провадження у справі визначається час і місце проведення судового засідання для розгляду справи по суті [203].

Проектом змін передбачено можливість розгляду справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін лише за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше та за одночасного існування таких умов:

1) предметом позову є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує десяти мінімальних заробітних плат;

2) характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з викликом сторін та (або) свідків для повного та всебічного встановлення обставин справи [203].

Таке положення про проведення судового засідання в спрощеному позовному провадженні не можна визнати таким, що відповідає сутності спрощеної процедури, яка полягає в пріоритетності письмової форми судового розгляду справи. Відповідно до статтей 5 та 8 Регламенту № 861/2007 суд може провести судове засідання в усній формі за допомогою відеоконференції або інших засобів зв’язку, якщо технічні засоби доступні, тільки якщо проведення усного судового засідання визнано необхідним, якщо вважатиме це за необхідне або за клопотанням сторін [446]. Суд або уповноважений орган може відмовити в задоволенні такого клопотання, якщо вважатиме, що з урахуванням обставин справи судове засідання (усно), очевидно, не є необхідним для справедливого розгляду справи. Відповідно до встановлених вимог, воно має відбутися за допомогою застосування будь-яких засобів зв’язку на відставні, таких як відео- або телеконференції, доступних у суді, якщо використання таких технологій ураховуючи конкретні обставини справи, відповідає вимогам справедливого розгляду справи. Якщо особа, яка хоче бути почутою, доміцильована або постійно проживає в іншій державі-члені, ніж держава-член суд або уповноважений орган, що розглядає справу, ця особа може бути присутньою на судовому засіданні, що проводиться в усній формі, за допомогою відеоконференцзв’язку, телеконференції або іншого відповідного способу зв’язку на відстані, користуючись встановленими процедурами.

Сторона, яку суд викликав на судове засідання за допомогою дистанційних засобів зв’язку, може подати запит про можливість своєї особистої присутності на слуханні. Але при цьому відповідно унеможливлено зловживання своїми процесуальними правами і економію судових витрат, тому відшкодування витрат на особисту явку до суду залежить від необхідності їх участі.

Викликають певне зауваження положення про строки розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження. Згідно з Проектом такі строки становлять не більше 60 днів [203], що в чинному ЦПК 2004 передбачено як загальний строк розгляду цивільних справ [269].

Більш доцільним для спрощених процедур є визначення строків вчинення конкретних процесуальних дій, а не загальних строків розгляду справи. Наприклад, відповідно до статтей 5 та 8 Регламенту № 861/2007 рішення у справі має бути ухвалено протягом 30 днів з моменту отримання відповіді від відповідача (або позивача, якщо є зустрічний позов) [446]. При цьому, суд може звернутися за додатковою інформацією або для отримання доказів у справі чи викликати сторони на усне слухання справи, але повинен ухвалити своє рішення протягом 30 днів з моменту отримання необхідної інформації або проведення слухання у справі, навіть якщо сторони вчасно не нададуть відповідь.

Або, наприклад, відповідно до статті 5 цього Регламенту відповідач повинен надати свою відповідь упродовж 30 днів після отримання форми заяви і форми відповіді, заповнивши частину ІІ стандартної відповіді форми С, додавши, у разі необхідності, підтверджувальні документи, і повернувши їїсуду або уповноваженому органу, або в будь-який інший спосіб, не використовуючи запропоновану для відповіді форму. Упродовж 14 днів з моменту отримання відповіді від відповідача суд або уповноважений орган повинні направити її копію з підтверджувальними документами заявнику [446].

Таким чином, суд може не виходити з ймовірності вчинення учасниками процесу конкретних процесуальних дій вчасно, а перевіряти дотримання встановлених законом строків.

Важливе значення має також запровадження принципу пропорційності цивільного судочинства, зміст якого можна продемонструвати на прикладі загальноєвропейських процедур. У главі 1 “Основні положення” розділу І. “Загальні положення” Проекту змін запропоновано визначити основне завдання цивільного судочинства і закріпити положення про необхідність забезпечення саме ефективного захисту прав та інтересів осіб, що зумовлює необхідність закріплення конкретних механізмів реалізації такого завдання в цивільному судочинстві [203]. Відповідно серед принципів було закріплено принцип пропорційності цивільного судочинства, який більш детально розкривається в статті 9 Проекту. Зокрема, під пропорційністю в цивільному судочинстві запропоновано розуміти таке: суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи завдання цивільного судочинства, особливості предмету спору, ціну позову, складність справи, значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат та інших витрат сторін, пов’язаних із відповідними процесуальними діями [203].

Не заперечуючи в цілому важливість та доцільність закріплення такого принципу цивільного судочинства, уявляється необхідним зауважити про кілька таких аспектів його реалізації.

По-перше, не суд, а воля заявника повинна бути рушійною силою під час цивільного судочинства. Наділення суду повноваження з визначення порядку здійснення провадження у справі посягає на принцип диспозитивності та право заявника обрати процедуру захисту своїх прав. Спрощена процедура розгляду справ має бути дієвою альтернативою для загального порядку їх вирішення, але обрати її для захисту має саме заявник, а не суд. Законом передбачено особливості розгляду деяких категорій справ, які не можуть бути розглянуті в загальному порядку (окреме провадження). Варто з упередженістю поставитися до пропозицій про визначення конкретних категорій справ, щодо яких визначено обов’язковий спрощений порядок розгляду (ст. 96 ЦПК України) і підтримати пропозицію про встановлення альтернативи звернення до суду в порядку наказного або спрощеного позовного провадження, що закріплена у ч. 4 ст. 96 Проекту змін до ЦПК [203].

По-друге, питання, пов’язані з розміром судових витрат та інших витрат сторін, пов’язаних з відповідними процесуальними діями, які, відповідно до запропонованих у статті 9 Проекту змін до ЦПК положень, віднесені до визначення судді [203].

За чинним ЦПК України на розсуд судді залишаються питання про: 1) визначення з наступним стягненням недоплаченого або з поверненням переплаченого судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом при вирішенні справи, якщо визначена позивачем ціна позову вочевидь не відповідає дійсній вартості спірного майна або на момент пред'явлення позову встановити точну його ціну неможливо; 2) відстрочення або розстрочення сплати судового збору, враховуючи майновий стан сторони, на визначений строк, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі, а також зменшення розміру належних до оплати судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, або звільнення від їх оплати; 3) розподіл судових витрат між сторонами.

Водночас, розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом (ч. 2 ст. 79). Граничний розмір компенсації витрат, необхідних для розгляду справи, пов’язаних з витратами на правову допомогу, з явкою сторін та їх представників до суду, залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, проведенням судових експертиз, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Непропорційні судові витрати є важливим перешкодою доступу до правосуддя.

Виходячи з цього, не зовсім зрозумілим видається пропозиція у Проекті змін до ЦПК наділити суд не властивими йому функціями визначення розміру судових витрат, які можуть понести сторони під час розгляду справи. Наприклад, положеннями статей ч. 4 ст. 81 суд наділений правом попередньо визначити суму судових витрат, пов’язаних з розглядом справи або певною процесуальною дією; згідно з ч. 1 ст. 81¹ суд може зобов’язати сторони внести на депозитний рахунок суду попередньо визначену суму судових витрат, пов’язаних з розглядом справи або певною процесуальною дією; а відповідно до ч. 6 п. 2 та 3 ч. 7 ст. 88 у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору та чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмету спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; врахувати при цьому поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необгрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо [203].

Це має надзвичайно важливе значення для вдосконалення системи судового захисту прав, оскільки дозволяє встановити розумні межі витрат на розгляд справи, адже доволі часто судами розглядаються справи на невеликі суми, які проте мають важливе значення для заявника, а також загалом для забезпечення ідеї доступності судового захисту.

Для реформування цивільного судочинства відповідно до встановлених в Угоді про Асоціацію вимог було також підготовлено проекти законів про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запровадження наказного провадження у цивільному та господарському судочинстві від 14 січня 2016 р. № 3769 (далі - законопроект № 3769) [202]. Це засвідчило активну підготовку реформ на шляху до європеїзації цивільного процесу України та запровадження європейських стандартів здійснення правосуддя.

Водночас варто відмітити певні недоліки запропонованого електронного наказного провадження, яких можна було б виправити, застосовуючи загальноєвропейський досвід видачі судових наказів. Такі процедури діють в багатьох країнах ЄС, але доцільно врахувати положення Регламенту № 1896/2006 [441], в якому узагальнено європейські стандарти наказного провадження цивільного судочинства.

В ЦПК України було передбачене наказне провадження, за положеннями якого в порядку документарної процедури розглядалися безспірні вимоги щодо стягнення грошових коштів. Перелік підстав, за якими видавався судовий наказ, було затверджено в ст. 96 ЦПК [269]. Законопроектом № 3769 було запропоновано обмежити вимоги, за яким видається електронний судовий наказ, сто розмірами мінімальної заробітнї плати. Таким чином, електронне наказне провадження цивільного судочинства буде застосовуватися до більш широкого переліку справ, але законопроектом взагалі не визначено, як будуть взаємодіяти наказне провадження, закріплене у ЦПК України 2004 р. та електронне наказне провадження 2016 р.

Відповідно до положень законопроекту № 3769 за допомогою автоматизованої системи електронного наказного провадження передбачається:

1) реєстрація осіб, які беруть участь в електронному наказному провадженні;

2) сплата судового збору за подання заяви про видачу електронного судового наказу з використанням платіжних систем у режимі реального часу; 3) подання (надсилання) процесуальних документів у порядку електронного наказного провадження; 4) вчинення процесуальних дій у порядку електронного наказного провадження; 5) надання особам інформації про стан розгляду справ електронного наказного провадження, в яких вони беруть участь [202].

Враховуючи те, що в Україні вже стартував проект «Електронний суд» і в багатьох судах працюють sms-розсилка повідомлення учасників процесу, забезпечено можливість сплати судового сбору за допомогою платіжних систем, а також надання інформації в електронному вигляді, не зовсім зрозумілим є те, що саме є «електронним». На відміну від загальноєвропейського порядку, законопроектом № 3769 не передбачено ні стандартизованих форм процесуальних документів, ні порядку обміну ними між учасниками і судом, що було визначено також і в вимогах МВФ.

Стандартизовані форми процесуальних документів, що передбачені Регламентом № 1896/2006, характеризують зміст процедури ЕОР, так само, як її стадійність та форма [441].

Передусім, варто зауважити, що ЕОР є процедурою, яка належить до виключно письмових, тому використання стандартизованих форм є надзвичайно доцільним. Стадійно процедура розгляду заяв ЕОР охоплює кілька послідовних процесуальних дій суду та заявника, які можна об’єднати в такі стадії: відкриття провадження у справі та розгляд і вирішення справи. Відповідно передбачені форми, за допомогою яких здійснюються обмін інформацією між судом та учасниками процесу.

На першій стадії заявник повинен заповнити стандартну форму заяви в додатку А та подати її до суду, юрисдикція якого визначається відповідно до законодавства ЄС. Суд, у який подано заяву, повинен вирішити питання, чи було виконано передумови застосовності цієї процедури (транскордонний характер, цивільна і комерційна справа, юрисдикція суду тощо), якомога швидше та розглянути обґрунтованість претензії, і якщо заява не повна, дає заявникові можливість завершити або виправити додаток до певної дати (форма В), виключаючи випадки, коли вимога є явно необґрунтованою або неприйнятною до застосування ЕОРР. Якщо вимоги можуть бути розглянуті тільки частково за процедурою ЕОР, суд може запропонувати змінити вимоги, застосувавши форму С. Якщо заявник приймає пропозицію суду, справа переходить до другої стадії й суд ухвалює рішення в частині вимог. Якщо заявник не відповідає протягом визначеного терміну або відмовляється від пропозиції суду, суд відмовляє у прийнятті заяви в порядку ЕОР у повному обсязі та інформує заявника про причини, з яких вимогу було відхилено, використовуючи форму D (додаток IV) [441].

Усього для процедури ЕОРР передбачено сім форм для відповідних заяв, серед яких: форма А — заява про платіжний наказ, форма В — запит суду про доповнення заяви, форма С — пропозиція про зміну заяви, форма D — пропозиція відмовитися, форма Е — Європейський судовий наказ про сплату, форма F — заперечення, форма G — декларація відповідного судового рішення, ухваленого за результатами розгляду [441].

Таким чином забезпечується реалізація електронного письмого спрощеного провадження з розгляду справ транскордонного характеру в ЄС, що має стати прикладом для удосконалення вітчизняного наказного провадження. Зокрема, варто передбачити принаймні кілька стандартизованих форм, що застосовуються під час електронного наказного провадження.

Врахування під час підготовки реформ вітчизняного цивільного судочинства загальноєвропейського досвіду повинно позитивно вплинути на підвищення якості правосуддя, засвідчити підтримку Україною спільних європейських цінностей, а також стати запорукою успішної інтеграції до ЄС.

4.2