1.2 Поняття та сутність гласності цивільного процесу

«Гласність цивільного судочинства» вивчається доктриною цивільного процесу вже доволі давно. Вона виробила дефінітивне визначення цього поняття, проаналізувала ознаки, розкрила його правову природу, визначила коло суб’єктів, яких стосується дане правове явище.

Одною із причин неоднакового підходу до поняття «гласності цивільного процесу» є змістовна та термінологічна проблеми, які виникли перед наукою цивільного процесу сьогодні. Так, «гласність» наразі сприймається і в політичному, і в правовому значенні [188, с. 13-39]. Крім того, що «гласність» у нас час вживається як багатозначна категорія, зокрема, виділяється поняття «гласність в політичному значенні» та «гласність в правовому значенні» розглядається широко та вузько [15, с. 87-88]. Доволі часто ознаки гласності сприймаються як самостійні поняття, які пов’язані з категорією «гласності», але нею не являються. Зокрема, поряд із терміном «гласність» науковцями вживаються такі терміни як «відкритість», «інформованість», «доступність», «публічність», «транспарентність», «прозорість», де, як виявляється, теж важко знайти однакове розуміння цих термінів. І ось цей стан справ заплутують ситуацію таким чином, що перетворюють понятійно-категоріальний апарат по даній темі дослідження в «непотрібні інструменти», яким важко знайти застосування.

Правильне визначення змісту поняття «гласності цивільного процесу», яким слід позначати розгляд цивільної справи за участі певних суб’єктів, у методологічному плані важливо тим, що це допоможе уникнути розбіжностей в тлумаченні значення та змісту процесуально-правового явища, яке вивчається, та уникнути у майбутньому логічних помилок при проведенні наукових досліджень. У цьому контексті є повчальним дисертаційне дослідження Є. Г. Фоменко, яке називається «Принцип публічності цивільного процесу: витоки та сучасність», де автор в підрозділі, що присвячений еволюції принципу публічності цивільного процесу з незрозумілих причин досліджує публічність цивільної процесуальної норми в контексті секретного законодавства, а не розгляду справи [304, с.

Говорячи про наукові терміни, потрібно дотримуватися принципу їх визначеності й розглядати їх через один денотат [2762, с. 24]. Ось чому для будь-якого теоретичного дослідження важливе значення набуває понятійно-категоріальний апарат, який повинен бути однозначним та логічно не суперечливим.

«Гласність» як правова категорія має своє джерело походження. Так, В. О. Серьогін стверджував, що «переродження гласності із політичної ідеї в правове поняття є закономірний результат еволюції політико-правових уявлень про належний та справедливий устрій державного життя, а його доля у новітній історії нерозривно пов’язана з поширенням у суспільній свідомості ліберально-демократичних переконань» [253, с. 9]. Отже, «гласність» дійсно можна вживати не тільки у правовому, але й політичному значенні.

«Гласність у політичному значенні» пов’язується із громадянським суспільством, яке, як сфера соціальної взаємодії, представлене взаємозв’язками різного роду, одним із яких є політичні взаємозв’язки, де важливе значення відводиться такому саморегулюючому елементу як держава. Правда концепція відкритого суспільства, яке характеризується плюралізмом в економіці, політиці, культурі, розвинених соціальних структурах, і правовою державою, члени якого мають типове раціонально-критичне мислення, володіють можливістю свідомо управляти соціальним розвитком і формувати державні інститути відповідно до демократичних принципів [181], більше відповідає сутності «гласності в політичному значенні». Але, оскільки відкрите та громадянське суспільство розглядаються як супідрядні поняття, слід надалі розвивати поняття «гласності в політичному значенні» в контексті громадянського суспільства.

Будь-яке громадянське суспільство виступає за те, щоб його публічні інститути (в тому числі й державні) працювали таким чином, щоби кожен, хто цього бажає, міг отримати повну та достовірну інформацію про їх діяльність та результати діяльності. У такому разі, з одного боку, можна буде бачити, де є недоліки у роботі та пропонувати їх усунути (інакше пропозиції будуть даватися всліпу), а з іншого, можна буде уникнути зловживання у роботі, так як доступ до інформації не дасть можливості публічним суб’єктам приховувати завідомо неправильні рішення.

Історично проблема «гласності в політичному значенні» в Україні була піднята з 1980-х рр., коли розпочався процес правової регламентації положень щодо забезпечення свободи слова, доступу до державних рішень, розповсюдження інформації органами влади [172, с. 136]; тобто проблемні питання були більше звернені до органів державної влади. Але наразі дане поняття вживається не тільки стосовно діяльності органів державної влади, а й будь-яких публічних суб’єктів, міжнародних організацій [107]. В політичному плані «гласність» розглядається як один із інструментів демократії [230].

Довіра до влади виступає однією із сучасних проблем людства, яке, як стверджують соціологічні дослідження, більше не довіряють владі, ніж довіряють (навіть у країнах Західної Європи виникають подібні проблеми) [133; 178]. Ось чому «гласність» необхідна для подолання політичної апатії та цинізму.

Оскільки діяльність органів державної влади розглядається через призму «гласності», якій нормативно-правовими актами намагаються дати певне формальне визначення, то тут «гласність у політичному значенні» перетворюється на загально-правову категорію, яка має своє змістовне навантаження, залежно від того, про який орган державної влади йде мова. Але її універсальне змістовне навантаження пов’язується із «гласністю в політичному значенні», оскільки держава виступає одним із суб’єктів політичної системи.

Предмет дослідження не вимагає аналізу «гласності» як правової категорії щодо всіх органів влади. Тому слід обмежитися її дослідженням в контексті тільки судових органів державної влади, оскільки цивільних процес виступає однією із форм реалізації судової влади.

«Гласність судової влади» можна розглядати в потрійному значенні: інституційному, де мова йтиме про організацію судової влади (судоустрою, утворення та ліквідація судів, формування суддівського корпусу); функціональному, де мова буде йти про судову діяльність (наприклад, цивільний процес як процесуальна форма правозастосовчої діяльності); економічному, де вестиметься мова про прозорість фінансування судової системи та декларованість доходів суддів як публічних осіб [259, с.

«Гласність судової влади» у функціональному значенні має безпосередньо відношення до «гласності судового процесу» вцілому, оскільки основною діяльністю суду є юрисдикційна діяльність. Якщо все це екстраполювати на цивільний процес, то виходить, що не можна ототожнювати «гласність судової влади» у функціональному значенні та «гласність цивільного процесу», оскільки загальний суд, який розглядає та вирішує цивільні справи, здійснює не тільки юрисдикційну діяльність. Для нього також притаманні й інші, не юрисдикційні форми діяльності, де одні можуть бути пов’язані з юрисдикційною діяльністю, а інші – ні.

«Гласність цивільного процесу» не пов’язується тільки з вирішенням матеріально-правового спору, а й з усіма питаннями, які пов’язані з цивільною справою та вимагають у процесуальній формі їх вирішення від першої до останньої стадії цивільного процесу.

Поняття «гласності цивільного процесу» доволі часто вживається з іншими правовими поняттями, які мають не тільки загальноправовий зміст, але і процесуальне наповнення, якщо їх розглядати у контексті цивільного процесу. Мова йде за «відкритість цивільного процесу», «доступність цивільного процесу», «публічність цивільного процесу», «інформативність цивільного процесу», «прозорість цивільного процесу» та «транспарентність цивільного процесу».

Історико-правовий матеріал, який стосується розвитку «гласності цивільного процесу» на українських землях, показує, що протилежністю гласності є таємне судочинство, про яке не знали зацікавлені учасники процесу та/або сама публіка.

Часто із «гласністю» вживають також термін «доступність». «Доступність» як поняття має своє змістовне наповнення, відмінне від категорії «гласність». Оскільки «гласність» цивільного процесу передбачає поширення інформації про розгляд та вирішення цивільної справи, як для учасників цивільного процесу, так і для сторонніх осіб, то для забезпечення такого поширення потрібні надійні канали зв’язку. «Доступність», націлена на забезпечення «гласності в цивільному процесі» [191, с. 160]. Це природно. Так як «гласність» пов’язана із поширенням інформації, то «доступність» до неї виступає важливою умовою не забезпечення, а реалізації «гласності» цивільного процесу. «Принцип гласності полягає у визнанні необхідності й вимозі обов’язкового дотримання безперешкодного руху (виділено нами – Авт.) інформаційних потоків у політико-правовій системі» [253, с. 10].

Отже, «доступність інформації про правосуддя» охоплює собою такі аспекти як повнота, достовірність, своєчасність та безперешкодність отриманої інформації про судову справу та виступає правовим засобом реалізації «гласності цивільного процесу».

З поняттям «доступність інформації про правосуддя» в цивільному процесі пов’язана проблема з поняттям «доступність до правосуддя», що змістовно між собою не пов’язані. Окремі науковці таке розмежування не проводять, чим роблять безпідставні висновки про те, що гласність є вужчим поняттям ніж доступність до правосуддя [53, с.

Цивільний процес є лише однією із форм правосуддя, де відбувається розгляд та вирішення цивільних справ. «Доступність до правосуддя» у першу чергу пов’язують із зацікавленими учасниками процесу (спрощена процедура, ясний, «прозорий» виклад змісту судового рішення, розумні строки розгляду цивільної справи, виважені судові витрати тощо).

Термін «прозорість» виділяється спеціально, оскільки видно, що він виступає атрибутивною ознакою такого поняття як «доступність до правосуддя» в цивільному процесі. Зокрема, Європейський суд в одному із своїх рішень зазначив, що слід вказувати підстави прийняття судових рішень із достатньою ясністю [308]. Проте, при нечіткості формулювання судового рішення, внаслідок чого воно стає незрозумілим, тобто недоступним для осіб, які беруть участь у розгляді справи, вони мають право вимагати роз’яснення його змісту (ст. 221 ЦПК України). Крім того, як правильно було вказано в одному із рішень Європейського суду, гласність забезпечує прозорість здійснення правосуддя [325].

Якщо «доступність до правосуддя» охоплює бідні верстви населення та великі соціальні групи [249, с. 13], то «доступність інформації про правосуддя» в першу чергу націлена на суспільство, яке цікавиться, як проводиться судовий захист в цивільному судочинстві, а не шукає його. «Доступність інформації про правосуддя» реалізується через «інформованість» населення про нього. Ось ще одна, на нашу думку, атрибутивна ознака «гласності цивільного процесу». «Інформованість» реалізується виключно через «доступність». Мало того, якщо мова йде про гласність щодо осіб, які беруть участь у справі, то тут відбувається пересікання цих двох засад цивільного процесу: «гласності цивільного процесу» та «доступності до правосуддя», адже всіх учасників цивільного процесу необхідно надійно інформувати про час та місце розгляду цивільної справи або вчинення окремих процесуальних дій у ній.

Проте, як би це не прозвучало дивним, але «гласність судової влади» в свою чергу забезпечує «доступність до правосуддя». Наприклад, поширення у суспільстві інформації про місце знаходження та компетенцію суду, про порядок звернення до суду тощо [273, с. 22] полегшує можливості у використанні судової форми захисту своїх прав. У Рекомендації № R (81) 7 Комітету міністрів РЄ «Про шляхи полегшення доступу до правосуддя» запропоновано враховувати принцип інформування громадськості (п. 1 розд. А). Підкреслюється, що інформація загального характеру має бути одержана або в самих судах, або в іншій компетентній службі чи органі з таких питань [223, с. 275-277]. Таким чином, можна говорити про взаємний вплив цих двох понять один на одного. На такий дуалізм «гласності» та «інформованості» вже звертали увагу [45].

Термін «публічність» в цивільному процесі наразі вживається у двоякому змістовному значенні.

По-перше, у багатьох міжнародних документах, які закріплюють право на суд, як одну із правових гарантій, говориться про публічний розгляд судової справи [108], що сприймається як її відкритий розгляд, тобто у цьому разі «публічність» охоплюється ознакою «відкритості», де «публічний» означає тільки за участі публіки. Якщо мова йде про публіку та учасників процесу слід вживати термін «відкритий». В такому разі «публічний» не є синонімом «гласності цивільного процесу», яка охоплює своїм змістом також участь учасників цивільного процесу, а не тільки публіки. Ось чому не можна погодитися із тим, що «принцип публічності є ширшим по змісту за принцип гласності в цивільному процесі» [126, с. 5-6]. Крім того, дореволюційні науковці також чітко вказували, що слід розрізняти гласність для сторін, яку вони розглядали, як гласність у вузькому значенні, та гласність для сторонніх осіб, яку вони розглядали як публічність [31, с. 122] (виділено нами – Авт.).

По-друге, публічність вживається як визначення характеру інтересів для їх домінування над приватними або вказівки на владні засади [303, с. 17]. Чинний КПК України окремо виділяє принцип гласності (ст. 27) та принцип публічності (ст. 25). І в теорії цивільного процесу також окремо виділяють «гласність» та «публічність» як самостійні принципи, де публічність розглядають як прояви втручання держави в розгляд приватних справ у контексті повноважень суду або інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних або фізичних осіб, у випадках, передбачених законом [332, с. 47-49].

Важко відповісти на запитання, яким чином слід вживати термін «публічність», оскільки таке його подвійне значення вже є усталеним. Але тут варто звернути увагу на одну особливість: якщо термін «публічність» вживати в значенні характеру домінування інтересів, то він може виступити прямим протиставленням «гласності цивільного процесу». Зокрема, враховуючи державні інтереси суд може провести закрите слухання цивільної справи (ч. 3 ст. 6 ЦПК України).

Доволі часто з терміном «гласність» в останні часи почали вживати термін «транспарентність». «Транспарентність» буквально переводиться з англійської мови як «прозорість» та тлумачиться як властивість бути явним чи легким для розуміння [356, р. 1271]. Отже, «прозорість», яку вище ми використовували у контексті «доступності до правосуддя», виступає атрибутивною ознакою «транспарентності», яка використовується для її дефініції.

Транспарентність зводять до збільшення потоку своєчасної та надійної економічної, соціальної та політичної інформації, яка доступна для всіх зацікавлених сторін; створення максимально зрозумілого процесу управління та прийняття рішень; громадський контроль та можливість легально впливати на прийняття рішень [172, с. 139-140].

Співвідношення «гласності» і «транспарентності» у науковців не однакове. Головне тут чітко усвідомлювати, у якому значенні вживається термін «гласність». Одні науковці «гласність» у політичному значенні прирівнюють до «транспарентності» [169, с. 109], а інші розглядають «гласність» як категорію, що є ширшою за «транспарентність» [102, с. 190-192; 126, с. 20-23]. Треті, виділяючи подвійне значення «публічності», стверджують, що поняття «публічність» близьке по значенню до «транспарентності» [304, с. 47].

Більшість науковців терміном «транспарентність» охоплюють всі вище досліджувані нами поняття, що ми до цього часу аналізували, просто виходячи із їх обсягу. Так, аналізуючи термін «транспарентність», О. В. Крет застосовує підхід, який дозволяє визначити транспарентність державної влади як відкритість, прозорість, гласність, публічність і підзвітність процесу формування, розвитку та функціонування органів державної влади різного рівня та процесу прийняття ними рішень [116].

Якщо говорити про «гласність» як правову категорію, зокрема, «гласність цивільного процесу», то науковці вважають, що вона виступає засобом досягнення «транспарентності» під час формування, діяльності органів публічної влади та прийняття ними рішень, оскільки вона націлена на відкритість публічної влади. Зокрема, І. М. Спіцин зазначає, що «гласність відображає суть ідеї транспарентності під час розгляду та вирішення цивільних справ судовими органами» [259, с. 103].

Думається, «транспарентність» публічних органів влади виступає складним поняттям, яке синонімічно «гласності» в політичному значенні, що виражається у відкритості формування та діяльності органів державної влади та інших публічних органів влади, доступності громадян до інформації, яка становить суспільний або приватний інтерес, систематичне інформування суспільства про передбачувані або вчинювані заходи, рішення, здійснення громадського контролю за діяльністю органів державної влади та інших публічних структур, а також участь суспільства у прийнятті суспільно важливих рішень. Якщо розглядати «гласність цивільного процесу» як правове поняття, то вона дійсно виступає засобом досягнення ідей транспарентності в цивільному судочинстві.

Отже, «гласність цивільного процесу» виражається через терміни «інформованість» та «відкритість цивільного процесу», де останній є синонімом «публічності цивільного процесу» (але не в тому разі, коли мова йде про характер інтересів, які захищаються) та реалізується через «доступність інформації про правосуддя» в цивільних справах. «Гласність цивільного процесу» є частиною «гласності судової влади» у функціональному значенні, що охоплює собою виключно юрисдикційну діяльність суду в сфері правосуддя у цивільних справах. «Гласність цивільного процесу» направлена на реалізацію ідей «транспарентності» або «гласності» в політичному значенні, що в свою чергу, покликане забезпечувати надійний захист прав, свобод та інтересів у судовому порядку.

Для того, щоби зрозуміти сутність «гласності цивільного процесу» варто усвідомити та проаналізувати коло тих ознак, які формують зміст цієї правової категорії.

Виходячи із вищеописаного матеріалу щодо поняття «гласності цивільного процесу», можна вказати на ряд ознак, які притаманні змісту цього поняття. Такими ознаками є відкритість цивільного процесу, інформування по цивільній справі, використання для інформування процесуально-правових та матеріально-правових засобів, офіційний характер інформування та безпосередність отримання інформації по цивільній справі [234, с. 275-282].

По-перше, відкритість цивільного процесу як ознака «гласності цивільного процесу» буде показувати порядок діяльності суду, що розглядає цивільну справу, який передбачає участь в її розгляді, в першу чергу, зацікавлених учасників цивільного процесу, що повинні мати можливість висловити свою думку, інших учасників процесу, що повинні посприяти у вирішенні цивільної справи, а також сторонніх осіб, публіки, яка повинна мати можливість побачити «в живу» цивільний процес.

Якщо виходити з етимології терміну «гласний», можна побачити, що він пов’язується із старовинним коренем «глас» або «голос», тобто вирішувати справу із врахуванням твого голосу. ЦПК України в ст. 6, яка стосується гласності цивільного процесу, містить наступне правило: «ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про час і місце розгляду своєї справи» (ч. 2). Ось чому «відкритість» у першу чергу передбачає участь у розгляді цивільної справи тих осіб, які є зацікавленими в її вирішенні. Вони добиваються захисту своїх прав та інтересів у суді, а суд повинен вирішувати всі питання, що пов’язані із розглядуваною цивільною справою, із врахуванням думки обох сторін, що буде відповідати їх рівності перед судом. Зокрема, «заяви і клопотання осіб, які беруть участь у справі, розглядаються судом після того, як буде заслухана думка решти присутніх у судовому засіданні осіб, які беруть участь у справі» (ч. 1 ст. 168 ЦПК України).

Інші учасники процесу беруть участь в цивільній справі для виконання різноманітних функцій, але загалом вони сприяють суду в її вирішенні. Без них процес неможливий. Ось чому їх участь у справі є їхнім обов’язком, навіть у тому разі, якщо проводиться «закрите судове засідання» (ч. 5 ст. 6 ЦПК України).

«Публічність» цивільного процесу пов’язують із можливістю публіки взяти участь у відкритому розгляді цивільної справи. У цьому контексті «відкритість» буде виступати атрибутивною ознакою «гласності», яка відображає її зміст, а «публічність» частиною «відкритості». Ось чому важко збагнути позицію О. О. Гаврилюка, який вказує, що «гласність» та «відкритість» є «взаємопов’язані між собою, але не тотожні поняття» [43. 47].

Забезпечується «відкритість» цивільного процесу через проведення так званих «судових засідань». Вони можуть бути як «відкритими», так і «закритими», де в першому випадку буде повноцінно діяти «публічність цивільного процесу», а в другому – його відкритість тільки для учасників цивільного процесу.

Якщо «відкритість» цивільного процесу виступає атрибутивною ознакою «гласності цивільного процесу», то чому в такому разі законодавець в ст. 6 ЦПК України говорить про «гласність і відкритість», нібито вказуючи на рівнозначність цих понять. До речі, на підставі такого законодавчого вирішення цього питання, деякі дослідники помилково стверджують, що «гласність — це забезпечення судом особам, чиїх інтересів стосується справа, права знати про дату, час і місце судового засідання у ній, права бути вислуханим у суді, а також знати про всі ухвалені рішення у справі. Відкритість судового процесу зумовлює надання особам, які не причетні до судової справи, права бути присутніми в судових засіданнях». Хоча вище у вказаному джерелі, даний дослідник стверджує прямо протилежне: «варто погодитися з тими дослідниками, які вважають, що принцип гласності судочинства…традиційно означав свободу доступу громадян до залів судових засідань» [53, 39-40]. Інший науковець дає інше визначення «відкритості» судового розгляду: чіткий та прозорий судовий процес, який є зрозумілим не лише для його учасників, а також і для громадськості [43, с. 50]. З цим не можна погодитися, оскільки тут мова йде про доступність цивільного процесу. Треті науковці не бачать абсолютно ніякої різниці між термінами «гласність» та «відкритість» [329, с. 596]. Четверті вважають, що «відкритість є однією з форм реалізації гласності судочинства» [121, с. 421].

Нормативно чинний ЦПК України не розмежовує такі терміни як «гласність» та «відкритість», вказуючи, що «розгляд справ у всіх судах проводиться усно і відкрито» (ч. 1 ст. 6). Окремі науковці, коментуючи назву ст. 6 ЦПК України, вказують на її невдалий характер, оскільки складається враження нібито стаття закріплює два принципи, що є зовсім не так, «оскільки відкритість є головною ознакою принципу гласності» [268, с. 14]. Ось чому вважаємо, що назву статті 6 ЦПК України слід викласти в новій редакції: «Гласність цивільного процесу».

Важливість «відкритості» як ознаки «гласності цивільного процесу» полягає у тому, що вона не стільки показує певну вимогу до порядку розгляду цивільних справ у судовому засіданні, скільки для кого цей порядок передбачається: судове засідання повинно бути проведене за участі учасників цивільного процесу та забезпечена можливість доступу публіки до нього. Це є свого роду адресна ознака, яка визначає коло суб’єктів, на яких поширюється дія «гласності цивільного процесу». Але не погоджуємося із тим, що дана ознака є головною серед ознак, які характеризують «гласність цивільного процесу», оскільки для успішної її реалізації має бути сукупна дія всіх її ознак.

По-друге, «інформування» по цивільній справі як ознака «гласності цивільного процесу». Ця ознака є однією із найбільш очевидних ознак поняття «гласності цивільного процесу». Адже розгляд цивільної справи є відритий саме для того, щоби як учасники цивільного процесу, так і сторонні особи мали змогу отримати всю необхідну їм інформацію про розгляд та вирішення цивільної справи.

Багато науковців, аналізуючи поняття «гласності цивільного процесу», вивчають її за допомогою теорії інформації, виділяючи такі структурні елементи інформаційного процесу як об’єкт, суб’єкт, засоби отримання інформації та власне сама інформація [188, с. 24]. «Інформування» по цивільній справі у контексті гласності передбачає отримання інформації по цивільній справі та її використання. Саме вказані два послідовні етапи інформаційного процесу важливо розглянути у контексті цієї ознаки.

Під час отримання інформації по цивільній справі всі зацікавлені у тому, щоби вона була достовірна, своєчасна, повна та прозора. Указані вимоги до інформування по цивільній справі залежно від суб’єктного складу, який охоплюється «гласністю цивільного процесу», визначаються по-різному.

Для учасників цивільного процесу достовірність інформації про цивільну справу передбачає відповідність її об’єктивній реальності. Повнота інформації про цивільну справу означає надання всіх необхідних даних для учасників цивільного процесу, що необхідні їм для вчинення ними своїх функцій (напр., відображення в судовій повістці часу та місця вчинення процесуальних дій за межами суду). Своєчасність надання такої інформації для учасників цивільного процесу означає її спрямування у межах тих процесуальних строків, які виписані законом. Прозорість надання інформації по цивільній справі для учасника цивільного процесу означає, що інформація має бути ясною та зрозумілою для її адекватного, правильного сприйняття та не викликати багатозначного тлумачення.

Публіка також зацікавлена в достовірній, своєчасній, повній та прозорій інформації по цивільній справі, але на відміну від учасників цивільного процесу, у неї набагато менше правових можливостей вплинути на якість отримуваної інформації по цивільній справі. Наприклад, якщо рішення суду для публіки в силу використання правової термінології є незрозумілим, то вона не вправі просити суд пояснити його. Мало того, у ряді випадків учасники цивільного процесу можуть отримати більше інформації по цивільній справі ніж публіка при її закритому розгляді.

Оскільки для багатьох присутніх у залі судового засідання (як учасників цивільного процесу, так і публіки) важливе значення буде мати майбутня робота із отриманою інформацією по цивільній справі, то вони також зацікавлені в наданні такій інформації стійкої форми, що дасть змогу постійно повертатися до її змісту за нагоди. Ось чому, фіксування інформації по цивільній справі не тільки учасниками процесу, але і публікою, у тому числі й технічними засобами, направлено на забезпечення подальшого майбутнього використання інформації по цивільній справі. Тому не можна погодитися із тими науковцями, які розглядають повне фіксування цивільного процесу як самостійний принцип, що діє поряд із принципом гласності цивільного процесу [8, с. 377; 99, с. 11-15]. «Гласність судочинства у цьому аспекті не зводиться тільки до вільного доступу у зал судового засідання, але й до права присутніх інформувати інших осіб про те, що вони спостерігали у судовому засіданні» [128, с. 170]. Тому фіксування судового засідання виступає одним із механізмів, що направлені на реалізацію «гласності цивільного судочинства».

Отримання інформації по цивільній справі не є самоціллю, оскільки вона підлягає подальшому використанню. Якщо учасники цивільного процесу використовують її для виконання своїх процесуальних функцій або забезпечення захисту своїх прав та інтересів, то для публіки, що присутня в залі судового засідання інформація може являти різноманітну цінність: від звичайної цікавості про долю справи до професійного інтересу. І тут, враховуючи те, що категорія «гласність» пов’язується із демократією в суспільстві, заборонити використання такої інформації ніхто не вправі. Саме завдяки можливості використовувати отриману інформацію по цивільній справі формується так званий громадський контроль за цивільним судочинством. Власне для розповсюдження як форми використання такої інформації і був придуманий принцип гласності. Адже публіка у залі суду може представляти собою незначну кількість осіб (одна-дві людини), що може на суддю, який розглядає цивільну справу, не справити психологічного ефекту контролю за його діями. Але можливість винести на громадське обговорення дії судді в цивільній справі нівелює цю незначну присутність, перетворюючи її в громадську активну позицію.

По-третє, інформування учасників цивільного процесу та публіки про цивільну справу відбувається на підставі процесуально-правових та матеріально-правових засобів.

Всі учасники цивільного процесу отримують інформацію по цивільній справі в тому обсязі та у тій процесуальній формі, яка відповідає їхньому процесуальному статусу. Публіка, яка присутня в залі суду, не вступає у цивільні процесуальні відносини з судом, що розглядає цивільну справу, оскільки вони не є учасником цивільного процесу. Разом із тим їх правовий статус в залі судового засідання щодо отримання, фіксації та розповсюдження інформації по цивільній справі безпосередньо із зали судового засідання теж чітко визначений цивільним процесуальним законодавством. Воно також визначає випадки не допуску публіки до зали судового засідання. Публіка може вступати у матеріальні відносини із судом з приводу отримання інформації по цивільній справі на підставі численного матеріального законодавства з цього приводу. Зокрема, мова йде про такі закони України як закон «Про інформацію» [210], «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» [200], «Про телебачення і радіомовлення» [222], «Про звернення громадян» [209], «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації» [214], «Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп’ютерних програм, баз даних» [216], «Про доступ до судових рішень» [199], «Про доступ до публічної інформації» [198] тощо. Проте, на відміну від «гласності судової влади» для «гласності цивільного процесу» правові засоби матеріального характеру повинні таким чином для публіки надавати інформацію, щоби вона сприймалася безпосередньо, а не опосередковано.

По-четверте, інформація, яка поширюється судом по цивільній справі носить офіційний характер. «Гласність судової влади» націлена на висвітлення діяльності саме органу державної влади, яким є суд. Оскільки «гласність цивільного процесу» є частиною поняття «гласності судової влади», то офіційний характер спілкування суду з учасниками цивільного процесу і публікою зберігається.

В інформаційних відносинах, що побудовані по принципу запиту інформації суд виступає суб’єктом у кого запитують, а учасники процесу та публіка – суб’єктом, хто питає. Відповідь суду завжди буде офіційною.

Офіційний характер інформації, що поширюється судом має важливе значення. Якщо мова йде про інформацію, яку формує та передає суд, то закладається презумпція істинності такої інформації, яка, поки її не спростовано, вважається достовірною. Для контролю за діяльністю суду в громадянському суспільстві інформація, що він формує та передає, зазвичай, перевіряється. Але суд може передавати інформацію по цивільній справі, до формування якої він не має права (наприклад, копію позовної заяви позивача суд повинен направити відповідачу при відкритті провадження по цивільній справі). У такому разі передача такої інформації буде офіційною, але презумпція істинності щодо неї формуватися не буде, оскільки за її зміст несе відповідальність не судовий орган.

По-п’яте, безпосередність отримання інформації по цивільній справі. Дана ознака пов’язана із попередніми, що вище розглядалися та випливає із них.

Більшість учасників цивільного процесу повинні особисто бути присутніми в судовому засіданні для виконання своїх процесуальних функцій. Отже, все що вони, наприклад, бачать в залі судового засідання, сприймається ними особисто. Тільки сторони, треті особи, стягувач та боржник у наказному провадженні, заявники та зацікавлені особи в окремому провадженні можуть взяти участь у цивільній справі через представника (окрім усиновлення – ч. 1 ст. 254 ЦПК України), опосередковано отримуючи від нього інформацію про рух справи та по інших питаннях, що їх цікавлять.

Публіка, що присутня в залі суду, сприймає інформацію по цивільній справі також безпосередньо. В. В. Король, який розглядає зміст гласності тільки в широкому значенні, тобто не поширює це поняття на учасників процесу, вказує, що «сама доступність сприйняття ходу та результатів судового розгляду для публіки, яка вже присутня у залі судового засідання, як видається, обов'язково повинна бути доповнена безпосередністю такого сприйняття» [112, с. 13].

Саме завдяки безпосередньому впливу на особу порядку розгляду цивільної справи, а також результатів її вирішення досягається виховна функція цивільного правосуддя. Поширення цієї інформації тими, хто її безпосередньо сприймав, іншим особам теж буде сприяти виконанню виховних завдань цивільного процесу, але тут буде йти мова вже про опосередковане сприйняття інформації по цивільній справі (напр., опублікування перипетій та результатів розгляду цивільної справи в журналі або газеті). Саме це дає нам підстави вважати, що тут закінчується «гласність цивільного процесу» та починається «гласність судової влади».

Але деякі форми використання інформації по цивільній справі можуть забезпечити її безпосереднє сприйняття тими сторонніми особами, які не були присутні в залі судового засідання. Діючі норми ЦПК України заклали технологічну можливість доведення інформації по цивільній справі невизначеному колу сторонніх осіб. Зокрема, присутні на відкритому судовому засіданні можуть проводити «транслювання судового засідання по радіо і телебаченню» (ч. 8 ст. 6 ЦПК України). Може бути для «сторони чи іншого учасника цивільного процесу» встановлений режим відеоконференції, що також дасть можливість безпосередньо сприймати інформацію, яка відбувається в залі суду, без особистої присутності (ст. 158? ЦПК України).

Отже, якщо публіка не безпосередньо сприймає все те, що відбувається у залі судового засідання, то це буде охоплюватися таким поняттям як «гласність судової влади».

Отже, значення цієї ознаки «гласності цивільного процесу» пов’язано із способом отримання інформації по цивільній справі. Якщо перші дві ознаки «гласності цивільного процесу» показують, хто отримує та що отримується під час розгляду цивільної справи, то дана, остання ознака, буде показувати, як отримується суб’єктами дана інформація.

Не дивлячись на те, що ч. 1 ст. 6 ЦПК України вказує, що «розгляд справ у всіх судах проводиться усно і відкрито», вважаємо, що «усність» не варто розглядати в якості ознаки «гласності цивільного процесу», оскільки це є самостійний принцип цивільного судочинства, що вступає у взаємодію з принципом гласності цивільного процесу, що нами в наступному підрозділі буде проаналізовано.

Отже, гласність цивільного процесу – це відкритий розгляд цивільної справи за обов’язкової участі учасників цивільного процесу та можливої участі публіки, які судом офіційно, достовірно, своєчасно, повно, прозоро та безпосередньо інформуються про цивільну справу за допомогою процесуально-правових та матеріально-правових засобів.

Сутність «гласності цивільного процесу» пов’язується не тільки із її істотними ознаками, але й також із факультативними, які можна отримати під час класифікації даного правового поняття на певні види. Дані ознаки будуть вважатися факультативними, оскільки вони не будуть характерні для «гласності цивільного процесу» вцілому. Але їх важливість полягає у тому, що вони будуть доповнювати основні ознаки, які раніше вже виділялися. Крім того, класифікація поняття «гласності цивільного процесу» допоможе нам визначити його зміст.

Традиційно «гласність цивільного процесу» поділяють на «гласність цивільного процесу» в широкому значенні та «гласність цивільного процесу» у вузькому значенні [15, с. 87-88]. Критерієм такого поділу виступає коло осіб, які ознайомлюються із діяльністю суду по цивільній справі.

«Гласність цивільного процесу» в широкому значенні – це публічний розгляд цивільної справи за участі сторонніх осіб, тобто публіки, яка може з’явитися на відкрите судове засідання для безпосереднього сприйняття інформації по цивільній справі або безпосередньо її сприймати за допомогою технічних засобів під час транслювання засідання суду в ефір. Інколи цей вид «гласності цивільного процесу» називають «публічність» [58, с. 37], «гласність загальна» [31, с. 122; 128, с. 169], «гласність для народу» [299, с. 17; 315, с. 79], «гласність для суспільства» [304, с. 45], «зовнішня гласність» [7, с. 193].

Якщо відбувається опосередковане сприйняття інформації по цивільній справі у наслідок її творчої обробки засобами масової інформації через опублікування в періодичних виданнях, демонструванні по телебаченню фотографій, відео- або кінокадрів подій в залі судового засідання, відтворенні звукозаписів, то все це буде говорити про опосередковане сприйняття розгляду цивільної справи. Оскільки істотною ознакою гласності цивільного процесу є безпосереднє сприйняття інформації по цивільній справі, то в останньому випадку буде проявляти свою дію «гласність судової влади», а не «гласність цивільного процесу».

Участь публіки у відкритому судовому засіданні під час розгляду цивільної справи пов’язують із публічністю «гласності цивільного процесу».

Як відзначається, «гласність цивільного процесу», у широкому значенні для публіки, що присутня в залі суду або слідкує за ходом судового засідання через механізм його трансляції, не дає можливості отримати повноцінну інформацію по всій цивільній справі, оскільки вона, не маючи процесуально-правового статусу осіб, які беруть участь у справі, не вправі знайомитися із матеріалами цивільної справи.

«Гласність цивільного процесу» у вузькому значенні – це обов’язковий розгляд цивільної справи за участі учасників цивільного процесу, які безпосередньо або опосередковано сприймають інформацію по ній.

Концепція принципу гласності цивільного процесу в широкому та вузькому значенні вперше науково була розроблена в німецькій доктрині цивільного процесуального права в XIX ст. Її автором став Ансельм фон Фойербах [355, с. 37].

Якщо «гласність цивільного процесу» у широкому значенні підтримується всіма науковцями, то «гласність цивільного процесу» у вузькому значенні деякими науковцями заперечується, оскільки вважається, що розгляд цивільної справи за участі учасників цивільного процесу не охоплюється таким поняттям як «гласність цивільного процесу» [31, с. 122; 263, с. 83].

Говорячи про «гласність цивільного процесу» у вузькому значенні, окремі науковці вказують на її визначальні ознаки. Зокрема, О. Менів стверджує, що гласність у вузькому розумінні полягає у: а) відкритому режимі слухань; б) усній формі судового розгляду; в) прилюдному проголошенні рішення суду; г) праві заявника бути повідомленим про дату і час слухання справи. В той час, як гласність у широкому розумінні може бути зведена до: а) вільного доступу до зали судових засідань; б) права на розповсюдження інформації про суд; в) права на фіксування ходу судового засідання; г) публікації судових рішень та права їх отримання [143]. Думається, що наведені ознаки «гласності цивільного процесу» у вузькому та широкому значенні не виконують розмежувальної ролі, оскільки вони можуть бути характерними для обох видів «гласності цивільного процесу». Навіть про час та місце судового засідання по цивільній справі тепер суд інформує як учасників процесу, так і публіку, зокрема, через свій офіційний сайт.

Багато науковців, говорячи про «гласність цивільного процесу» у вузькому значенні, необґрунтовано зводять його тільки до сторін [7, с. 193; 128, с. 169] або вцілому до осіб, які беруть участь у справі [32, с. 14; 49, с. 128; 53, с. 40; 55, с. 42; 84, с. 12; 121, с. 420]. Рідко хто, згадуючи про «гласність цивільного процесу», має на увазі всіх учасників судового розгляду, як зацікавлених, так і не зацікавлених [57, с. 42; 313, с. 21].

На нашу думку, «гласність цивільного процесу» у вузькому значенні варто розглядати щодо всіх тих осіб, які отримали у конкретній цивільній справі процесуальний статус учасника цивільного процесу: особи, яка бере участь у справі та іншого учасника процесу (ст. 26, 47 ЦПК України). Це підтверджується нормативно ст. 6 ЦПК України, яка вказує, що «при розгляді справ у закритому судовому засіданні мають право бути присутні особи, які беруть участь у справі, а у разі необхідності – свідки, експерти, спеціалісти і перекладачі» (ч. 5). Тобто, якщо «інші учасники цивільного процесу» проявляються при обмеженні «гласності цивільного процесу», то логічно припустити, що вони також попадають під загальну дію цього правового поняття. Мало того, якщо інших учасників цивільного процесу не охоплювати змістом «гласності цивільного процесу», але цим поняттям охоплювати публіку, яка взагалі не володіє процесуально-правовим статусом по справі, то вийде ще більша логічна суперечливість. Публіка, що не володіє процесуальним статусом, цікавиться справою та може отримати інформацію про неї, а учасник процесу, який залучається судом до справи, не повинен бути зацікавленим щодо відправлення правосуддя. Інший учасник цивільного процесу не повинен бути зацікавленим лише у результатах вирішення цивільної справи, оскільки деяких із них тоді можна буде відвести (експерта, спеціаліста, перекладача тощо), але він повинен бути зацікавленим в інформації по цивільній справі (бодай час та місце її розгляду), оскільки це необхідно для успішного виконання ним своїх процесуальних функцій.

Вбачається, що «гласність цивільного процесу» у вузькому значенні можна поділити на «гласність цивільного процесу» для осіб, які беруть участь у справі, та «гласність цивільного процесу» для інших учасників. Учасники цивільного процесу отримують інформацію по цивільній справі різного обсягу та різноманітним чином. На нашу думку, «гласність цивільного процесу» у вузькому значенні може бути поширена щодо суддів, які виконують судове доручення або проводять забезпечення судових доказів.

Окрім цієї традиційної класифікації «гласності цивільного процесу», вважаємо, що можна використати ще ряд нетрадиційних підходів у поділі цього правового поняття [232, с. 45-48].

По-перше, за правовим статусом загального суду, який розглядає цивільну справу, можна говорити про «гласність цивільного процесу» суду першої інстанції, суду апеляційної інстанції та суду касаційної інстанції.

Дана класифікація у першу чергу буде зачіпати не стільки «гласність цивільного процесу» в широкому значенні, скільки «гласність», звернуту до учасників цивільного процесу. Із-за обсягу повноважень судової інстанції, що здійснює розгляд цивільної справи деякі учасники процесу на судові засідання на викликаються. Зокрема, в суд касаційної інстанції не викликаються свідки, експерти, спеціалісти, особи, які беруть участь у справі (хоча за необхідності останні можуть викликатися, але це радше буде виняток ніж правило) (ст. 332-333 ЦПК України). Стосовно права публіки бути присутньою на засіданнях судів вищестоячих інстанцій, то жодних обмежень, окрім звичайних, які притаманні для судів першої інстанції, немає.

По-друге, за способом сприйняття інформації по цивільній справі можна говорити про «гласність цивільного процесу», де інформація сприймається з особистою присутністю в залі суду та «гласність цивільного процесу», де інформація сприймається без особистої присутності в залі суду.

На перший погляд дана класифікація суперечить виділеним нами ознакам «гласності цивільного процесу», зокрема, безпосередності. Але насправді ніякої суперечності тут немає. Особисте сприйняття інформації по цивільній справі без особистої присутності може бути безпосереднім. Наприклад, публіка може не бути присутньою в залі судового засідання, але спостерігати за перебігом подій в ньому через їх трансляцію в теле- або радіо ефірі. Оскільки в такому разі необхідно за допомогою технічних пристроїв передавати інформацію з цивільної справи, можна цей підвид гласності цивільного процесу назвати технічним, а де відбувається сприйняття без використання таких засобів – особистим.

В. В. Городовенко з цього приводу зазначає, що «варто погодитися з тими дослідниками, які вважають, що принцип гласності судочинства, який традиційно означав свободу доступу громадян до залів судових засідань, за сучасних умов з урахуванням розвитку інформаційно-комунікаційних технологій суттєво збагачується за рахунок нових форм його реалізації через традиційні ЗМІ та Інтернет. Саме через періодичну пресу, радіо і телебачення, через інформаційні ресурси Інтернету сучасна людина отримує найбільшу кількість суспільно важливої інформації про події в країні та у світі, у тому числі про судову діяльність» [53, с. 39].

На перший погляд дана класифікація «гласності цивільного процесу» не має відношення до учасників цивільного процесу, але чинний ЦПК України містить у собі деякі правові норми, що теж дають можливість без особистої присутності в залі суду сприймати інформацію з цивільної справи. Зокрема, ст. 158? ЦПК України надає можливість провести судове засідання в режимі відеоконференції.

Отже, дана класифікація важлива тим, що вона буде показувати, яким чином інформація по цивільній справі безпосередньо із зали судового засідання стає доступною для осіб, що нею цікавляться: через особисту присутність або через використання технічних засобів, які дозволяють на великій відстані спостерігати за тим, що відбувається в залі суду, де розглядається цивільна справа. Крім того, окремі випадки технічної «гласності цивільного процесу» вимагають отримання певних дозволів з боку суду та осіб, які беруть участь в справі (напр., під час телетрансляції).

По-третє, за місцем отримання інформації по цивільній справі розрізняють «гласність цивільного процесу» в залі суду, в канцелярії суду, на місці вчинення окремих процесуальних дій, у власному місці проживання, знаходження, перебування.

Дана класифікація теж більше тяжіє до «гласності цивільного процесу» у вузькому значенні, так як саме учасники цивільного процесу отримують офіційну інформацію по цивільній справі у вищевказаних місцях. Проте абсолютно не виключається присутність публіки не тільки в залі судового засідання, але й по місцю вчинення окремих процесуальних дій за межами суду (ст. 200 ЦПК України). Історично колись цивільні справи суд міг розглядати на виїзних засіданнях, що проводилися на роботі однієї зі сторін, щоби публіка на місці могла ознайомитися із цивільною справою.