Особи, які беруть участь у справах про примусову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу
Теоретичне та практичне значення при розгляді цих справ має визначення кола суб’єктів звернення до суду із заявою про примусову госпіталізацію хворого на туберкульоз або про продовження його примусового лікування, що зумовлено відсутністю відповідної правової регламентації у ЦПК України.
У загальному вигляді це питання регулюється ч. 7 ст. 12 Закону, згідно з якою відповідна заява може бути подана до суду представником протитуберкульозного закладу, який здійснює медичний (диспансерний) нагляд за цим хворим.За змістом зазначеної норми закону суб’єкт звернення до суду із заявою визначається за двома взаємопов’язаними критеріями:
а) це має бути протитуберкульозний лікарняний заклад;
б) цей протитуберкульозний лікарняний заклад має здійснювати медичний (диспансерний) нагляд за цим хворим.
До протитуберкульозних закладів за законом належать спеціалізовані заклади охорони здоров’я, що здійснюють діагностику туберкульозу та надають лікувально-профілактичну (стаціонарну та амбулаторну) допомогу хворим на туберкульоз (протитуберкульозні диспансери, лікарні, відділення, кабінети, науково-дослідні інститути, денні стаціонари, санаторії тощо), перелік яких затверджується центральним органом виконавчої влади у галузі охорони здоров’я.
Система установ протитуберкульозної допомоги в Україні складається з центрального, обласного, районного рівня й установ загальної лікарняної мережі (пп. 1.1.2; 1.1.3; 1.1.4; 1.1.5 Протоколу по впровадженню ДОТС- стратегії в Україні, затвердженого Наказом МОЗ України 24.05.2006 р. № 318). Установи кожного рівня існуючої системи протитуберкульозної допомоги в Україні у відповідному обсязі здійснюють діагностику туберкульозу та надають лікувально-профілактичну допомогу хворим на туберкульоз.
Враховуючи це, проведення лікувальним закладом діагностики туберкульозу та надання лікувально-профілактичної допомоги хворим на туберкульоз як критерію для визнання його належним суб’єктом звернення до суду із вимогою про обов’язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу явно недостатньо. Згідно зі ст.
12 Закону госпіталізація, лікування та медичний (диспансерний) нагляд за хворими на туберкульоз має здійснюватися із дотриманням установлених стандартів лікування спеціалізованими протитуберкульозними закладами. Таким чином, визначальним при вирішенні цього питання є статус медичного закладу, тобто віднесення його до спеціалізованих закладів охорони здоров’я.Зазначимо, що відповідно до наказу Міністерства охорони здоров’я України від 28.10.2002 р. № 385 «Про затвердження переліків закладів охорони здоров’я, лікарських, провізорських посад та посад молодших спеціалістів із фармацевтичною освітою у закладах охорони здоров’я» (далі - Перелік закладів охорони здоров’я) серед лікувально-профілактичних закладів передусім виділяють лікарняні заклади, які, у свою чергу, поділяються на багатопрофільні, однопрофільні та спеціалізовані. При цьому серед як однопрофільних, так і спеціалізованих, вказані протитуберкульозний диспансер та туберкульозна лікарня.
Таким чином, законом встановлено спеціальний суб’єкт звернення з вимогою до суду про примусову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу - спеціалізовані протитуберкульозні заклади, які здійснюють медичний (диспансерний) нагляд за хворим, перелік яких має бути визначений на законодавчому рівні за єдиними чітко визначеними критеріями.
Виходячи з аналізу чинного законодавства, протитуберкульозний заклад, який здійснює медичний (диспансерний) нагляд за цим хворим, може звернутися до суду з такими вимогами:
- про обов’язкову примусову госпіталізацію особи, хворої на туберкульоз, до протитуберкульозного закладу;
- про продовження примусового лікування хворої на туберкульоз особи.
Заінтересовані особи: особі має бути надано право особистої участі в судовому засіданні, за винятком випадків, коли за даними протитуберкульозного закладу така особа становить загрозу розповсюдження хвороби; представник особи, стосовно якої вирішується питання про госпіталізацію (ст. 285 ЦПК України).