§ 2. Право на звернення до господарського суду. Способи судового захисту
Будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком:
1) справ у спорах про визнання недійсними нормативно-правових актів;
2) справ у спорах, що виникають під час укладення, зміни, розірвання та виконання господарських договорів, пов’язаних із задоволенням державних потреб;
3) справ, пов’язаних із державною таємницею;
4) справ у спорах, що виникають із сімейних правовідносин, крім справ у спорах, що виникають із шлюбних контрактів (договорів);
5) справ про відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом;
6) справ, однією зі сторін в яких є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб’єкт під час здійснення ним владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, державна установа чи організація, казенне підприємство;
7) справ у спорах щодо нерухомого майна, включаючи земельні ділянки;
8) справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення;
9) справ у спорах, що виникають із трудових відносин;
10) справ, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, пов’язаних зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цих товариств;
11) інших справ, які відповідно до закону підлягають вирішенню виключно судами загальної юрисдикції або Конституційним Судом України;
12) справ, коли хоча б одна зі сторін спору є нерезидентом України;
13) справ, за результатами розгляду яких виконання рішення третейського суду потребуватиме вчинення відповідних дій органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими чи службовими особами та іншими суб’єктами під час здійснення ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень;
14) справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).
Відповідно до положень ч.
2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування (Далі - особи) мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Тобто особи мають право звернутися до суду за захистом саме своїх прав. Право на позов має особа, права, свободи або інтереси якої порушені, що є однією зі змістових характеристик диспозитивності господарського судочинства. Статтею 14 ГПК України передбачається нормативне закріплення диспозитивності господарського судочинства. Особа вільна у виборі, крім судової форми захисту, також і інших юрисдикційних форм захисту, а також сама вирішує, які способи захисту використовувати. ГПК України встановлено, що особа має право вільно розпоряджатися своїм правом на звернення до господарського суду за судовим захистом, жодна особа не може бути примушена до звернення до господарського суду, натомість господарський суд розглядає господарські справи не інакше як за зверненням юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, фізичних осіб, які не є підприємцями, державних органів, органів місцевого самоврядування, поданим відповідно до ГПК України. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.Частина 3 ст. 4 ГПК України передбачає виняток із загального правила. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Захист порушених прав та інтересів можливий відповідними способами захисту. Вибір способу захисту порушеного права залежить від обраної потерпілим форми, порядку захисту та особливостей порушеного права.
Так, відповідно до ст. 16 ЦК України передбачено такі способи захисту цивільних прав та інтересів:
1) визнання права;
2) визнання правочину недійсним;
3) припинення дії, яка порушує право;
4) відновлення становища, яке існувало до порушення;
5) примусове виконання обов'язку в натурі;
6) зміна правовідношення;
7) припинення правовідношення;
8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;
9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;
10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Аналізуючи закріплені у ст. 16 ЦК України способи судового захисту цивільних прав та інтересів, можна дійти висновку, що законодавець у цій статті виходить із широкого тлумачення категорії «захист», закріплюючи в ній способи, які спрямовані як на відновлення права, усунення порушень права, так, власне, і на запобігання, попередження можливих порушень права. Диспозитивний характер цієї норми дає підстави припустити, що передбачений перелік судових способів захисту не є вичерпним. Правомочна особа може вдатися до іншого способу захисту, що встановлений договором або законом.
У ГПК України (в редакції 2017 р.) в ч. 2 ст. 5 «Способи судового захисту» закріплено принципово нове положення. Нині, відповідно до зазначеної статті, встановлено, що у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Є всі підстави зробити висновок, що наділення господарського суду правом відповідно до викладеної в позові вимоги особи визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону, є нормою, яка дозволяє розширити можливості судового захисту порушеного права особи та уникнути в майбутньому судових помилок. При цьому слід зазначити, що суд у такому випадку не порушує правило, передбачене ч. 2 ст. 14 ГПК України (право особи на власний розсуд розпоряджатися своїми правами щодо предмета спору), оскільки він буде діяти відповідно до викладеної в позові вимоги особи, котра звернулася до господарського суду. Застосування закріпленої в ч. 2 ст. 5 ГПК України норми дозволяє позбутися в судовій практиці випадків відмови в задоволенні позову з підстав невірно обраного особою способу захисту порушеного права, що є неприпустимим у тих випадках, коли право особи було дійсно порушено.