2.3 Реалізація принципу гласності щодо осіб, які беруть участь у справі

Важливою властивістю принципів цивільного процесу є те, що вони впливають на всі процесуально-правові інститути, їх об’єднання та підгалузі цивільного процесуального права. Одним із таких важливих інститутів цивільного процесуального права є інститут осіб, які беруть участь у справі [20, с.

Оскільки функціональна роль осіб, які беруть участь у справі, відрізняється від інших учасників цивільного процесу, що залучаються до справи для виконання своїх специфічних функцій, зрозуміло, що саме даним суб’єктам надається інформація по цивільній справі не однаковими способами та в різноманітних обсягах, які необхідні для ефективного забезпечення виконання ними своїх процесуальних функцій. Ось чому, варто матеріал щодо реалізації принципу гласності цивільного процесу стосовно його учасників диференціювати на підгрупи: окремо щодо осіб, які беруть участь в справі та окремо – щодо інших учасників цивільного процесу.

Право осіб, які беруть участь у справі на відкритий розгляд справи, у результатах вирішення якої вони зацікавлені, як і право сторонніх осіб бути присутніх на судовому засіданні наразі виступає міжнародним стандартом правосуддя [108]. Тим більше, що для нашого суспільства причини формування даного міжнародного принципу мають додаткові історичні передумови, коли судові, особливо кримінальні, справи розглядалися без участі тих осіб, яких вони безпосередньо стосуються [127, с. 100-116]. Ось чому великим завоюванням людства стала можливість не вимагати, а знати, що твоя власна справа буде розглядатися відкрито, забезпечуючи тобі додаткові гарантії обґрунтованого та законного її вирішення.

Цінність положення Конвенції про захист прав людини та її основоположних свобод щодо права відкритого розгляду справи неодноразово була підтверджена практикою Європейського суду з прав людини [347].

Право вимагати відкритий розгляд справи також виступає принципом трансграничного цивільного процесу АЛІ/УНІДРУА [190, с. 46-47].

Аналізуючи механізм реалізації принципу гласності цивільного процесу, ми чітко вказали, що виступає його об’єктом: інформація по цивільній справі. Якщо мова йде про осіб, які беруть участь у цивільній справі, то їх цікавить вся інформація по ній, так як без неї вони не зможуть захистити свої інтереси в цивільному судочинстві.

Хоча реалізація гласності розглядається щодо всієї групи осіб, які беруть участь у цивільній справі, не слід забувати, що ступінь їх зацікавленості в розгляді цивільної справи є різним. Як правильно вказує П. Ф. Немеш, юридичний інтерес властивий всім особам, які беруть участь у розгляді цивільної справи, але для кожного суб’єкта, якому він властивий юридичний (процесуальний) інтерес проявляється по-різному [153, с. 79].

До складу осіб, які беруть участь в справі входять сторони (позивач та відповідач), треті особи (з самостійними вимогами та без самостійних вимог), заявники та заінтересовані особи в окремому та наказному провадженні, їхні представники, Уповноважений Верховної Ради з прав людини, прокурор, орган державної влади, орган місцевого самоврядування, юридичні та фізичні особи, які уповноважені на захист прав та інтересів інших осіб. Всі вони мають різноманітні юридичні підстави для участі в розгляді цивільної справи: сторони та треті особи, заявники та заінтересовані особи в наказному провадженні захищають свої матеріальні права, заявники та заінтересовані особи в окремому проваджені захищають свої інтереси, створюючи умови для реалізації свої матеріальних прав, а всі інші суб’єкти із групи осіб, які беруть участь в розгляді справи захищають чужі права та інтереси.

До вказаної групи осіб включають і суб’єктів, які формально не передбачені в ст. 26 ЦПК України серед складу осіб, які беруть участь у справі; це – особи, які не брали участі у вирішенні справи, але суд вирішив питання про їх права та обов’язки. Так, згідно п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» зазначені особи мають право отримувати в суді, який ухвалив рішення, усну або письмову інформацію про результати розгляду відповідної справи, знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії документів, долучених до справи, одержувати копії рішень і ухвал [218]. Аналогічні права за ними закріплені під час касаційного оскарження судових рішень [219], але вони відсутні під час перегляду за нововиявленими обставинами, оскільки такі особи до даного способу перегляду не допускаються [204].

Особливістю реалізації принципу гласності щодо осіб, які не брали участі у вирішенні справи, але суд вирішив питання про їх права та обов’язки, є те, що вони можуть попасти під обмежувальний вплив прояву цього принципу, який має місце на рівні вищестоящих інстанцій, через те, що в суді першої інстанції вони участі у справі не брали. Але це не забороняє вказаним суб’єктам бути присутніми в залі судового засідання під час розгляду справи у суді першої інстанції.

І хоча одні суб’єкти із вказаної групи захищають свої матеріальні права та інтереси, а інші – чужі, всі вони зацікавлені у винесенні судового рішення певного змісту. Ось чому, в доктрині цивільного процесу панує думка, що всім особам, які беруть участь у справі притаманна процесуальна зацікавленість у результатах її вирішення [39, с. 37; 56, с. 35; 83, с. 29; 115, с. 93; 130, с. 203; 142, с. 33; 312, с. 59]. Звідси, слід усвідомлювати, що раз вони зацікавлені у винесенні судового рішення, то їх цікавість зводиться не до судового рішення як такого, а до судового рішення певного змісту, тобто задоволення позову чи відмову в його задоволенні.

Так як всі особи, які беруть участь у справі зацікавлені у винесенні судового рішення того чи іншого змісту залежно від позовних вимог, то в такому разі для успішного досягнення цього їх необхідно забезпечити всією інформацією по цивільній справі. Без цього вони не зможуть ефективно захищати свої або чужі права та інтереси.

У плані конструювання того, яка саме інформація їм повинна надаватися, слід виходити із того, що, як правило, жодних обмежень з цього приводу в осіб, які беруть участь у справі, не повинно бути. Це може бути інформація різного характеру і різного ступеню важливості, який для кожної окремої цивільної справи може проявлятися по-різному. Так, на даний момент особу можуть цікавити письмові докази, що є у протилежної сторони справи і вона подає клопотання про їх витребування [292; 294]. Потім її може цікавити надісланий суду висновок судового експерта і вона подає клопотання про ознайомлення із матеріалами цивільної справи. Відповідач, до якого подали позов, буде зацікавлений часом та місцем розгляду справи проти нього тощо. Надзвичайно важко сказати наперед, що саме в той або інший момент може зацікавити особу, яка бере участь у справі. Але зрозуміло одне: якщо особа відповідально ставиться до розгляду цивільної справи, то її в ній повинно цікавити все, щоб не проґавити вирішення того чи іншого процесуального питання на шкоду своїм інтересам або інтересам, які вона захищає.

За своїм змістом та значенням для осіб, які беруть участь у справі, інформація по ній може бути поділена на декілька груп: а) інформація про суб’єктний склад цивільної справи; б) інформація по вимогах та запереченнях сторін, а також їх обґрунтування; в) інформація по доказам у цивільній справі; г) інформація про подані клопотання; ґ) інформація про час та місце судових засідань (в тому числі, попередніх судових засідань); д) інформація про процесуальні дії, які вчиняються за межами судових засідань; е) інформація по змісту кінцевих судових рішень у цивільній справі; є) інформація по мотивах вчинення тих або інших процесуальних дій судом (мотив відхилення клопотання, мотив оцінки судових доказів, мотив вибору норми закону до спірних відносин сторін тощо) і т.д.

При такому вирішенні питання подив викликає сильно звужена позиція законодавця щодо обсягу інформації, яка гарантується лише сторонам чи третім особам (заявникам та заінтересованим особам) в змісті принципу гласності цивільного процесу, що озвучена в ч. 2 ст. 6 ЦПК України: «Ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про час і місце розгляду своєї справи». Звичайно, що це важлива інформація. Але чому тільки ця інформація по цивільній справі відображена в статті ЦПК України, яка визначає зміст гласності цивільного процесу? На нашу думку, набагато краще у такій ситуації визначити доступною всю інформацію по цивільній справі для осіб, які беруть участь у справі та, за бажання, можна дати її не виключний перелік.

Доречі, не краще вирішив дане питання Закон України «Про судоустрій і статус суддів»: «Ніхто не може бути обмежений у праві на отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи» [221]. А чому тільки лише цієї інформації?

На недосконалий підхід законодавця у врегулюванні змісту гласності в ЦПК України вже раніше вказували. Зокрема, М. Й. Штефан стверджував, що встановлене ст. 6 ЦПК України визначення змісту принципу гласності як відкритого розгляду справ у суді не є повним. Гласність означає також відкритість усіх матеріалів справи для осіб, які беруть участь у справі, в їх праві знайомитися з ними, в обов’язковому їх інформуванні про час і місце судового засідання і про виконання окремих процесуальних дій [331, с. 40].

Є. І. Вдовіна стверджує, що характерною особливістю об’єкту інформаційних процесуальних відносин по конкретній цивільній справі, є процесуальна інформація, характер якої обумовлює її правовий режим [32, с. 12]. Специфікою такої інформації для осіб, які беруть участь у справі є, по-перше, її поступове формування по мірі переходу цивільної справи із однієї стадії в іншу, по-друге, перманентний рух такої інформації між зацікавленими учасниками процесу та судом, який розглядає цивільну справу.

Інформація по цивільній справі особам, які беруть участь у справі, видається в різноманітній формі. Як правило, найбільш поширеною формою отримання інформації по цивільній справі є усна форма. Зокрема, в усному порядку допитуються свідки, експерти, дають пояснення сторони, треті особи, їхні представники, виступають спеціалісти, зачитується текст письмових доказів, висновків експерта та спеціаліста, протоколи вчинення окремих процесуальних дій, судові рішення тощо. Усна форма отримання інформації по цивільній справі для осіб, які беруть участь, для них є важливою, оскільки вона дає можливість оперативно поширити її серед групи людей, економлячи час, що відведений на розгляд справи.

Враховуючи те, що в Україні серед принципів цивільного процесу закріплений принцип усності, усна форма поширення інформації для осіб, які беруть участь у справі, є домінуючою формою її отримання. У цьому відношенні принцип усності забезпечує реалізацію принципу гласності цивільного процесу, але не є частиною його змісту. Ось чому, також не можна погодитися тим, що законодавець, визначаючи зміст принципу гласності цивільного процесу, вказав «розгляд справ у всіх судах проводиться усно і відкрито» (ч. 1 ст. 6 ЦПК України). Окремі науковці, на підставі такого законодавчого вирішення питання, вказують, що усність є елементом гласності. Зокрема, В.А. Кройтор вказує, що «важливим елементом засади гласності судочинства є також прилюдне (публічне) проголошення рішення у всіх випадках» [121, с. 425]. Принцип усності та процесуальна дія, яка випливає із змісту принципу усності виступають процесуальними гарантіями механізму реалізації принципу гласності цивільного процесу.

Наступною формою отримання інформації по цивільній справі для осіб, які беруть у ній участь, є писемна. Вона проявляється у тому разі, коли вчинення тієї або іншої процесуальної дії супроводжується необхідністю складання певного процесуального документу. Як правило, писемна форма збереження інформації по цивільній справі застосовується щодо тієї інформації, яка є важливою і тому всі зацікавлені, щоби така інформація мала стійку форму її збереження, до якої можна звертатися у будь-який час.

Оскільки суд відповідає за розгляд цивільної справи, то саме йому подаються всі необхідні документи, які підшиваються у справу. Частину із процесуальних документів суд створює сам (протоколи вчинення окремих процесуальних дій, ухвалу суду, журнал судового засідання, рішення суду тощо).

Писемна форма отримання інформації по цивільній справі на практиці на даний момент викликає найбільше нарікань. Зокрема, суд тривалий час не формує окремі процесуальні документи, які мають бути у справі [278], посадовці можуть необґрунтовано відмовити у доступі до матеріалів цивільної справи особі, яка бере участь у ній [276], часто в загальних судах відсутні технічні можливості зробити копію із матеріалів справи або прослуховувати запис судового засідання [78] тощо.

Найбільш важливе значення при характеристиці специфіки реалізації принципу гласності щодо осіб, які беруть участь у справі, є визначення тих процесуальних засобів, за допомогою яких вказані суб’єкти отримують процесуальні інформацію по цивільній справі.

У першому підрозділі до таких процесуальних засобів були віднесені процесуальні права та обов’язки осіб, які беруть участь у справі, а також гарантії їх реалізації.

Безсумнівно, що гласність у цивільному процесі для осіб, які беруть участь у справі, забезпечується завдяки реалізації такими особами своїх процесуальних прав та обов’язків. Оскільки цивільні процесуальні відносини характеризуються двохсуб’єктною структурою, де обов’язковим суб’єктом будь-якого виду даних відносин виступає суд, то можна сказати, що процесуальні права та обов’язки, які направлені на отримання інформації по цивільній справі, реалізуються, як правило, у присутності суду. У цьому відношенні поведінка сторін, які бажають отримати інформацію по справі, націлена не стільки один на одного, скільки на суд, що її розглядає, оскільки саме до нього надходить від усіх учасників процесу ті чи інші відомості по справі. Дані відомості він належним чином процесуально оформляє, а зацікавлені особи, реалізуючи свої суб’єктивні права, отримують доступ до інформації, яка так їх цікавить.

Вже при аналізі загального процесуального статусу осіб, які беруть участь у справі, серед даних їм процесуальних прав ст. 27 ЦПК України, можна виділяти ті права, що спрямовані на збір інформації по цивільній справі: право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії з документів, долучених до справи, одержувати копії рішень, ухвал, задавати питання іншим особам, які беруть участь у справі, а також свідкам, експертам, спеціалістам, заявляти клопотання, знайомитися із журналом судового засідання, знімати з нього копії, прослуховувати запис фіксування судового засідання технічними засобами, робити з нього копії. У даній статті висвітлюють не тільки процесуальні права, що безпосередньо націлені на отримання інформації по цивільній справі особами, які беруть участь, але і процесуальні права, які забезпечують реалізацію тих процесуальних прав, що дають особі певні відомості по цивільній справі. У цьому разі можна говорити про процесуальні гарантії їх реалізації. Зокрема, до таких процесуальних гарантій ст. 27 ЦПК України відносить право брати участь в судових засіданнях, брати участь у дослідженні доказів, давати усні та письмові пояснення судові, подавати свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб. Ряд процесуальних гарантій на отримання інформації по цивільній справі для осіб, які беруть участь у справі, виписані в ст. 6 ЦПК України, яка присвячена гласності цивільного процесу: право робити письмові записи, право використовувати портативні аудіотехнічні пристрої, право на фото-, кінозйомку, відео- чи звукозапис із застосуванням стаціонарної апаратури, прилюдне проголошення судового рішення (ч. 8-9).

Слід сказати, що особи, які беруть участь у справі, можуть вимагати транслювання судового засідання в теле- чи радіоефірі [285]. Але особливістю даного суб’єктивного права осіб, що беруть участь у справі, є те, що воно не спрямоване на отримання ними інформації по цивільній справі. Навпаки, тут ставиться питання про поширення такої інформації невизначеному колу осіб. Тому право осіб, які беруть участь у справі вимагати транслювання судового засідання виступає процесуальною гарантією реалізації гласності в широкому, а не вузькому значенні.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів», по-новому визначив механізм реалізації прав осіб, які беруть участь у справі стосовно використання технічних засобів для фіксації судового засідання; дозвіл суду тепер вимагається виключно тільки на транслювання судового засідання [221].

Отже, тільки в межах двох статей ЦПК України можна назвати багато процесуальних прав осіб, які беруть участь у справі та процесуальних гарантій, направлених на їх забезпечення. В межах всього ЦПК України таких прав та гарантій можна нарахувати надзвичайно багато, що змушує нас підняти питання щодо їх систематизації. Зокрема, за етапом розгляду цивільної справи, можна виділити процесуальні права та обов’язки по отриманню інформації в цивільній справі, а також гарантії їх реалізації в різноманітних стадіях цивільного процесу; за видами провадження в цивільних справах вказані права, обов’язки та гарантії їх реалізації можна поділити на ті, які реалізуються в позовному, наказному та окремому провадженні; за видом судової інстанції – процесуальні права, обов’язки та гарантії їх реалізації в суді першої, апеляційної та касаційної інстанції; за структурою цивільної справи – на процесуальні права, обов’язки та їх гарантії, направлені на отримання інформації по фактичній та юридичній частині; за суб’єктом їх закріплення не можна згрупувати процесуальні права, обов’язки та гарантії їх реалізації за кількісним складом осіб, які беруть участь у справі; за формою отримання інформації по цивільній справі – процесуальні права та обов’язки, а також гарантії їх реалізації, які направлені на отримання інформації в усній формі та письмовій формі тощо. Загалом, на наш погляд, саме для визначення групи процесуальних прав, обов’язків, які націлені на отримання інформації по цивільній справі, а також їх гарантій, можна віднайти багато класифікаційних критеріїв, які будуть мати не тільки теоретичне, але і практичне значення.

Нажаль, абсолютно неприпустимим є детальний аналіз всіх вищевказаних процесуальних засобів, що дають можливість особам, які беруть участь у справі, отримати інформацію по ній. Обсяг дисертаційної роботи не дасть можливість зосередити хоча б на описовому рівні науковий матеріал щодо характеристики всіх процесуальних засобів, направлених на отримання вказаними суб’єктами інформації по цивільній справі.

Головною тенденцією в аналізі процесуальних засобів, що націлені на забезпечення осіб, які беруть участь у цивільній справі, інформацією по ній є виділення майже всіма науковцями та практиками їх недоліків, проблемних аспектів їх використання у правозастосовчій діяльності, відсутності належного не тільки правового, але й інакшого (наприклад, технічного) забезпечення. Наприклад, навіть сама елементарна інформація, якою слід забезпечити осіб, що беруть участь у справі – інформація про час та місце розгляду своєї справи – не надавалася зацікавленим особам і була предметом розгляду Європейським судом з прав людини. Зокрема, у справі «Стрижак проти України» Європейський суд відзначив: «Суд вважає малоймовірним, що 27 липня 2000 року заявник отримав повідомлення про дату та час слухання, оскільки лише у цей день Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська прийняв касаційну скаргу (ця ухвала стала остаточною через 10 днів). Більше того, слухання справи відбулось 14 серпня 2000 року у Дніпропетровському обласному суді без встановлення, чи було заявнику належним чином направлено повідомлення від 27 липня 2000 року» (п. 39). Показовим для цієї справи було те, що відповідачем у ній був заступник голови даного суду (40) [354].

Популярними напрямками вітчизняних наукових досліджень в доктрині цивільного процесу, які описують проблемні аспекти забезпечення осіб, які беруть участь у справі, інформацією по ній є наступне: 1) інститут розкриття судових доказів однієї сторони для іншої [91]; 2) доступ до повного тексту судових рішень [26]; 3) своєчасне надсилання судових повісток [29, с. 129]; 4) неможливість виготовлення копій матеріалів цивільної справи або прослуховування запису судового засідання [78] тощо.

Саме це дає можливість зробити висновок, що існуючі процесуально-правові засоби, які націлені на забезпечення осіб, які беруть участь у цивільній справі інформацією по ній, не працюють ефективно, системно, узгоджено між собою, що, в кінцевому результаті, призводить до порушення прав тих осіб, які зацікавлені в її розгляді на оперативне, повноцінне, достатнє отримання важливо необхідної їм інформації з метою успішного захисту своїх матеріальних прав та інтересів.

Розглядаючи гласність цивільного процесу щодо осіб, які беруть участь у справі, важливе значення у контексті процесуальних засобів має визначення ролі повного фіксування технічними засобами розгляду цивільної справи. Адже відповідно до ч. 1 ст. 6 ЦПК України відкритим проводиться саме «розгляд справ».

Технічна фіксація порядку розгляду й вирішення цивільної справи, хоча й було передбачено Конституцією України 1996 року, але запроваджено в судову практику відносно недавно. Завдяки цьому, можна сказати, що українське цивільне процесуальне законодавство та інші галузі процесуального законодавства, які регламентують порядок розгляду судових справи в Україні, в цьому питанні наблизилися до західноєвропейських стандартів [8, с. 365].

Не дивлячись на те, що Верховний Суд України у 2009 році в узагальненні судової практики чітко вказав, що фіксування судового процесу є однією із гарантій його гласності [202], Конституційний Суд України повне фіксування судового процесу технічними засобами визначив як засаду, тобто принцип судочинства [245]. Ось чому не тільки вчені-конституціоналісти [99, с. 11-15], а й окремі представники цивільного процесу, заговорили про існування самостійного принципу цивільного судочинства – принципу повного фіксування цивільного процесу, який тісно взаємодіє із принципом гласності, але не охоплюється його змістом [8, с. 376]. Мало того, окремі судді під час розгляду цивільних справ безпосередньо таке зазначають в текстах процесуальних документів [166].

На нашу думку, все-таки не варто перебільшувати ролі та значення технічної фіксації судового засідання, а подивитися на неї через призму забезпечення виключно осіб, які беруть участь у справі, повноцінною та достовірної інформацією у ній.

Існує легальне визначення того, що таке фіксування судового процесу (судового засідання) технічними засобами: це технічний запис судового розгляду справи за допомогою звукозаписувального технічного засобу, що включає в себе створення фонограми судового процесу (судового засідання) (п. 2.1) [94].

Як вказує в своєму рішенні Конституційний Суд України, об’єктом фіксування технічними засобами виступають саме «судові засідання‚ у яких відбувається розгляд справи по суті судом першої інстанції, а також розгляд і вирішення справ судами апеляційної та касаційної інстанції» [245]. У цьому ж рішенні Конституційного Суду України прямо зазначається, що «за умови такого (повного – Авт.) фіксування судового процесу гарантується конституційне право кожного на судовий захист, а також забезпечуються законність та інші основні засади судочинства». Отже, чітко випливає, що технічна фіксація судових засідань виступає правовою гарантією не тільки принципу гласності цивільного процесу, але й гарантією інших принципів цивільного судочинства.

Детально порядок фіксування судового засідання технічними засобами вста­новлюється Інструкцією про порядок роботи з технічними засобами фіксування судового процесу (судового засідання) [94].

Фактично, технічна фіксація цивільного процесу важлива для осіб, які беруть участь у справі, тому що завдяки технічним засобам у судовому засіданні фіксації підлягають усі факти процесуальної поведінки суду та учасників процесу, причому і та зафіксована інформація, яка не має процесуального значення [128, с. 617]. Якщо раніше подібна інформація в обмеженому вигляді записувалася вручну секретарем судового засідання в протокол судового засідання (наразі журнал судового засідання), оскільки записати все дослівно сказане було фактично неможливо, то тепер технічний запис дає можливість не тільки почути все, що було висловлено в залі суду, але й навіть почути емоційні аспекти спілкування суду та учасників процесу. А це може бути важливим для, наприклад, оцінки показів свідків.

Таким чином, повна технічна фіксація судового засідання виступає важливим правовим засобом, який гарантує особам, які беруть участь у справі отримання інформації по ній. Вказаної позиції дотримуються інші науковці [43, с. 89-91], в тому числі і у доктрині цивільного процесу [262, с. 36-38].

Але не слід плутати технічну фіксацію, що проводить суд, та технічну фіксацію, яку можуть провести публіка та особи, які беруть участь у справі. Навіть чинний ЦПК України їх розмежовує, вказуючи, що «офіційним записом судового засідання є лише технічний запис, зроблений судом». Таке формулювання вже наштовхувалося на критику серед практикуючих юристів, мовляв, закладаються засади для створення переваг офіційного запису судового засідання над тими записами, які здійснюють інші особи, що присутні в залі судового засідання [84, с. 14]. Хоча, вбачається, по суті вони виступають гарантіями забезпечення в отриманні повноцінної, об’єктивної та достовірної інформації незалежно від суб’єктного складу.

Слід сказати, що для осіб, які не брали участі у справі, але суд вирішив питання про їх права та обов’язки, правові засоби забезпечення їх необхідною інформацією по цивільній справі будуть трохи відрізнятися від тих, які притаманні для осіб, що брали участь у справі.

Відповідно до ч. 9 ст. 6 ЦПК України зазначені особи мають право на отримання в суді «усної чи письмової інформації про результати розгляду відповідної справи». Крім того, дана частина також надає їм право «знайомитися із матеріалами справи, робити із них витяги, знімати копії з документів, долучених до справи, одержувати копії рішень і ухвал».

Аналогічні правові можливості, але тільки щодо судового рішення у цивільній справі для особи, яка не брала участі у справі, але судом було вирішено питання про її права та обов’язки передбачені законом України «Про доступ до судових рішень». Зокрема, вона може звернутися з письмовою заявою про: 1) надання можливості ознайомитися із судовим рішенням; 2) надання можливості виготовити в приміщенні суду копії судового рішення за допомогою власних технічних засобів; 3) виготовлення копії судового рішення апаратом суду [199]. Також вищевказаний закон забезпечує право доступу особи, яка не була залучена до участі у справі, але суд вирішив питання про її права та обов’язки «до матеріалів справи, що необхідні для оскарження судового рішення» (ч. 11. ст. 9). Процедура реалізації даного права аналогічна процедурі доступу до судового рішення. Єдине, що наразі викликає нарікання в даному законі, так це – передбачена сума судового збору, яка даною особою сплачується за виготовлення та надання їй копії судового рішення (ч. 2 ст. 4 закону України «Про судовий збір»). Адже сторони цивільної справи, права та обов’язки яких вирішував суд будь-якої інстанції, відповідно до цивільного процесуального законодавства, жодних зборів за отримання копії судового рішення не сплачують. Навпаки, в обов’язки суду входить надання відповідного процесуального документу зазначеним особам. А в ряді випадків суд навіть за свій рахунок повинен надіслати вказаним особам судове рішення (наприклад, якщо вони не були присутні в судовому засіданні – ч. 3 ст. 222 ЦПК України). Тільки у разі повторної видачі копій судових рішень для осіб, які брали участь у справі, з них справляється плата (ч. 4 ст. 222 ЦПК України). Тому, справляння плати за отримання вперше копії судового рішення з осіб, які не брали участі у справі, але суд вирішив питання про їх права та обов’язки, варто відмінити, оскільки це буде відповідати принципу справедливості цивільного процесу та рівноправності сторін справи.

На відміну від публіки, особи, які беруть участь у справі не так жорстко прив’язані до одного місця реалізації принципу гласності щодо них. Праві ті науковці, які стверджують, що найбільш повно принцип гласності реалізується у відкритому судовому засіданні [44, с. 133]. Судові засідання відбуваються в залі судових засідань, які виступають спеціальними приміщеннями суду загальної юрисдикції всіх інстанцій, які оснащені технічно для ведення запису в цивільній справі і дають можливість перебувати у ньому не тільки складу суду та учасникам процесу, але й публіці, що виявила бажання взяти участь у слуханні справи. Відповідальність за дотриманням порядку в залі судового засідання покладається на головуючого та судового розпорядника, який координує з ним свої дії. Зокрема, у разі виявлення в приміщенні суду осіб, які перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння і порушують громадський порядок чи встановлений порядок діяльності суду, судовий розпорядник зобов'язаний з'ясувати причину їх перебування в приміщенні суду і у разі, якщо особи є учасниками судового процесу або свідками, повідомити про це головуючого та керівника служби (п. 3.7) [206].

Отже, зал судових засідань є спільним місцем отримання інформації по цивільній справі для всіх суб’єктів, на яких поширює свою дію принцип гласності цивільного процесу.

Проте для осіб, які беруть участь у справі, окрім судового засідання, таким місцем може бути кабінет судді, де він розглядає цивільну справу і де не має доступу публіка, але є доступ для інших учасників процесу, канцелярія суду, звідки особа, яка бере участь у справі, може отримати копії процесуальних документів або іншу усну інформацію по цивільній справі, місце в приміщенні суду для ознайомлення із матеріалами цивільної справи у випадку реалізації права на це, місце вчинення окремої процесуальної дії поза межами суду тощо.

Отже, можна стверджувати, що особливістю реалізації принципу гласності цивільного процесу щодо осіб, які беруть участь у справі, є наявність багатьох місць, де відбувається надання їм необхідної інформації по цивільній справі. Причому, розбіжність місць реалізації принципу гласності цивільного процесу для осіб, які беруть участь у справі, із місцем реалізації цього принципу щодо публіки наочно демонструє різницю між принципом гласності у вузькому значенні та принципом гласності в широкому значенні.