Процесуальні дії суду та учасників процесу щодо врегулювання господарського спору до судового розгляду

У теорії господарського процесу досудовий порядок врегулювання спорів - це сукупність заходів, які підлягають здійсненню стороною, права якої порушено, зі стороною, яка є порушником цих майнових прав чи інтересів, з метою вирішення спору, що виник.

Як вже викладено у попередньому розділі, до моменту внесення змін у ГПК України від 3 жовтня 2017 року і викладення його фак­тично у новій редакції положення щодо досудового врегулювання господарських спорів містились у ст.ст. 5-11 розділу ІІ ГПК України (в редакції 1992 року). Чинна редакція ГПК України такого розділу не містить, проте загальні засади досудового порядку вирішення госпо­дарських спорів закріплюються у ст. 19, а також у главах 4 та 5 Кодексу.

Перш ніж перейти до висвітлення процесуальних дій суду та учас­ників процесу щодо врегулювання спору до судового розгляду, зро­бимо ще один невеликий відступ.

Основним правилом застосування досудового врегулювання гос­подарських спорів у ст. 5 ГПК (в редакції 1992 року) була його добро-

Розділ 2. Відкриття позовного провадження у господарській справі вільність, тобто сторони застосовували ці заходи за домовленістю між собою. Не можна забувати, що досудовий порядок вирішення госпо­дарських спорів не поширювався на спори про визнання договорів не­дійсними, спори про визнання недійсними актів державних та інших органів, підприємств і організацій, які не відповідають законодавству і порушують права та охоронювані законом інтереси підприємств та організацій, спори про стягнення заборгованості за опротестовани­ми векселями, спори про стягнення штрафів Національним банком України з банків та інших фінансово-кредитних установ, а також на спори про звернення стягнення на заставлене майно.

Слід зазначити, що до 2002 року обов'язковість досудового врегу­лювання господарських спорів також була неодмінною стадією гос­подарського процесу.

Тоді першим кроком на шляху вирішення цієї проблеми стала по­станова Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 року № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні право­суддя», у п. 8 якої з посиланням на ст. 124 Конституції України зазна­чено: «Суд не вправі відмовити особі в прийнятті позовної заяви чи скарги лише з тієї підстави, що її вимоги можуть бути розглянуті в передбаченому законом досудовому порядку». У рішенні Конститу­ційного Суду України у справі за конституційним зверненням Това­риства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім „Кампус Коттон клаб”» щодо офіційного тлумачення положення ч. 2 ст. 124 Конститу­ції України (справа про досудове врегулювання спорів) від 9 червня 2002 року було визначено, що встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів право­відносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист. Тим самим Конституційний Суд України встановив, що наявність до­говірних правил досудового врегулювання спорів не є перешкодою для звернення до суду з позовом.

У тому ж рішенні Конституційного Суду України вказувалось, що обов'язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею право-

суддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість викори­стання суб'єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принци­пу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту, держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

Аналогічна позиція щодо стимулювання та заохочення викори­стання суб'єктами правовідносин досудових можливостей прими­рення викладена й у багатьох рекомендаціях Комітету міністрів Ради Європи.

На цьому етапі з метою запобігання фактам порушень під час досу­дового врегулювання спорів законодавець у главах 4 та 5 ГПК України встановив чіткі підстави для проведення процесуальних дій, дії суду у кожному випадку, а також учасників господарського процесу, стро­ки проведення заходів, спрямованих на врегулювання спору, тощо. Наведена нижче таблиця характеризує викладене наступним чином:

Питання для самоконтролю та дискусії

1. Окресліть процедурні питання та правові наслідки укладення мирової угоди.

2. З яких стадій складається підготовче провадження?

3. Назвіть завдання підготовчого провадження, закріплені в чин­ному ГПК України.

4. Охарактеризуйте підстави відкладення судом підготовчого засі­дання в межах визначеного ГПК України строку підготовчого прова­дження.

5. Які дії виконує суд у підготовчому засіданні?

6. Види судових рішень за результатами обставин, з'ясованих під час підготовчого засідання.

7. У яких господарських спорах (справах) не допускається врегу­лювання спору за участю судді?

8. Який строк відведено для врегулювання спору за участю судді? Чи підлягає він продовженню?

9. Чи має право суддя, який брав участь у процедурі врегулюван­ня спору, брати участь у розгляді цієї справи по суті або перегляді будь-якого ухваленого в ній судового рішення?

10. Які відмінності між врегулюванням спору за участю судді та медіацією?

11. Які підстави припинення врегулювання спору за участю судді?

12. Як розподіляється судовий збір у випадку мирного врегулю­вання спору за участю судді?