3.2 Обмеження реалізації принципу гласності щодо учасників цивільного процесу

Розкриваючи сутність гласності, виділялася така її ознаку як безпосереднє сприйняття інформації по цивільній справі. Причому дана ознака більше мала важливе значення для публіки, у якої відсутні інакші можливості отримати інформацію по тим чи іншим процесуальним діям, що мали місце безпосередньо в судовому засіданні.

Ось чому, важливо визначати безпосереднє та опосередковане сприйняття інформації по цивільній справі. В першому розділі роботи визначалося, якщо публіка буде опосередковано сприймати інформацію по цивільній справі (наприклад, коментар тележурналіста в ефірі телеканалу), то тут закінчується «принцип гласності цивільного процесу» та починається «гласність судової влади». Проте щодо опосередкованого сприйняття інформації по цивільній справі особами, які беруть участь, такого сказати не можна. Маючи процесуально-правовий статус, особа, яка бере участь у справі, самостійно визначає, в якій формі їй краще сприймати інформацію: ходити особисто на судові зсідання і сприймати інформацію безпосередньо в усній формі, робити копії всіх матеріалів справи та сприймати інформацію опосередковано в письмовій формі, отримувати інформацію по справі через свого представника в усній та/чи письмовій формі.

Таким чином, щодо осіб, які беруть участь у цивільній справі, інформацію щодо неї вони можуть сприймати безпосередньо та опосередковано. У першому випадку через право на особисту присутність в судовому засіданні (сюди також відноситься можливість взяти в ньому участь в режимі відеоконференції), а в другому – через інакші процесуальні права вказаний суб’єкт може отримати опосередковано інформацію по цивільній справі. Аналогічно можна сказати щодо інших учасників цивільного процесу, які не мають юридичної зацікавленості у вирішенні цивільної справи. Вони також можуть сприймати інформацію по цивільній справі безпосередньо та опосередковано, а відтак можливе обмеження таких форм сприйняття інформації.

Ті науковці, які все-таки звертаються до проблеми обмеження реалізації принципу гласності цивільного процесу щодо осіб, які беруть участь у справі (а їх є надзвичайно мало – Авт.), говорять тільки про один вид обмеження: обмеження на безпосереднє сприйняття інформації, тобто процесуальних дій, які здійснюються в залі судового засідання. Щодо опосередкованого сприйняття інформації по цивільній справі, то у реалізації прав, які забезпечують це жодна особа, яка бере участь у цивільній справі не може бути обмежена. Аналогічним чином щодо інших учасників цивільного процесу, яким повинна бути надана інформація такого змісту та в тій кількості, яка надає їм можливість успішно здійснювати свої функції. Навіть, якщо у матеріалах цивільної справи фігурують документи, які мають державну таємницю, все-одно сторона чи третя особа мають право на ознайомлення із текстом цього документу. Якщо б існувала інакша ситуація, зацікавлена особа була б позбавлена можливості захищати себе в суді. Виходячи із сучасного рівня інформаційного, технічного, правового та демократичного розвитку, подібна ситуація була би нонсенсом.

Варто погодитися з тими науковцями, які говорять про існування обмеження реалізації принципу гласності цивільного процесу на безпосереднє сприйняття інформації в залі судового засідання.

А. Обмеження безпосереднього сприйняття інформації по цивільній справі учасниками процесу.

1. Відсутність осіб, які беруть участь у справі в судових засіданнях судів вищестоячих інстанцій. Діяльність судів вищестоячих інстанцій у цивільному процесі пов’язана виключно із перевірочною діяльністю щодо судових рішень, які винесені нижчестоящими судами. Особливістю предметної підсудності в цивільному процесі України є те, що судами першої інстанції під час розгляду та вирішення цивільних справ, названі виключно місцеві загальні суди (ст. 107 ЦПК України). Інші судові ланки, які представлені в сфері цивільного судочинства, не виступають судом першої інстанції. Із вищевказаних судів, які здійснюють перегляд судових рішень у цивільних справах тільки апеляційні суди мають можливість розглянути цивільну справу повторно по суті заявлених вимог, тобто здійснити дослідження судових доказів (ст. 303, 307 ЦПК України). Всі інші судові інстанції перевіряють цивільну справу у межах юридичної частини, вирішуючи питання права, а не фактів. Вказаний поділ у повноваженнях має важливе значення, оскільки допускається обмеження принципу гласності щодо осіб, які беруть участь у справі, в діяльності вищестоячих інстанцій під час перегляду судових рішень.

Європейський Суд щодо стадій перегляду допускає обмеження реалізації принципу гласності цивільного процесу стосовно зацікавлених учасників. Зокрема, якщо розгляд справи у суді першої інстанції був публічним, відсутність «публічності» при розгляді справи в судах другої або третьої інстанції може бути виправдано особливостями процедури у даній справі.

Якщо проаналізувати чинний ЦПК України, можна побачити, що на рівні апеляційних судів передбачений обов’язок суду інформувати про час та місце осіб, які беруть участь у справі, які мають можливість взяти участь у судових засіданнях та виступати в судових дебатах (ч. 1, ч. 3, ч.4 ст. 304). Зумовлено це тим, що суд апеляційної інстанції має право досліджувати судові докази, вирішуючи питання факту.

Аналогічні міркування при вирішенні питань факту висловив Європейський Суд з прав людини: «При слуханні справи в порядку апеляційного провадження допускаються окремі винятки щодо відкритості судових слухань за умови, звичайно, що судовий розгляд у суді першої інстанції був відкритим. У випадку, коли до повноважень апеляційного суду на основі аналізу фактичних обставин справи та застосування закону входить вирішення питання про винуватість чи невинуватість особи, апеляційний суд не може постановити вирок без безпосередньої оцінки свідчень підсудного, даних ним особисто, якщо останній бажає довести, що він не вчиняв злочину. Право підсудного на дачу свідчень особисто перед апеляційним судом випливає з принципу гласності судового розгляду, який має на меті забезпечити право особи на захист» (справа «Тьєрс та інші проти Сан-Маріно») [344].

Свого часу суд апеляційної інстанції в Україні мав право розглядати без виклику осіб, які беруть участь у справі, справи, пов’язані з соціальними виплатами. Вказані справи, незалежно від статусу відповідача, колись відносилися до юрисдикції цивільного судочинства.

Поки ще діючий Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних та кримінальних справ в якості суду касаційної інстанції по загальному правилу не передбачає виклик в судове засідання осіб, які беруть участь у справі [219]. Цікавим є те, що в касаційній інстанції існує попередній розгляд справи, куди в жодному разі не викликаються особи, які беруть участь у справі (ч. 1 ст. 332 ЦПК України). А ось на сам судовий розгляд, по загальному правилу також вказані особи не викликаються, але за необхідності заслухати їх пояснення вони можуть бути викликані (ч. 1 ст. 333 ЦПК України). Якщо зазначені особи будуть викликані в судове засідання суду касаційної інстанції, то вони зможуть особисто сприймати ті процесуальні дії, які на даному засіданні вчиняються.

Верховний Суд України працює за правилами, які передбачені для роботи суду касаційної інстанції, з урахуванням тих винятків, що встановлені в главі ЦПК України, яка окремо регламентує його діяльність (глава 3 розділу 5). Звідси можна робити висновок, що по загальному правилу особи, які беруть участь у справі, до безпосереднього сприйняття процесуальних дій в цьому суді не викликаються. Окремі норми, що регламентують діяльність Верховного Суду України про це прямо говорять. Зокрема, при вирішенні питання про допуск справи до провадження у Верховному Суді України не відбувається повідомлення осіб, які беруть участь у справі (ч. 3 ст. 360 ЦПК України).

Отже, можна зробити висновок, що у випадку перевірочної діяльності Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ та Верховного Суду України, особи, які беруть участь у справ, на їхні судові засіданні не викликаються.

Вказане обмеження реалізації принципу гласності цивільного процесу щодо безпосереднього сприйняття інформації по цивільній справі учасниками процесу характерне виключно для осіб, які беруть участь у справі. Щодо інших учасників цивільного процесу, то такі обмеження їм не притаманні. Одні, із вказаних інших учасників цивільного процесу, взагалі не повинні брати участі на рівні таких перевірочних інстанцій (свідки, спеціалісти, експерти), а інші беруть участь в обов’язковому порядку (секретар судового засідання)

2. Видалення осіб, які беруть участь у справі під час допиту неповнолітнього свідка. Діючий ЦПК України передбачає особливий порядок допиту малолітніх та неповнолітніх свідків (ст. 182). Зокрема, він зводиться до того, що їх не попереджають про кримінальну відповідальність при відмові від дачі свідчень та за завідомо неправдиві свідчення (крім неповнолітніх, які вже досягли 16 років), їх допит проводиться у присутності батьків, усиновлювачів, опікунів та піклувальників (якщо свідок неповнолітній, то залучення законних представників відбувається за розсудом суду, а в усіх інших випадках їх участь є обов’язковою).

Ще однією особливістю допиту осіб, які не досягли повноліття, є те, що під час дачі ними свідчень та відповідей на поставлені до них запитання у порядку їх допиту за ухвалою суду певна особа, яка бере участь у справі, може бути видалена із зали судового засідання. Робиться це з метою об’єктивного з’ясування обставин справи. Час, на протязі якого дана особа видаляється із зали суду, дорівнює часу допиту такої малолітньої чи неповнолітньої особи (ч. 4 ст. 182 ЦПК України).

Слід сказати, що на практиці суд рідко вдається до такого заходу. Зокрема, в цивільній справі про звільнення від сплати аліментів на неповнолітнього сина та повернення безпідставно отриманих аліментів, було поставлене клопотання про допит неповнолітнього свідка, який був дитиною, на користь якої стягувалися аліменти. При розгляді справи по суті, з метою допиту у якості свідка неповнолітньої дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, суд прийшов до висновку про необхідність притягнути її до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних позовних вимог щодо предмету спору Відділ органу опіки та піклування виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області. Саме тому суд ухвалив на час допиту неповнолітнього свідка видалити із залу судового засідання сторони по справі позивача ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_2, що заінтересовані у розгляді справи [297].

Дореволюційні науковці вказували, що гласність «впливає не тільки на суддів, але й на самі сторони, змушуючи їх говорити правду... Австрійський юрист Канштейн стверджував, що сторона не зважиться брехати суду, якщо знає, що в залі засідання присутні особи, яким добре відомі справжні обставини справи. З цієї точки зору гласність провадження слід розглядати як засіб досягнення істини» [156, с. 30-31]. У певній мірі сказане можна екстраполювати на випадок допиту свідка, коли із зали суду видаляється особа, яка бере участь у справі, і вона не бачить, як свідок висловлює свої покази та реагує на поставлені йому запитання.

Проте, з іншого боку, особа, яка бере участь у справі, видаляється для того, щоби не здійснювати психологічного тиску на неповнолітнього свідка, даючи йому можливість вільно та достовірно висловлюватися по всіх обставинах цивільної справи, які йому відомі.

Відсутність особи, яка бере участь у справі в залі суду під час допиту малолітньої чи неповнолітньої особи безумовно обмежує право цієї особи на отримання автентичної, з усіма спектрами емоційного забарвлення, інформації по обставинам цивільної справи. Процесуальною гарантією особи, яку видаляють із зали судового засідання є те, що вона після повернення ставиться до відома про зміст показів такого малолітнього чи неповнолітнього свідка. Вислухавши, що саме було сказано дитиною чи підлітком, особа, яку видалили із зали суду, має право поставити такому свідкові свої запитання (ч. 4 ст. 182 ЦПК України).

Слід сказати, що у деяких країнах світу допускається видалення не тільки особи, яка бере участь у розгляді цивільної справи, але і будь-якого громадянина, що перебуває в залі суду (ч. 2 ст. 179 ЦПК Російської Федерації). Як пояснюють автори коментованого ЦПК РФ, робиться це у випадку серйозних підстав вважати, що неповнолітній свідок не зможе дати правдивих та повних свідчень [150, с. 393]. Подібне правило, може бути виправдано тим, що близький родич сторони, який не отримав статусу особи, яка бере участь у справі, може перебувати в залі суду та робити аналогічний психологічний тиск, як і сама сторона. Його успіх буде залежати від того, як часто він контактував з таким неповнолітнім свідком. Вважаємо, що подібне правило варто запозичити й Україні.

3. Видалення учасника процесу за порушення порядку розгляду цивільної справи. Аналізуючи випадки обмеження реалізації принципу гласності цивільного процесу щодо публіки, ми вказували, що присутні сторонні особи можуть бути видалені із зали суду, якщо вони порушують встановлений порядок ведення судового засідання. нами було детально проаналізовано підстави видалення, умови видалення (має бути застосовано попередження до особи – Авт.) та процедуру видалення.

Слід сказати, що даний вид заходів процесуального примусу (ст. 92 ЦПК України) є універсальним, оскільки він на аналогічних засадах може застосовуватися не тільки щодо публіки, але і щодо учасників цивільного процесу. Саме тому тут немає потреби ще раз цей матеріал повторювати.

Проте відмінність у видаленні учасників цивільного процесу та публіки полягає в процесуальних наслідках. Зокрема, якщо громадянин з числа публіки буде видалений із зали судового засідання, то сприймати процесуальні дії, які відбуваються у залі суду, він вже не зможе. В цьому і буде виражатися обмеження реалізації принципу гласності цивільного процесу в широкому значенні. Проте, якщо буде видалена із зали суду особа, яка бере участь у справі, то вона буде лише частково обмежена в реалізації принципу гласності цивільного процесу. Зокрема, дана особа не зможе безпосередньо сприймати всі ті процесуальні дії, які мали бути вчиненні в тому судовому засіданні, з якого його видворили. Проте вона зможе зміст вказаних процесуальних дій пізнати опосередковано, вивчивши матеріали цивільної справи, де були зафіксовані зміст та результати вчинення тих процесуальних дій, сприймати безпосередньо які дана особа не змогла. Якщо особа, яка бере участь у справі, яку видалили, не буде порушувати порядок наступного судового засідання, то далі процесуальні дії вона зможе сприймати вже безпосередньо.

Окремі науковці критикують положення ст. 92 ЦПК України, яка допускає видалення особи, яка бере участь у справі, на все судове засідання. Кращим варіантом, на їх думку, була би можливість судді своєю ухвалою видаляти такого порушника не тільки на весь час судового засідання, але й на його частину, скажімо на 10-20 хв. Наприклад, якщо суддя видалить на все засідання із зали суду адвоката сторони, що неодмінно може вплинути на його інтереси, оскільки не передбачена можливість відкласти слухання справи для заміни видаленого адвоката на іншого [149, с. 192]. На нашу думку, ст. 92 ЦПК України варто редагувати та передбачити можливість для судді здійснити видалення не тільки на все, але й на частину судового засідання. Такі зміни будуть більше відповідати інтересам реалізації принципу гласності цивільного процесу, а за той час, що мине, особа, яка бере участь у справі, зможе заспокоїтися та продовжити участь в судовому засіданні, реалізуючи свої процесуальні функції надалі.

Якщо брати до уваги інших учасників цивільного процесу (експертів, свідків, спеціалістів тощо), то абсолютно немає жодних перепон щодо їх видалення із зали судового засідання у випадку порушення порядку під час судового засідання або невиконання ними розпоряджень головуючого. Отже, видаляти їх можна. Мало того, навіть щодо перекладача виписаний спеціальний процесуальний наслідок: у разі повторного порушення порядку під час судового засідання або невиконання перекладачем розпоряджень головуючого, суд оголошує перерву і надає час для його заміни (ч. 2 ст. 9 ЦПК України).

Разом із тим, таке видалення із зали судового засідання абсолютно не означає обмеження інших учасників цивільного процесу в праві на інформацію по цивільній справі. Суд в жодному разі не може щодо таких учасників цивільного процесу це зробити. Справа у тому, що успішність їх процесуальних функцій у цивільній справі буде залежати від того, наскільки повно та своєчасно дані особи будуть забезпечені необхідною інформацією для вступу в справу та реалізації своїх завдань у ній. Мало того, у ряді випадків чинне законодавство навіть передбачає надання таким особам права на ознайомлення із доказами у цивільній справі, якщо в цьому є необхідність (ст. 185, ст. 187 ЦПК України). Наприклад, судовий експерт може отримати доступ до речових та письмових доказів, має право просити додаткові матеріали для проведення судової експертизи, бути присутнім під час вчинення процесуальних дій, що стосуються предмета і об'єктів дослідження, задавати питання особам, які беруть участь у справі, та свідкам тощо. Навпаки, якщо обмежити судового експерта в необхідній йому інформації, це однозначно може вплинути на обґрунтованість його висновку по справі.

Якщо за порушення порядку в залі суду буде видалений свідок, то це не означає, що на наступному засіданні він не буде допитаний. Звичайно буде. Мало того, йому перед тим має бути надіслана судова повістка про час та місце розгляду цивільної справи, тобто суд повинен забезпечити його необхідною інформацією для явки в судове засідання.

Отже, інші учасники цивільного процесу повинні бути своєчасно поінформовані про час та місце розгляду справи, а також їм має бути надана така інформація по справі, яка необхідна для здійснення їхніх процесуальних функцій. У ряді випадків, вони будуть мати право на отримання такої інформації, що відповідає статусу особи, яка бере участь у справі, а не особи, яка повинна сприяти в її вирішенні.

Слід сказати, що не варто розцінювати в якості обмеження реалізації принципу гласності щодо інших учасників цивільного процесу ту ситуацію, коли вказані суб’єкти не наділяються певною інформацією в силу закону. Зокрема, спеціаліст не володіє правом знайомитися з матеріалами цивільної справи та робити з них витяги, допитані свідки не повинні спілкуватися з недопитаними, судовий експерт не має права спілкуватися з особами, які беруть участь у справі, а також іншими учасниками цивільного процесу, за винятком дій, пов'язаних з проведенням експертизи тощо.

Виходячи із вищенаведеного, можна зробити припущення, що такого поняття як «обмеження реалізації принципу гласності щодо інших учасників цивільного процесу» просто не існує. Адже не можна не ділитися із такими суб’єктами необхідною для здійснення ними своїх функцій інформацією та сподіватися на успішне виконання ними своїх функцій. Якщо інший учасник цивільного процесу поводить себе в залі судового засідання неадекватно, то він заміняється на іншого (де це допускається законом) або суд слухає цивільну справу без даного учасника, допускаючи його участь в наступному засіданні.

Проте даний висновок щодо неможливості обмеження реалізації принципу гласності щодо інших учасників цивільного процесу не діє щодо одного суб’єкта з цієї групи: особи, яка надає правову допомогу. Цей суб’єкт не виступає представником сторін, третіх осіб, оскільки його правовий статус чітко визначений законом: знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії долучених до справи документів, бути присутнім на судовому засіданні (ч. 2 ст. 56 ЦПК України). Консультуючи сторони та третіх осіб по правових питаннях, особа, яка надає правову допомогу, може допомогти відповідачу сформулювати заперечення проти позову чи зустрічний позов, позивачу заяву про забезпечення позову, сторонам заяву про виклик свідка чи призначення експертизи тощо. Вказаними процесуальними діями особа, що надає правову допомогу, буде не тільки сприяти сторонам та третім особам визначати факти предмету доказування, але і допомагати їх збирати [8, с. 294].

Згідно із ч. 2 ст. 56 ЦПК України, особа, яка надає правову допомогу, має право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії долучених до справи документів, бути присутньою на судовому засіданні. Отже, її присутність у судовому засіданні робить можливим здійснення усних консультацій для тієї особи, яка потребує правову допомогу. Видалення особи, яка надає правову допомогу, із зали судового засідання у зв’язку із порушенням порядку розгляду справи або невиконанням розпорядження головуючого, зумовить обмеження цієї особи права на інформацію по цивільній справі, яку вона могла б сприймати безпосередньо, спостерігаючи за процесуальними діями учасників цивільного процесу. Отримати таку інформацію після видалення вона зможе таким же чином, як і особа, що бере участь у розгляді справи після свого усунення: ознайомиться з матеріалами справи, зробить з них копії.

Отже, по загальному правилу, інші учасники цивільного процесу не можуть обмежуватися в реалізації принципу гласності цивільного процесу, оскільки інакше вони не зможуть ефективно виконувати свої функції у справі. Проте із даного правила є одне виключення стосовно особи, яка надає правову допомогу.

Б. Обмеження опосередкованого сприйняття інформації по цивільній справ учасниками процесу.

1. Обмеження щодо часу та місця слухання своєї цивільної справи. Час та місце слухання цивільної справи виступає настільки важливою інформацією по ній, що даний вид інформації окремо виведений нашим законодавцем у зміст принципу гласності цивільного процесу: «Ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про час і місце розгляду своєї справи» (ст. 6 ЦПК України).

Універсальність та значимість даного правила є настільки великою, що воно закріплено в ряді міжнародних документів, інших процесуальних кодексах України, установчих законах України (наприклад, закон «Про судоустрій і статус суддів») тощо. Саме тому, менш за все сподіваєшся дізнатися про якісь винятки із даного правила. Але тим не менше вони існують і пов’язані вони із способами вручення судових повісток.

Чинний ЦПК України стоїть на тій позиції, що особа, яка бере участь у справі, повинна бути достовірно та своєчасно інформована про час та місце розгляду цивільної справи. Саме тому передбачено, що «судова повістка разом із розпискою, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів, надсилається поштою рекомендованим листом із повідомленням або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншою особою, яка бере участь у справі» (ч. 5 ст. 74 ЦПК України). Такі способи надсилання судової повістки, як рекомендованим листом або кур’єром, дадуть великий ступінь упевненості, що інформація про час та місце слухання цивільної справи буде надана зацікавленій особі. Навіть якщо такі повістки будуть вручені не особисто в руки вказаним у них суб’єктам, а, наприклад, повнолітнім членам сім’ї, які проживають з нею, а за їх відсутності – відповідній житлово-експлуатаційній організації або виконавчому органу місцевого самоврядування, теж вважатиметься, що вказані суб’єкти інформують особу, яка бере участь у справі, про час та місце судового засідання.

Судова повістка також може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку.

Враховуючи відносини судового представництва, вручення судової повістки представнику сторони чи третьої особи, прирівнюється до вручення такої повістки самій особі, яку представляють вказані представники. Нехай перед нами буде процесуальна фікція, але і в цьому випадку виходимо з того, що вказані суб’єкти поінформують сторону чи третю особу про час та місце слухання цивільної справи.

Разом із тим, чинний ЦПК України, виділяє такі способи інформування сторін по цивільній справі, де ступінь доведення до них інформації про час та місце слухання їхньої справи стрімко падає, а у ряді випадків зводиться до нуля. Так, відповідач, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення у пресі. З опублікуванням оголошення про виклик, відповідач вважається повідомленим про час і місце розгляду справи (ч. 9 ст. 74 ЦПК України). У даній нормі закріплена процесуальна презумпція, а не фікція, яка зводиться до того, що ми припускаємо, що відповідач, прочитає місцеву або загальнодержавну газету, через яку він викликається до суду. Ймовірність такого припущення доволі мізерна, але тим не менше вона залишається. В цій неймовірній ситуації, якщо відповідач не зможе придбати газету та прочитати текст судової повістки в її змісті, обмеження його права на отримання інформації про час та місце розгляду справи є наявним.

Оформляється процедура виклику в судове засідання через пресу ухвалою суду. Зокрема, в одній з цивільних справ було вказано таке: «розмістити оголошення про виклик відповідача ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в друкованому засобі масової інформації – газеті “Зоря Полтавщини”» [286].

Цікавим є те, що відповідно до п. 2 Порядку визначення друкованого засобу масової інформації, у якому розміщуються оголошення про виклик до суду відповідача, третіх осіб, свідків, місце фактичного проживання (перебування) яких невідоме, повістки про виклик підозрюваного, обвинуваченого та інформація про процесуальні документи, «оголошення про виклик до суду публікується в установлені законодавством строки у друкованому засобі масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та в друкованому засобі масової інформації місцевої сфери розповсюдження за останнім відомим місцем проживання (перебування) на території України відповідача, третіх осіб, свідків» [182]. Тобто з даного правила випливає, що через публікацію в пресі можна викликати не тільки відповідача по цивільній справі, але і свідка, а відтак можна говорити і про його обмеження права на інформацію, про час та місце розгляду цивільної справи. Але такий висновок не відповідає чинному законодавству. Діючий ЦПК України процедуру виклику через пресу передбачає тільки щодо одного учасника цивільного процесу: відповідача. Свідки в цивільному процесі викликаються таким чином, щоби вони дійсно отримали судові повістки завчасу для своєчасної явки до суду. В той час як Кодекс адміністративного судочинства України передбачає можливість виклику через пресу свідків, відповідача та третіх осіб (ч. 1 ст. 39) [105].

Разом з тим, діючий ЦПК України, передбачає таке правило, згідно якого можна достовірно знати, що судова повістка особі, яка бере участь у справі, не вручена, але будемо виходити із того, що її вручили належним чином. Така процесуальна фікція закріплена в ч. 1 ст. 77 ЦПК України: «Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо особа за цією адресою більше не проживає або не знаходиться».

Як бачимо, таке обмеження виписано як негативний процесуальний наслідок, що настає у випадку невиконання покладеного цивільного процесуального обв’язку. Варто звернути увагу, що такий процесуальний наслідок настає тільки стосовно осіб, які беруть участь у справі і жодним чином він не стосується інших учасників цивільного процесу.

У випадку надходження судової повістки до місця колишнього проживання адресата, звичайно, що особа буде позбавлена права на отримання інформації про час та місце розгляду своєї цивільної справи.

2. Обмеження щодо ознайомлення з матеріалами цивільного провадження. У багатьох випадках негативні наслідки від особистої відсутності в залі судового засідання особи, яка бере участь у справі, нівелюються тим, що вона може реалізувати своє право на ознайомлення з матеріалами цивільної справи, зробити з них копії або витяги та у спокійній обстановці ознайомитися з тим, що відбувалося під час розгляду цивільної справи у його відсутність. Але реалізація даного права буде неможливою через втрату цивільної справи, усієї або її частини.

О. Підлубна «втрачене судове провадження» визначає як «відсутність (зникнення, загублення, знищення) окремих матеріалів або всієї конкретної справи по цивільному провадженню», а «відновлення втраченого судового провадження» як «необов’язковий етап цивільного судочинства, в ході якого суд та особи, які брали участь у справі, мають можливість реалізувати закріплене в нормах цивільного процесуального законодавства право вимагати реконструкції втраченого судового провадження» [177, с. 83]. Є.І. Фурса та С.Я. Фурса стверджують, що «під втратою судового провадження слід розуміти втрату заведеної судом цивільної справи, якій присвоєно певний порядковий номер та заведено статистичну картку, у якій має місце відображення усього ходу цивільного процесу, усі процесуальні акти, які супроводжували такий процес, включаючи ухвалене рішення чи ухвалу суду» [315, с. 842]. В. В. Комаров стверджує, що «під втратою судового провадження слід розуміти зникнення (загублення, знищення) частини матеріалів справи або всієї справи із судового провадження. Крім того, можна казати про втрату судового провадження й у випадку наявності справи або окремих її матеріалів за умов, якщо справа в цілому, чи окремі матеріали справи, втратили ознаки документів, наприклад, у результаті довготривалого зберігання, тощо» [128, с. 1012]. О. Штефан вказує, «якщо виходити безпосередньо зі змісту розділу ІХ нового ЦПК, а також логічно-граматичного аналізу зазначеного терміну, під втратою судового провадження слід розуміти зникнення матеріалів справи або всієї справи з цивільного провадження» [333, с. 74].

Отже, втрачене судове провадження в цивільному процесі – це відсутність матеріалів цивільної справи в розпорядженні суду. А якщо відсутні вказані матеріали, то очевидно, що особа, яка бере участь у справі не зможе реалізувати надані їй права на отримання інформації з самої цивільної справи.

Втрата матеріалів з архіву суду може бути зумовлена як не правовими причинами, так і правовими. У першому випадку може статися викрадення матеріалів цивільної справи, їх знищення тощо. В другому випадку може проявитися сплив строку зберігання цивільної справи в архіві суду. Зокрема, загалом цивільні справи зберігаються на протязі 3 чи 5 років. Хоча є такі справи, які мають більш тривалі терміни зберігання: справи про земельні правовідносини зберігаються 50 років, справи про право власності на нерухоме майно – 75 років [174].

З метою усунення такого негативного наслідку від втраченої цивільної справи, в чинному ЦПК України передбачена ціла процедура щодо відновлення втраченого судового провадження (Розділ ІХ). Якщо вона завершиться успішно, то особа зможе ознайомитися з матеріалами цивільної справи. В інакшому разі її право на отримання інформації по справі не може бути реалізовано з об’єктивних причин.

Таким чином, втрата матеріалів цивільного провадження приведе до обмеження реалізації принципу гласності цивільного процесу щодо осіб, які беруть участь у справі, але аж ніяк не щодо інших учасників цивільного процесу.