2.4 Реалізація принципу гласності щодо інших учасників цивільного процесу

Традиційно принцип гласності цивільного процесу розглядають щодо публіки, оскільки жодним науковцем ця аксіома не заперечується. Не так поширеним є підхід поширення дії принципу гласності цивільного процесу стосовно осіб, які беруть участь у справі.

Тільки в поодиноких випадках можна зустріти наукові напрацювання стосовно дії гласності по відношенню до осіб, які юридично не зацікавлені у результатах вирішення цивільної справи. Зокрема, О. В. Шутенко, в своєму дисертаційному дослідженні, аналізуючи проблему дії принципу диспозитивності стосовно осіб, які сприяють здійсненню правосуддя, вказує на недостатньо чітке законодавче врегулювання правового статусу свідка. Вона пропонує доповнити ЦПК України, «закріпивши право свідка подавати, заяву про слухання справи у закритому судовому засіданні (якщо показання містять відомості, що складають, наприклад, комерційну або службову таємницю)» [334, с. 13].

Отже, як бачимо науковий матеріал, присвячений реалізації принципу гласності цивільного процесу щодо інших учасників цивільного процесу, склад яких передбачений ст. 47 ЦПК України, системно у доктрині цивільного процесу ніким не розглядався. Ось чому даний нижче науковий матеріал щодо особливості дії принципу гласності цивільного процесу стосовно даних суб’єктів буде в певній мірі новаторським.

Відповідно до ст. 47 ЦПК України особами, які є іншими учасниками цивільного процесу, виступають секретар судового засідання, судовий розпорядник, свідок, експерт, перекладач, спеціаліст, особа, що надає правову допомогу.

Секретар судового засідання – це працівник суду, в обов’язки якого входить здійснювати організаційні дії під час розгляду та вирішення цивільної справи.

Значення секретаря судових засідань у цивільному процесі настільки високе, що окремі автори пропонують віднести їх до складу суду, що розглядає цивільну справу [315, с. 159]. Ось чому, на перший погляд, секретар судового засідання, як і суддя, що розглядає цивільну справу, володіють інформацією по ній та надають її особам, які беруть участь у справі. Тобто в інформаційних відносинах секретар судового засідання виступає на протилежній стороні від тих осіб, які шукають інформацію по цивільній справі. Як стверджують практикуючі юристи: добрі стосунки з секретарем судового засідання важливі для осіб, які беруть участь у цивільній справі, оскільки від нього можна отримати інформацію [84, с. 93].

Така ситуація зумовлена процесуальним статусом секретаря судових засідань. Зокрема, він здійснює судові виклики і повідомлення; забезпечує фіксування судового засідання технічними засобами; веде журнал судового засідання; оформляє матеріали справи (ч. 1 ст. 48 ЦПК України). Фактично даний суб’єкт як і суддя, відповідає за накопичення інформації по цивільній справі, а тому він може її видавати тим, хто уповноважений на її отримання.

Але є істотна різниця між статусом судді, що також накопичує інформацію по цивільній справі, та статусом секретаря судового засідання. Останній суб’єкт допомагає першому, а тому у більшості випадків всі його дії в наданні інформації у справі особам, які беруть участь, так чи інакше зумовлені вказівками головуючого або веліннями закону, покликаного полегшити роботу суддів. Так, у процесі слухання цивільної справи обов’язки секретаря судового засідання може визначати суддя-головуючий, надаючи йому виконання доручень, що стосуються розгляду цивільної справи.

Важливість процесуально-правового статусу секретаря судових засідань визначається не тільки тими процесуальними правами та обов’язками, які він покликаний виконувати у цивільній справі, але і тим, що він постійно спілкується з суддею, і, виконуючи доручення головуючого, може знати про такі обставини підготовки справи до розгляду, про які не завжди повинні знати сторони чи одна з сторін [175, с. 112].

Таким чином, секретар судових засідань відповідає за організаційне забезпечення розгляду та вирішення цивільної справи, контактуючи з суддею, що вирішує цивільну справу та матеріалами цивільної справи, він найбільше з усіх інших учасників цивільного процесу володіє інформацією по ній. Проте, з іншого боку, секретар судового засідання змушений весь час отримувати від судді дану інформацію для вирішення багатьох процесуальних питань, забезпечуючи виконання не тільки своїх функцій, але й судді в справі.

Поряд із секретарем судових засідань, до штату суду, а також до інших учасників цивільного процесу входить судовий розпорядник. Правовий статус судового розпорядника вцілому зводиться до того, щоби допомагати судді розглядати цивільну справу в судовому засіданні. Зокрема, він забезпечує належний стан залу судового засідання і запрошує до нього учасників цивільного процесу; з урахуванням кількості місць та забезпечення порядку під час судового засідання визначає можливу кількість осіб, що можуть бути присутні у залі судового засідання; оголошує про вхід і вихід суду та пропонує всім присутнім встати; слідкує за додержанням порядку особами, присутніми у залі судового засідання; виконує розпорядження головуючого про приведення до присяги перекладача, експерта; під час судового засідання приймає від учасників цивільного процесу документи та інші матеріали і передає до суду; запрошує до залу судового засідання свідків та виконує вказівки головуючого щодо приведення їх до присяги тощо (ст.

Вказані права та обов’язки судового розпорядника наочно демонструють, що він виступає суб’єктом цивільних процесуальних відносин. Додатково до ЦПК України їх правовий статус визначається Положенням про службу судових розпорядників та організацію її діяльності [180].

Як видно з побічного аналізу правового статусу судового розпорядника, він також повинен наділятися інформацією по цивільній справі, інакше належним чином виконувати свої функції він не зможе, а відтак і не зможе допомогти судді належним чином організувати судове засідання в залі суду. Наприклад, від головуючого він повинен знати суб’єктний склад учасників процесу та визначати можливу кількість осіб, які можуть бути присутніми в залі судового засідання як публіка (п. 2 ч. 1 ст. 49 ЦПК України)

Взагалі, як секретар судового засідання, так і судовий розпорядник активно допомагають складу суду вирішувати цивільну справу саме в залі судового засідань, де відбувається її відкритий розгляд за участі публіки та учасників процесу.

Експерт у цивільному процесі повинен забезпечувати встановлення обставин цивільної справи за допомогою спеціальних знань. Його рішення з приводу наявності чи відсутності фактів предмету доказування оформляється в окремому процесуальному документі, що отримав назву «висновок експерта» (ст. 53 ЦПК України).

Для забезпечення обґрунтованості висновку судового експерта ними можуть бути тільки особи, що мають необхідні знання для здійснення висновку по досліджуваних питаннях (ст. 10 Закону України «Про судову експертизу») [217]. Їхній статус регламентується спеціальною інструкцією [207]. Крім того, обґрунтованість висновку судового експерта забезпечить надання йому необхідної інформації по цивільній справі, наприклад, необхідних матеріалів або спілкування із особами, які беруть участь у справі для проведення експертного дослідження (ч. 4 та п. 5 ч. 10 ст. 53 ЦПК України).

Таким чином, процесуально-правовий статус експерта полягає у тому, що він повинен за допомогою своїх спеціальних знань провести експертне дослідження у цивільній справі та підтвердити наявність чи відсутність тих обставин справи, що входять до предмету доказування.

Ще одним суб’єктом, який володіє спеціальними знаннями в цивільному процесі виступає спеціаліст, який залучається до розгляду цивільної справи (ст. 54 ЦПК України).

Спеціалістом виступає фізична особа, що володіє навичками або спеціальними знаннями, які необхідні для застосування технічних засобів у суді під час слухання справи чи здійснення консультацій у процесі вчинення процесуальних дій. Стверджується, що спеціаліст може виконувати функції консультанта або технічного помічника в цивільній справі [48, с. 7].

У якості технічного помічника спеціаліст може залучатися для здійснення фотографування, складання схем, планів, креслень, відбору зразків для проведення експертизи, відтворення записів та зображень, записаних на електронних носіях, тощо. Наприклад, з метою проведення експертизи крові спеціаліст може залучатися для відбору крові від особи. Якщо спеціаліст залучається для дачі пояснень, в складних питаннях, що виникають у процесі розгляду цивільної справи, то ухвалою суду його може бути залучено для надання роз’яснення або висновку [151, с. 19]. Очевидно, що без інформації по цивільній справі свої функції спеціаліст виконати належним чином не зможе. Ось чому йому надається право ставити запитання особам, які беруть участь у справі та свідкам (ч. 5 ст. 54 ЦПК України)

Таким чином між спеціалістом та експертом є багато спільного, що поєднує вказаних учасників цивільного процесу. Спеціаліст і експерт мають ряд спільних рис: обидва суб’єкти – носії спеціальних знань, належать до так званих «обізнаних осіб», а також до однієї групи учасників цивільного процесу. Процесуальною підставою залучення в процес і спеціаліста, і експерта є ухвала суду. Як експерт, так і спеціаліст мають самостійний, нормативно відокремлений процесуальний статус, тобто кожен із цих суб’єктів має окремі, лише для нього визначені функції.

Але не зважаючи на очевидну схожість, експерт і спеціаліст є різними процесуальними суб’єктами, про що свідчить ряд відмінностей їх процесуального статусу. Як експерт може залучатися лише особа, внесена до Державного реєстру атестованих судових експертів, стосовно спеціаліста закон такої вимоги не висуває. Спеціаліст не проводить спеціального дослідження для встановлення нового спеціального факту, натомість факти встановлюються спеціалістом шляхом безпосереднього спостереження. Відмінною рисою цих двох суб’єктів є різне правове значення результатів їх діяльності: висновок експерта є засобом доказування, висновок спеціаліста засобом доказування не є. Якщо потрібно встановити факт предмету доказування за допомогою спеціальних знань, повинна бути призначена судова експертиза. Експерт, на відміну від спеціаліста, наділений більш широким колом процесуальних прав і обов’язків, приводиться до присяги, попереджається про кримінальну відповідальність [48, с. 10-11].

Ще одним суб’єктом із групи інших учасників цивільного процесу, що володіє спеціальними знаннями, є особа, яка надає правову допомогу. Її правовий статус у цивільному процесі визначається ст. 56 ЦПК України, а також рядом інших нормативних актів [194].

На відміну від експерта та спеціаліста, сфера спеціальних знань яких нічим не обмежена (окрім права), особа, яка надає правову допомогу володіє спеціальними знаннями виключно у сфері права («…фахівець у галузі права…» – ч. 1 ст. 56 ЦПК України).

Особа, що надає правову допомогу, не виступає представником позивача або відповідача, третіх осіб, заявника або зацікавлених осіб, оскільки його правовий статус відмінний від правового статусу судового представника. Зокрема, вона має право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії долучених до справи документів, бути присутньою у судовому засіданні (ч. 2 ст. 56 ЦПК України). Матеріали судової практики розмежовують таких учасників цивільного процесу як судовий представник та особа, яка надає правову допомогу. Зокрема, в одній із цивільних справ було вказано, що «представник особи, яка бере участь у справі, за договором має процесуальний статус саме представника цієї особи, що передбачено статтями 26, 42 ЦПК, і не може одночасно мати процесуальний статус особи, яка надає правову допомогу» [73].

Особа, що надає правову допомогу, маючи правову освіту, вивчаючи матеріали справи, маючи можливість бути присутнім у судових засіданнях, сприймати доказову інформацію, допомагає сторонам, третім особам в захисті їхніх прав та інтересів. Але зрозуміло, що для цього даний суб’єкт повинен мати можливість знайомитися із інформацією по цивільній справі. Вищеописані процесуальні права особи, яка надає правову допомогу, наочно демонструють способи отримання нею інформації по цивільній справі.

Важливу роль серед інших учасників цивільного процесу відіграє перекладач, яким може бути фізична особа, що повинна як мінімум знати дві мови: мову судочинства (державну мову, регіональну мову чи мову меншини) та іншу мову, з якої необхідно зробити усний чи письмовий переклад. Перекладачем також вважається особа, що володіє технікою спілкування з глухими, німими або глухонімими (ч. 1 ст. 55 ЦПК України).

Враховуючи те, що принципом гласності цивільного процесу опосередковуються інформаційні відносини по цивільній справі, роль перекладача для учасників процесу, які не володіють мовою судочинства є надзвичайно високою. Фактично перекладач виступає «посередником» у процесі спілкування, без якого особа, що не володіє мовою судочинства, не буде мати змоги належним чином захисти своїх матеріальні права та інтереси в суді. Якщо вона не буде розуміти пояснень сторін, показів свідків, висновків експертів, зміст письмових доказів та висновку експерта, не зможе висловитися по результатам огляду речових доказів, то фактично складається ситуація ніби справу розглянути у відсутності вказаної особи, так як її позиція по справі та поточним процесуальним питанням, що виникають у ході слухання справи, для суду залишається не зрозумілою [175, с. 121-122].

Перекладач має право знати, для якої мови перекладу його залучають, для забезпечення правильності перекладу має право ставити запитання, знати час та місце слухання цивільної справи (ч. 3 ст. 55 ЦПК України).

Отже, перекладач присутній у всіх випадках збору інформації по цивільній справі з боку учасника процесу, що не володіє мовою судочинства. Саме тому М. І. Леоненко правильно стверджує, що без перекладача неможливо створити належні умови комунікації між учасниками провадження [131].

Ще одним суб’єктом, який належить до інших учасників цивільного процесу та який вказаний в ст. 47 ЦПК України виступає свідок. Відповідно до ст. 50 ЦПК України свідком може виступати кожна особа, якій відомі будь-які обставини, що стосуються справи. Причому свідком може виступати як особа, яка особисто сприймала обставини справи, так і особа, яка володіє інформацією, отриманою від інших осіб. Спосіб отримання інформації про обставини справи (безпосередньо чи опосередковано) впливає на дослідження та оцінку доказів, але не на їх допустимість.

Свідок як інші учасники цивільного процесу не тільки повинен надати суду інформацію по обставинах справи, але й сам наділяється необхідною інформацією по справі для успішного виконання ним своїх функцій (наприклад, йому надсилається судова повістка про час та місце розгляду цивільної справи). Таким чином, свідок, як і інші учасники процесу вступає в інформаційні відносини з судом по цивільній справі, а тому на нього поширює свою дію принцип гласності цивільного процесу.

У попередньому підрозділі аналізувалася особливість реалізації принципу гласності цивільного процесу щодо осіб, які беруть участь у справі, де було висвітлено багато положень, які також мають відношення до інших учасників цивільного процесу. Для того, щоби не повторюватися, варто у цьому підрозділі тільки продемонструвати особливість дії принципу гласності цивільного процесу щодо інших учасників цивільного процесу, порівняно із публікою та особами, які беруть участь у справі.

По-перше, інші учасники цивільного процесу на відміну від публіки та осіб, які беруть участь у справі, не мають загального правового статусу, елементом якого було би їх право на отримання інформації по цивільній справі. Публіка має такий загально-правовий статус відповідно до ст. 6 ЦПК України та інших нормативно-правових актів. Особи, які беруть участь у справі теж мають такий загальний процесуальний статус відповідно до ст. 27 ЦПК України. Інші учасники цивільного процесу, будучи перерахованими в одній статті ЦПК України, тим не менше, загального процесуального статусу не мають. Зумовлено це специфічними функціями, які вони здійснюють у цивільній справі, на виконання яких направлені різноманітні їхні процесуальні права та обов’язки.

Структурно в нормах ЦПК України процесуальний статус кожного іншого учасника цивільного процесу виписаний в окремій статті ЦПК України, де визначаються їхні специфічні процесуальні права та обов’язки у цивільній справі.

Разом із тим, ст. 6 ЦПК України, для всіх учасників цивільного процесу передбачає такі права, як право робити письмові записи та використовувати аудіо технічні пристрої. Виходячи із граматичного тлумачення ч. 8 ст. 6 ЦПК України, можна також зробити висновок що всі учасники цивільного процесу мають право з дозволу суду та осіб, які беруть участь у справі, проводити фото- і кінозйомки, відео- та звукозапис із застосуванням стаціонарної апаратури, а також транслювання судового засідання по радіо і телебаченню. Отже, загальним правом стосовно всіх інших учасників цивільного процесу є право здійснювати фіксацію інформації по цивільній справі. Але право проводити фіксацію такої інформації абсолютно не означає право на її отримання, тобто право на інформацію по цивільній справі.

Таким чином, загальним елементом різноманітного правового статусу інших учасників цивільного процесу є гарантована можливість здійснювати фіксацію інформації по цивільній справі. Вони мають можливість фіксувати ту кількість інформації, яка зумовлена їхнім процесуальним статусом та перебуванням у залі суду, де відбувається слухання цивільної справи.

Але тут окремо слід виділити секретаря судового засідання, що повинен, а не має право, проводити технічну фіксацію судового засідання (ч. 2 ст. 197 ЦПК України). Тобто його правовий статус в цивільному процесі також говорить про фіксацію інформації у цивільній справі, але сформульована вона не як правова можливість, а як правова необхідність.

По-друге, інформація по цивільній справі іншим учасникам цивільного процесу, як правило, надається для виконання ними своїх процесуальних та/або трудових обов’язків.

Публіка не зобов’язана здійснювати громадський контроль за діяльністю судової влади, але може це зробити за бажання. Саме тому, реалізуючи свої права на здійснення громадського контролю, вона приходить до зали судового засідання, де відбувається слухання цивільної справи. Силоміць туди заставити прийти сторонніх осіб ніхто не вправі.

Особи, які беруть участь у справі, володіють як процесуальними правами, так і процесуальними обов’язками. Інформація по цивільній справі їм потрібна у більшості випадків для реалізації своїх процесуальних прав. Наприклад, інформація про склад суду для вирішення питання про реалізацію права на відвід судді, інформація про час та місце слухання цивільної справи для вирішення питання про особисту явку в судове засідання чи направлення клопотання про розгляд цивільної справи без їх участі тощо.

Інші учасники цивільного процесу мають численні процесуальні зобов’язання, націлені на виконання їхніх функцій у цивільній справі. Саме для забезпечення виконання їхніх основних обов’язків інші учасники цивільного процесу повинні забезпечуватися певною інформацією по цивільній справі. Наприклад, для того, щоби свідок міг з’явитися в суді для виконання своїх обов’язків по наданню свідчень, його слід інформувати про час та місце слухання цивільної справи («свідок зобов’язаний з’явитися до суду у визначений час та дати правдиві показання про відомі йому обставини» – ч. 2 ст. 50 ЦПК України).

Слід сказати, що переважна більшість інших учасників цивільного процесу (свідки, перекладачі, експерти, спеціалісти) викликаються до суду судовими повістками про виклик, що означає їх обов’язкову явку до суду. Секретар судового засідання та судовий розпорядник з’являються до зали судового засіданні в силу виконання своїх трудових, а не процесуальних обов’язків. Разом із тим, особи, які беруть участь у справі, мають альтернативу: їм може бути надана судова повістка-повідомлення, що не зобов’язує їх з’являтися для слухання цивільної справи (ч. 3 ст. 74 ЦПК України).

Проте, не виключається надання іншому учаснику цивільного процесу інформації по цивільній справі внаслідок реалізації ними своїх поточних процесуальних прав. Наприклад, судовий експерт має право знайомитися з матеріалами справи, що стосуються предмета дослідження, заявляти клопотання про надання йому додаткових матеріалів, бути присутнім під час вчинення процесуальних дій, що стосується предмета і об’єктів дослідження, задавати питання особам, які беруть участь у справі та свідкам тощо (ст. 53 ЦПК України). Але не важко помітити, що реалізація всіх цих процесуальних прав судового експерта на отримання ним певної інформації носить обмежувальний характер та стосується забезпечення виконанням ним свого основного процесуального обов’язку, для якого його залучили до цивільної справи: дати обґрунтований та об’єктивний письмовий висновок (ч. 3 ст. 53 ЦПК України).

Отже, навіть якщо інші учасники цивільного процесу отримують інформацію по цивільній справі внаслідок реалізації своїх поточних процесуальних прав, вона їм необхідна для того, щоби під час розгляду справи ефективно виконати свої обов’язки.

По-третє, іншим учасникам цивільного процесу надається не вся інформація по цивільній справі, а тільки необхідна, тобто та, що потрібна для виконання ними своїх специфічних функцій у цивільній справі.

Якщо особи, які беруть участь у цивільній справі, мають доступ до будь-якої інформації по цивільній справі для успішного захисту власних прав та інтересів (окрім тієї, де існують обмеження по закону – Авт.), так як наперед не відомо, яка саме їм знадобиться інформація, то інші учасники цивільного процесу отримують таку інформацію в обсязі, необхідному для успішного здійснення ними своїх функцій. Ось чому, на відміну від осіб, які беруть участь у справі, іншим учасникам цивільного процесу надається не вся, а тільки необхідна інформація по справі.

У ряді випадків у нормах закону, аналізуючи процесуально-правовий статус окремих інших учасників цивільного процесу, можемо наштовхнутися на вказівку про обмежувальний характер наданням їм інформації по цивільній справі. Зокрема, експерт має право «знайомитися з матеріалами справи, що стосуються предмета дослідження» (п. 1 ч. 10 ст. 53 ЦПК України), перекладач «має право задавати питання з метою уточнення перекладу» (ч. 3 ст. 55 ЦПК України) тощо.

Єдиний із усіх інших учасників цивільного процесу, хто найбільше поінформований по цивільній справі, виступає секретар судового засідання, що бере обов’язкову участь в судовому засіданні, проводить його технічну фіксацію та готує матеріали цивільної справи.

Неможливо вивести єдиний обсяг інформації по цивільній справі, що надається іншим учасникам цивільного процесу, оскільки кожен із них виконує різноманітні функції у цивільній справі, а тому доступ до тої чи іншої інформації у них може бути різноманітний. Наприклад, експерту та спеціалісту для успішного виконання своїх процесуальних функцій надається право ставити особам та свідкам, які беруть участь у справі, запитання, а свідку, перекладачу, особі, яка надає правову допомогу, судовому розпоряднику, секретарю судових засідань – ні.

Разом із тим, можна вивести ту мінімальну кількість інформації по цивільній справі, якою повинні бути наділені всі інші учасники цивільного процесу, наприклад, інформація про час та місце слухання цивільної справи. Секретар судового засідання таку інформацію отримує від судді, який самостійно визначає свій робочий графік, а всі наступні учасники судового процесу її отримують або від судді безпосередньо в судовому засіданні, або від секретаря судових засідань.

Таким чином, інші учасники цивільного процесу наділяються не всією кількістю інформації по цивільній справі, а тією, що їм необхідна для виконання їхніх процесуальних та професійних обов’язків.

По-четверте, за характером інформаційні відносини в межах цивільної справи для інших учасників цивільного процесу є відносними.

Одним із підготовчих завдань, які стоять перед судом в попередньому засіданні є вирішення питання суб’єктного складу цивільної справи. Нам чітко має бути наперед відомо, який саме склад учасників процесу в нас буде, для того щоби забезпечити їх явку на судове засідання.

Публіка, яка вступає з судом у відносини по отриманню інформації по цивільній справі, виступає як неконкретизована аудиторія, де чітко визначити наперед хто саме буде цікавитися такого роду інформацією, не можемо. Ось чому гласність цивільного процесу в «широкому» значенні, виникає у відносинах, що по своєму характеру є абсолютними. Якщо мова йде про відносини, що виникають у зв’язку із забезпеченням відкритого розгляду цивільної справи для сторонніх осіб, то даний вид суспільних відносин характеризується безліччю уповноважених суб’єктів, які протистоять суду як зобов’язуючому суб’єкту, що повинен забезпечити їм доступ до інформації по цивільній справі. Найбільш яскраво такий характер відносин проявляється, коли відбувається трансляція розгляду цивільної справи.

Цивільні процесуальні відносини зазвичай характеризуються такою ознакою як відносний характер, де конкретно відомий суб’єктний склад учасників таких відносин [313, с. 31]. Ось чому, відносини з отримання інформації по цивільній справі як для осіб, які беруть участь у справі, так і для інших учасників цивільного процесу є відносними. Можна було би сказати, що це є своєрідною рисою всіх учасників цивільного процесу, але є одне застереження.

Чинний ЦПК України допускає подання позовної заяви в інтересах невизначеного кола позивачів, які не можуть бути локалізованими на момент розгляду цивільної справи. Наприклад, якщо має місце порушення прав на безпечне навколишнє природне середовище внаслідок шкідливої діяльності підприємства, то можна подати позов про припинення діяльності такого підприємства. В більшості випадків такі позови подають відповідні органи влади чи громадські організації. Так, закон України «Про захист прав споживачів» закріплює за деякими державними органами та громадськими організаціями право на порушення справи на захист невизначеного кола споживачів [208]. Преюдиційність рішення у такій справі прямо закріплена в Постанові Пленуму Верховного Суду «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» (п. 25) [215]. Безпосередньо рішення за позовом про захист інтересів невизначеного кола осіб не породжує прав для останніх по відношенню до відповідача. Але в новому судовому процесі їм потрібно тільки доводити факти своєї легітимації, тобто належний характер як позивачів та належність їм спірного суб’єктивного права, про захист якого вони просять винести судове рішення. Таким чином допускається більш ефективний захист прав громадян [300, с. 157-162].

ЦПК України також передбачає можливість видання судового наказу про відшкодування вартості товару неналежної якості, якщо є рішення суду про встановлення факту продажу товару неналежної якості, ухвалене на користь невизначеного кола споживачів (п. 5 ч. 1 ст. 96 ЦПК України).