З’ясування обставин справи та дослідження доказів. Фіксування судового господарського процесу

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов’язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюва­них прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Судове доказування, тобто з’ясування відповідних фактів за допо­могою судових доказів, є встановленим законом способом пізнання фактичних обставин справи, які підтверджують вимоги та запере­чення сторін та інших обставин справи, що мають значення для пра­вильного вирішення господарської справи. Для господарського про­цесуального права обов’язок доказування є специфічним. Стимулом, який змушує сторони до активної процесуальної діяльності з доказу­вання, як правило, виступає інтерес в отриманні сприятливого для заінтересованої особи рішення.

Доказування - це пізнавальна і розумова діяльність суб'єктів, яка здійснюється у врегульованому процесуальному порядку і спрямо­вана на з'ясування дійсних обставин справи, прав і обов'язків сто­рін, встановлення певних обставин шляхом ствердження юридичних фактів, зазначення доказів, а також подання, прийняття, збір, витре­бування, дослідження і оцінка доказів.

За загальним уявленням судове доказування, як його характери­зують автори підручника з господарського процесу, «охоплює про­цесуальну діяльність усіх суб'єктів процесу, незважаючи на те, що 'їх функції в доказуванні різні. Крім того, правова оцінка фактів і рішен­ня у справі є результатом процесуальної діяльності не тільки суду, а й інших осіб, що беруть участь у справі.

Розглядаючи доказування як процес встановлення істини, тобто процес пізнання, доречно керуватися тим, що немає і не може бути спе­цифічного судового пізнання істини, що діє за специфічними законами та підкоряється особливій логіці. Суддя, встановлюючи за допомогою доказів обставини справи, як і в будь-яких інших сферах людської ді­яльності, здійснює перехід від чутливого сприйняття окремих фактів, ознак, властивостей тих або інших об'єктів, які є доказами, до логічно­го осмислення сприйнятого, до раціонального мислення. При цьому процес встановлення істини в процесі розгляду господарських справ, хоча і є одним із різновидів загального процесу пізнання та виражає всі його істотні ознаки, має також і свої особливості, специфіку. Зокрема:

1) воно обмежене певними строками, тобто не можна нескінченно або невизначений час пізнавати подію правопорушення, - процесу­альний закон встановив жорсткі і чіткі строки, протягом яких повин­но бути прийняте рішення по справі;

2) пізнається подія минулого, тобто об’єкт дослідження має так званий ретроспективний характер;

3) поєднує пізнавальний і посвідчувальний характер, оскільки ре­зультати пізнання в господарському процесі повинні мати встановле­ну законом процесуальну форму;

4) обов’язково завершується прийняттям рішення, що має правові наслідки.

Повертаючись до встановленої чинним ГПК України процедури, зазначимо, що з’ясування обставин справи здійснюється після від­криття розгляду справи по суті у судовому засіданні, продовжується дослідженням наданих суду доказів та закінчується судовими дебата­ми.

Згідно із вимогами ч. 1 ст. 201 ГПК України у призначений для роз­гляду справи час головуючий відкриває судове засідання та оголошує, яка справа розглядатиметься. І саме з оголошення головуючим судо­вого засідання відкритим розпочинається розгляд справи по суті.

Участь прокурора в зазначеній стадії господарського процесу можлива у визначених законом випадках, якщо прокурор звернув­ся до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також якщо він вступив за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку роз­гляду справи по суті, або подав апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами (ч. 3 ст. 53 ГПК України).

Варто наголосити, що прокурор, вступаючи в стадію судового роз­гляду, має враховувати, що якісна добірка та професійна підготовка доказів на стадії обґрунтування своїх вимог у момент подання по­зову є запорукою переконання суду в дійсності обставин, що є під­ставою позову. Аналогічне твердження стосується і відповідача при спростуванні тверджень позивача, що є викладкою відзиву на позов і заперечення позову. Таким чином, основне навантаження щодо уча­сті прокурора в тій або іншій справі припадає саме на підготовку до з'ясування обставин справи та дослідження доказів, оскільки всі інші етапи не є настільки вирішальними та не потребують такого обсягу зусиль.

Виконавши певні підготовчі дії, передбачені ст.ст. 201-207 ГПК України, суддя надає та заслуховує вступне слово позивача та третьої особи, яка бере участь на його стороні, відповідача та третьої осо­би, яка бере участь на його стороні, а також інших учасників справи. Якщо разом зі стороною, третьою особою у справі беруть участь 'їх представники, суд після сторони, третьої особи заслуховує їх пред­ставників.

Відповідно до ч. 2 ст. 208 ГПК України у вступному слові учасники справи в усній формі стисло викладають зміст та підстави своїх ви­мог і заперечень щодо предмета позову, дають необхідні пояснення щодо них. Під час цього етапу судового засідання сторонам справи надається право ставити запитання один одному у черговості, яка ви­значається головуючим, та з його дозволу. При цьому головуючий з власної ініціативи або за усним клопотанням учасника справи може зняти питання, що не стосуються предмета спору, поставити питання учаснику судового процесу.

Запитання та відповіді сторін мають бути чіткими, зрозумілими та стосуватися суті питань, які розглядаються у судовому засіданні. Якщо учасники судового процесу висловлюються нечітко або з 'їх слів не можна дійти висновку про те, визнають вони обставини чи запере­чують проти них, згідно з вимогами ч. 6 ст. 208 ГПК України суд може зажадати від цих осіб конкретної відповіді на поставлені запитання - «так» чи «ні». Важливо враховувати, що кожна сторона повинна дове­сти ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 ГПК України).

У частині 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» передбаче­но, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держа­ви, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб’єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Обґрунтовуючи підстави для участі в судовому засіданні, прокуро­ру необхідно враховувати, що відповідно до ч. 2 ст. 74 ГПК України, у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов’яза­ти такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події.

З огляду на досвід та практику вирішення тих чи інших категорій спорів, суду необхідно враховувати, до яких сфер господарських пра­вовідносин належить спір, які обставини мають правове та процесу­альне значення, а тому вимагають з’ясування та застосування належ­них норм права. Від особливостей окремих категорій спорів залежить зміст предмета доказування.

З прийняттям Закону України від 23 лютого 2006 року «Про вико­нання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до ст. 17 якого суд застосовує при розгляді спра­ви як джерело права Конвенцію про захист прав людини і основопо­ложних свобод та практику Суду, постає питання про судовий преце­дент в контексті рішень не тільки Європейського суду з прав людини, а й вищих судів України.

Те саме стосується і прокурора, який бере участь у справі, оскільки від того, наскільки повно і аргументовано він з’ясує вказані вище об­ставини, дослідить судову практику в справах аналогічної категорії, визначиться із проблемними аспектами його правової позиції, зале­жить результат справи в цілому. Окрім того, згідно з ч. 4 ст. 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає пору­шення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган,

Розділ 3. Судовий розгляд господарської справи по суті уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних пр ав овідносинах.

Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених ст. 174 ГПК України (залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви). Таким чином, готуючись до стадії з'ясування обставин справи, необхідно проаналізувати та за необхід­ності доповнити наявні докази, що підтверджують підстави для уча­сті прокурора в судовій справі.

Що стосується встановлення фактів, що мають процесуальне зна­чення, необхідно зазначити, що в процесі розгляду справи така діяль­ність також відіграє досить важливе значення, оскільки з наявністю або відсутністю цих фактів пов'язана можливість виникнення, зміни або припинення процесуальних правовідносин.

Скажімо, правовідносин, пов'язаних з порушенням справи (на­приклад, дотримання претензійного порядку розгляду спору, коли це передбачено законом або договором), припиненням провадження по справі (наприклад, наявність факту ліквідації організації, що висту­пає стороною у справі), залишення позову без розгляду (наприклад, факт знаходження у провадженні органу, що вирішує спори, справи між тими ж сторонами, по тому ж предмету або підставах тощо).

Після заслуховування вступного слова учасників справи суд почи­нає етап з'ясування обставин, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, та досліджує в порядку, визна­ченому в підготовчому засіданні у справі, докази, якими вони обґрун­товуються (ч. 1 ст. 209 ГПК України). При тому під час розгляду спра­ви порядок з'ясування обставин та дослідження доказів, визначені у підготовчому засіданні у справі, може бути змінений судом з ураху­ванням змісту спірних правовідносин, обставин справи та зібраних у справі доказів. Факт зміни визначеного раніше порядку має віднайти своє відображення у протоколі судового засідання.

Задеклароване ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав люди­ни і основоположних свобод право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Чинний ГПК України у ст. 13 та ч. 1 ст. 74 закріплює принцип зма­гальності сторін, згідно з яким кожна сторона повинна довести об­ставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учас­ників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи, на підставі таких засобів, як письмові, речові і електронні до­кази; висновки експертів; показання свідків.

Відповідно до ч. 5 ст. 13 ГПК України суд, зберігаючи об’єктивність і неупередженість у господарському процесі:

1) керує ходом судового процесу;

2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сто­ронами;

3) роз’яснює у разі необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов’язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій;

4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, пе­редбачених ГПК України;

5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов’язків.

Суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, проте зобов’язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування сво­їх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» від 1 липня 2003 року, п. 36). Тобто навіть у випадку винесення рішення судом принцип змагальності набуває свого продовження у вигляді наданої законом можливості обґрунтовано оскаржити таке рішення. Призна­чення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструва­ти сторонам, що вони були почуті, та надати стороні можливість його оскарження у разі незгоди з аргументами суду. Лише за умови вине­сення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний кон­троль за здійсненням правосуддя (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» від 27 вересня 2001 року). З цієї причини при оскарженні рішення суду слід звертати увагу на те, що залишення без уваги клю­чових доводів сторони є прямим порушенням процесу.

Доказова діяльність сторін спору безпосередньо пов'язана із пред­метом доказування в господарському процесі. Без активної участі суб'єктів суперечки унеможливлюється встановлення судом істи­ни по справі. Особи, що беруть участь у справі, мають забезпечити надходження до матеріалів справи документальних та матеріально- технічних доказів на підтвердження 'їх позиції у відповідному госпо­дарському правовідношенні. В господарському процесі відповідно до вимог чинного законодавства докази подаються сторонами та інши­ми учасниками справи.

Питання про обсяг доказової бази вирішується ще у підготовчому засіданні. Необхідно мати на увазі, що у ст. 182 ГПК України передба­чені окремі дії, які мають за мету забезпечити безперешкодне дослі­дження доказів під час розгляду справи по суті. Так, у підготовчому засіданні суд, окрім інших технічних дій, може роз'яснювати учасни­кам справи, які обставини входять до предмета доказування, які до­кази мають бути подані тим чи іншим учасником справи; з'ясовує, чи повідомили сторони про всі обставини справи, які їм відомі; з'ясовує, чи надали сторони докази, на які вони посилаються у позові і відзиві, а також докази, витребувані судом чи причини 'їх неподання; вирішує питання про проведення огляду письмових, речових і електронних доказів у місці їх знаходження; вирішує питання про витребування додаткових доказів та визначає строки їх подання, вирішує питання про забезпечення доказів, якщо ці питання не були вирішені раніше; вирішує питання про призначення експертизи, виклик у судове засі­дання експертів, свідків, залучення перекладача, спеціаліста.

Загальні положення дослідження доказів судом передбачені ст. 210 ГПК України. Так, відповідно до ч. 1 зазначеної статті суд під час роз­гляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: оз­найомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази. Процес до­слідження доказів має надзвичайно важливе значення при прийнятті того або іншого рішення у справі, оскільки докази, що не були пред­метом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення. Таким чином, можна зробити висновок про те, що відсутність наданих суду доказів може бути перешкодою при прийнятті виваженого судового рішення на ко­ристь сторони, яка хоча й має більш переконливу позицію, проте не змогла підкріпити її відповідними доказами.

Стаття 73 ГПК України визначає докази як будь-які дані, на підста­ві яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані, як вка­зувалось вище, встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

З метою забезпечення обґрунтованості та законності судового рі­шення вилучення доказової інформації взято у суворі процесуальні рамки та відбувається у заздалегідь визначеній послідовності. Суворе дотримання процесуальної процедури під час дослідження судових доказів має глибокий сенс: воно покликане гарантувати отримання якісного доказового матеріалу, на підставі якого не тільки сторони, а й суд може дійти безпомилкових висновків про існування чи відсут­ність фактів у справі, з якими норми права пов’язують виникнення, зміну та припинення прав і обов’язків.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи безпо­середньо до суду. Згідно із вимогами ч. 2 ст. 80 ГПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах ін­ших осіб, у тому числі прокурор, який бере участь у справі, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач же, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повин­ні подати суду докази разом з відзивом або письмовим поясненням третьої особи (ч. 3 ст. 80 ГПК України). Докази, не подані у встанов­лений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

При аналізі доказової бази прокурору, який бере участь у справі, необхідно враховувати ризики псування, знищення чи втрати доказів та вживати заходів до організації 'їх забезпечення в порядку ст. 19 ГПК України, відповідно до якої суд за заявою учасника справи або особи, яка може набути статусу позивача, має забезпечити докази, якщо є підстави припускати, що засіб доказування може бути втрачений, або збирання чи подання відповідних доказів стане згодом неможливим або утрудненим. Заява про забезпечення доказів може бути подана до суду як до, так і після подання позовної заяви. Способами забезпе­чення судом доказів є допит свідків, призначення експертизи, витре­бування та (або) огляд доказів, у тому числі за 'їх місцезнаходженням, заборона вчиняти певні дії щодо доказів та зобов'язання вчинити певні дії щодо доказів. У необхідних випадках судом можуть бути за­стосовані інші способи забезпечення доказів, визначені судом.

Подані сторонами докази, перш ніж вони можуть бути визнані та­кими, що посвідчують чи засвідчують ті або інші факти чи обставини, досліджуються судом у судовому засіданні.

Дослідження доказів - це безпосереднє сприйняття і вивчення складом суду в судовому засіданні інформації про фактичні дані, представленої сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, за допомогою передбачених в законі засобів доказування на підставі принципів усності та безпосередності. Особливість тако­го дослідження полягає в тому, що кожна з осіб, які беруть участь у справі, переслідуючи власні цілі, надає публічний аналіз доказам, по­даним іншими особами. Такий публічний аналіз стає підґрунтям для висновків суду, який узагальнює їх і на цій підставі виробляє власні висновки.

Дослідження доказів передбачає вивчення судом інформації про факти, яка вилучається з доказів, подальше оцінювання за відповід­ними критеріями, які передбачені господарським процесуальним за­конодавством (суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок дока­зів у їх сукупності), а також вироблення конкретних висновків щодо того або іншого доказу.

Завжди необхідно враховувати важливість вмотивованого рі­шення суду, а також вираженої в ньому оцінки доказів відповідно до визнаних критеріїв, оскільки належна оцінка судом наявних у спра­ві доказів є однією з гарантій права особи на справедливий судовий розгляд, закріпленого, зокрема, в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ст. 6). Роль мотивованого судового рішення полягає в тому, що воно свідчить про те, що судом були досліджені всі надані докази і аргументи сторін. Європейський суд з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (9 грудня 1994 року) дійшов вис­новку, що хоч суд і не повинен надавати відповідь на кожен аргумент сторони, проте судовий розгляд не можна вважати справедливим, якщо суд залишив без уваги ключові докази - вирішальні з погляду фінального рішення суду.

Дослідження письмових, речових і електронних доказів. Огляд речових доказів є основним способом їх дослідження, при цьому для судового дослідження не має значення, чи є предмет речовим дока­зом або одночасно і речовим доказом, і предметом спору. Речові до­кази оглядаються судом і пред’являються особам, які беруть участь у справі, їх представникам, а в необхідних випадках, про які йтиметься далі, свідкам, експертам, спеціалістам. Ті або інші види доказів мо­жуть бути використані для проведення різного виду експертиз. Осо­би, яким пред’явлені речові докази, можуть звертати увагу суду на ті чи інші обставини, пов’язані як з інформацією, яка міститься в само­му предметі, так і власне з оглядом як з процесуальною дією.

За загальним правилом письмові, речові й електронні докази ог­лядаються у судовому засіданні, за винятком випадків, передбачених ГПК України, і пред’являються учасникам справи за 'їх клопотанням, а в разі необхідності - також свідкам, експертам, спеціалістам. Під час подання письмових доказів прокурор повинен враховувати положен­ня чинного законодавства, яке регулює загальні положення про них.

Письмовими доказами є документи (крім електронних докумен­тів), які містять дані про обставини, що мають значення для правиль­ного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або на­лежним чином засвідченій копії, якщо у ГПК України не передбачено інше. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодав­ством. У тому випадку, коли для вирішення спору має значення лише частина документа, учасник, який посилається на нього, має подати засвідчений витяг з цього документа. Оригінали документів подають­ся, коли обставини справи відповідно до законодавства мають бути засвідчені тільки такими документами, а також в інших випадках на вимогу господарського суду.

Також письмові докази можуть подаватись учасниками справи в електронних копіях, посвідчених електронним цифровим підпи­сом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до закону. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Електронна копія письмового дока­зу не вважається електронним доказом, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 96 ГПК України електронними доказами є інформація в електро­нній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в елек­тронній формі. Такі дані можуть зберігатися, наприклад, на порта­тивних пристроях (картах пам'яті, мобільних телефонах тощо), сер­верах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (у тому числі в мережі Інтернет).

Учасник справи згідно з вимогами закону повинен підтвердити відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.

Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд, досліджуючи докази у судовому засіданні, за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної осо­би оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ судом до ува­ги не береться.

Що стосується дослідження електронних доказів, то, вивчаючи їх в судовому засіданні, суд повинен переконатись у тому, що вони були подані відповідно до вимог ст. 91 ГПК України в оригіналі або в елек­тронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирів­няним до власноручного підпису відповідно до закону.

Варто звернути увагу на те, що для регулювання господарських процесуальних відносин законодавець використовує поняття, що ви­значаються Законом України «Про електронний цифровий підпис». Передусім слід розглянути положення другого пункту ч. 8 ст. 6 ГПК України, згідно з яким особи, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, можуть подати процесуальні, інші документи, вчинити інші процесу­альні дії в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, з використанням власно­го електронного цифрового підпису, прирівняного до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», якщо інше не передбачено ГПК України. У нормах вказаного закону роз’яснюється, що електронний підпис - це електронні дані, які додаються підписувачем до інших електронних даних або логіч­но з ними пов’язуються і використовуються ним як підпис. Разом із цим застосовується не таке поняття, як кваліфікована електронна печатка - удосконалена електронна печатка, яка створюється з вико­ристанням засобу кваліфікованої електронної печатки і базується на кваліфікованому сертифікаті електронної печатки.

Однак Законом України від 5 жовтня 2017 року № 2155-VIII «Про електронні довірчі послуги», прийнятим майже одночасно з новою ре­дакцією ГПК України, замість електронного цифрового підпису вве­дене інтегроване поняття кваліфікованого електронного підпису, під яким слід розуміти удосконалений електронний підпис, який створю­ється з використанням засобу кваліфікованого електронного підпису і базується на кваліфікованому сертифікаті відкритого ключа. У п. 5 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону визначено, що електронний цифровий підпис та посилений сертифікат відкри­того ключа, що його підтверджує, видані відповідно до вимог Закону України «Про електронний цифровий підпис» до набрання чинності цим Законом, використовуються користувачами електронних довір­чих послуг, кваліфікованими надавачами електронних довірчих по­слуг, які продовжують їх обслуговувати, відповідно як кваліфікова­ний електронний підпис та кваліфікований сертифікат електронного підпису до закінчення строку дії посиленого сертифіката відкритого ключа, але не пізніше двох років з дня набрання чинності цим Зако­ном. Електронні дані з накладеним електронним цифровим підписом, який підтверджено з використанням посиленого сертифіката відкри­того ключа, визнаються після набрання чинності Законом України «Про електронні довірчі послуги» електронними даними із створе­ним кваліфікованим електронним підписом, але не пізніше двох ро­ків з дня набрання чинності цим Законом.

Якщо з метою наочності та полегшення ознайомлення із інформа­цією, яка міститься в електронних доказах, учасник подав 'їх у папе­ровому вигляді, то такі копії також мають бути посвідчені у встанов­леному законом порядку. При цьому паперова копія електронного доказу не може вважатись письмовим доказом.

За аналогією з письмовими доказами, якщо учасником справи по­дано копію електронного доказу, він повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу. В такому ви­падку суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

У господарській практиці речові докази використовуються рід­ко, оскільки необхідні для встановлення обставин спору дані най­частіше фіксуються у відповідних документах. Проте іноді як речові докази використовуються предмети, що свідчать про виготовлен­ня їх з порушенням вимог якості, пломби від перевізних засобів (наприклад, вагонів, контейнерів), у яких був вантаж, коли необхід­но довести, що цілісність цих пломб у дорозі була, або, навпаки, не була порушена.

Огляд речових доказів у залі суду проводиться стосовно тих ре­чових доказів, що були залучені особами, які беруть участь у справі, до матеріалів господарської справи. Як правило, способом такого за­лучення було їх подання в позовній чи інакшій формі під час збору речового доказу. Це можуть бути фотографії, одяг, малогабаритна цифрова техніка тощо, які мають такі індивідуальні ознаки, що вони пов'язуються з розглядуваною справою.

Письмові, речові та електронні докази, які не можна доставити до суду, оглядаються за 'їх місцезнаходженням. При цьому учасники справи про дату, час і місце огляду доказів за 'їх місцезнаходженням повідомляються. Хоча неявка цих осіб відповідно до ч. 2 ст. 82 ГПК України не є перешкодою для проведення огляду. У випадку, коли огляд проводиться за відсутності хоча б однієї із сторін, а також в інших випадках, коли суд визнає це за необхідне, має здійснюватися відеофіксація огляду технічними засобами.

З метою забезпечення правильного і своєчасного вирішення гос­подарського спору суддя вчиняє в необхідних випадках такі дії з підготовки справи до розгляду, зокрема: зобов’язує сторони, інші підприємства, установи, організації, державні та інші органи, їх по­садових осіб виконати певні дії (звірити розрахунки, провести огляд доказів у місці їх знаходження тощо); витребує від них документи, ві­домості, висновки, необхідні для вирішення спору, чи знайомиться з такими матеріалами безпосередньо в місці їх знаходження.

У разі необхідності, в тому числі за клопотанням учасника справи, для участі в огляді доказів за їх місцезнаходженням можуть бути за­лучені свідки, перекладачі, експерти, спеціалісти, а також здійснено фотографування, звуко- і відеозапис.

Також прокурор у разі, якщо він бере участь у огляді доказів за 'їх місцезнаходженням, згідно із ч. 5 ст. 82 ГПК України має право звертати увагу суду на ту чи іншу обставину, яка, на його погляд, має значення для повноцінного проведення огляду, встановлення обста­вин, які мають значення для розгляду справи, робити свої зауважен­ня щодо протоколу огляду, що має бути складеним за результатами огляду та підписаний всіма особами, які взяли участь в огляді.

Відповідно до ч. 1 ст. 134 ГПК України, у разі неподання письмо­вих, речових чи електронних доказів, що витребувані судом, без по­важних причин або без повідомлення причин, суд може постановити ухвалу про тимчасове вилучення цих доказів державним виконавцем для дослідження судом. Цей захід є заходом процесуального примусу та досить ефективно використовується в господарському судочинстві задля забезпечення отримання тих або інших доказів. Так, наприклад, 16 січня 2018 року господарський суд Дніпропетровської області у су­довій справі № 904/9163/17 ухвалив вилучити у приватного нотаріуса оригінали окремих документів для 'їх огляду у судовому засіданні.

Отримання висновків експертів. Судова експертиза - це дослі­дження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мисте­цтва, ремесла тощо об'єктів, явищ і процесів з метою надання виснов­ку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.

Судова експертиза є одним із основних засобів доказування обста­вин у провадженні справ із господарських спорів, оскільки в процесі здійснення правосуддя суд часто стикається з необхідністю встанов­лення обставин (фактів), дані про які потребують спеціальних дослі­джень та/або знань.

Правові, організаційні і фінансові основи судово-експертної ді­яльності з метою забезпечення правосуддя України незалежною, кваліфікованою і об'єктивною експертизою, орієнтованою на макси­мальне використання досягнень науки і техніки, порядок призначен­ня, організація проведення експертиз та оформлення їх результатів, права, обов'язки та відповідальність судового експерта визначають­ся Законом України від 25 лютого 1994 року № 4038-XII «Про судову експертизу» (із змінами), Господарським процесуальним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами, які регулюють питання судової експертизи. Призначення судових експертиз та екс­пертних досліджень судовим експертам державних спеціалізованих науково-дослідних установ судових експертиз Міністерства юстиції України та атестованим судовим експертам, які не є працівниками державних спеціалізованих установ (далі - експерти), їхні обов'яз­ки, права та відповідальність, організація проведення експертиз та оформлення їх результатів здійснюються у порядку, визначеному, зокрема, Інструкцією про призначення та проведення судових екс­пертиз та експертних досліджень, затвердженою наказом Міністер­ства юстиції України від 8 жовтня 1998 року № 53/5.

Відповідно до ч. 1 ст. 99 ГПК України експертиза у справі признача­ється судом з власної ініціативи або за клопотанням учасника справи. Необхідно зауважити, що учасники справи можуть попередньо, вста­новлюючи ті або інші факти, звертатись до експертних установ та от­римувати висновки експерта, після чого надавати 'їх до суду як докази (ч. 3 ст. 98 ГПК України передбачає, що висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи). Якщо ж експертиза при­значається судом, то суд постановляє ухвалу про призначення екс­пертизи, в якій зазначає підстави проведення експертизи, питання, з яких експерт має надати суду висновок, особу (осіб), якій доручено проведення експертизи, перелік матеріалів, що надаються для дослі­дження, та інші дані, які мають значення для проведення експертизи.

Неприпустимо ставити перед судовими експертами правові пи­тання, вирішення яких чинним законодавством віднесено до компе­тенції суду, зокрема, про відповідність окремих нормативних актів вимогам закону, про правову оцінку дій сторін тощо. При цьому, при­ймаючи рішення про призначення експертизи, суд повинен дотриму­ватись наступних умов:

1) для з’ясування обставин, що мають значення для справи, необ­хідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо;

2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих пи­тань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрун­товані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.

Висновок експерта - це докладний опис проведених експертом до­сліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відпо­віді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначе­ному законодавством (ч. 1 ст. 98 ГПК України). У висновку експерта повинно бути зазначено: коли, де, ким (прізвище, ім’я, по батькові, освіта, спеціальність, а також, за наявності, свідоцтво про присво­єння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, нау­ковий ступінь, вчене звання, посада експерта), на якій підставі була проведена експертиза, хто був присутній при проведенні експертизи, питання, що були поставлені експертові, які матеріали експерт вико­ристав. Інші вимоги до висновку експерта можуть бути встановлені законодавством.

Відповідно до ст. 214 ГПК України висновок експерта за клопо­танням учасника справи оголошується в судовому засіданні під час дослідження письмових доказів. Суд може оголосити тільки стис­лий зміст висновку експерта. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Учасники справи можуть давати свої пояснення з приводу висновку експерта.

Варто вказати, що особа набуває права та несе обов'язки експерта після оголошення (вручення) їй ухвали про призначення експертизи та попередження про відповідальність. Тільки за цих умов висновок експерта набуває доказової сили. Невиконання цих вимог робить не­можливим використання висновку експерта як доказу у справі. Тому не можуть розглядатись як висновок експерта і бути підставою для відмови у призначенні експертизи акти ревізії, калькуляції, інші ви­сновки спеціалістів, навіть якщо вони надані на запит суду, адвоката, сторони. За необхідності з'ясування зазначених у таких документах обставин судом може бути призначена експертиза, яка буде вважа­тись первинною.

Згідно з ч. 3 ст. 102 ГПК України при визначенні матеріалів, що на­даються експерту чи експертній установі, суд у необхідних випадках вирішує питання про витребування відповідних матеріалів за прави­лами, передбаченими ГПК України для витребування доказів. Так, у справі № 910/20089/17 судом було задоволено клопотання експерта та надано йому для проведення експертизи - необхідних документаль­них матеріалів.

При перевірці й оцінці експертного висновку господарським су­дам слід з'ясовувати:

- чи було додержано вимоги законодавства у призначенні та про­веденні судової експертизи;

- чи не було обставин, які виключали участь експерта у справі;

- компетентність експерта, якщо проведення судової експертизи доручено окремій особі, і чи не вийшов він за межі своїх повноважень;

- повноту відповідей на порушені питання та їх відповідність ін­шим фактичним даним;

- узгодженість між дослідницькою частиною та підсумковим висновком судової експертизи;

- обґрунтованість експертного висновку та його узгодженість з ін­шими матеріалами справи.

Показання свідків. Інститут свідків є новелою господарського процесу. До вказаних змін попередній Господарський процесуальний кодекс України містив лише положення про участь у процесі поса­дових осіб та інших працівників підприємств, установ, організацій, державних та інших органів.

Так, у судовому процесі могли брати участь посадові особи та інші працівники підприємств, установ, організацій, державних та інших органів, коли 'їх викликано для надання пояснень із питань, що вини­кають під час розгляду справи. Ці особи зобов’язані були з’явитися до господарського суду на його виклик, сповістити про відомі їм об­ставини та відомості у справі, подати на вимогу господарського суду пояснення в письмовій формі.

Відповідно до ч. 1 ст. 87 чинного ГПК України показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Як зазначає В.С. Бахуринський, перед здійсненням дослі­дження і оцінки певного доказу господарському суду під час судо­вого провадження передусім необхідно з’ясувати його допустимість. Показання свідків є допустимими доказами лише в тому разі, коли надані ними відомості про обставини відповідно до законодавства мають бути підтверджені саме таким способом та не можуть підтвер­джуватися іншими засобами доказування. Окрім того, суд не бере до розгляду показань свідків, які не стосуються предмета доказування, тобто обставин, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встанов­ленню при ухваленні судового рішення (згідно зі ст. 76 ГПК України), що свідчить про їх неналежність. Як свідки про відомі їм обстави­ни, що мають значення для справи, за їхньою згодою, в тому числі за власною ініціативою, якщо інше не встановлено ГПК України, мо­жуть бути допитані сторони, треті особи та їх представники.

Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини, або які ґрунтуються на

Розділ 3. Судовий розгляд господарської справи по суті повідомленнях інших осіб. Оскільки господарський процес має свої особливості, показанням свідків в окремих питаннях не приділяється вагомого значення у ході встановлення обставин (фактів), які відпо­відно до законодавства або звичаїв ділового обороту відображаються (обліковуються) у відповідних документах.

Наприклад, із постанови Київського апеляційного господарсько­го суду 7 лютого 2018 року у справі № 910/10597/17 за позовом ТОВ «АЛЬМАТЕРРА» до ТОВ «РІШБУР» про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу товарів вбачаються наступні обставини. Так, під час розгляду цієї справи в суді апеляційної інстанції представ­ники позивача (апелянта) звернулися з відповідним клопотанням про виклик як свідка директора товариства для надання інформації, що стосується суті спору, а саме підтвердження чи спростування факту укладення між сторонами будь-якого іншого договору, крім догово­ру купівлі-продажу. Судова колегія дійшла висновку, що підстави для задоволення клопотання про виклик як свідка директора товариства відсутні з огляду на наявні в матеріалах справи пояснення та докази, які є достатніми для прийняття судового рішення в цій справі. Ок­рім того, на думку колегії суддів, у цьому випадку пояснення свідка мають підтверджувати відповідні письмові докази, самі лише поси­лання свідка на певні обставини суд не може прийняти як належний доказ, що підтверджує ті чи інші юридичні факти.

Процесуальний порядок допиту свідка передбачено у ст. 211 ГПК України. Так, свідком може бути будь-яка дієздатна фізична особа, якій відомі будь-які обставини, що стосуються справи. Свідок зо­бов'язаний з'явитися до суду за його викликом у визначений час і дати правдиві показання про відомі йому обставини. За відсутності заперечень учасників справи свідок може брати участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції. Суд може дозволити свідку бра­ти участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції незалежно від заперечень учасників справи, якщо свідок не може з'явитися до суду через хворобу, похилий вік, інвалідність або з інших поважних причин.

Допит свідка здійснюється тільки за ухвалою суду у випадках, встановлених ГПК України. Кожного свідка належить допитувати ок-

ремо від інших. Також свідки, які ще не дали показань, не можуть пе­ребувати в залі судового засідання під час розгляду справи. Перш ніж допитувати свідка у судовому засіданні, головуючий встановлює його особу, а також попереджає його про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве показання і відмову від давання показань. Та­кож як свідок згідно зі ст.ст. 211, 212 ГПК України може бути допита­ний учасник справи (його представник), якщо обставини, викладені ним у заяві свідка, суперечать іншим доказам або викликають у суду сумнів щодо їх достовірності.

При допиті свідка першою ставить питання саме та особа, за зая­вою якої його було викликано, а лише згодом - інші учасники справи в черговості, встановленій ч.ч. 1, 3 ст. 298 ГПК України.

З метою недопущення повідомлення свідком інформації, яку він особисто не сприймав, або повідомлення заздалегідь заготовленої інформації свідок, даючи показання, може користуватися записами лише в тих випадках, якщо його показання пов’язані з будь-якими обчисленнями та іншими даними, які складно зберегти в пам’яті. Ці записи подаються судові та учасникам справи і можуть бути приєдна­ні до справи за ухвалою суду.

Головуючий у судовому засіданні та інші судді можуть ставити свідкові запитання в будь-який час його допиту та мають право з’ясо­вувати суть відповіді свідка на запитання учасників справи, а також ставити запитання свідку після закінчення його допиту учасниками справи. Якщо ці запитання ображають честь чи гідність особи, є на­відними або не стосуються предмета спору, головуючий має право за заявою учасників справи відхилити такі запитання.

Враховуючи особливості господарсько-правових відносин, зокре­ма їх суб’єктного складу, допустимими доказами під час господарсько­го процесу можуть бути показання свідка, зокрема, щодо засвідчення факту присутності на загальних зборах учасників товариства; переда­чі товару однією стороною іншій; підписання договору; користуван­ня спірним майном за відповідним правочином; виконання договору; вчинення дій, спрямованих на підтвердження укладення договору та його часткове та/або повне виконання, тощо. Варто пам’ятати, що показання свідків допускаються для доказування тільки тих обста­вин, які неможливо довести іншими засобами доказування (принцип допустимості).

Після закінчення допиту свідка за загальним правилом кожен до­питаний свідок залишається в залі судового засідання до закінчення розгляду справи. Суд може дозволити допитаним свідкам залишити залу засідання суду до закінчення розгляду справи за згодою сторін.

Консультації та роз’яснення спеціаліста. Чинним господар­ським процесуальним законодавством України передбачена можли­вість отримання судом консультації та роз'яснення спеціаліста. Так, під час дослідження доказів суд може скористатися усними консуль­таціями або письмовими роз'ясненнями (висновками) спеціалістів, викликаних за клопотанням однієї зі сторін або за ініціативою суду з метою з'ясування тих або інших обставин, які потребують поглибле­них фахових знань. Спеціалісту можуть бути поставлені запитання по суті наданих усних консультацій чи письмових роз'яснень. Пер­шою ставить запитання особа, за клопотанням якої залучено спеці­аліста, та її представник, а потім інші учасники справи. Якщо спеці­аліста залучено за клопотанням обох сторін або за ініціативою суду, першим ставить запитання спеціалістові позивач і (або) його пред­ставник. Суд має право з'ясовувати суть відповіді спеціаліста на пи­тання учасників справи, а також ставити запитання спеціалісту після закінчення його опитування учасниками справи. Викладені письмо­во і підписані спеціалістом роз'яснення приєднуються до матеріалів справи.

У частині 2 ст. 202 ГПК України передбачені підстави, за наявності яких суд може прийняти рішення щодо відкладення розгляду справи.

Згідно із ч. 2 ст. 216 ГПК України, якщо спір, розгляд якого по суті розпочато, не може бути вирішено в судовому засіданні, судом може бути оголошено перерву в межах встановлених ГПК України строків розгляду справи, тривалість якої визначається відповідно до обста­вин, що її викликали, з наступною вказівкою про це в рішенні або ухвалі.

Якщо судом було ухвалено рішення про відкладення розгляду справи, подальше продовження провадження у справі починається зі стадії, на якій розгляд справи було відкладено. У випадку відкладення розгляду справи під час її розгляду по суті суд може почати розгляд справи по суті спочатку. Якщо ж у судовому засіданні було оголошено перерву, провадження у справі після її закінчення продовжується зі стадії, на якій було оголошено перерву.

Закінчивши з’ясування обставин справи та перевіривши наявні в ній докази, суд зазначає це в протоколі судового засідання та розпо­чинає стадію судових дебатів.

Відповідно до ст. 129 Конституції України, ст. 2 ГПК України глас­ність і відкритість судового процесу та його повне фіксування тех­нічними засобами визначено однією з основних засад (принципів) господарського судочинства.

У статті 8 ГПК України передбачено, що суд під час розгляду спра­ви в судовому засіданні здійснює повне фіксування його перебігу за допомогою відео- та (або) звукозаписувального технічного засобу, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Порядок такого фіксу­вання встановлюється цим Кодексом.

Вказаний порядок врегульовано главою 7 ГПК України «Фіксуван­ня судового процесу» (ст.ст. 222-225), згідно з яким фіксування судо­вого процесу відбувається:

- за допомогою відеозаписувального технічного засобу;

- за допомогою звукозаписувального технічного засобу;

- шляхом складання і оформлення протоколу судового засідання;

- шляхом складання і оформлення протоколу вчинення окремої процесуальної дії поза судовим засіданням.

При цьому слід зазначити, що фіксування судового процесу за до­помогою відеозаписувального технічного засобу та шляхом складан­ня і оформлення протоколу вчинення окремої процесуальної дії поза судовим засіданням є новими формами фіксування судового процесу.

Разом з тим в оновленому Кодексі передбачено, що за наявності за­перечень з боку будь-кого з учасників судового процесу проти здійс­нення повного фіксування судового засідання за допомогою відео- записувального технічного засобу - таке фіксування здійснюється лише за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Згідно з новою редакцією Кодексу повне фіксування судового за­сідання за допомогою відео- та (або) звукозаписувального технічно­го засобу здійснюється в порядку, передбаченому Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему (ст. 222 ГПК України).

Водночас п. 17.7 розділу XI «Перехідні положення» оновленого ГПК України визначено, що до дня початку функціонування Єди­ної судової інформаційно-телекомунікаційної системи фіксування судового процесу здійснюється за допомогою звукозаписувальних технічних засобів, що функціонують у судах на день набрання чин­ності цією редакцією Кодексу, за правилами, встановленими цією редакцією Кодексу.

На сьогодні порядок фіксування судового процесу технічними за­собами у господарських судах, окрім вказаних актів, регулюється:

- Положенням про порядок використання ресурсів локальної обчислювальної мережі в Державній судовій адміністрації України, територіальних управліннях Державної судової адміністрації Украї­ни, місцевих та апеляційних судах загальної юрисдикції, затвердже­ним наказом Державної судової адміністрації України від 4 грудня 2013 року № 164, яке визначає порядок підключення до локальної комп'ютерної мережі, порядок і права доступу до інформаційних ре­сурсів, містить необхідні вимоги щодо забезпечення спільної роботи в локальній комп'ютерній мережі, збереження інформації користува­чів мережі і дотримання прав на її розповсюдження;

- Інструкцією про порядок роботи з технічними засобами фіксу­вання судового процесу (судового засідання), затвердженою наказом Державної судової адміністрації України від 20 вересня 2012 року № 108, яка встановлює єдиний порядок роботи зі звукозаписувальни­ми технічними засобами фіксування судового засідання, зберігання, копіювання, дублювання та використання інформації, яка відобра­жає хід судового засідання в судах загальної юрисдикції (крім Вер­ховного Суду та вищих спеціалізованих судів).

Фіксування судового процесу у господарських судах, як правило, здійснюється за допомогою систем звукозапису «Акорд», «Оберіг», «Камертон» тощо.

Згідно зі ст. 222 ГПК України у господарському суді саме на секре­таря судового засідання покладено обов'язок здійснювати фіксуван­ня судового засідання технічними засобами. Як і раніше, таке фіксу­вання не здійснюється у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі, якщо відповідно до положень ГПК України розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи.

В оновленому Кодексі зазначено, що технічний запис судового за­сідання є додатком до протоколу судового засідання і після закінчен­ня судового засідання приєднується до матеріалів справи. Також пе­редбачено право учасника справи отримати копію технічного запису судового процесу. У попередній редакції Кодексу питання про видачу копії технічного запису учаснику процесу вирішувалось головуючим у кожному окремому випадку залежно від обставин.

Також у господарському суді секретар судового засідання забезпе­чує ведення протоколу судового засідання, крім випадків, передбаче­них цим Кодексом. На відміну від попередньої редакції Кодексу, коли протокол судового засідання підписували суддя (суддя-головуючий у колегії суддів) і секретар судового засідання, в оновленій редакції Ко­дексу вказано, що протокол підписує лише секретар судового засідан­ня. Також встановлено строк підпису такого протоколу секретарем - невідкладно, але не пізніше наступного дня після судового засідання. Протокол судового засідання приєднується до справи.

У статті 223 ГПК України визначено перелік відомостей, які зазнача­ються у протоколі судового засідання, зокрема, рік, місяць, число і місце судового засідання; найменування суду, який розглядає справу, прізвище та ініціали судді, секретаря судового засідання; справа, що розглядаєть­ся, імена (найменування) сторін та інших учасників справи; порядковий номер вчинення процесуальної дії; назва процесуальної дії; час вчинен­ня процесуальної дії; ухвали суду, постановлені в судовому засіданні, не виходячи до нарадчої кімнати; інші відомості, визначені цим Кодексом.

Як і раніше, учасники справи мають право знайомитись з прото­колом судового засідання та протягом п’яти днів з дня підписання протоколу у справі подати до суду письмові зауваження з приводу неповноти або неправильності відомостей, вміщених у протоколі су­дового засідання.

В оновленому Кодексі також передбачено право учасників спра­ви знайомитись з технічним записом судового процесу та подавати письмові зауваження з приводу його неповноти або неправильності (ст. 224 ГПК України).

Суд розглядає вказані зауваження учасників справи не пізніше п'яти днів з дня їх подання і за результатами розгляду постановляє ухвалу, якою враховує зауваження або мотивовано відхиляє 'їх. Така ухвала відповідно до ст. 255 ГПК України не оскаржується.

Так, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господар­ського суду, розглянувши зауваження відповідача - суб'єкта підпри­ємницької діяльності на протокол судового засідання від 23 травня 2018 року у справі № 910/14675 про визнання недійсним рішення загальних зборів, відхилив ці зауваження та зазначив в ухвалі від 4 червня 2018 року, що вони є необгрунтованими, оскільки зміст про­токолу судового засідання відповідає ст. 223 ГПК України, аргументи відповідача за своїм змістом є фактично непогодженням учасника су­дового процесу з прийняттям судом певних процесуальних рішень, а не є зауваженнями на протокол судового засідання у розумінні ст. 224 ГПК України.

Суддя господарського суду Київської області, розглянувши заува­ження учасника справи з приводу неправильності відомостей, зафік­сованих у протоколі судового засідання від 15 січня 2018 року у справі № 911/3821/17 про банкрутство, прийняв рішення про їх врахування та виключення із протоколу судового засідання запису про те, що цим учасником справи заявлялось клопотання, яке, як встановлено судом, ним не заявлялось (ухвала від 25 січня 2018 року).

На відміну від попередньої редакції Кодексу у оновленому Кодексі зазначено, що у разі пропуску строку подання зауважень і відсутності підстав для його поновлення суд залишає їх без розгляду.

Таким чином, у разі пропуску строку подання зауважень щодо технічного запису судового засідання, протоколу судового засідання, учасникам справи, у тому числі прокурору, необхідно заявляти кло­потання про поновлення цього строку та обґрунтовувати поважність причин його пропуску.

Зокрема, колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у справі № 916/2726/17 про стягнення коштів поновила позива­чу - приватному підприємству пропущений строк на подачу заува­жень щодо неповноти та неправильності протоколу судового засі­дання та визнала поважними наведені ним причини пропуску цього строку (з протоколом судового засідання позивач зміг ознайомитись із запізненням, лише через 10 днів після подачі ним відповідної заяви до суду).

Новелою господарського процесу є також те, що однією із форм фіксування судового процесу визначено складання протоколу під час вчинення окремої процесуальної дії поза судовим засіданням. При його складанні можуть застосовуватись технічні засоби (ст. 225 ГПК України). На відміну від протоколу судового засідання прото­кол вчинення окремої процесуальної дії підписується не тільки се­кретарем судового засідання, а й головуючим. Цей протокол приєд­нується до справи і зберігається в установленому порядку разом з її матеріалами. У ст. 225 ГПК України визначено перелік відомостей, які зазначаються у протоколі вчинення окремої процесуальної дії, зокрема, рік, місяць, число і місце вчинення процесуальної дії; час початку вчинення процесуальної дії; найменування господарсько­го суду, що розглядає справу, прізвище та ініціали судді, секретаря судового засідання; справа, що розглядається, імена (найменуван­ня) учасників справи; відомості про явку учасників судового про­цесу; відомості про роз’яснення учасникам справи їх процесуальних прав та обов’язків; усі розпорядження головуючого та постановлені ухвали, дані про застосування технічних засобів фіксування судо­вого процесу; заяви і клопотання учасників справи; основний зміст пояснень учасників справи, показань свідків, роз’яснень експертами висновків і відповідей на постановлені їм додаткові питання, кон­сультацій та висновків спеціалістів; докази, їх опис, а в разі якщо докази не додаються до справи, - номер та зміст письмових доказів; час закінчення вчинення процесуальної дії; інші відомості, визначені цим Кодексом.

Письмові зауваження з приводу неповноти або неправильності протоколу вчинення окремої процесуальної дії подаються учасника­ми справи і розглядаються судом у порядку та строки, описані вище для зауважень щодо протоколу судового засідання, технічного запису судового засідання.

3.3.